Kurs_lekcii_z_Bdzhilnictva_A-4_format

В.Д. Іванова

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКТІВ БДЖІЛЬНИЦТВА

КУРС ЛЕКЦІЙ

МИКОЛАЇВ 2009

3

ВСТУП

Бджільництво є давнім ремеслом народу і лише на початку ХІХ століття воно стало галуззю сільського господарства.

На сучасному етапі бджільництво, як галузь, займається не лише розведенням бджолиних сімей і отриманням продуктів власного походження, а й використанням бджіл на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур.

Україна – країна інтенсивного землеробства, в якій майже половина посівів сільськогосподарських культур потребує перехресного запилення.

Від бджіл ми отримуємо мед, віск, квітковий пилок, маточне молочко, прополіс,

бджоліну отруту, гомогенат трутневих личинок. Крім того останнім часом у медицині використовується бджолиний підмор.

Використовуючи медоносні ресурси, від однієї бджолиної сім’ї можно отрімати до 100 кг меду. Основний продукт бджільництва – мед, відрізняється від цукру приємним смаком і лікарськими властивостями.

Поширюється застосування в медицині бджолиної отрути, маточного молочка та прополісу.

До двох третин отриманого від бджіл воску використовується на виготовлення вощини, решту воску використовують у парфумерії, медицині та інших галузях.

Багата кормова база України ще не повністю використовується.

Медозбори нестабільні, продуктивність праці пасічників залишається низькою,

на більшості пасік відсутня механізація трудомістких виробничих процесів.

З метою збільшення товарності й рентабельності пасік необхідно володіти теоретичними знаннями і практичними навичками з догляду за бджолиними сім’ями, та збереження їх під час зимівлі.

Провідна роль у збільшенні рентабельності галузі належить спеціалістам господарств.

Медоносна бджола здавна була і залишається дотепер предметом зацікавленості людей у пізнанні доладного способу життя та діяльності у формі сім’ї, що досягла високого рівня інтеграції живої природи. Потреба готуватися до пасічникування і постійно вивчати життєдіяльність бджолиної сім’ї виникла й посилювалася в процесі історичного розвитку галузі та вдосконалення засобів і методів праці.

4

Лекція

1 Завдання та перспективи розвитку бджільництва в Україні

План лекції:

1.Бджільництво – прибуткова галузь сільського господарства.

2.Історія розвитку бджільництва в Україні та за кордоном.

3.Сучасний стан бджільництва в Україні.

4.Завдання та проблеми розвитку бджільництва в Україні.

1. Бджільництво – прибуткова галузь сільського господарства

Бджільництво з давніх давен є одним з улюблених промислів нашого народу. В

жодній іншій державі бджільництво так не поширене, як в нашій. Україна – густонаселена держава з добре розвиненим рослинництвом, що потребує запилення.

Бджоли дають цінні поживні та лікувальні продукти, сировину для промисловості та медицини. Розведення бджіл э захоплюючим заняттям. Не випадково елементи бджільництва знайшли своє відображення в народному билинному епосі та художніх творах. В інших країнах бджолі вклонялися: на Сході її зображували на амулетах,

коронах, у Німеччині бджолину матку називають ―королева‖, египетським фараонам,

які особливо відзначлися в бою, давали титул ―повелителя бджіл‖.

У Київській Русі одним з основних занять слов’ян було бджільництво.

Добування меду з дупл дерев, у яких жили бджоли, було основним видом полювання.

Дупла позначували, згодом почали перевозити ближче до поселень. Першим знайомством з бджолами можно назвати доісторичний період – 7 тисяч років до нашої ери (наскельні малюнки в Іспанії).

Бджільництво є важливою галуззю сільського господарства. Від бджіл отримують цінний дієтичний та лікувальний продукт – мед і сировину для промисловості – віск. Окрім основних продуктів, від бджіл отримують маточне молочко, квітковий пилок, прополіс, гомогенат трутневих личинок, бджолину отруту,

що застосовується в медицині та ветеринарії. У районах розвиненого землеробства бджіл використовують на запиленні ентомофільних культур. Запилення бджолами рослин підвищує їх урожайність, поліпшує якість насіння та плодів, підвищує їх схожість. Бджолозапилення є одним з основних агроприйомів з вирощування сільськогосподарських культур.

