Право 2
.pdfТЕМА 2. ОСНОВИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ПРАВА
ПЛАН
Право як загальносоціальне явище. Об’єктивне юридичне право в системі соціальних регуляторів.
Правові відносини. Правосвідомість та правова культура особи. Правотворчість.
Нормативно-правові акти та інші форми права України. Система права і систематизація законодавства.
Правові норми (поняття, ознаки, склад). Правопорушення і юридична відповідальність.
Питання на самостійне опрацювання:
1.Основні права людини.
2.Межі здійснення прав людини.
1.Право як загальносоціальне явище. Об’єктивне юридичне право в системі соціальних регуляторів
Упорядкування суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм.
Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин.
Види соціальних норм:
норми права – це загальнообов’язкові правела поведінки, що встановлюються і охороняються державою;
норми моралі – це правело поведінки, що встановлюються в суспільстві відповідно до моральних уявлень людини про добро і зло, честь, справедливість;
звичаї – це правела поведінки, які склалися в результаті повторення людьми певних дій;
норми традицій – це історично сформульовані та узагальнені правила, що передаються з покоління в покоління;
політичні норми – це правела поведінки, що регулюють відносини між соціальними групами.
економічні норми – це правела поведінки, що регулюють суспільні відносини пов’язані з виробництвом;
корпоративні норми – це правела поведінки, які регулюють відносини всередині громадських організацій.
Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених державною владою, що виражають інтереси та потреби переважної більшості громадян, які створили державу.
Основні ознаки права:
1)формальна визначеність (норми права зафіксовано у спеціальних письмових документах, що приймаються державними органами в особливому порядку);
2)рівність (норми права визначаються на спільних, єдиних для всіх засадах);
3)загальновизнаність і сприйнятливість у суспільстві;
4)універсальність (здатніть права регулювати різні за природою відносини між людьми);
5)загальнообов’язковість (норм права мають дотримуватись усі члени суспільства);
6)додержання забезпечення (дотримання норм права всіма членами суспільства забезпечується державою, її апаратом примусу).
Функції права поділяються на регулятивну та охорону. Перша у свою чергу це функція упорядкування суспільних відносин, а друга – це функція встановлення мір юридичного захисту, юридичної відповідальності, порядку. Також поряд з даними функціями існують і додаткові, це: інформаційна, виховна, орієнтацій на, оцінна.
Будь-яка правова норма для того, щоб стати відомою людям і набути чинності має бути відповідним чином зафіксована. Документи з яких ми здобуваємо знання правових норм, є джерела права.
Отже, джерела права – це способи зовнішнього вияву і закріплення юридичних норм. Джерелами права є:
1)правовий звичай – це звичаєве право поведінки, що забезпечується державою, тобто звичай якому вона надала загальнообов’язкового значення.
2)правовий прецедент – це рішення судового чи управлінського органу щодо конкретної справи, яке стає обов’язковим для вирішення аналогічних справ у майбутньому.
3)нормативно - правовий договір – це письмовий документ в якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю кількох суб’єктів.
4)нормативно – правовий акт – це письмовий документ державного органу, який відповідно до своїх повноважень самостійно встановлює певні юридичні норми.
5)міжнародно – правовий акт – це документ міжнародного співробітництва.
6)релігійн – правові норми – це норми санкціоновані державою по відношенню до церкви ( в Україні правовий прецедент, правовий звичай і релігійно – правовий акт не визначаються як джерела права).
2. Правові відносини. Правосвідомість та правова культура особи. Правотворчість
Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.
Як правило, правовідносини:
а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права), а також юридичних фактів;
б) допускаються нормами права цьому разі зміст правовідносин правових норм «детермінантами», майбутніх правовідносин.
(часткова детермінованість). У визначається незалежними від насамперед договором суб'єктів
Перш ніж розглядати понят тя правовідносин необхідно вияснити, що являють собою суспільні відносини і взагалі термін «відносини». Відносини являються універсальним способом не тільки існування, але і розвитку предметів і явищ. В природі і суспільстві всі предмети і явища знаходяться в різноманітних зв'язках і відносинах.
Наявність відносин завжди свідчить, що в них є дві сторо ни, які відносяться одна до одної, тому це є взаємні відно сини двох сторін. Вони мають зв'язки, коли мають тотожні ознаки. Якщо таких ознак немає, то й відносин немає, а якщо і є, то ми не знаємо, за якими тотожними ознаками вони відносяться. Наприклад, можна виявити відносини між масою Землі і масою Місяця, але не можна виявити відносини між масою Місяця і формою правління держави.
