Оксіуратози (oxyuratoses)

СРЯБІНЕМОЗ (SKRJABINEMOSIS)

Хвороба, спричинювана гельмінтами Skrjabinema ovis родини Syphaciidae підряду Oxyurata, характеризується запаленням товстих кишок, свербежем у ділянці ануса та кореня хвоста, схудненням дрібної рогатої худоби та диких жуйних тварин.

Збудник. Ниткоподібна нематода жовтувато-білого кольору. Самець завдовжки 3-3,5 мм, завширшки 0,1-0,18 мм, за формою тіла нагадує гачок. Спікула одна, розміром 0,09-0,12 мм. На хвостовому кінці є бурса, яка підтримується парами переданальних і постанальних реброподібних сосочків та хвостовим виступом. Самка завдовжки до 7 мм, завширшки до 0,25 мм. Стравохід має бульбус. Яйця асиметричні, середнього розміру (0,05-0,06 × 0,03-0,035 мм).

Цикл розвитку. Паразити є геогельмінтами. Статевозрілі самки рухаються до ануса тварин і за наявності кисню відкладають яйця, після чого гинуть. Іноді вони заповзають на стегна, вим’я, хвіст, мошонку тварин. У яйцях містяться личинки, які всередині шкаралупи двічі линяють і стають інвазійними. Інвазійні личинки паразитів мають циліндричну форму, завдовжки 0,051-0,059 мм, завширшки 0,021-0,025 мм. Тварини заражаються при заковтуванні інвазійних яєць разом з кормом, водою, а також під час вилизування ділянки ануса, промежини, хвоста. У тонких кишках з яєць виходять личинки, які линяють і поступово переміщуються у товсті кишки, де на 38-му добу досягають статевої зрілості. Живуть гельмінти в сліпій і ободовій кишках до 3 міс.

Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є хворі тварини та паразитоносії. Значне поширення скрябінемозу спричинюють дикі жуйні: гірські козли, муфлони, марали, сайгаки, джейрани. Частіше заражається і хворіє молодняк поточного року. З віком екстенсивність та інтенсивність інвазії знижується. В окремій місцевості інтенсивність інвазії у тварин може досягати 1 тис. гельмінтів. Улітку вона значно знижується.

Яйця гельмінтів стійкі у зовнішньому середовищі. При 6°С вони життєздатні до 1,5 міс. У кошарах витримують висушування до трьох діб.

Патогенез та імунітет. Статевозрілі гельмінти подразнюють слизову оболонку кишок, ділянку промежини, кореня хвоста, що призводить до запалення прямої кишки та шкіри.

Імунітет вивчений недостатньо.

Клінічні ознаки. Прояви хвороби залежать від інтенсивності інвазії та загального стану овець. Характерними ознаками є свербіж у ділянці прямої кишки, ануса й промежини. Тварини збуджені, постійно труться об загорожу. На шкірі біля хвоста з’являються потертості, виразки, абсцеси, струпи. На внутрішній поверхні хвоста шкіра запалюється, утворюються рани. У разі високої інтенсивності інвазії фекальні маси рідкі, тварини швидко худнуть і виснажуються.

Патолого-анатомічні зміни. При розтині трупа у товстих кишках виявляють запалення, у прямій кишці – гельмінтів.

Діагностика. Для зажиттєвої діагностики скрябінемозу невеликим дерев’яним шпателем, змоченим 50%-м розчином гліцерину, беруть зскрібки з прианальних складок, у ділянці ануса, з внутрішнього боку хвоста. Зскрібок переносять на предметне скло, додають 2-3 краплі 50%-го розчину гліцерину і розглядають препарат під мікроскопом з метою виявлення яєць нематоди.

При розтині відбирають вміст сліпої й ободової кишок і методом послідовного промивання виявляють гельмінтів.

Лікування. Застосовують солі піперазину або препарати груп бензімідазолу чи макролідних лактонів у загальноприйнятих дозах.

Профілактика. Для запобігання поширенню інвазії хворих тварин дегельмінтизують, а гній знешкоджують загальноприйнятими методами. Приміщення обробляють 1-ми розчинами ортохлорфенолу, активованим сірковуглецем, ксилонафтом; 5,5%-м розчином фенолу; 5%-й розчин нафта лізолу забезпечує 100%-ву загибель яєць упродовж 1 год 20 хв.