5

На відміну від більшості сільськогосподарських тварин, бджоли не лише збирають їжу для себе в природі, а й перероблюють її для тривалого зберігання,

енергійно охороняють від шкідників та ворогів, самі регулюють її споживання влітку та взимку. Бджолині сім’ї можуть жити та розмножуватися в дуплах дерев без втручання людини.

До 1500 року бджоли були відомі лише в Європі, Африці та Азії. У 1530 році їх завезли до Бразилії та Америки, у 1822 році до Австралії, у 1842 році – до Нової Зеландії. Кліматичні умови сприяли швидкому розмноженню бджіл по всій Європі.

Бджолиним промислом людина займалася протягом багатьох століть. Організація пасіки і розведення бджіл у традиціях українського народу вважається ознакою доброго господаря. Медоносна бджола була здавна і залишається дотепер предметом зацікавленості людей у пізнанні складного способу життя та діяльності у формі сім’ї,

що досягла високого рівня інтеграції живої природи з її своєрідними особливостями взаємодії особин.

2.Історія розвитку бджільництва в Україні та за кордоном

Уісторичному розвитку бджільництво пройшло ряд етапів від глибокої давнини,

коли кочові племена почали відбирати з гнізд диких бджіл, стільниковий мед, до нинішнього стану розвиненої, технічно оснащеної галузі з широким використанням різних виробів на основі продуктів бджолиної сім’ї.

Полювання на диких бджіл забезпечувало людей поживним солодким продуктом, як і добування в природі іншої їжі. Цей промисел розвивався і був досить поширеним у наших предків. Хижацьке руйнування бджолиних гнізд завдавало значної шкоди. Виживанню медоносної бджоли як виду сприяла властива їм форма розмноження роїнням і здатність розселятися повсюду, де була відповідна рослинність для створення запасів корму та можливість знаходити житло в захищених місцях – дуплах дерев, щілинах скель, тощо. Щоб збільшувати збір меду в людей виникла потреба влаштовувати високо у стовбурах живих дерев штучні дупла – борти для природного поселення роїв.

Наступний етап розвитку бджільництва у лісових місцевостях є бортництво.

Особливо воно мало місце у слов’ян. Починаючи з ІХ століття у Київській державі мед та віск набувають важливого значення в економіці натурального господарства. По Дніпру та іншими торговими шляхами цінні продукти бджіл вивозили до багатьох країн, особливо у Грецію, та обмінювали на різні товари. Мед використовували для приготування багатьох страв і напоїв. Бджільництвом займалися бортники, що брали

6

ліси в оренду у князів та бояр, а також мали свої борти. Бортництво було під охороною держави. Законами князя Ярослава Мудрого передбачалися заходи покарання у разі пошкодження бортів. Розквіт бортництва тривав до початку ХІІІ століття.

Новим етапом розвитку бджільництва стало утримання сімей у дерев’яних колодах і дуплянках. Колода – це нерозбірне житло бджіл, штучно виготовлене з товстого дерева завдовжки до 1,5 м. Спочатку колоди розміщували на деревах, а потім підвозили до дому. Разом з ними виготовляли дуплянки. Х–ХІ ст. – це час перетворення бортової форми бджільництва на пасічну. Розвитку бджільництва сприяла багата медоносна рослинність лісів, родючі ґрунти, великі простори, мало заселені людьми, та любов до бджіл українського народу. Багато селян мали по 200–400 вуликів з бджолами. Більшість меду продавалася за кордон. Бортники Лебединської дачі Київської Русі давали 24000 пудів меду за рік (384 т), а таких дач було не менше тисячі.

У теперішній час борти залишились у Башкорстані – Бурзенський заповідник,

одним із завдань якого є вивчення умов існування башкирських бджіл, що мешкають у природних та штучних дуплах (бортях), що відрізняються підвищеною зимостійкістю та пристосованістю до використання нетривалого але значного взятку з липи.

