Орнітологія
.docxБ. С. Вальхом був відкритий новий вид курганцевої миші Mus sergii Valch (1928). Ним вперше були проведені дослідження орнітофауни колишньої Катеринославської губернії. У ході досліджень була зібрана велика зоологічна колекція (чучела дрібних ссавців, птахів, препарати змій, жаб, колекція ентомофауни), яка була пізніше передана Азербайджанській Академії наук. Чучела птахів були передані до Артемівського краєзнавчого музею. Брав участь у природоохоронній діяльності — за його участі у 1927 р. стали заповідними Білосарайська коса та Кам'яні Могили у Донецькій області.
Наукові публікації
Вальх Б. С. Материалы для орнитологии Екатеринославской губернии // Тр. О-ва естествоиспытат. прир. Харьковск. ун-та. — Харьков, 1900. — Т. 34. — 90 с.
Вальх Б. Материалы для орнитологии Екатеринославской губернии. Перечень птиц, найденных в губернии с 1892 по 1910 гг. // Орнитолог. вестник. — 1911. — № 3—4. — С. 242–271.
Вальх Б. С. Фавна птахів Харківського «університетського саду» раніше і тепер // Вісник природознавства. — 1931. — № 1—2. — С. 46—49.
Пам'ять
У 2007 р., з нагоди 130-річного ювілею від дня народження Б. С. Вальха, у м. Дніпропетровськ були проведені Перші Вальхівські читання — робоча зустріч орнітологів степового Подніпров'я та була випущена збірка статей «Птахи степового Придніпров'я: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали Перших Вальхівських читань».
Гавриленко Микола Іванович — (18 травня 1889 р., Полтава — †4 січня 1971 р., Полтава) — радянський зоолог,орнітолог, природоохоронний діяч.
Біографія
М. І. Гавриленко народився у сім'ї столяра. Закінчив Полтавське реальне училище, у 1912 р. вступає на природниче відділення фізико-математичного факультетуХарківського університету, де слухає лекції відомого природоохоронця В. І. Талієва, знайомиться з В. Г. Аверіним. Після завершення університету повертається до Полтави. Взимку 1918 р. вступає до Полтавського товариства любителів природи, очолюваного академіком В. І. Вернадський. М. І. Гавриленко викладає у Полтавському вчительському інституті, а з 1918 р. працює у Полтавському краєзнавчому музеї. 31 грудня 1935 р. був безпідставно звинувачений у «контрреволюційних виступах» та взятий під варту. 1 лютого 1937 р. НКВС СРСР приговорило вченого до 5 років позбавлення волі. Першим етапом М. І. Гавриленко був направлений до Суздаля, звідти — у Тюменські табори. У Полтаву М. І. Гавриленко повернувся на початку 1941 р., влаштувавшись у краєзнавчий музей. З 1946 до 1960 р. працював лаборантом у Полтавському педагогічному інституті. Помер Микола Іванович у Полтаві. Лише посмертно його було реабілітовано 18 квітня 1989 р.
Наукова та природоохоронна діяльність
Головні наукові інтереси — орнітологія, теріологія, урбозоологія. Є учнем видатного орнітолога П. П. Сушкіна. Вивчав птахів Полтавщини, було зібрано унікальну орнітологічну колекцію (понад 8 тис. експонатів), яка нині зберігається у Музеї природи Харківського національного університету. У квітні 1928 р. провів у м. Полтава першу виставку, присвячену охороні природи. Докладав значних зусиль для створення на Полтавщині природно-заповідних територій (Карловський степ, Парасоцький ліс, урочище Гетьманщина та інші). З червня 1955 р. був членом Комісії з охорони природи АН УРСР.
Публікації - Автор 2 монографій та понад 70 наукових статей.
Головні з них:
Гавриленко Н. И. Птицы Полтавщины. — Полтава: Изд. Полт. Союза охотн., 1929. — 133 с.
Гавриленко Н. И. Находки арктических и бореальных птиц на Полтавщине // Орнитология. — М.: МГУ, 1960. — Вып. 3. — С. 436–439.
Гавриленко Н. И. Находки некоторых птиц на Украине // Орнитология. — М: МГУ, 1967. — Вып. 8. — С. 340–341.