ОКСІУРОЗ (OXYUROSIS)

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами, що належать до родини Oxyuridae підряду Oxyurata. Оксіуроз проявляється свербежем прианальних ділянок тіла. Паразити локалізуються у сліпій, великій ободовій та прямій кишках. Хворіють коні, інші однокопитні.

Збудник – шилохвіст, або конячий гострик (Oxyuris equi) – світло-жовтого кольору. Довжина самця 0,6-1,5 см самки – 15 – 18 см. Ротовий отвір сформований трьома губами. Ротова капсула невеликих розмірів. Стравохід має виражений бульбус. У самців є каудальні крила і одна спікула, у самок – тонкий і довгий хвіст. Вульва розміщена в передній частині тіла.

Яйця середніх розмірів (0,08—0,09 × 0,04—0,05 мм), асиметричні, жовтого кольору, нагадують зерна пшениці. Всередині яйця знаходиться майже сформована личин­ка а на одному з полюсів — несправжня кришечка.

Цикл розвитку. Шилохвіст — геогельмінт. Після запліднення самки в нічні години проникають у пряму кишку і частково прикрілюються в періанальних складках за допомогою довгого хвостового кінця. Тут вони відкладають на шкіру й періанальні складки яйця, вкриті клейким секретом. Через 2—3 доби в них розвиваються інвазійні личинки. Згодом такі яйця потрапляють на підлогу, у воду, корми.

Тварини заражаються перорально, коли в їхній організм разом з водою або кормом потрапляють яйця з інвазійними личинками. Іноді зараження відбувається при заковтуванні інвазійних яєць під час розчухування зубами ділянки хвоста. У тонких кишках коней з яєць виходять личинки. Через 30—45 діб паразити стають стате­возрілими. Самці гинуть після запліднення самок. Загибель самок настає після закінчення яйцевідкладання.

Епізоотологічні дані. Хворобу реєструють усюди. Максимальна ураженість тварин спостерігається в разі утримання їх у приміщеннях та згодовування кормів з підлоги. Джерелом інвазії є хворі коні й паразитоносії. Частіше хворіють лошата віком до од­ного року та старі виснажені коні. Найтяжчий перебіг хвороби відмічають з листопада по травень. У зовнішньому середовищі інвазійні яйця можуть зберігатися до 4 міс.

Патогенез та імунітет. Під час цієї хвороби чітко виявляють механічну й токсичну дії збудників на організм коней. Паразити спричинюють катаральне запалення сли­зової оболонки товстих кишок. На місці їхньої фіксації виникають виразки. В період відкладання самками яєць у ділянці ануса вони механічно діють на слизову оболонку прямої кишки, внаслідок чого виникає проктит. Усе це зумовлює порушення трав­лення і зменшення приросту маси тіла. В разі інтенсивного ураження спостерігається загальна інтоксикація, що виявляється анемією, збудженням тощо.

Під час дослідження крові слід звертати увагу на еозинофілію. Імунітет до по­вторної інвазії слабко напружений.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками хвороби є свербіж у ділянці кореня хвос­та. Він з’являється при відкладанні самками яєць в періанальних ділянках тіла тварин. Волос у цих місцях стає скуйовдженим, пізніше виникають дерматити, екземи. Механічне ушкодження волосяного покриву та шкіри призводить до облисіння ("зачосів" кореня хвоста), виснаження тварин. Слизові оболонки стають блідими. Під час дефекації виділяються несформовані фекалії, вкриті слизистими плівками.

Патолого-анатомічні зміни. При розтині трупів звертають увагу на катаральне за­палення та дифузну гіперемію слизових оболонок товстих кишок, в окремих ділянках —наявність виразок. Спостерігаються облисіння біля кореня хвоста, дерматити й екземи

в промежині та на стегнах. У разі сильної інвазії відмічають блідість слизових оболонок, схуднення тварин. У товстих кишках виявляють паразитів на різних стадіях розвитку.

Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі клінічних ознак (“за­чоси” хвоста), епізоотологічних даних та результатів дослідження зскрібків зі шкіри періанальних складок промежини та внутрішньої поверхні кореня хвоста, яка вкриває анус. Щоб одержати зскрїбок, потрібно користуватися невеликою дерев’яною па­личкою або сірником, змоченим у 50%-му розчині гліцерину. Зскрібок поміщають на предметне скло в краплю розбавленого гліцерину або води, накривають покривним скельцем і досліджують під мікроскопом. Гельмінтоовоскопічні методи дослідження фекалій за Фюллеборном мають допоміжне значення через їхню низьку ефективність. Зокрема, яйця О. equi ріпко виявляють у фекаліях, взятих з прямої кишки, і значно частіше — у фекаліях, зібраних на підлозі.

Посмертно оксіуроз діагностують при розтині трупів та виявленні збудників хво­роби в товстих кишках.

Лікування. Застосовують препарати широкого спектра дії на основі похідних із груп бензімідазолу(альбендазол, мебендазол, оксфендазол, фенбендазол), макроциклічних лактонів (абамектин, дорамектин. івермектин. моксидектин, селомектин) або солі піперазину. Препарати бензімідазолів дають уранці з концентрованими кормами (одна третина норми) в дозах згідно з настановами щодо їх застосування. Макроциоклічні лактони використовують у вигляді спеціально-розроблених для коней паст, котрі фасують в спеціальні шприци-туби з дозатором. Для більшості подібних препа­ратів доза становить 1 мл пасти (гелю, суспензії) на 20 кг маси тіла. Солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат) призначають разом з концкормам індивідуально або груповим методом (10—15 коней). Перед застосуванням препарату рекомендують 7—10-годинну голодну дієту. Доза — 100 мг/кг дворазово з добовим інтервалом.

Профілактика та заходи боротьби. Потрібно щодня прибирати гній та знезаражу­вати його в гноєсховищах. За кіньми слід закріпити індивідуальну збрую та предмети догляду. Не дозволяється згодовувати грубі корми і сіно з підлоги. Хворих коней потрібно ізолювати від здорових тварин. У разі наявності клінічних ознак хвороби треба щодня протирати ділянки періанальних складок вологими ганчірками (з на­ступним занурюванням їх в окріп). Періодично здійснювати дезінвазію окропом підлоги, годівниць та предметів догляду за кіньми. Для цього можна використовувати також 3—5%-ві розчини (емульсії) карболової кислоти, ксилонафту, лізолу тощо. Стіни денників білять розчином вапна.

Успіху в боротьбі з оксіурозом можна досягти при проведенні 3—4 дегельмінтизацій хворих коней з інтервалом 1—1,5 міс та дотриманні загальних ветеринарно-санітарних заходів на неблагополучній фермі.

ГЕТЕРАКОЗ (HETERACOSIS)

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами виду Heterakis gallinarum родини Heterakidae підряду Oxyurata. Збудники локалізуються в сліпих кишках курей, індиків, цесарок. У фазанів паразитує H. isolonche.

Збудники. H. gallinarum – невеликі нематоди, самці завдовжки 0,6-1,1 см, самки – 0,8-1,5 см. Стравохід має кулясте розширення. У самця є дві неоднакової довжини спікули (у H. isolonche спікули однакового розміру). Над клоакою розміщений хітинізований прианальний присосок кільцеподібної форми. Вульва у самки знаходиться поблизу середини тіла.

Яйця збудників середніх розмірів (0,05-0,07 × 0,03-0,04 мм), світло-сірого кольору, овальні, з двоконтурною оболонкою. У зовнішнє середовище виділяються незрілими (на стадії одного бластомера).

Цикл розвитку. Це геогельмінти. Вони розвиваються прямим шляхом. Самки виділяють яйця, які з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище і через 1-3 тижні досягають інвазійної стадії.

Кури заражаються на вигулах і в пташниках при заковтуванні з кормом чи водою інвазійних яєць. У тонких кишках з них виходять личинки, які згодом проникають у просвіт сліпих кишок. Після трьох линянь приблизно через чотири тижні у курей і через 1-2 міс у індиків вони перетворюються на статевозрілих паразитів. Тривалість життя гельмінтів становить близько одного року.