З другої половини ХІХ століття почався занепад бджільництва внаслідок вирубування лісів, освоєння родючих земель під сільськогосподарські культури, що витісняли медоносні рослини, медозбори зменшувалися. Для підтримання медозборів на економічно вигідному рівні не вистачало прогресивних методів розведення бджіл і ефективної технології одержання продукції.

Нова ера бджільництва почалася з винаходу в Україні першого розбірного рамкового вулика. Визначний український діяч Петро Іванович Прокопович (1775–1850

рр.) винайшов і впровадив з 1814 р. новий рамковий вулик, що стало революцією – зрушенням у бджільництві всього світу. З’явилася можливість добування чистого меду без знищення бджолиних сімей. Разом із використанням розбірних вуликів він розробив методи розведення бджіл та догляду за сім’ями.

Присвятивши себе і своє життя бджільництву, П. І. Прокопович вважав необхідним підвищення рівня освіченості пасічників і поширення знань про бджіл. У 1828 р. він відкрив на Чернігівщині школу бджільництва, це була перша школа в усій Європі. Упродовж 52-х років в ній було підготовлено до 1000 кваліфікованих пасічників, які працювали не тільки в Україні, а й по всій Московській імперії і в ряді зарубіжних країн. Школа була водночас науковим центром пасічництва.

П. І. Прокопович почав займатися бджільництвом маючи 30 бджолиних сімей і довів їх до 6000.

7

ХІХ ст. було віком розвитку бджільництва. Найважливішими винаходами після вулика стали запропонований спосіб виготовлення штучної вощини (Й. Мерінг, 1857) і

медогонки для добування меду із стільників (Ф. Грушка, 1865). Два винахідники Дадан та Блатт незалежно один від одного винайшли рамку Дадана–Блатта, а американець Лоренцо Лангстрот визначив бджолиний простір (1851 р.). Ці світові нововведення дозволили створити вулик з пересувними рамками, що вплинуло на весь подальший хід розвитку бджільництва.

Унаукове і технічне забезпечення галузі на шляху складного її розвитку зробили свій внесок діячі багатьох країн світу. В Німеччині Вагнер у 1861 р. винайшов вальці для виготовлення вощини. В нашій державі перші вальці для виготовлення вощини були зроблені у 1882 р. одеським майстром К.А. Кузьменком.

Утехнічному переоснащенні вітчизняного бджільництва провідна роль належить В. І. Ломакіну, який заснував у 1887 р. під Харковом підприємство з виробництва пасічницького інвентарю та різного обладнання.

Технічне оснащення бджільництва відбувалось у певному взаємозв’язку з удосконаленням основного об’єкта – вулика.

Після П. І. Прокоповича було запропоновано понад 30 систем вуликів різної конструкції. Перше місце серед різних конструкцій посів вулик–лежак на рамку Дадана–Блатта, який широко використовують на пасіках України.

Таким чином до кінця ХІХ ст. було зроблено всі принципові винаходи та відкриття, що стали основою для створення сучасної прогресивної системи бджільництва у всіх країнах світу. У 1860 р. російський бджоляр Гусєв винайшов

―прилад для виведення маток‖ та метод штучного виведення маток, що став у наш час,

у різних варіантах, дуже поширеним у всіх країнах світу. Та не зважаючи на прогрес у бджільництві, впровадження було слабким, товарність пасік залишалася низькою, вихід меду на одну бджолину сім’ю становив – 6–8 кг. У 1910 р. у рамкових вуликах утримувалось 35% від загальної кількості бджіл України, а середній розмір пасіки був шість бджолиних сімей.

У 1906 р. вийшов перший журнал ―Українське бджільництво‖ за редакцією Євгена Архипенка, який вважається засновником української періодики з бджільництва. У Тернополі ―Крайове товариство українських пасічників‖, з 1914 р.

почало видавати часопис ―Український пасічник‖. Його головний редактор Василь Пилипчук написав популярний ―Підручник пасічництва‖. Журнал двічі відроджувався і нині видається у Львові. Поширенню знань про бджіл сприяла активізація самих пасічників, які створювали товариства, спілки, кооперативи. Перше товариство

8

пасічників в Україні засноване в Галичині (місто Коломия) у 1868 р., в Києві у 1896 р.

засноване товариство бджільництва, у 1908 р. – кооператив ―Трудова пасіка‖.