Костюченко Андрій Семенович 1879 — 24 вересня 1953[1] — український зоолог, діяч у галузі охорони природи. А. С. Костюченко народився в другій половині 1879 р. у с. Хатки Конотопського повіту Чернігівської губернії. Закінчивши сільськогосподарське училище, працював вчителем у сільській школі. Приблизно в 1903 р. переїхав до Бердянська, де працював у повітовій бібліотеці. Підтримував добрі стосунки з зоологом О. О. Браунером, який часто бував у нього в гостях. У 1911 р. переїхав до села Обіточного поблизу Ногайська (тепер у складі міста Приморська Запорізької області) біля Обіточної коси, де став викладати природознавство в семирічній школі. 1904 р. датуються його перші публікації по орнітології та охороні птахів в Приазов'ї в журналі «Мисливський вісник». Крім цього, захоплювався палеонтологією, археологією, садівництвом, бджільництвом, знайшов на Обіточній косі кістки південного слона, що мешкав там близько 3 млн років тому. До 1917 р. служив у царській, потім у Червоній армії. У 1920-х роках Андрій Семенович стає кореспондентом Українського комітету охорони пам'яток природи НКП УРСР, районним уповноваженим ВУСОР, часто виступає з природоохоронними статтями, оповіданнями та орнітологічними спостереженнями в мисливських журналах УРСР. Він — один із творців заказника на Обіточній косі (у 1927 р. вона увійшла до складу Приморських заповідників). Вів юннатський гурток, природоохоронну роботу в місцевому мисливському товаристві. Андрія Семеновича можна віднести до діячів охорони природи місцевого масштабу, він займався виключно Обіточною косою. Але без опори на таких людей, як Костюченко, охорона природи, як рух, просто була б неможлива. У своїй статті «Дайош заповідник!» В 1925 р. він писав про неподобства, що творяться на Обіточній косі. Ось що він писав з цього приводу: «На превеликий жаль, 99,9% яєць грабується. Цілі кошики-сапетки, а іноді й повні баркаси, вантажаться яйцями і свіжими, і насидженими. Останні роки баклани перестали будувати свої цікаві гнізда і нести тут яйця. У 1924 р. кілька островів в кінці квітня і початку травня було зайнято гніздами бакланів, але налетіли з моря на легких яликах рибалки з Генічеська, розорили гнізда і забрали всі яйця (…). Страшне ж зло нашої Обіточенської коси — це «летючі пірати-мисливці», Генічеськ і, почасти, бердянські рибалки. На своїх швидкохідних яликах несподівано налітають вони на косу серед літа, грабують пташині колонії, підряд забирають всі яйця, вибивають молодь і б'ють веслами або добивають з рушниць нелітаючих линяючих лебедів». У 1938 р. А. С. Костюченко виходить на пенсію і перебирається в Бердянськ. Під час окупації під псевдонімом «Скіф» у місцевій німецькій газеті «Світанок» він опублікував кілька природоохоронних статей, за що в 40-х роках неодноразово викликався до КДБ. У 1940-1950-х роках Андрій Семенович надав велику допомогу зав. відділом природи Бердянського краєзнавчого музею А. Я. Огульчанській в становленні цього відділу. Помер А. С. Костюченко 24 (25) вересня 1953 р. від загального атеросклерозу серця. Похований на старому кладовищі в Бердянську.
Публікації
Костюченко А. Истребление птицы на путях ее перелетов // Охот. вестник. 1906. — № 1. — С. 6-8.
Костюченко А. Вымирание серой куропатки в Новороссии // Охот. вестник. — 1911. — № 12. — С. 177–179.
Костюченко А. Даешь заповедник! // Укр. охотник и рыболов. — 1911. — № 7. — С. 15-16.
Бори́с Миха́йлович Попо́в (* 21 грудня 1913, Суми — † 20 січня 1942, хутір Довге Попаснянського районуВорошиловградської обл.) — український зоолог. Один з учнів І. Підоплічки. Автор близько 20 наукових статей. Один із авторів (посмертно) першого випуску першого тому видання «Фауни України». Вивчав фауну птахів і ссавців, живленнясов, поширення рідкісних видів ссавців, міграції тварин. Найвідомішими доробками науковця є дослідження кажанів.
