Основи фізіології та гігієни харчування

(до 1,5%), пшениці (до 0,3%), значно більше (понад 15%) у бульбах топінамбура, коренях цикорію.

Сира клітковина поділяється на целюлозу, лігнін, геміцелюлозу. З неї людина засвоює до 6% енергії після перетворення мікроорганізмами на органічні кислоти. Якщо харчових волокон надходить понад 40 г, порушується засвоєння поживних речовин та виникають проноси.

Геміклітковина – сполуки, які нерозчинні у воді, але розчинні у лугах. Побудовані вони з гексоз (маннани, галактани), пентоз (арабани, ксилани), або суміші їхніх похідних.

Фрукти та овочі вміщують велику кількість харчових волокон, які сповільнюють всмоктування цукру, запобігають перетворенню його на жири. Цього не можна сказати щодо одержаних із рослин крохмалю і цукру, тому що протягом виділення та рафінації від них відділяють майже всі інші речовини.

Засвоєння вуглеводів із різних продуктів складає 85-98%. Споживання у великій кількості рафінованого цукру є дуже шкідливим для людини. Щоденне споживання 50-70 г цукру зумовлює утворення 40-45 г резервного жиру, тому нормою споживання на рік є не більше 6 кг цукру.

Органічні кислоти можуть виникати при обміні вуглеводів, але деякі з них надходять із фруктами, ягодами та овочами – молочна, яблучна, лимонна, щавлева, винна, фітинова. Винна кислота не засвоюється, але і не шкідлива, а ось щавлева гальмує засвоєння кальцію, фітинова – також і інших мінеральних речовин.

Баластні речовини (клітковина, пектини) майже не перетравлюються в кишечнику людини, але вони зв’язують воду та токсичні сполуки, стимулюють перистальтику, сприяють нормальній роботі кишечнику та попереджають інтоксикацію.

Добова потреба кожної людини у клітковині та пектині становить 25-30 г. Дуже багато пектинів у яблуках, буряках, цитрусових, спіруліні, а клітковини у овочах та фруктах.

4. Біологічне значення вітамінів.

Вітаміни (від vita – життя) – це низькомолекулярні органічні сполуки, які не утворюються взагалі або у недостатній кількості в організмі, тому людина повинна отримувати їх із їжею. Після перетворення у активні форми вітаміни стають частиною ферментів. Наслідком недостатнього надходження вітамінів із їжею є гіповітамінози, а надлишку – гіпервітамінози. В рослинах міститься багато речовин, які здатні є попередниками вітамінів, тому ці сполуки мають назву провітаміни, наприклад, каротини є попередниками ретинолу, ергостерини – кальциферолу.

Розрізняють групи жиророзчинних (А, Е, Д, К) і водорозчинних (С та група В) вітамінів.

Причини гіповітамінозів (за В.Б.Спіричевим).

1. Недостатнє надходження з їжею: малий уміст у раціоні, втрати під час

11

переробки або зберігання продуктів, відмова від різноманітного харчування (особливості національної кухні, релігійні заборони тощо), голодування, наявність антивітамінів.

2.Пригнічення кишкової мікрофлори: захворювання травного каналу, вживання антимікробних препаратів.

3.Порушення засвоєння: порушення всмоктування при захворюваннях органів травної системи, споживання вітамінів хвороботворними мікробами та паразитами, порушення обміну вітамінів унаслідок захворювання чи використання ліків.

4.Підвищена потреба: особливі фізіологічні стани (ріст, вагітність, лактація), особливі кліматичні умови, значні фізичні або емоційні навантаження, шкідливі умови праці, одужання після захворювань.

5.Спадкові порушення обміну речовин: утрата здатності засвоювати вітаміни або їхніх попередників, втрата здатності перетворювати вітаміни у активні форми, втрата здатності використовувати вітаміни.

Потреба у вітамінах залежить від багатьох факторів. Головні з них – це стать, вік, характер праці і фізичні навантаження, емоційний стан, загальний стан організму. Значна кількість харчових продуктів містить добавки вітамінів або вітаміновмісних препаратів різного походження.

5. Біологічне значення мінеральних речовин.

