Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Право 2

.pdf
Скачиваний:
11
Добавлен:
23.03.2016
Размер:
300.53 Кб
Скачать

ТЕМА 2. ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВА

ПЛАН

Право як загальносоціальне явище. Об’єктивне юридичне право в системі соціальних регуляторів.

Правові відносини. Правосвідомість та правова культура особи. Правотворчість.

Нормативно-правові акти та інші форми права України. Система права і систематизація законодавства.

Правові норми (поняття, ознаки, склад). Правопорушення і юридична відповідальність.

Питання на самостійне опрацювання:

1.Основні права людини.

2.Межі здійснення прав людини.

1.Право як загальносоціальне явище. Об’єктивне юридичне право в системі соціальних регуляторів

Упорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм.

Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин.

Види соціальних норм:

норми права – це загальнообов’язкові правела поведінки, що встановлюються і охороняються державою;

норми моралі – це правело поведінки, що встановлюються в суспільстві відповідно до моральних уявлень людини про добро і зло, честь, справедливість;

звичаї – це правела поведінки, які склалися в результаті повторення людьми певних дій;

норми традицій – це історично сформульовані та узагальнені правила, що передаються з покоління в покоління;

політичні норми – це правела поведінки, що регулюють відносини між соціальними групами.

економічні норми – це правела поведінки, що регулюють суспільні відносини пов’язані з виробництвом;

корпоративні норми – це правела поведінки, які регулюють відносини всередині громадських організацій.

Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених державною владою, що виражають інтереси та потреби переважної більшості громадян, які створили державу.

Основні ознаки права:

1)формальна визначеність (норми права зафіксовано у спеціальних письмових документах, що приймаються державними органами в особливому порядку);

2)рівність (норми права визначаються на спільних, єдиних для всіх засадах);

3)загальновизнаність і сприйнятливість у суспільстві;

4)універсальність (здатніть права регулювати різні за природою відносини між людьми);

5)загальнообов’язковість (норм права мають дотримуватись усі члени суспільства);

6)додержання забезпечення (дотримання норм права всіма членами суспільства забезпечується державою, її апаратом примусу).

Функції права поділяються на регулятивну та охорону. Перша у свою чергу це функція упорядкування суспільних відносин, а друга – це функція встановлення мір юридичного захисту, юридичної відповідальності, порядку. Також поряд з даними функціями існують і додаткові, це: інформаційна, виховна, орієнтацій на, оцінна.

Будь-яка правова норма для того, щоб стати відомою людям і набути чинності має бути відповідним чином зафіксована. Документи з яких ми здобуваємо знання правових норм, є джерела права.

Отже, джерела права – це способи зовнішнього вияву і закріплення юридичних норм. Джерелами права є:

1)правовий звичай – це звичаєве право поведінки, що забезпечується державою, тобто звичай якому вона надала загальнообов’язкового значення.

2)правовий прецедент – це рішення судового чи управлінського органу щодо конкретної справи, яке стає обов’язковим для вирішення аналогічних справ у майбутньому.

3)нормативно - правовий договір – це письмовий документ в якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю кількох суб’єктів.

4)нормативно – правовий акт – це письмовий документ державного органу, який відповідно до своїх повноважень самостійно встановлює певні юридичні норми.

5)міжнародно – правовий акт – це документ міжнародного співробітництва.

6)релігійн – правові норми – це норми санкціоновані державою по відношенню до церкви ( в Україні правовий прецедент, правовий звичай і релігійно – правовий акт не визначаються як джерела права).

2. Правові відносини. Правосвідомість та правова культура особи. Правотворчість

Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Як правило, правовідносини:

а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права), а також юридичних фактів;

б) допускаються нормами права цьому разі зміст правовідносин правових норм «детермінантами», майбутніх правовідносин.

(часткова детермінованість). У визначається незалежними від насамперед договором суб'єктів

Перш ніж розглядати понят тя правовідносин необхідно вияснити, що являють собою суспільні відносини і взагалі термін «відносини». Відносини являються універсальним способом не тільки існування, але і розвитку предметів і явищ. В природі і суспільстві всі предмети і явища знаходяться в різноманітних зв'язках і відносинах.

Наявність відносин завжди свідчить, що в них є дві сторо ни, які відносяться одна до одної, тому це є взаємні відно сини двох сторін. Вони мають зв'язки, коли мають тотожні ознаки. Якщо таких ознак немає, то й відносин немає, а якщо і є, то ми не знаємо, за якими тотожними ознаками вони відносяться. Наприклад, можна виявити відносини між масою Землі і масою Місяця, але не можна виявити відносини між масою Місяця і формою правління держави.