Біографія
Нар. 21 грудня 1913 у Сумах в сім'ї агронома. Закінчивши сільськогосподарський технікум, 1930 р. почав працювати на Київській агробіостанції в гуртку юннатів. У тому ж році він був прийнятий в лабораторію по вивченню гризунів відділу ентомології Київської сільськогосподарської дослідної станції, де успішно працював до 1932 р. За цей період брав участь у ряді експедицій по обслідуванню Київської, Чернігівської, Харківської, Вінницької та інших областей УРСР відносно шкідливих гризунів. В 1931 р. працював зоологом комплексної експедиції в районі будівництва Дніпрогесу. В цих експедиціях він зібрав численний фактичний матеріал з фауни ссавців і птахів, особливо гризунів, який збагатив фонди Зоологічного музею АН УРСР і досі широко використовується при виконанні ряду зоологічних робіт. В 1933–1935 рр. працював у Плодоягідному інституті (Київ) на посаді зоолога і так само брав участь у ряді наукових експедицій, зокрема в Одеську, Кам'янець-Подільську і Житомирську області. У 1936 р. прийнятий на посаду молодшого наукового співробітника в Зоологічний музей Інституту зоології АН УРСР (нині Зоологічний музей ННПМ НАНУ). Навчався в Київському Державному університеті, працював над кандидатською дисертацією. Протягом 1938-1939 років працював в заповіднику Гористе Академії наук і за результатами цих досліджень опублікував огляд "Матеріали до фауни ссавців заповідника Гористе і його околиць" (1940)[1]. З 1940 р. зацікавився історією фауни України і почав працювати у Відділі палеозоології Інституту зоології (нині відділ палеозоології Національного науково-природничого музею). Провів ряд палеонтологічних розкопок у Херсонській і Запорізькій областях. В 1941 р. закінчив роботу над основною та найбільшою своєю працею — «Кажани УРСР», яку мав захищати як дисертацію на вчений ступінь кандидата біологічних наук, але ця праця не була захищена або надрукована в зв'язку з початком війни. Ця праця в певній переробці увійшла як складова частина (розділ про кажанів) першого тому видання «Фауна УРСР», виданого 1956 р. Цитування «Попов, 1940» у монографіях сучасників Бориса Михайловича (наприклад, Татаринов, 1956; Абелєнцев та ін., 1956), очевидно, відноситься до рукопису, підготовленого Б. Поповим, проте цей рукопис сучасним зоологам не відомий, відсутній він і в архіві Інституту зоології НАНУ, де до мобілізації працював Б. Попов. 1941 мобілізований до сталінського війська. Загинув 20 січня 1942 р. біля хутору Довге Попаснянського району (нині Слов'яносербський р-н) Ворошиловградської області. Точне місце поховання невідоме, ніяких знаків поховань військового часу в селі немає.
Пам'яті Бориса Попова - 1952 р. колишній науковий керівник Б. М. Попова Іван Підоплічко у виданні «Збірник праць Зоологічного музею» надрукував статтю «Пам'яті Б. М. Попова (До 10-річчя з дня смерті)». 1956 року Василь Абелєнцев надрукував перероблений ним рукопис праці Б. Попова «Кажани України» окремим розділом «Рукокрилі» в першому випуску першого тому фундаментального видання «Фауна України». Ця праця стала (і залишається) найцитованішою серед усіх публікацій про кажанів України. В холі Національного науково-природничого музею НАНУ змонтовано меморіальну дошку про співробітників музю, які загинули в роки II Світової війни; серед інших колег згадано ім'я Бориса Попова. 2001 року Українське теріологічне товариство видало збірку «Міграційний статус кажанів в Україні», присвячену пам'яті Бориса Попова. У цій збірці є, зокрема, стаття упорядника цього видання І. Загороднюка «Б. М. Попов та початки хіроптерології в Україні». 2008 року на сайті Українського теріологічного товариства в розділі «Наша пам'ять» розміщено добірку матеріалів і публікацій про Б. М. Попова (започатковано 19 березня 2008 р.). 2013 року з нагоди 100-річчя з дня народження Бориса Михайловича в Національному науково-природничому музеї НАН України та в РЛП Міжріченський за ініціативиУкраїнського теріологічного товариства організовано конференцію пам'яті Бориса Попова.