Мінеральні речовини (від minera – руда). Із 106 елементів періодичної системи Д.І.Менделєєва в організмі людини виявлено 86. Серед двадцяти п’яти необхідних для нормальної життєдіяльності елементів – вісімнадцять із них вважаються абсолютно необхідними, а сім – корисними. Професор В.Р.Вільямс назвав їх “металами” життя.

Мінеральні речовини поділяють на макроелементи (кальцій, фосфор, магній, калій, натрій, залізо, сірка), мікроелементи (цинк, кобальт, марганець, йод, фтор, бром, нікель, алюміній), ультрамікроелементи (торій, золото, срібло). Оптимальне співвідношення у раціоні кальцій:фосфор=1:1,5, кальцій:магній=1:0,5.

12

Біологічне значення окремих компонентів рослин (ферментів, їхніх інгібіторів, антивітамінів, фітонцидів, пігментів, лектинів, дубильних речовин, фітотоксинів).

Шкідливі речовини у рослинницькій продукції можуть бути або природними компонентами рослин або результатом антропогенного забруднення. Серед природних компонентів у складі рослин зустрічаються:

-антиаліментарні речовини, які не мають загальної токсичності, проте вибірково зменшують засвоєння окремих поживних речовин,

-токсичні речовини, які негативно позначаються на фізіологічних процесах тих людей, які їх спожили.

1. Біологічне значення ферментів, їхніх інгібіторів, антивітаміни.

Зерно містить ферменти, наявність та активність деяких із них може позначатись на якості одержаної продукції. Наприклад, це ферменти класу оксидаз (тирозиназа, аскорбатоксидаза, пероксидаза, ліпоксигеназа), гідролаз (естерази, тіоглікозидази, фосфатази, протеази, карбогідрази, амідази), ліази (декарбоксилази).

Тирозиназа спричинює окислення амінокислоти тирозину у меланіни, які надають темного кольору продуктам, наприклад, житньому борошну.

Аскорбатоксидаза овочів, ягід та фруктів перетворює аскорбінову кислоту на дегідроаскорбінову, яка значно легше руйнується киснем повітря у лужному середовищі. Найбільше цього ферменту у огірках (80 мг/год.*г), кабачках (57 мг/год.*г), капусті (18 мг/год.*г), крім кольрабі, відсутній він у динях, цибулі. Активація ферменту відбувається при нарізанні продуктів.

Пероксидаза за участю перекису водню викликає окислення сполук із ненасиченими зв’язками (терпенів, каротиноїдів, ненасичених жирних кислот).

Ліпоксигеназа зумовлює окислення киснем повітря ненасичених жирних кислот, зокрема, лінолеву та ліноленову, з утворенням гідроперекисних сполук. Ці сполуки надають гіркий присмак та руйнують каротиноїди та флавоноїди, що позбавляє природного забарвлення продуктів.

Естерази розщеплюють складні ефіри спиртів та жирних кислот, зокрема, триацилгліцеролів. При зберіганні ці ферменти зумовлюють вивільнення жирних кислот, що збільшує кислотність та надає продуктам гіркого присмаку.

Тіоглікозидаза руйнує глюкозид синигрин із насіння чорної гірчиці, внаслідок чого вивільнюється сполуки алілового спирту, що мають подразнюючий ефект.

Фітаза відщеплює залишок фосфорної кислоти від фітину, що забезпечує засвоєння інозиту та кальцію й магнію. Фітаза злаків активна при рН=5-5,5 та температурі не вищій за +700С.

Рослинні протеази використовують для попереднього розщеплення білків, зокрема, папаїн із соку динного дерева.

Рослинні карбогідрази – мальтаза, сахараза, амілаза. Амілаза особливо активно розщеплює крохмаль, що пройшов термічну обробку, з утворенням мальтози. Амілази рослин зберігають активність у середовищі з рН=5-6, але

13

при самонагріванні зерна (понад +500С) утрачають активність. Якщо з такого зерна одержати борошно, то тісто з нього буде гірше утворюватись та дозрівати.

Уреаза, якої найбільше у сої, розщеплює сечовину до аміаку та вуглекислого газу, це залужує середовище та подразнює слизові оболонки травного каналу. Соєвий шрот тостований містить уреазу 0,1-0,2 одиниці (зміна рН за 30 хв.).

Декарбоксилази відщеплюють вуглекислий газ від органічних кислот та амінокислот, при цьому утворюються альдегіди та аміни, які мають виразну подразнюючу дію на травну систему.

