ОСОБИСТІСТЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ
.pdfЦиклоїдна психопатія характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають у зниженому настрої, все їм бачиться у темному світлі, як правило, вони перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі і непосидючі. Зміни настрою проходять за типом фаз, тривалість яких становить від кількох днів до тижнів і місяців.
При шизоїд ній психопатії немає необхідної гармонії у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують різні варіанти шизоїдного характеру. Шизоїдні психопати звичайно відлюдні, нетовариські і важко вступають у контакт.
Епілептоїдна психопатія відзначається запальністю і дратівливістю. Ці особи нерідко жорстокі і мстиві. В колективі їх також не люблять, цураються, хоча зовні епілептоїдні психопати можуть бути коректними, ввічливими людьми.
Риси характеру та їх прояв мають велике значення для успішної професійної діяльності. Авторитет у хворих мають ті медичні працівники, у яких висока професійна підготовка поєднується з розвиненим почуттям обов'язку,
позитивними моральними і характерологічними якостями.
Практично всі хворі, оцінюючи особистість лікаря, надають перевагу таким якостям, як співпереживання, чесність, уважність, принциповість, співчуття,
товариськість. Не всі хворі розуміють доцільність тих чи інших лікувальних процедур, але всі вони відчувають потребу в позитивному емоційному контакті,
теплих словах, відповідній підтримці.
Хворі з рисами тривожно-помислового характеру великого значення надають неістотним відчуттям, вони перебільшують свій біль і неприємності; бояться обстеження й лікування. Страх перед можливим несприятливим результатом ускладнює перебіг захворювання.
Хворі з істеричними рисами характеру схильні до самонавіювання та перебільшення хворобливих відчуттів. При різних приступах істерії медичний працівник повинен поводитися спокійно, не виявляти зайвої тривоги і метушливості. Розмовляти з хворими рекомендується переконливо,
наполегливим тоном, але не підвищуючи голосу і не виявляючи роздратованості, неповаги до стану хворого. Застосовуючи психотерапевтичні методи лікування і догляду, проводячи корекцію поведінки, лікар спрямовує свої дії на те, щоб перебудувати стереотип хворого, позбавити його звички реагувати на різні труднощі істеричними реакціями.
Особистості астенічного типу тривожно ставляться до проявів хвороби, вони дуже вразливі і страждають від зміни умов. До таких хворих лікарі (особливо у стаціонарі) повинні ставитися підкреслено уважно, спокійно роз'яснювати, що симптоми, на які вони скаржаться, мають тимчасовий характер, намагатися переконати, що хвороба мине і вони одужають, якщо це справді так.
У процесі роботи з хворим лікарю треба враховувати, які зміни у психіці спричиняє конкретне захворювання і як воно ним усвідомлюється. Під впливом хвороби, особливо при хронічному перебігу, нерідко змінюються характерологічні якості особистості. Зміни характеру під впливом хвороби різні і дуже індивідуальні, тому й підхід до кожного хворого має бути індивідуальним. Реакція на захворювання залежить від багатьох факторів:
особистості хворого, тяжкості захворювання, характеру лікування, уявлення хворого про своє захворювання, ставлення близьких і колег до захворювання.
Варіанти ставлення до захворювання визначаються рисами особистості.
Психастеніки завжди впевнені в поганому закінченні захворювання, відчувають тривогу і страх. У зв'язку з цим вони вимагають уваги і терпіння. їм треба докладно пояснити причину їхнього стану, заспокоїти, зняти за допомогою вмілої психотерапевтичної бесіди страх і тривогу.
Хворі на іпохондрію виявляють тверду впевненість у наявності захворювання. Страх і тривога у них виявлені менше. Переконати іпохондрика дуже важко, спілкування медперсоналу з ним вимагає доброго володіння методами психології.
Є люди, які неуважно ставляться до свого здоров'я, ігнорують свій стан. Вони впевнені в тому, що цілком здорові, відмовляються від обстеження й лікування.
Це явище має назву анозогнозії. Заперечення хвороби спостерігається як при тяжких і невиліковних соматичних хворобах, так і при психічних захворюваннях. Вважають, що причина такого ставлення криється в нестерпності для хворого справжнього його стану. Він ніби втікає від свідомості тяжкої хвороби.
Якщо захворювання виникає раптово, то хворий може сприймати його як трагедію. Це явище називається гіпернозогнозією. Гіпернозогнозіянайчастіше спостерігається в людей з добрим фізичним здоров'ям, спортсменів. Трагічне переживання хвороби такими пацієнтами пояснюється тим, що у них порушується життєвий стереотип, відбулася зміна планів.
Якщо соматичне захворювання спричиняє зміну зовнішнього вигляду хворого, то він також сприймає це як трагедію, що може призвести до тяжкої депресії з суїцидальними думками. У таких хворих також можуть з'явитися патологічні риси характеру: шизоїдність, вразливість, вибуховість.
Адекватність реакції на захворювання у великій мірі залежить від зрілості особистості та її інтелекту. В інфантильних особистостей може спостерігатися заперечення захворювання або заглиблення у хворобу. У тривожно-
помислових особистостей хвороба найчастіше спричиняє сильне хвилювання і тривогу, які згодом переходять у стійкі депресивно-іпохондричні розлади. У
хворих із невисоким інтелектом частіше спостерігається ейфорія. Вони поводяться як здорові, відмовляються від лікування.
Неоднаково реагують на захворювання люди різного віку. Так, у похилому віці хворі пов'язують його зі смертю. Молоді люди і люди середнього віку найбільше занепокоєні неможливістю через хворобу виконати свої плани та задуми.
