4. Захист ґрунтів від іригаційної ерозії. Боротьбу з іригаційною ерозією теж треба проводити комплексно. До основних заходів захисту від неї належать:

1. недопущення організації зрошуваних ділянок з просапними культурами на схилах крутістю понад 3°. На крутіших ділянках схилів зрошення дощуванням можливе лише при вирощуванні культур густого посіву, що мають високу ґрунтозахисну ефективність, переважно багаторічних трав;

2. зрошення невеликими нормами, але частіше;

3. підвищення водопроникності ґрунту щілюванням ділянок перед поливом на глибину 45 см впоперек схилу через 1 м;

4. використання безплужного обробітку ґрунту з мульчуванням його соломою та іншими пожнивними рештками, що оберігають

5. ґрунт від утворення кірки, підвищують його водопроникність.

Отже, застосовуючи науково обґрунтовані методи боротьби з ерозією, можна попередити або принаймні послабити прояви цих небезпечних явищ.

Тема: Втрата родючості ґрунту

1. Чинники деградації ґрунтового покриву

Серед чинників деградації ґрунтового покриву є такі, що на сьогодні начебто і не призводять до руйнування ґрунту — його генетичний профіль не змінюється. Але всередині профілю відбуваються такі зміни, які спричиняють втрату родючості ґрунту, зниження продуктивності орних земель.

Родючість ґрунтів щонайбільше знижують такі чинники: дегуміфікація, декальцинація (кислотна деградація), агрофізична деградація, засолення, осолонцювання, підтоплення ґрунтів, аридизація, погіршення фітосанітарного стану.

Будівництво каскадів водосховищ на ріках, зрошувальних систем спричинило піднімання рівня підґрунтових вод та їх надходження у профіль ґрунту. Наслідками підтоплення ґрунтів є засолення та вторинне осолонцювання.

Разом з тим засолення та осолонцювання можливі і без підняття рівня підґрунтових вод за перевищених норм зрошення. У степових ґрунтах завдяки процесу ґрунтоутворення з верхніх генетичних горизонтів ґрунту розчинні солі (хлориди, сульфати тощо) вимиваються і відкладаються на глибині 70—120 см. За перевищених норм зрошення зрошувальна вода розчиняє ці солі і стає мінералізованою. Мінералізована вода по капілярах піднімається до поверхні ґрунту і випаровується, залишаючи на ній наліт розчинних солей, серед яких переважають солі натрію. У вологий період року ці солі взаємодіють із ґрунтовим вбирним комплексом, що призводить до осолонцювання ґрунтів, поступової зміни ґрунтового профілю. Ґрунти втрачають сприятливі агрофізичні властивості, а внаслідок цього — потенційну і ефективну родючість.

Утворення на ріллі "мочарів" (місць підтоплення) обумовлює будівництво ставків, що спричиняє піднімання рівня підґрунтових вод. Це підтоплення від водосховищ і ставків особливо виявляється у вологі роки, коли неможливо провести обробіток ґрунту і посів сільськогосподарських культур. Для включення таких земель в інтенсивну сівозміну доводиться будувати дорогі дренажні системи, що відводять надлишок підґрунтових вод.

Аридизація ґрунтів, тобто зростання посушливості умов росту рослин, безпосередньо пов'язана з дегуміфікацією та агрофізичною деградацією. Внаслідок втрати гумусу та структурності ґрунту знижується його польова вологоємність і підвищується максимальна гігроскопічність, скорочується діапазон активної вологи. Позитивний баланс гумусу в ґрунті зменшує аридизацію.

За даними Т. П. Коковіної (1974), в Курській обл. (Росія) через 100 років після розорювання чорнозему типового діапазон активної вологи в метровому шарі знизився через дегуміфікацію на 66 мм.