У рослинах зустрічаються речовини, які здатні гальмувати активність окремих травних ферментів – протеолітичних (пепсину, трипсину, хімотрипсину, еластази) та амілолітичних (альфа-амілази).

Інгібітори протеаз, а оскільки переважно їхня дія проявляється на активності трипсину, то вони так і називаються – інгібітори трипсину, поділяють на два типи:

1)аргініновий тип – речовини пшениці, кукурудзи, жита, ячменю, картоплі, інгібітор Кунітца у сої (до 1,4% маси бобів), які гальмують трипсин,

2)лізиновий тип – овомукоїди яєць індички, качка, молозива, інгібітор Баумана-Бірка у сої (до 0,6% маси бобів), які гальмують трипсин та хімотрипсин.

Інгібітори інактивуються при кип’ятінні протягом 3 годин або за 20 хв. в автоклаві при +1150С

Індолілоцтова кислота та ацетилпіридин – у зерні кукурудзи, зменшують перетворення триптофану на вітамін В5.

Рутиновмісні продукти (містять ортодифеноли, флавоноїди) руйнують вітамін В1.

Лінатин із насіння льону гальмує активність В6-залежних ферментів, також подібні до нього речовини є в їстівних грибах.

Надлишок лейцину у сорго зумовлює зменшення засвоєння вітаміну РР. Щавлева кислота ревеню (8 г/кг), щавлю (5 г/кг), шпинату (10 г/кг), портулаку (13 г/кг), столового буряка (2,7 г/кг), картоплі зв’язує кальцій, тим самим

порушує його всмоктування із травного каналу.

Фітин або інозитолфосфорна кислота міститься у оболонках зерна злаків та бобових, тому залишається у висівках до 4 г/кг. Вона зменшує засвоєння кальцію, магнію, марганцю, заліза, цинку, міді.

Сірковмісні речовини (глікозинолати) переважно знаходяться у капусті, гірчиці, ріпаку, редисі, сім’яній шкірці арахісу. При значному надходженні вони погіршують засвоєння йоду, тому їх ще називають зобогенними. При дії ферментів естераз у травному каналі із глікозинолатів виникають ізотіоціанати (ефірні гірчичні олії), тіоціанати, нітрили.

Біогенних амінів багато міститься у томатах, бананах, апельсинах, ананасах, надмірне споживання цих сполук зумовлює ознаки алергії.

14

отруєнні спостерігається збудження нервової системи, погіршення роботи серцево-судинної системи, виникають проноси.

Нітрильні сполуки – бета-оксаліламіно-аланін – віки, сочевиці та чини зумовлюють появу захворювання латиризм, що пов’язане з демієлінізацією нервових волокон.

Зобогенні або гойтрогенні речовини – тіоціанати, ізотіоціанати та нітрили – це речовини, які погіршують засвоєння йоду людиною, викликаючи ознаки дефіциту йоду, при якому спостерігається розростання щитоподібної залози (утворення зобу). Такі речовини містяться у овочах – капусті, турнепсі, ріпаку, гірчиці, саме вони спричиняють гіркоту листям та насінню цих рослин.

Активно діючі речовини лікарських та отруйних рослин можуть потрапляти до рослинницької продукції і викликати отруєння людей. Це буває у тих випадках, коли посіви культурних рослин бувають поряд із лікарськими та отруйними, що є бур’янами. Стандарти на зерно регламентують максимальний рівень домішки шкідливих рослин до продовольчого зерна.

Agrostemma githago або кукіль. Містить сапоніни – гітагін та агростемову кислоту, які викликають місцеве подразнення слизових оболонок, а після всмоктування у кров – руйнування еритроцитів. Межа – 0,2% від маси зерна вівса на крупи, 0,3% від маси зерна м’якої пшениці 1 класу, 0,5% від маси зерна решти класів пшениці та жита, 1% від маси зерна гречки.

Coronilla varia або в'язіль. Містить коронілін, який токсично впливає на серце та посилює моторику травного каналу. Межа у всіх класах вівса – 0,1%

маси зерна, гороху, 2 та 3 класу гречки, жита.

Centaurea picris або гірчак повзучий. Містить глікозиди, які зумовлюють судоми та проноси. Межа сумарно із софорою та іншими – до 0,05% у 1 та 2 класах пшениці, до 0,1% у решті класів пшениці, у кукурудзі (крім 1 класу), горохові, гречці (крім 1 класу).