Личинки H. isolonche проникають у слизову оболонку сліпої кишки фазанів, де досягають статевої зрілості у вузликах. Через отвір у них яйця виходять у просвіт кишок.

Епізоотологічні дані. H. gallinarum – нематода, яка найчастіше паразитує в організмі свійської птиці. Найтяжчий перебіг гетеракозу спостерігається в разі високої інтенсивності інвазії (до 1500 екз.) у молодих курей віком від восьми до 24 міс. Пік захворювання реєструють влітку та восени. Деяку роль у поширенні інвазії відіграють дощові черви (резервуарні хазяї), в організмі яких нагромаджуються яйця і впродовж тривалого часу зберігаються личинки круглих гельмінтів.

Яйця збудників дуже стійкі проти несприятливих умов зовнішнього середовища. Частина з них здатна перезимовувати.

Патогенез та імунітет. H. gallinarum вважають малопатогенним видом. Лише в разі значного ураження збудниками порушується цілісність і виникає запалення слизової оболонки кишок. Личинки призводять до деформації структури кишкових залоз, що є причиною змін секреції та всмоктування.

Личинки можуть інокулювати збудників гістомонозу. Одноклітинний джгутиковий організм передається також через яйця H. gallinarum.

При гетера козі спостерігаються еритропенія, лейкоцитоз, еозинофілія, зниження рівня загального білка, зокрема гамма-глобулінів.

H. isolonche є досить патогенним видом для птахів, на яких полюють мисливці. Збудники спричинюють запалення сліпої кишки з появою вузликів.

Клінічні ознаки. Хвора птиця пригнічена, відстає в рості та розвитку. У неї відмічають розлад травлення (втрата апетату, пронос), знижується несучість. Збудник H. isolonche може стати причиною високої смертності птиці.

Патолого-анатомічні зміни. Основні зміни виявляють у сліпих кишках: слизова оболонка гіперемійована, набрякла, місцями некротизована.

Діагностика. Діагноз установлюють комплексно. Обов’язково досліджують фекалії за методом Фюллеборна. Слід враховувати подібність яєць H. gallinarum до яєць аскаридій. Тому точний діагноз установлюють посмертно, при розтині сліпих кишок і виявленні статевозрілих паразитів.

Лікування. Для дегельмінтизації застосовують солі піперазину, ін’єкційних чи оральних форм левамізолу, препарати з групи бензімідазолів та макроциклічних лактонів, які можна давати з кормом, - це бровермектин-гранулят, івермектин-премікс тощо.

Препарати піперазину (піперазин гексагідрат, піперазин адипінат) згодовують курям у дозі 500 мг на голову з кормом щоранку дві доби підряд. Аналогічним способом використовують фенбендазол (60 мг/кг упродовж трьох діб) та мебендазол (50 мг/кг одноразово). Левамізол можна випоювати з водою в дозі 20-25 мг/кг. Після дегельмінтизації послід від птиці збирають і вивозять у сховище для біотермічного знезараження.

Профілактика та заходи боротьби. Профілактика при гетеракозі відіграє провідну роль у комплексі оздоровчих заходів. Велике значення має роздільне вирощування молодняку й дорослої птиці, забезпечення її повноцінними кормами і гігієнічним водопоєм, щоденне прибирання посліду з приміщень та вигулів.

Дезінвазію пташників і вигулів здійснюють за допомогою таких препаратів: 5%-го розчину карболової кислоти, 5%-ї гарячої водної емульсії ксилонафту або 5%-го гарячого розчину їдкого натру. Їх використовують із розрахунку 1 л/м² за експозиції 3 год.

ПАСАЛУРОЗ (PASSALUROSIS)

Хвороба спричинюється нематодом Passalurus ambiguous родини Oxyuridae підряду Oxyurata. Статевозрілі паразити локалізуються в сліпих відростках і товстих кишках кролів та зайців.

Збудник. P. ambiguous – кролячий гострик ветериноподібної форми. На кінці стравоходу є кулясте розширення (бульбус). Довжина тіла самця 3-5 мм, самки – 8-12 мм. Задня частина тіла самця закінчується шилоподібним виростом. Спікула одна. Самки мають тонкий і довгий хвіст з кільцеподібними потовщеннями кутикули.