Основні праці
Попов Б. М. Сипуха та її їжа в заповіднику «Конча-Заспа» // Матеріали до порайонного вивчення дрібних звірів та птахів, що ними живляться. — Київ, 1932. — Вип. 1. — С. 81-91.
Попов Б. М. Матеріали до орнітофауни порожистої частини р. Дніпра // Збірник праць Зоологічного музею. — 1937. — № 20. — С. 41-64.
Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885, Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965).
Біографія
Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка вКрим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра. 1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року. У 1917–1933 роках працював у Криму: від 1917 року — в Севастопольському народному університеті, від 1922 року — професор Кримського університету (від 1925 року — педагогічний інститут). У 1934–1947 роках професор Горьковського університету. Від 1947 року професор Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.
Наукова діяльність
Праці Пузанова присвячено вивченню ссавців, птахів, плазунів, земноводних, риб і молюсків, питанням зоогеографії, історії формування фауни (зокрема, Криму), охорони природи та раціонального використання природних ресурсів.
Мико́ла Васи́льович Шарлема́нь, Едуард Шарлемань (до 1917 року, напр.: [1]) (24 січня (6 лютого) 1887, м.Кременчук — †29 квітня 1970, м.Київ) — зоолог, дійсний член НТШ й Українського наукового товариства у Києві, автор коментаріїв до «Слова о полку Ігоревім».
Біографічні відомості
Народився 24 січня (6 лютого) 1887 року в Кременчуці. Навчався у Київському реальному училищі (1896–1905), був виключений через участь у революційних подіях. В 1906–1910 роках — вільний слухач на агрономічному відділенніКиївському політехнічного інституту. У 1912–1914 роках стажувався у департаменті землеробства та отримав звання молодшого спеціаліста з прикладної зоології. З 1919 року — співробітник Зоологічного кабінету ВУАН (нині — Відділ зоології Національного науково-природничого музею НАН України). Протягом 1921–1932 років — директор заповідника «Конча-Заспа» під Києвом. Протягом 1934–1944 років очолював Зоологічний музей АН. У 1936 році М. В. Шарлеманю був присуджений науковий ступінь кандидата біологічних наук, без захисту. Наступного1937 року він захистив докторську дисертацію на тему «Зоогеографія УРСР». У 1939 році отримав вчене званняпрофесора за спеціальністю «прикладна зоологія». Під час окупації Києва у роки ІІ Світової війни М. В. Шарлемань залишився працювати в Інституті захисту рослин (нині —ННПМ), в якому знаходився і зоологічний музей, та разом з іншими колегами (Сергій Парамонов, Євдокія Решетник та ін.) опікувався збереженням колекцій, а при їх вивозі до Німеччини у вересні 1943 року (через Познань) супроводжував вантаж до весни 1945 року, поки його не перехопили радянські війська. З 1946 року працював в Управлінні у справах мисливського господарства, викладав (був професором) у Київському лісогосподарському інституті. Був реабілітований владою (за цивільну роботу в тилу) завдяки тому, що продемонстрував активну співпрацю з радянськими окупаційними військами в Німеччині (Хохлова, 1980). У повоєнні роки (1947–1948) при допитах Кирила Осьмака було засвідчено, що Микола Шарлемань був серед агентурної мережі УПА (Історія УПА, том 41). Помер 29 квітня 1970 року. Похований у Києві на Звіринецькому кладовищі.