Heliotropium dasycarpum або геліотроп. Містить алкалоїди – геліотрін та інші, що викликають блювоту, проноси, біль, а потім черевну водянку та збільшення печінки. Межа 0,1% маси зерна пшениці, гороху, жита, 2-3 класів

кукурудзи, 2-4 класів вівса.

Lolium temulentum або плевели оп'яняючі. Містить алкалоїд темулін, що ушкоджує головний та спинний мозок. Межа сумарно з гірчаком та іншими у зерні пшениці.

Ricinus communis або рицина. Містить алкалоїд рицинін, токсальбумін рицин, які зумовлюють подразнення слизової оболонки травного каналу, проноси, судоми, зниження тиску крові. Контролюється вміст у зерні кукурудзи

(не допускається).

Sophora alopecuroides та S.pachycarpa або софора лисохвоста та софора товстоплідна (гірчак). Містять алкалоїд пахікарпін, що знижує провідність

гангліїв, тому виникає блювота, атонія кишечнику, судоми, сповільнення

серцебиття.

Thermopsis lancoelata або термопсис ланцетний (мишатник) чи п´яна

16

трава. Містить алкалоїди цитизин та анагарин, які збуджують дихальний центр. Обмеження вмісту сумарно з гірчаком у зерні вівса, пшениці, кукурудзи,

гороху, гречки.

Trichodesma incanum або тріходесма сива. Містить алкалоїди – тріходесмін та інші, які зумовлюють зниження артеріального тиску, судоми, ушкодження головного мозку та червоного кісткового мозку, блювоту. Не допускається наявність у зерні вівса, пшениці, кукурудзи, гороху, гречки, жита.

Шкідливий вплив забруднюючих речовин (добрива, пестициди, радіоактивні ізотопи, важкі метали).

Забруднення харчової продукції можуть бути зумовленими як тими речовинами, що потрапляють у рослини протягом їхнього вирощування, так і тими, що додаються під час переробки або зберігання. Слід відзначити, що одні шкідливі речовини (нітрати, нітрити, нітрозосполуки, пестициди та їхні метаболіти, радіонукліди) забруднюють переважно рослинну сировину, інші можуть надходити як із сировиною, так і додаватись під час переробки та зберігання продукції (важкі метали, метаболіти мікроорганізмів, поліциклічні ароматичні та хлоровмісні вуглеводні, діоксини та подібні їм речовини), а третіх виявляють лише в готовій продукції (харчові добавки при порушенні правил використання).

1. Шкідливий вплив добрив.

Нітрати, нітрити, нітрозосполуки.

Надмірна кількість нітратів у рослинах зумовлена неконтрольованим застосуванням добрив, які містять солі азотної кислоти. Зростає їхній вміст у той час, коли сповільнюється фотосинтез, тобто у посушливу (мало вологи, але більша концентрація сухої речовини у рослині) або хмарну (не вистачає сонячної енергії) погоду. Перетворення нітратів на нітрити відбувається у шлунковому каналі або у готових стравах завдяки мікробним ферментам – нітритредуктазам. Для нітратів ГДД – 500 мг за добу, якщо понад 600 мг за добу або понад 200 мг одномоментно – отруєння. Токсичність пов’язана з перетворенням гемоглобіну, в якому міститься двовалентне залізо, на метгемоглобін, в якому залізо тривалентне. Метгемоглобін не здатний переносити кисень, тому людина страждає від дефіциту кисню. 1 мг нітриту натрію перетворює на неактивний 2 г гемоглобіну. У нормі близько 2% метгемоглобіну від загальної кількості гемоглобіну. При 6-7% виникає задишка, запаморочення, при 10-20% – легка ступінь отруєння, при 20-40% – середня, при понад 40% – важка.

Нітрозосполуки – речовини, які містять радикали >N—N=O, вони виникають при взаємодії нітритів з амінами (продуктами декарбоксилування амінокислот). Це канцерогени, тобто речовини, які здатні зумовлювати появу пухлин. Вони утворюються при рН=2-3 та присутності каталізаторів – іонів галогенів та

17

тіоціонату, процес гальмується аскорбіновою кислотою, токоферолом, поліфенолами. Безпечна доза – 10 мкг на добу або 5 мкг/кг продукту.