Яйця сірого кольору, великі (0,095-0,115 × 0,044-0,056 мм), видовжено-овальної форми, асиметричні, на одному з полюсів – пробко подібний утвір.

Цикл розвитку. Збудник – геогельмінт. Запліднені самки переміщуються в пряму кишку (до ануса) і відкладають яйця, що потрапляють на шкіру прианальної ділянки тіла та шерсть навколо ануса й задніх кінцівок. Частково яйця разом з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. Через 24-48 год вони досягають інвазійної стадії.

Кролі заражаються перорально при заковтуванні інвазійних яєць з кормом чи водою. В їхньому організмі з яєць виходять личинки, які проникають у крипти сліпої кишки, там двічі линяють і після цього повертаються в порожнину кишок. Через 17-24 доби паразити досягають статевої зрілості. Тривалість їхнього життя – 60 – 106 діб.

Епізоотологічні дані. Це досить поширена інвазійна хвороба. До пасалурозу сприйнятливі кролі будь-якого віку, хоча молоді тварини заражаються частіше ї інтенсивніше. ЕІ досягає 40-90 %, а інтенсивність – близько 30 000 екз. Хворобу реєструють в будь-яку пору року, однак пік інвазії припадає на зимово-весняний період. У разі розчухування інвазованими тваринами прианальних ділянок тіла, на яких знаходяться інвазійні яйця гельмінтів, можливе їх самозараження.

Поширення пасалурозу спричинюють антисанітарні умови утримання кролів на грунтовій підлозі. Оптимальна температура повітря для розвитку яєць коливається в межах 24-38°. При зниженні її до – 15-16°С та підвищенні до + 40°С і вище яйця гельмінтів гинуть.

Патогенез та імунітет. У разі високої інтенсивності інвазії внаслідок механічного та алергічного впливу нематод у кролів розвивається катаральне і катарально-некротичне запалення кишок.

Імунітет не вивчено.

Клінічні ознаки. У кролів спостерігається сильний свербіж у ділянці ануса. Вони труться анусом об підлогу, клітки, годівниці. При постійному розчухуванні ушкоджується волосяний покрив. Наслідком хвороби є пригнічення, погіршення або втрата апетиту, схуднення, біль у ділянці живота, пронос. Затримуються ріст і розвиток молодняку.

Патолого-анатомічні зміни. Труп виснажений. Брижові лімфовузли збільшені, набряклі й гіперемійовані. Слизова оболонка сліпої кишки набрякла з крапчастими або смугастими крововиливами. Слизова оболонка прямої кишки та ануса гіперемійована і набрякла. Навколо ануса й вульви помітні травматичні ушкодження. В товстих кишках виявляють значну кількість паразитів.

Діагностика. Зажиттєво яйця гостриків виявляють при дослідженні під мікроскопом зіскрібків з прианальної ділянки тіла. Зскрібки беруть скляною паличкою з намотаною на кінці ватою, змоченою водно-гліцериновим розчином (1 : 1). Яйця гельмінтів можна виявити під час гельмінтовоскопічних досліджень фекалій за методами Фюллеборна або Дарлінга. Посмертно діагноз установлюють при розтині товстих кишок і знаходженні збудників.

Лікування. Для лікування застосовують солі піперазину, фенотіазін левамізол, фенбендазол, макроциклічні лактони.

Солі піперазину призначають дорослим кролям з кормом у дозі 1 г/кг одноразово або 0,5 г/кг дві доби підряд, молодняку – 0,75 г/кг дворазово. Левамізол застосовують з кормом або водою в дозі 1,5 г/кг одноразово. Броверметин-гранулят згодовують у дозі, яку змішують із 3-добовою нормою комбікорму.

Профілактика та заходи боротьби. Потрібно щодня прибирати приміщення, гній знезаражувати біотермічно, а клітки та напувалки – за допомогою окропу або вогнем. Для хіміопрофілактики пасалурозу кроленям після відлучення щодня впродовж 50 діб груповим методом з кормом потрібно згодовувати піперазину адипінат у дозі 0,1-0,15 г/кг.