Праці
Шарлемань М. В. автор понад 300 праць з зоології, зоогеографії, орнітології, теріології, систематики, фауністики хребетних (крім риб); склав «Словник зоологічної номенклятури» (2 тт., 1927), стаття про «Слово о полку Ігореві». Серед інших:
Список птиц окрестностей Киева. К., 1909
Некоторые сведения о птицах Черкасского уезда Киевской губернии // Птицеведение и птицеводство, 1914, в. 2
Наблюдение над птицами хвойных лесов окрестностей города Киева // Птицеведение и птицеводство, 1915, в. 2-3
Каменный дрозд (Monticola saxatilis L.) в Киеве // Орнитологический вестник, 1916, № 3
Дополнение к «Списку птиц окрестностей Киева» // Орнитологический вестник, 1916, № 4
Новий гніздовий птах Полтавщини // Збірник праць Зоологічного музею УАН, 1926, ч. 1
Замітки про птахів Київщини. В книге: Шарлемань М. Матеріали для орнітофауни України. К., 1926
Замітки про птахів Волині // Труди Фізико-математичного відділу УАН, 1926, т. 2, в. 2
Птахи УРСР. (Матеріали до фауни). К., 1938
Слово о полку Ігореві[ред. • ред. код]
Миколі Шарлеманю належить багато цінних спостережень над текстом Слова о полку Ігореві. У статті 1948 року він відзначає до 80 згадок диких тварин і птахів в тексті поеми. Це згадки сокола, лебедя, качки (гоголя), орла, чорного і сіро-димчастого ворона, галки, сороки, дятла, вовка, тура, лисиці, горностая, бобра, вивірки, пардуса(гепарда), полоза. Шарлемань відзначає мисливські терміни («влъкомъ рискаше», «наріщуще» і т. д.), зображення в «Слові» звуків, які видають тварини і птахи.
У роботах 1950-х років Шарлемань зіставляє опис походу Ігоря в «Слові» і Іпатіївському літописі, і уточнює його хронологію за фенологічними прикметами. Уточнює і час втечі Ігоря з полону (на його думку — весна) і навіть час доби, орієнтуючись на поведінку згаданих в «Слові» птахів.
Низку статей Шарлемань присвячує тлумаченню «темних місць» «Слова» («зоря свѣт' запала», «полозіе», «растѣкашется мислію по древу» та інше). Реалії «Слова» він прагне «прив'язати» до Києва (Плесенськ «Слова» — це, за Шарлеманем, урочище Плоске під Києвом, «дебрь Кисаню» — дебрь Киян, тобто ліс біля Києва). Шарлемань висловив також припущення, що Путивль «Слова» — не одноіменне місто, а село під Новгородом-Сіверським. Ця гіпотеза підтверджена відповідним наративом з Історії русів[2] Роботи Шарлеманя побудовані на прочитанні тексту «Слова» як строго документального опису, а не поетичного твору.
Шарлемань висунув гіпотезу, згідно з якою автором «Слова» був сам Ігор Святославич. Вперше це припущення було оголошено в доповіді у 1952 році, потім повторене у доповіді 1967 року. Ця гіпотеза зустріла підтримку в романі-есе В. О. Чівіліхіна «Пам'ять»[3].
Ардама́цька Тетя́на Бори́сівна (25 жовтня 1927, м. Ленінград — 24 жовтня 2011, м. Гола Пристань) — українськийорнітолог, природоохоронний діяч.
Біографічні відомості
Народилася Тетяна Борисівна 25 жовтня 1927 р. у Ленінграді, де пройшло її дитинство. Її батько був юристом, мати —лікарем. У середині 1930-х років батька, потомственного дворянина, ссилають в приволзькі степи, а мати з трьома дочками була вимушена переселитись у селище Александрове Ленінградської області. Після завершення школи, у зв'язку з проблемами зі здоров'ям та необхідністю зміни клімату Тетяна Борисівна вступає на біологічний факультетОдеського університету. У ці роки на факультеті викладав І. І. Пузанов, який відіграв значну роль у формуванні Тетяни Борисівни як майбутнього орнітолога. З другого курсу вона переводиться до Ленінградського університету. Її вчителями тут були О. С. Мальчевський, В. П. Петров, П. В. Терентьєв та інші. Після завершення в 1952 році Ленінградського університету, у зв'язку з загостренням хвороби, Тетяна Борисівна знову виїжджає на південь та починає працювати в Азово-Сиваському заповіднику на посаді старшого наукового співробітника, орнітолога. Тут вона поєднала своє життя з відомим орнітологом Б. В. Сабінєвським, який у той час працював в Азово-Чорноморському заповіднику. У травні 1953 р. Тетяна Борисівна переводиться до Азово-Чорноморського заповідника, з яким вона була безперервно пов'язана наступні 35 років. У 1963 р. вона захищає кандидатську дисертацію. З 1992 р. Т. Б. Ардамацька — старший науковий співробітник Азово-Чорноморської орнітологічної станції. Згодом вийшла на пенсію. У 1994 р. обрана Президентом Українського товариства охорони птахів. Т. Б. Ардамацька пішла з життя 24 жовтня 2011 р., похована в м. Гола Пристань.