Накопичення нітратів відбувається нерівномірно, наприклад, у цукрового буряка до 65% усіх нітратів локалізується у головці поряд із гичкою, а у моркві до 90% знаходиться у серцевині.

За ВООЗ допустима добова доза - 5 мг нітратів на 1 кг маси тіла. Діти до 1 року мають недостатньо метгемоглобінредуктази, тому вони більш чутливі до нітратів.

СанПіН 42-123-4619-88 "Допустимые уровни содержания нитратов в продуктах растительного происхождения и методы их определения" - нітратів

–500, нітритів – 10 мг/кг.

2.Шкідливий вплив пестицидів.

Пестициди – хімічні сполуки, які використовуються у сільському господарстві для захисту культурних рослин від шкідливих організмів. Їх класифікують або залежно від об’єктів, проти яких вони спрямовані, або від їхньої хімічної будови. Критерії небезпеки пестицидів – їхня стійкість у навколишньому середовищі, здатність накопичуватись при тривалому надходженні до організму (ефект кумуляції). Коефіцієнт кумуляції – відношення сумарної дози препарату при багаторазовому введенні до дози, яка викликає загибель при одноразовому введенні.

СанПіН 42-123-4540-87 "Максимально допустимые уровни содержания пестицидов в пищевых продуктах и методы их определения", у зерні на

кормові цілі — за ГОСТ 13496.20.

Хлорорганічні.

Інсектициди, акарициди, фуміганти. Хлоровмісні похідні ароматичних вуглеводнів, циклопарафінів, терпенів. Переводять у неактивний стан сульфгідрильні групи білків-ферментів. Приклади, ДДТ, ДДД, ГХЦГ та його

ізомери, ліндан, каптан тощо.

Фосфорорганічні.

Інсектициди. Гальмують активність ацетилхолінестерази. Приклади,

карбофос, актелік, дібром, хлорофос, фосфамід.

Ртутьорганічні.

Для обробки насіння. В багатьох країнах повністю заборонені.

ААКК – арилоксиалкілкарбонові кислоти та їхні похідні.

Гербіциди, альгіциди, регулятори росту рослин. Приклади, 2,4-Д кислота, її

солі та ефіри, 2,4-ДП.

Металовмісні органічні та неорганічні.

Сполуки міді, олова. Викликають значне подразнення слизових оболонок та шкіри.

3. Шкідливий вплив радіоактивних речовин

Властивість атомів хімічних речовин довільно перетворюватись в інші, випромінюючи при цьому елементарні частки, називають радіоактивністю.

18

Атоми тієї ж самої хімічної речовини, які мають різну кількість елементарних часток, називають нуклідами (із подібними ядрами) або ізотопами (розташовані на одному місці в таблиці Менделєєва). Радіонукліди – це хімічні речовини, яким властива радіоактивність. З часом радіонукліди перетворюються на стабільні атоми.

Іонізуючі випромінювання (довжина хвилі менша за 10 нм) поділяють на:

-безпосередньо іонізуючі, які складаються із заряджених часток (альфа та бета-частки),

-непрямо іонізуючі, які не містять заряджених часток (нейтронні, гаммата рентгенівські промені).

Для оцінки тривалості життя радіонуклідів використовують термін “період напіврозпаду”, тобто це час, протягом якого розпадається 50% радіонуклідів. Наприклад, він становить у йоду-133 – 20,8 год., йоду-131 – 8,05 год., цезію144 – 284 доби, рутенію-106 – 1 рік, цезію-134 – 2,1 р., цезію-137 – 30 р., стронцію-90 – 28 р., плутонію-239 – 20000 р.

Радіоактивність продукції визначають у кюрі та бекерелях, а дози іонізуючого випромінювання у зівертах та греях.

1 Кі – кюрі, одиниця питомої радіоактивності, коли за 1 с відбувається 3,7х1010 розпадків ядер. Така радіоактивність була виявлена у 1 г радію, тому вона запропонована в якості еталона.

1 Бк – бекерель, одиниця радіоактивності, дорівнює 1 розпадку ядра за секунду, тобто 0,027 нК.

1 Зв – зіверт, одиниця еквівалентної дози іонізуючого випромінювання, дорівнює 1 Дж/кг або 102 бер, а 1 бер (біологічний еквівалент рентгена) = 1,14 рентген.