Відносини — це опосередкований зв 'язок явищ, процесів, предметів і т.п. Відносини можуть бути різними, як між явища ми природи, так і явищами суспільства, між суспільством і природою. Наприклад, національний характер народу в певній мірі залежить від природно-кліматичних і соціальних умов існування.
В суспільстві людина завжди знаходиться в певних су спільних відносинах. Вона живе, працює, спілкується з іншими людьми, в
сім'ї, в трудовому колективі і з іншими суб'єктами. Необхідність задоволення потреб і інтересів людей змушує їх вступати в різні суспільні відносини. Суспільні відносини виникають на підставі діяльності і поведінки людей для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.
Суспільні відносини надзвичайно різноманітні, їх мож на класифікувати на різних пі дставах і на різні види, за лежно від сфери діяльності: політичні, моральні, еко номічні, релігійні, правові тощо, їх можна також поділити на матеріальні, які стосуються економічного базису І надбудови — політико-правові. Такий поділ в певній мірі умовний , тому що всі вони дуже тісно переплетені і взає - мозв'язані [1; 190 – 195].
Аналогічно і правові відносини, які відносяться до над - будовних і по своєму змісту можуть мати матеріальний ха рактер, їх суть корениться в матеріальних життєвих відно синах (Маркс К.).
Правовідносини безпосередньо зв'язані з державою і громадянським суспільством, з системою за конодавства і правом. Система права і законодавства за кріплює певні суспільні відносини, охороняє їх від порушень, регулює їх в інтересах держави і суспільства (класів і соціальних груп). У нас вважалось, що правовідносини не можуть існувати без права, точніше законодавства, вста новленого державою. Є закон — є й правовідносини або можуть бути. Разом із тим можуть бути й інші ситуації, коли закон є. але не має правовідносин. І навпаки, є право - відносини, але немає законодавства, яке б регулювало і за - кріплювало ці відносини. Тому розуміння правовідносин в повній мірі залежить від того, як ми розуміємо поняття права.
В минулому ми не мислили правовідносин бе з норм права. Сьогодні можна сказати, що в суспільстві існує дві групи правовідносин: 1) ті, які офіційно визнані державою, відоб ражені і закріплені в нормативно -правових актах; 2) ті правовідносини, які офіційно державою не визнані, але в силу звичаїв, традицій, культури фактично існують в житті. Для перших держава встановлює моделі норм, які викладені в законодавчих актах, бере їх під свій захист і т.п. Другі — існують самостійно в житті, якщо держава їх прямо не забо роняє.
Правовідносини відрізняют ься від інших соціальних відносин наступними ознаками:
1)всі правові відносини мають вольовий ідеологічний ха рактер, тому що вони виникають і проявляються в зв'язку з виявленням волі їх суб'єктів;
2)учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди, як в моральних відносинах, а тільки ті, які згідно із законом є правоздатними і дієздатними. Наприклад, шлюбні право відносини можуть виникати, коли особи досягли певного віку, являються правоздатними, дієздатними або набувають повної дієздатності після реєстрації шлюбу;
3)для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін у формі взаємних прав і юридичних обов'язків (природних або встановлених нормативно-правовими актами, звичаями). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав і обов'язків;
4)в суспільствах і державах, де визнається тільки система писаного права (закону), офіційно визнаються тільки такі правовідносини, які відповідають законодавству;
5)в основі виникнення правовідносин знаходиться юри дичний факт, якого немає в інших суспіль них відносинах [7; с. 345 – 377].
Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають ідеологічний вольовий характер, в яких виникає індивідуаль ний зв'язок між різними суб'єктами, на підставі юридичних фактів, юридичних прав і обов'язків, які відпові дають або не суперечать діючим нормативно -правовим актам.
Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.
Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких - небудь інтересів.
Термін «структура» є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін «склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.
Отже, термін «структура» містить елементний склад право - відносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами.
3. Нормативно-правові акти та інші форми права України. Система права і систематизація законодавства
У суспільстві існує багато різноманітних явищ, пов’язаних зі створенням, реалізацією та охороною права. Всю сукупність цих явищ прийнято називати правовою системою. Вона, зокрема, включає такі елементи:
норми права (органічна сторона правової системи);
процес створення, реалізації та охорони права (інституційна сторона);
процес впливу права на суспільні відносини ( функціональна сторона);
ставлення до права з боку суспільства, соціальних групта окремих індивідів (ідеологічна сторона);
зв’язки, що поєднують всі елементи (комунікативна сторона).