Наукова діяльність
Кандидатська дисертація на тему «Екологія гніздових качкових Північно-Західного Причорномор'я» (1963). За час роботи у Чорноморському заповіднику працювала над наступними основними темами: «Екологія галагазу в Північно-Західному Причорномор'ї», «Чорноголовий мартин в районі Чорноморського заповідника», «Міграціямартинових птахів в Північно-Західному Причорномор'ї», «Екологія куликів в районі Чорноморського заповідника», «Вивчення острівного орнітокомплексу та шляхи його оптимізації». Т. Б. Ардамацька — учасник усіх 10 орнітологічних конференцій Радянського Союзу, та багатьох інших на теренах СРСР та за кордоном. Автор понад 170 наукових публікацій з орнітології та охорони природи.
Воїнственський Михайло Анатолійович (14 лютого 1916 р., м. Київ — † 3 жовтня 1996 р., м. Київ) − доктор біологічних наук,професор, радянський зоолог, еволюціоніст, природоохоронний діяч.
Біографія
М. А. Воїнственський народився 14 лютого 1916 р. у м. Київ, його мати була вчителем, батько — лікарем. Закінчив школу у м. Києві у 1930 р., в 1931–1932 рр. навчався в Київському агрономічному технікумі. Протягом 1933–1938 рр. навчався на біологічному факультеті Київського державного університету. Його вчителями були В. М. Артоболевський, І. І. Шмальгаузен, М. М. Воскобойников. У 1938 р. М. А. Воїнственський поступає до аспірантури при Зоологічному музеї Київського університету. У цей час він займається вивченням екології та систематикисиниць, підкоришників та повзиків фауни України. Захистити дисертацію завадила німецько-радянська війна. У 1941–1944 рр. Михайло Анатолійович у лавах Радянської армії. З 1944 р. повертається на роботу в Київський університет, у 1946 р. захищає кандидатську дисертацію, матеріали якої лягли у основу монографії «Пищухи, поползни, синицы УССР» (1949). Після 1946 р. він працює старшим викладачем, а з 1949 р. — доцентомуніверситету. Докторська дисертація, захищена у 1956 р., була присвячена орнітофауні степової зони Європейської частини СРСР (тема: «Современное состояние и происхождение орнитофауны степной зоны Европейской части СССР»). Її матеріали лягли у основу монографії, опублікованої у 1960 р. У 1956 р. був призначений на посаду завідувача музейним сектором Інституту зоології АН УРСР, у 1959 р. сектор був реорганізований у Зоомузей та відділ хребетних тварин (нині — частина Національного науково-природничого музею НАН України), у якому М. А. Воїнственський працював усі наступні роки, тривалий період очолюючи його. У 1960 р. йому було присуджене звання професора. Працював заступником директора Інститут зоології з науки, директором Центрального природознавчого музею АН УРСР. Протягом 1963–1982 рр. був головою Українського товариства охорони природи. Багато років очолював Українське орнітологічне товариство. Був першим президентом Українського товариства охорони птахів, а згодом — його почесним президентом. За великі заслуги у розвитку науки йому було присуджене звання«Заслужений діяч науки». Під його керівництвом було захищено десятки дисертацій. Справжніми хобі М. А. Воїнственського були полювання, риболовля, фотографування. Багато подорожував по Радянському Союзу, йому вдалося побувати не тільки у різних куточках України, а також на Кавказі, Тянь-Шані, в Хібінах, на Уралі, Памірі,Іранському нагір'ї; на узбережжях Баренцового, Білого, Балтійського, Чорного, Азовського та Каспійського морів.