Було організовано спілки бджолярів у Львові, Житомирі, Харкові та інших містах України. Товариства видавали журнали та книги.

Медоносні бджоли розселилися за допомогою людини на всіх континентах Землі. Світове бджільництво нараховує до 50 млн. бджолиних сімей та величезну кількість диких бджіл, що мешкають у дикому стані та не піддаються обліку.

За наявними даними, медоносна рослинність планети дозволяє утримувати до

150 млн. бджолиних сімей. Світове виробництво меду становить 400–500 тис. тонн, з

них 120 тис. тонн входить у експортно–імпортний товарооборот. У середньому на душу населення виробляється 100–150 г меду, на одну бджолину сім’ю – 8 кг на рік.

Найбільш густо бджолами населена Європа. На її території без держав СНД налічується 12,5 млн. бджолиних сімей. Серед держав західної Європи перше місце за кількістю бджолиних сімей посідає Іспанія (1,4 млн.), Румунія (1,3 млн.), Німеччина

(1,3 млн.), Польща, Чехія (1,0; 1,2 млн.).

Незважаючи на велику кількість бджіл, західна Європа більше споживає, ніж виробляє меду, що пояснюється слабкою кормовою базою та порівняно великим споживанням. Наприклад, Німеччина виробляє на душу населення 180 г, а споживає 1

кг, на 1 га – чотири бджолиних сім’ї. Технологія бджільництва переважно любительська – 5–50 бджолиних сімей, бджоловоди промислових пасік утримують

250–500 бджолиних сімей, але їх мало.

Азія заселена бджолами значно менше, на її території нараховується біля 5 млн.

бджолиних сімей на 10 км³. Медова продуктивність на одну бджолину сім’ю в средньому становить 7 кг, а споживання на душу населення лише – 13 г. Слабкий розвиток та низька продуктивність бджільництва Азії пояснюється великою кількістю диких бджіл (індійська гігантська та карликова), які будують один стільник під відкритим небом. У більшості районів Середньої Азії диких бджіл замінюють на європейські породи, впроваджується вуликова система утримання бджіл.

Перше місце за кількістю бджолиних сімей та виробництвом меду посідають Китай і Японія. На території Китаю налічується 4 млн. бджолиних сімей. Китай вважається великим постачальником меду у Західну Європу та Японію. Средня продуктивність – 4,6 кг меду на одну бджолину сім’ю. На території Японії нараховується понад 200 тис. бджолиних сімей або більше 0,5 бджолиних сімей на 1

км².

9

Африка посідає друге місце після Європи за кількістю бджолиних сімей. На її території є понад 8 млн. бджолиних сімей або 1/4 бджолині сім’ї на 1 км². Загальна кількість товарного меду – 45 тис. тонн або по 5,6 кг на одну бджолину сім’ю. На Півночі Африки бджіл утримують у розбірних вуликах, у Центральній Африці – в

примітивних вуликах. Мед не має попиту. Африка є великим постачальником бджолиного воску (до 3,5 тис. тонн)

Північна Америка це континент найрозвинеішого бджільництва, незважаючи на пізнє завезення (ХІІ ст.), бджоли швидко прижилися і тепер нараховують 5,5 млн.

бджолиних сімей або одна бджолина сім’я на 1 км². Завезені бджоли швидко адаптувались та збирають більше меду, ніж на своїй батьківщині. Середня продуктивність однієї бджолиної сім’ї в США – 20 кг, Канаді – 40 кг, Мексиці – 30 кг, а

в її північній частині – 50 кг. У США щорічно отримують до 110 тис.тонн меду, або 510

г на одну людину, а споживають – 670 грам.

Важливою особливістю бджільництва США є концентрація і спеціалізація галузі. Із 200 тисяч пасічників мають любительські пасіки до 50 бджолиних сімей – 170

тис.; від 50 до 500 бджолиних сімей – 28 тис.; 500 бджолиних сімей та білше – 8 тис.

(це промислові пасіки).