Отже, до правової системи входять суспільні явища, що характеризуються спільними правовими властивостями, мають спільне правове походження і значення.
Ядром, своєрідним центром правової системи є право як система норм. Правова система акумулює в собі моральні, етичні, релігійні та інші позитивні уявлення й настанови, що сформувались за багатовікову історію розвитку суспільства. Водночас правова система є засобом охорони та зміцнення політичної системи суспільства.
Усі норми права для зручності користування ними певним чином упорядковані та розподілені за окремими, відносно однорідними групами: галузями та інститутами.
Єдність усіх чинних юридичних норм певної держави та їх розподіл за галузями та інститутами називаються системою права.
Галуззю права є сукупність юридичних норм, що регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Виокремлюють такі галузі права, як: конституційне, трудове, цивільне, адміністративне, сімейне, кримінальне, земельне та ін. Всі вони можуть бути віднесені до однієї з двох сфер права –
приватного або публічного. Приватне право регулює переважно сферу індивідуальної ініціативи особи в усіх галузях суспільного життя. Публічне право регулює переважно відносини між державою та особою, а також відносини між державними органами.
Кожна галузь права включає в себе менші за обсягом групи правових норм. Їх називають правовими інститутами. Вони охоплюють ті юридичні норми, які регулюють певний вид або певну сторону однорідних суспільних відносин.
Найменшою частинкою правової системи є правова норма. Саме з неї складається вся система права. Правова норма має складну внутрішню будову. Її елементами традиційно вважаються: гіпотеза, диспозиція та санкція. Диспозиція визначає, що повинен або, навпаки, не повинен робити адресат норми. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє правило, встановлене в диспозиції. Санкція містить вказівки щодо наслідків порушення правила, закріпленого в диспозиції або умов визначених в гіпотезі.
Отже, зазначимо таку послідовність: система права – галузі права – правові інститути – норми права.
4. Правові норми (поняття, ознаки, склад). Правопорушення і юридична відповідальність
Норма права і правовідносини є взаємозалежними [6; с. 81 –
85].
Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у та - кому.
1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі нор - ми права.
Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, то всі види правовідносин можуть виникати і роз виватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно -правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом».
Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо - американського типу), коли норми права є наслідком правових від - носин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах,
адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру.
2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впрова - дженням її в життя, норм ою права в дії [8, с. 56] .
За |
характером |
зв’язку |
між |
нормою |
права |
і |
||
правовідносинами |
можна судити |
про |
|
дійсну |
реалізацію |
|||
прагнень, |
домагань |
людей. Точніше, |
за |
самим |
фактом |
|||
виникнення |
або не |
виникнення правових відносин можна судити, |
чи відповідають правила, наказа ні нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини від повідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тіл ьки починається.
3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елемен - ти механізму правового регулювання.
Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юри - дичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридично го явища іншим юридичним явищем (див. главу «Правове регу лювання і його механізм»).
4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми — правовідносини.
Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то мож на побачити, що гіпотеза вказує на умови виникненн я правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що вини кають на її підставі
[4; с. 175 – 181].
Структура норми права
Гіпотеза |
Диспозиція |
|
Санкція |
|
|
|
|
|
|
Юридичний |
Правовідносини |
Наслідки |
невиконання |
|
факт Суб'єкти |
(суб'єктивні |
|
обов'язків |
учасниками |
правовідносин |
юридичні |
права, |
правовідносин Юридична |
|
|
суб'єктивні |
юридичні |
відповідальність |
|
|
обов'язки, |
|
|
|
|
|
|
|
|
повноваження)
Правопорушення — соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки; їх соціальні й юридичні ознаки протилежні. Правопорушення є різновидом антисоціальної поведінки. В соціальному розумінні це поведінка, яка суперечить інтересам суспільства. Вона спроможна завдати шкоди правам і законним інтересам громадян, їх колективам і суспільству в цілому, вона ускладнює і дезорганізує розвиток суспільних відносин.
Зрозуміло, що окремі правопорушення не є небезпечними для суспільства в цілому. Проте, взяті в сукупності, вони становлять суттєву небезпеку для нього, порушують режим законності, встановлений правопорядок.
Отже, правопорушення — це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке суперечить вимогам правових норм.
Розглянемо основні ознаки правопорушення:
По-перше, правопорушення — протиправний акт поведінки, тобто такий, що порушує саме правову норму, а не будь-яку іншу із соціальних норм.