Наукові інтереси
Екологія птахів, систематика птахів, зоогеографія, палеонтологія (палеоорнітологія), охорона птахів, еволюційна теорія, вчення про біосферу.
Публікації - М. А. Воїнственський автор понад 200 публікацій.
Основні з них:
Воинственский М. А. Пищухи, поползни, синицы УССР: біологія, систематика, хозяйственное значение. — К.: КГУ, 1949.
Воинственский М. А. Птицы степной полосы Европейской части СССР. Современное состояние орнитофауны и ее происхождение. — К.: АН УССР, 1960. — 289 с.
Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. Визначник птахів УРСР. — К.: Рад. школа, 1962. — 371 с.
Воїнственський М. А. Птахи. — К.: Рад. школа, 1984.
Жежерін Всеволод Петрович (4 травня 1910, Київ − 1994) − український зоолог (орнітолог).
В. П. Жежерін народився 4 травня 1910 р. у сім'ї вчителя природознавства. Невдовзі сім'я переїхала до м. Хорол Полтавської губернії. У середині 1920-х рр. повернулися до Києва. Після завершення семирічної школи Всеволод Петрович вступає до Київського механічного технікуму. Після його завершення деякий час пропрацював техніком-механіком, згодом вступає на механічний факультет Київського політехнічного інститут, де через 3 роки вимушений перервати навчання через хворобу. Освіту він зміг продовжити тільки у 1938 р. після перенесення декількох операцій. Не зважаючи на бажання батька, він вступає на біологічний факультет Київського університету. Під час Німецько-радянської війни за станом здоров'я він був звільнений від призова та евакуйований до Киргизстану, де працював у системі захисту рослин та на протичумній станції. У 1943 р. В. П. Жежерін був призваний до лав Радянської армії. До Києва він повернувся у 1946 р., навчання закінчував заочно, суміщаючи навчання з робою в Управлінні по заповідникам, Київському зоопарку, Українському товаристві мисливців та рибалок, Київському лекційному бюро. З 1957 до 1974 рр. В. П. Жежерін працював у Інституті зоології АН України. У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію з спеціальності «зоологія». В. П. Жежерін пішов з життя у 1994 р.
Наукова діяльність
Наукова діяльність В. П. Жежеріна була пов'язана з вивченням орнітофауни Українського Полісся. Результатом цих досліджень стало написання та захист у 1970 р. кандидатської дисертації на тему «Орнітофауна Українського Полісся та її залежність від ландшафтних та антропічних факторів». У дисертації була розроблена оригінальна методика обліку птахів, зроблений ґрунтовний екологічний аналіз просторового поширення птахів. В. П. Жежерін брав активну участь у написанні книги «Редкие и исчезающие растения и животные Украины» (1988). Була підготовлена, але залишилась неопублікованою монографія «Дятли України». В. П. Жежерін значну увагу приділяв питанням охорони природи. Ним написана та опублікована велика кількість брошур та статей, присвячених охороні птахів.
Наукові публікації
В. П. Жежерін автор близько 20 наукових та науково-популярних праць. Основні з них:
Жежерин В. П. О продвижении на восток некоторых видов птиц в северной части Украины // Тезисы докл. 4 Прибалтийской орнитологич. конф. − Рига, 1960.
Жежерін В. П. Хижі птахи України та їх охорона. − К.: Рад. шк., 1961. − С. 19−20.
Жежерін В. П. Про поширення чорного лелеки у Волинській області // Зб. пр. Зоол. муз. АН УРСР. − 1961. − № 30.
Жежерін В. П. Про поширення деяких рідкісних та нечисленних птахів Українського Полісся // Зб. пр. Зоол. муз. АН УРСР. − 1962. − № 31. − С. 104−109
Жежерин В. П. Об орнитогеографическом районировании Украинского Полесья // Вторая зоолог. конф. Белорусской ССР: Тез. докл. − Минск, 1962.
Жежерин В. П. Редкие и исчезающие птицы Украинского Полесья и вопросы их охраны // Вопросы экологии (По материалам 4 экологической конф.). − 1962. − Т. 6.