1 Гр – грей, одиниця поглинутої енергії, еквівалентна поглинанню 1 зіверта випромінювання.

Безпечна добова межа споживання людиною радіоактивних речовин становить 2,5-3,5х10-7 Кі.

Розрізняють поверхневе й структурне забруднення радіонуклідами продовольчої сировини.

Розподіл радіонуклідів в організмі людини:

-у кістках – стронцій, кальцій, барій, радій, ітрій, цирконій, плутоній,

-у печінці – церій, лантан, прометій,

-у м’язах – калій, рубідій, цезій,

-у селезінці та лімфовузлах – ніобій, рутеній,

-у щитоподібній залозі – йод,

-рівномірно поширені – залізо, полоній, тритій.

Механізм впливу на організм радіонуклідів.

1етап – фізико-хімічний. Виникають вільні радикали, що діють на білки й ліпіди мембран та цитоплазми клітин, це порушує перебіг біохімічних процесів.

2етап. Вільні радикали ушкоджують нуклеїнові кислоти ядра клітин, змінюється спадкова інформація, клітини втрачають здатність утворювати

19

потрібні речовини.

3 етап. Місцеві ушкодження поширюються, тому припиняється нормальне функціонування окремих органів, що спричинює розлад роботи усього організму.

Опромінювання у дозі 0,25 Гр не викликає помітних змін в організмі, у дозі 0,25-0,5 Гр виявляють зміни показників крові, у дозі 0,5-1 Гр значно погіршується стан крові, а при 1 Гр виявляють гостру променеву хворобу. Опромінювання дозою 4-5 Зв зумовлює загибель протягом 30 діб 50% уражених людей.

Йод. Стабільний ізотоп – йод-127, радіоактивність властива ізотопам із масовими числами 115-126 та 128-141. Період напіввиведення йоду-131 із щитоподібної залози та печінки – 138 діб.

Цезій. Стабільний ізотоп – цезій-133, радіоактивність властива ізотопам із масовими числами 123-132 та 134-144. Період напіввиведення цезію-137 із

м'язів – 100 діб.

Стронцій. Радіонукліди – стронцій-90 та його продукт ітрій-90. Період напіввиведення з кісток стронцію-90 – 90-154 доби.

Для характеристики безпеки від продуктів, які зазнали радіаційного забруднення, використовують порівняння з допустимими рівнями, які розраховують із метою не допустити загальної дози опромінювання тіла людини вище за 0,1 Зв/рік, а щитоподібної залози – 0,3 Зв/рік.

Рівень цезію-137 та стронцію-90 нормується у продуктах харчування та питній воді згідно з «Допустимими рівнями ДР-97», згідно яких надходження за рік цих ізотопів не повинно перевищувати 1 мЗв, що відповідає для цезію 210 Бк, для стронцію 35 Бк за добу. Гранична межа, для цезію-137 у зернових та зернобобових - 600 Бк/кг, в оліях - 100 Бк/кг, а для стронцію-90 відповідно 100 та 20 Бк/кг.

За Сodex Аlimentarius продукція на міжнародних ринках може мати такі граничні рівні вмісту радіоактивних речовин: цезію та йоду – 1000 Бк/кг, стронцію – 100 Бк/кг, плутонію та америцію – 1 Бк/кг.

У 1983 р. Сodex Аlimentarius затвердила загальні стандарти та вимоги до продуктів, які оброблені радіоактивним випромінюванням із метою знищення мікроорганізмів. Загальна доза опромінення з метою стерилізації не повинна перевищувати 10 кГр. Енергія, що надається при опромінюванні такою дозою, еквівалентна нагріванню продукту на 2,40, тоді як пастеризація відбувається шляхом нагрівання до +50-900, а стерилізація – понад +1200.

4. Шкідливий вплив важких металів.

Комісія ФАО/ВООЗ Codex Alimentarius визначила обов’язковий контроль при міжнародній торгівлі продуктами харчування за рівнем 8 елементів – ртуті, кадмію, свинцю, миш’яку, міді, стронцію, цинку та калію, а в країнах СНД контролюється також уміст сурми, нікелю, хрому, алюмінію, фтору та йоду. Медико-біологічні вимоги СанПіН 2.3.2.560-96 визначають критерії безпеки для

20