Відносини — це опосередкований зв 'язок явищ, процесів, предметів і т.п. Відносини можуть бути різними, як між явища ми природи, так і явищами суспільства, між суспільством і природою. Наприклад, національний характер народу в певній мірі залежить від природно-кліматичних і соціальних умов існування.

В суспільстві людина завжди знаходиться в певних су спільних відносинах. Вона живе, працює, спілкується з іншими людьми, в

сім'ї, в трудовому колективі і з іншими суб'єктами. Необхідність задоволення потреб і інтересів людей змушує їх вступати в різні суспільні відносини. Суспільні відносини виникають на підставі діяльності і поведінки людей для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Суспільні відносини надзвичайно різноманітні, їх мож на класифікувати на різних пі дставах і на різні види, за лежно від сфери діяльності: політичні, моральні, еко номічні, релігійні, правові тощо, їх можна також поділити на матеріальні, які стосуються економічного базису І надбудови — політико-правові. Такий поділ в певній мірі умовний , тому що всі вони дуже тісно переплетені і взає - мозв'язані [1; 190 – 195].

Аналогічно і правові відносини, які відносяться до над - будовних і по своєму змісту можуть мати матеріальний ха рактер, їх суть корениться в матеріальних життєвих відно синах (Маркс К.).

Правовідносини безпосередньо зв'язані з державою і громадянським суспільством, з системою за конодавства і правом. Система права і законодавства за кріплює певні суспільні відносини, охороняє їх від порушень, регулює їх в інтересах держави і суспільства (класів і соціальних груп). У нас вважалось, що правовідносини не можуть існувати без права, точніше законодавства, вста новленого державою. Є закон — є й правовідносини або можуть бути. Разом із тим можуть бути й інші ситуації, коли закон є. але не має правовідносин. І навпаки, є право - відносини, але немає законодавства, яке б регулювало і за - кріплювало ці відносини. Тому розуміння правовідносин в повній мірі залежить від того, як ми розуміємо поняття права.

В минулому ми не мислили правовідносин бе з норм права. Сьогодні можна сказати, що в суспільстві існує дві групи правовідносин: 1) ті, які офіційно визнані державою, відоб ражені і закріплені в нормативно -правових актах; 2) ті правовідносини, які офіційно державою не визнані, але в силу звичаїв, традицій, культури фактично існують в житті. Для перших держава встановлює моделі норм, які викладені в законодавчих актах, бере їх під свій захист і т.п. Другі — існують самостійно в житті, якщо держава їх прямо не забо роняє.

Правовідносини відрізняют ься від інших соціальних відносин наступними ознаками:

1)всі правові відносини мають вольовий ідеологічний ха рактер, тому що вони виникають і проявляються в зв'язку з виявленням волі їх суб'єктів;

2)учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди, як в моральних відносинах, а тільки ті, які згідно із законом є правоздатними і дієздатними. Наприклад, шлюбні право відносини можуть виникати, коли особи досягли певного віку, являються правоздатними, дієздатними або набувають повної дієздатності після реєстрації шлюбу;

3)для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін у формі взаємних прав і юридичних обов'язків (природних або встановлених нормативно-правовими актами, звичаями). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав і обов'язків;

4)в суспільствах і державах, де визнається тільки система писаного права (закону), офіційно визнаються тільки такі правовідносини, які відповідають законодавству;

5)в основі виникнення правовідносин знаходиться юри дичний факт, якого немає в інших суспіль них відносинах [7; с. 345 – 377].

Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають ідеологічний вольовий характер, в яких виникає індивідуаль ний зв'язок між різними суб'єктами, на підставі юридичних фактів, юридичних прав і обов'язків, які відпові дають або не суперечать діючим нормативно -правовим актам.

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.

Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких - небудь інтересів.

Термін «структура» є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін «склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Отже, термін «структура» містить елементний склад право - відносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами.

3. Нормативно-правові акти та інші форми права України. Система права і систематизація законодавства

У суспільстві існує багато різноманітних явищ, пов’язаних зі створенням, реалізацією та охороною права. Всю сукупність цих явищ прийнято називати правовою системою. Вона, зокрема, включає такі елементи:

норми права (органічна сторона правової системи);

процес створення, реалізації та охорони права (інституційна сторона);

процес впливу права на суспільні відносини ( функціональна сторона);

ставлення до права з боку суспільства, соціальних групта окремих індивідів (ідеологічна сторона);

зв’язки, що поєднують всі елементи (комунікативна сторона).

