1.Огляд літератури

1.1. Походження, поширення і господарське значення культури

Всі види роду Ехінацеї ростуть в Північній Америці і Канаді. Загальний ареал видів цього роду простирається від рівнинного узбережжя на півдні через Великий басейн і центральні райони Північної Америки до великих озер на півночі, заходить в район Апалачі. Найбільша видова різноманітність властива для Канзасу, Арканзасу, Оклахоми та Міссурі. Найширший ареал має Ехінацея пурпурова - в центральній частині, від великих озер на півдні Канади і плато Апалачі на Сході, займаючи штати Оклахому, Канзас, Небраску.

Розселення рослин обмежується з одного боку розширенням ареалу лісів, а з іншого - впливом антропогенних чинників в гірських районах.

Ехінацея пурпурова має слабку кореневу систему і тому вона дуже чутлива до кількості вологи.

Ареал основних видів ехінацеї співпадає з місцями колишнього розселення деяких індіанських племен, котрі широко користувалися цим дарунком природи.

Використовують ехінацею в медицині, як правило, свіжі корені, препарати яких стимулюють центральну нервову систему, підсилюють сексуальну потенцію, сприяють загоюванню ран, опіків, виразок, знімають фізичне перевантаження, мають протизапальну, антимікробну й антисептичну дію [6].

В харчовій промисловості молоді листки та стебла додають у салати для приємнішого смаку або як приправу до різних блюд.

У садівництві також використовуються окремі сорти ехінацеї. Власне, саме з садівництва ехінацею «запозичила» і народна медицина. Садівники дуже цінують тривале і яскраве цвітіння рослини. Вони придатні і для зрізання: їх досить довго можна тримати у воді без втрати декоративних властивостей.

Таким чином, сфера застосування рослини досить широка. Проте з ним треба бути обережним. Звичайно, особливо згубних наслідків не буде, але неприємна алергія виникнути цілком може. Тому спочатку, коли не впевнені в наявності або відсутності алергії, краще приймати трошки менше препарату, ніж наказує рецепт. Згодом дозу можна і збільшити, якщо негативних наслідків немає, але перевищувати рецептурну теж не потрібно. Тільки в такому випадку можна досягти відмінного результату. Приймати препарати на основі рослини також потрібно нетривале час або з перервами.

Першим дослідником і популяризатором ехінацеї в нашій країні був професор Томілін, що вважав її потужним стимулятором центральної нервової системи, біостимулятором і чудесним терапевтичним засобом, подібно женьшеню. Томілін установив, що настойка ехінацеї має властивість посилювати сексуальну потенцію й сприяє швидкому загоєнню при ранах і опіках. Автор вилікував трьох хворих, що страждали дискоїдною формою червоної волчанки (шкірною формою).

Ще в 1954 році Б.С. Нікольским консервований спиртом сік ехінацеї був вивчений експериментально і допущений фармакологічним комітетом для клінічного застосування при виразковій хвороби і гастритах. Проте препарат не був введений у медицину.

Л.В.Селезенко і В.Д. Осетров вказують, що настойка ехінацеї ефективна для лікування й особливо профілактики респіраторних і вірусних захворювань (грип, герпес сиплекс й ін.), при багатьох хронічних захворюваннях аутоімуного характеру (ревматоідний артрит, гепатити, нефрити й ін.), при аднекситі, простатиті, септичних процесах, екземі, псоріазі, опіках, відмороженнях, трофічних виразках, гнійних глибоких ранах, карбункулах.

Ехінацея може стати корисним допоміжним засобом у лікуванні раку. За допомогою ехінацеї можна коректувати рівень лейкоцитів при опроміненні або хіміотерапії. Дослідження з 55 учасниками, що проходили променеву терапію, показало, що в 85% пацієнтів, що приймали в цей час ехінацею purpurea, зберігався стабільний рівень лейкоцитів, тоді як в інших пацієнтів відзначалося його постійне зниження. У хворих із карциномою, що вживали екстракт ехінацеї, збільшувалася кількість клітин CD4+, природних кілерів, і активованих кліток-кілерів лімфокінов [13].