Здібності
Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які забезпечують успіх у діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею.
Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX ст.,
коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному і статистичному вивченню людей (диференційна психологія). Деякі психологи,
зокрема Ф. Галль, помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозкумозковим центрам.
Здібність виявляється у процесі оволодіння діяльністю, наскільки людина за інших однакових умов швидко та ґрунтовно, легко й міцно засвоює способи організації та виконання її.
Кожна людина має певні здібності, але різні види здібностей у різних людей розвинені неоднаково. Це залежить як від природних задатків (їх різноманітність визначена генетично), типу вищої нервової діяльності
(художній, мислительний, проміжний), так і від того, які задатки конкретна людина розвила в себе.
У людей художнього типу, наприклад, особливо добре розвинені здібності,
пов'язані з уявою і почуттями; у мислительного більш розвинені розумові здібності, а в людей проміжного типу приблизно однаково розвинені і ті й інші.
За широтою і спрямованістю здібності поділяють на загальні і спеціальні.
Загальні здібності виявляються у всіх видах людської діяльності. Людина, що має ці здібності, може досягати успіхів у навчанні, праці, розумовій діяльності.
Спеціальні здібності - це психічні особливості індивіда, які сприяють успішному виконанню ним певного виду діяльності (технічної,
організаторської, спортивної, музичної, літературної тощо).
Велике значення для розвитку спеціальних здібностей мають відповідні задатки. Задатки - це природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини. Вони с природною основою розвитку здібностей.
Задатки переходять у спеціальні здібності лише в результаті їх розвитку в процесі активної діяльності людини, навчання і виховання. Задатки залишаються невикористаними, не проявляються реально у здібностях, якщо
людина живе в несприятливих умовах або якщо вона не працює над удосконаленням своїх здібностей. Навіть за наявності геніальних задатків вирішальну роль відіграє праця. Видатний американський винахідник Едісон говорив: "Геній - це на 1 % натхнення, а на 99 % потіння". Здібності можуть виявлятися в різному віці. Так, Ф. Й. Гайдн проявив їх у 4 роки,, Мендельсон - у
5, К. Лінней, В. А. Франклін, П. Кюрі, Д. Уатт, С. Морзе, Т. Едісон, П. О.
Герцен, Г.Спенсер, В. С. Бєлінський, Д. Байрон, В. Скотт, Е. По, М. В. Гоголь, І.
Ньютон, Ч. Дарвін, М. І. Лобачевський та багато інших визначних людей вважалися у школі зовсім нездібними учнями, а Шаляпіна "як нездібного" не прийняли в хористи. Існують різні методи удосконалення здібностей, та головне в усіх цих методах - систематичне тренування.
Розвиненню здібностей сприяють знання. Чим глибші і ширші знання, тим більше можливостей для розвитку здібностей, для творчого підходу до роботи.
Лікар, який не підвищує свій теоретичний і практичний рівень, не вдосконалює свої вміння і навички, не стежить за новинами у своїй галузі, відстає в розвиткові як спеціаліст.
Важливою умовою розвитку здібностей є інтерес до тієї роботи, до якої в людини виявляються здібності. Інтерес, що виступає як мотив діяльності,
спонукає людину наполегливо працювати в обраній галузі, сприяє розвитку та вияву здібностей.
Вибір професії має здійснюватися з урахуванням своїх здібностей, бо робота,
до якої у людини немає здібностей, не може приносити їй задоволення і бути продуктивною.
Особливе значення для професійного успіху лікаря має наявність у нього комунікативних здібностей, які виявляються в умінні встановлювати правильні взаємини з колегами, пацієнтом і його рідними, відчувати настрій колективу,
розуміти кожного хворого.
Людина індивідуальна в своїх здібностях не лише в плані якісному (одні здібні до музики, інші - до математики), а й у кількісному. Так, якщо людина показує в якомусь виді діяльності кращі результати, ніж інші, то кажуть, що
вона здібна. Коли ж ці результати дуже високі, тоді мова йде про талановитість,
а особливо талановитих, видатних діячів називають геніями.
Талант - це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. При цьому йдеться не тільки про високий рівень розвитку здібностей, а й про їх особливості та своєрідність. Талант надає діяльності людини оригінального та своєрідного стилю і виявляється в різних сферах людської праці. Розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібностей, а з іншого - схильності до певного виду діяльності, великого інтересу, бажання і напруженої праці.
Схильність і здібності до праці - найважливіші складові справжнього таланту.
Найвищий рівень обдарованості, таланту - геніальність. Вона виявляється у творчій діяльності, результати якої мають суспільну значущість. Геніальність може мати місце у медицині, техніці, мистецтві, організації. Рівня геніальності можуть досягти люди, які мають особливу анатомофізіологічну та біохімічну будову мозку, неабиякі вольові зусилля, організацію психічних процесів,
особливо уваги. І. П. Павлов стверджував, що геній - це надзвичайно високий рівень уміння концентрувати увагу на предметі чи явищі.
Література:
Вітенко І.С. Вітенко Т.І. Основи психології.- ”Нова книга”, 2001р.- 251 с.
Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В.
Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2005. – 464 с.
Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навч.
літератури, 2004. – 272 с.
Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.:
Либідь, 2002. – 630 с.
Основи загальної та медичної психології / за ред.І.С.Вітенка,О.С.Чабана.-
Тернопіль:Укрмедкнига.-2003.-344с.
Степанов О.М., Фіцула М.М.Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. –
К.:Академвидав, 2006. -520с.http://pidruchniki.ws/16381204/psihologiya/
Convert PDF to Word