Бджільництво США спеціалізується за двома напрямками: медово– запилювальний та розведення. Аренда бджіл для запилення сільськогосподарських культур у США є обов’язковим агроприйомом. За кожну бджолину сім’ю, підвезену до масиву, пасічнику виплачується 5–7 доларів, а це вартість 15–20 кг меду. У США працює до 100 фермрських господарств, що спеціалізуються на виробництві стільникових бджолиних пакетів. Вони мають саму високу продуктивність праці у світі. На одного пасічника приходиться 2,16 тис. бджолиних семей.

Мексика, незважаючи на пізнє завезення бджіл, є державою з добре розвиненим бджільництвом. За останні 20 років кількість бджолиних сімей збільшилася більш ніж у два рази, а продуктивність у 2,5 рази. У Мексиці налічується 2,5 млн. бджолиних сімей,

які обслуговують 42 тис. пасічників. Щорічно на території Мексики виробляється 50

тис. тонн меду, 80% якого йде на експорт. Країна посідає перше місце у світі з експорту меду. Багата кормова база, сприятливі погодні умови, висока організація праці (1000

бджолиних сімей обслуговують 4–5пасічників) дозволяють отримувати високі результати. Фірма ―Миель Карлетта‖ має 250 тис. бджолиних сімей, щорічно одержують до 2 тис. тонн меду (80 кг на одну бджолину сім’ю), 60 тис. плідних маток.

Порода – італійська, обслуговують 60 чоловік, навантаження на 1 пасічника – 400

бджолиних сімей.

10

Південна Африка має 3 млн. бджолиних сімей, які щорічно дають у середньому

46 тис. тонн меду. Майже вся продукція експортується.

В Аргентині деякі господарства мають 25 тис. бджолиних сімей, за рівнем механізації не поступається США.

Австралія і Нова Зеландія теж країни розвиненого сучасного бджільництва та високих медозборів. Австралія має 450 тис. бджолиних сімей, із среднім медозбором –

96 кг на одну бджолину сім’ю. Щорічно виробляють 19 тис. тонн меду, экспортують 10

тис. тонн. На душу населення припадає 1,4 кг меду, споживають 0,94 кг. На 18 км² –

одна бджолина сім’я. Останнім часом через вирубку лісу медозбори знижуються. Нова Зеландія має 200 тис. бджолиних сімей, загальне виробництво меду на рік – 6 тис. тонн або 30 кг на одну бджолину сім’ю. На душу населення припадає 1,7 кг меду, а

споживають 1,6 кг. Це найвищий показник у світі.

Великий інтерес людини до пізнання життєдіяльності корисних комах сприяв до постійного спілкування людей, тому у 1874 році було створено асоціацію пасічницьких організацій ―Апімондія‖, а в 1883 році – першу міжнародну організацію бджолярів

―Комітет міжнародних конгресів з бджільництва‖. Міжнародні конгреси проводяться кожні три роки в одній з країн членів „Апімондії‖, що об’єднує 72 держави світу.

3. Сучасний стан бджільництва в Україні

Відродження галузі в повоєнні роки тривало довгий час. На початку 70–х років у всіх категоріях господарств України налічувалось 2,5 млн. бджолиних сімей, з них половина – у пасічників–аматорів. Понад 60% бджолиних сімей радгоспів і колгоспів були слабкими та середньої сили (О. Бага, 1972). Дрібних пасік до 100 сіме й було 58%.

Найбільші бджолоферми у суспільному секторі мали від 300 до 800 бджолиних сімей,

але такі ферми були лише в 29 господарствах.

У 70–80 роках почали впроваджувати одну із форм кооперації бджільництва шляхом створення міжгосподарських бджолопідприємств на базі колгоспних пасік, що сприяло покращенню технології виробництва продуктів бджільництва, підвищенню медозборів і продуктивності праці, впровадженню механізації на пасіках. Більше пасік стало кочовими, завдяки чому підвищилася ефективність використання ресурсів нектару і розширилось запилення сільськогосподарських культур. У подальший період приріст бджільництва спостерігався у приватному секторі. Упродовж 20 років загальна кількість бджолиних сімей зросла до 4–5,2 мільона. За цим показником Україна посіла одне з провідних місць у світі. Виробництво меду на одну бджолосім’ю у 1995 році в середньому становило у суспільному секторі 11,6 кг, у приватному – 18 кг.