Отже, до правової системи входять суспільні явища, що характеризуються спільними правовими властивостями, мають спільне правове походження і значення.

Ядром, своєрідним центром правової системи є право як система норм. Правова система акумулює в собі моральні, етичні, релігійні та інші позитивні уявлення й настанови, що сформувались за багатовікову історію розвитку суспільства. Водночас правова система є засобом охорони та зміцнення політичної системи суспільства.

Усі норми права для зручності користування ними певним чином упорядковані та розподілені за окремими, відносно однорідними групами: галузями та інститутами.

Єдність усіх чинних юридичних норм певної держави та їх розподіл за галузями та інститутами називаються системою права.

Галуззю права є сукупність юридичних норм, що регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Виокремлюють такі галузі права, як: конституційне, трудове, цивільне, адміністративне, сімейне, кримінальне, земельне та ін. Всі вони можуть бути віднесені до однієї з двох сфер права –

приватного або публічного. Приватне право регулює переважно сферу індивідуальної ініціативи особи в усіх галузях суспільного життя. Публічне право регулює переважно відносини між державою та особою, а також відносини між державними органами.

Кожна галузь права включає в себе менші за обсягом групи правових норм. Їх називають правовими інститутами. Вони охоплюють ті юридичні норми, які регулюють певний вид або певну сторону однорідних суспільних відносин.

Найменшою частинкою правової системи є правова норма. Саме з неї складається вся система права. Правова норма має складну внутрішню будову. Її елементами традиційно вважаються: гіпотеза, диспозиція та санкція. Диспозиція визначає, що повинен або, навпаки, не повинен робити адресат норми. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє правило, встановлене в диспозиції. Санкція містить вказівки щодо наслідків порушення правила, закріпленого в диспозиції або умов визначених в гіпотезі.

Отже, зазначимо таку послідовність: система права – галузі права – правові інститути – норми права.

4. Правові норми (поняття, ознаки, склад). Правопорушення і юридична відповідальність

Норма права і правовідносини є взаємозалежними [6; с. 81 –

85].

Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у та - кому.

1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі нор - ми права.

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, то всі види правовідносин можуть виникати і роз виватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно -правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом».

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо - американського типу), коли норми права є наслідком правових від - носин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах,

адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру.

2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впрова - дженням її в життя, норм ою права в дії [8, с. 56] .

За

характером

зв’язку

між

нормою

права

і

правовідносинами

можна судити

про

 

дійсну

реалізацію

прагнень,

домагань

людей. Точніше,

за

самим

фактом

виникнення

або не

виникнення правових відносин можна судити,

чи відповідають правила, наказа ні нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини від повідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тіл ьки починається.

3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елемен - ти механізму правового регулювання.

Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юри - дичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридично го явища іншим юридичним явищем (див. главу «Правове регу лювання і його механізм»).

4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносини.

Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то мож на побачити, що гіпотеза вказує на умови виникненн я правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що вини кають на її підставі

[4; с. 175 – 181].

Структура норми права

Гіпотеза

Диспозиція

 

Санкція

 

 

 

 

 

Юридичний

Правовідносини

Наслідки

невиконання

факт Суб'єкти

(суб'єктивні

 

обов'язків

учасниками

правовідносин

юридичні

права,

правовідносин Юридична

 

суб'єктивні

юридичні

відповідальність

 

обов'язки,

 

 

 

 

 

 

 

 

повноваження)

Правопорушення — соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки; їх соціальні й юридичні ознаки протилежні. Правопорушення є різновидом антисоціальної поведінки. В соціальному розумінні це поведінка, яка суперечить інтересам суспільства. Вона спроможна завдати шкоди правам і законним інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, вона ускладнює і дезорганізує розвиток суспільних відносин.

Зрозуміло, що окремі правопорушення не є небезпечними для суспільства в цілому. Проте, взяті в сукупності, вони становлять суттєву небезпеку для нього, порушують режим законності, встановлений правопорядок.

Отже, правопорушення — це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке суперечить вимогам правових норм.

Розглянемо основні ознаки правопорушення:

По-перше, правопорушення — протиправний акт поведінки, тобто такий, що порушує саме правову норму, а не будь-яку іншу із соціальних норм.