4. Види казок

Виділяють три основних види казок: казки про тварин, чарівні казки, та соціально-побутові казки.

Казки про тварин — це казки, в яких головними героями є тварини — лісові та домашні, а також птахи та комахи. В образах тварин ми бачимо алегорію, тобто ці казки мають виразний соціальний підтекст. В цих казках ми бачимо звірів за суто людськими справами: вони воюють, обирають царів, судяться та ін. Ці казки висміюють людські недоліки та пороки такі, як заздрість, агресивність та жадоба. Розповідаючи про пригоди тварин, ці казки «підморгують одним оком на людей».

Чарівні казки породжені в докласовому суспільстві, пов'язані із світоглядом, звичаями та обрядами наших далеких предків. Головні герої, як правило, виявляються в двобої з темними силами (Ольдеквіт, Ох, відьми), які зазнають неминучої поразки. Головними героями як правило є богатирі, наділені неймовірною силою. Чарівні казки чітко підкреслюють перевагу добра над злом.

Соціально-побутові казки сформувалися за часів феодалізму. Основними темами соціально-побутових казок є:

1. Суд правди над кривдою — мрія знедоленого трудового народу.

2. Антипанська та антицарська тематика.

3. Любов до рідної землі.

4. Протиставлення бідних багатим (дуже часто бідний чоловік — розумний та кмітливий, панич — невіглас).

5. Висміювання розбещених представників церкви.

6. Любов до праці — протиставлення працьовитої людини ледачій.

7. «хліб і золото» — засуджували жадібність до наживи та показували, що для людини хліб є набагато дорожчим за будь-які гроші.

5. Історія виникнення байки

Байка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршований твір повчального змісту, з яскраво вираженою мораллю.

Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н. е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору.

Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.

Відомими авторами байок є Езоп, Бабрій, Федр, Флавій Авіан, Жан Лафонтен, Іван Крилов. Крім античних джерел, байка зазнала впливу індійської «Панчататри» («П'ять книг», 3 століття до н. е.).

6. Байка в українській літературі

Байковий жанр має давню й багату традицію у світовій і, зокрема, українській літературі. Байки бувають віршовані та невіршовані. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (1753—1785).

У перші десятиліття 19 ст. у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, народним колоритом.

Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. До байки також зверталися Іван Франко, Борис Грінченко.

У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий та ін.

Байка нині зазнає певної еволюції. Крім сюжетних байок, з'являються байки-приповідки («ліліпути»), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.