Тема 5. Соціальні інститути. Інститут освіти.

1. Сутність соціального інституту, процес інституціоналізації. Види соціальних інститутів.

2. Функції соціальних інститутів.

3. Освіта як соціальний інститут.

1. Сутність соціального інституту, процес інституціоналізації. Види соціальних інститутів.

Суспільство є не тільки сукупністю класів, етнічних, демографічних груп, різних типів особистостей, але й виступає як система соціальних інститутів. Пристосовуючись до свого середовища, суспільство протягом історії виробляє інструменти, які придатні для рішення безлічі завдань і задоволення найважливіших потреб. Ці інструменти й називаються соціальними інститутами.

У загальному плані соціальний інститут можна визначити як історично сформовані, стійкі форми організації спільної діяльності людей, спрямовані на задоволення основних потреб суспільства. Інакше кажучи, соціальний інститут – це відносно стійка модель поведінки індивідів і організацій у певній сфері діяльності.

Термін “соціальний інститут” уживається в найрізноманітніших значеннях. Він застосовується стосовно родини, держави, права, економіці, власності тощо.

Із зовнішнього (формального) боку соціальний інститут виглядає як сукупність осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними ресурсами й здійснюють конкретну соціальну функцію. Із внутрішнього (змістовного) боку – це певний набір норм, цінностей, доцільно орієнтованих стандартів поведінку певних осіб у певних ситуаціях. Так, юстиція як соціальний інститут ззовні являє собою сукупність осіб (судді, прокурори, адвокати, нотаріуси тощо), установ (суди, прокуратури, виправні установи тощо), а також матеріальних коштів (будинки, устаткування, фінанси тощо), що використовуються ними. Зі змістовного боку соціальний інститут юстиції являє собою сукупність стандартизованих зразків поведінки уповноважених осіб, які забезпечують виконання даної соціальної функції. Зазначені стандарти поведінки втілюються в соціальних ролях, що характерні для системи юстиції (ролі судді, прокурора, адвоката тощо).

У структурі соціального інституту виділяють:

1. Набір соціальних позицій і ролей.

2. Соціальні норми й санкції, що регулюють функціонування даної соціальної сфері.

3. Група осіб, професійно зайнятих у даній сфері.

4. Сукупність організацій і установ, що функціонують у даній сфері.

5. Ресурси й матеріальні кошти.

Види соціальних інститутів

За ступенем формальності соціальні інститути підрозділяються на:

1. формальні (наприклад, держава) – взаємодія між суб'єктами в рамках даного інституту здійснюється на основі формально встановлених правил, законів, регламентів.

2. неформальні (наприклад, дружба) – формальна регламентація соціальних ролей, функцій, способів і методів діяльності й санкцій за ненормативне поведінку відсутня.

Залежно від потреб, які задовольняються:

• економічні – це всі ті інститути, які займаються виробництвом і розподілом благ і послуг, регулюванням грошового обігу, організацією й поділом праці тощо, тобто задовольняють потреби у здобуванні засобів існування: їжі, одягу, житла. До них відносять: власність, гроші, ринок, фірму, трудову діяльність тощо.

• політичні – інститути, пов'язані з підтримкою законів, правил і стандартів, тобто вони задовольняють потребу в безпеці й соціальному порядку. Це – держава, політичні партії, вибори, армія, поліція тощо.

• соціокультурні – інститути, які націлені на відкриття, освоєння й наступне відтворення знань, культурних і соціальних цінностей, соціалізацію індивідів, захист певних цінностей і норм. Це – освіта, мораль, громадська думка, засоби масової інформації, релігія, наука тощо.

• сімейні – задовольняють потреби у відтворенні населення (шлюб, споріднення, родина).

• релігійні – задовольняють потреби в рішенні духовних проблем, пошуку сенсу життя (церква, релігія, культ).

Базові характеристики соціальних інститутів, що відрізняють їх від інших соціальних утворень:

1. Об'єктивність, незалежність від свідомості, бажань й переваг окремих людей.

2. Історичність, тобто стабільність у просторі й часі.

3. Специфічність інституціональної поведінки, що створює взаємозалежність індивідів у цілісну систему взаємодій.

4. Обов'язковість, примусовість норм і вимог даної інституционалізованої форми діяльності для більшості представників взаємодії в даній сфері.

5. Інститути мають моральний авторитет і культурну легітимність.

Таким чином, можна зробити висновок, що кожний соціальний інститут можна вважати соціальною організацією, але не кожну організацію – інститутом. Соціальний інститут являє собою більше широке утворення, ніж організація.

Інституціоналізація являє собою процес додання різним формам соціальної діяльності форми соціальних інститутів або, інакше кажучи, процес упорядкування, формалізації й стандартизації соціальних зв'язків. Інституціоналізація – це заміна спонтанно й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, що очікується, моделюється й регулюється.

Процес інституціоналізації складається з декількох послідовних етапів:

1. виникнення потреби, задоволення якої вимагає спільних організованих дій;

2. формування загальних цілей;

3. поява соціальних норм і правил у ході стихійної соціальної взаємодії, що здійснюється шляхом спроб і помилок;

4. поява процедур, що пов'язані з нормами й правилами;

5. інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їхнє прийняття, практичне застосування;

6. установлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференціація у застосування їх в окремих випадках;

7. створення системи статусів і ролей, що охоплюють усіх без винятку членів інституту.

Так, освіта стає соціальним інститутом, коли з'являється особлива соціальна спільність, зайнята професійною діяльністю з навчання й виховання, одержують розвиток масова школа, спеціальні норми, що регулюють процес передачі соціального досвіду, соціальний контроль за цією діяльністю з боку спеціалізованих органів.

У сучасних умовах інституціоналізація нових форм господарської діяльності пов'язана з появою норм, законів, які сприяють їхньому розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підготовкою, оформленням нових форм, наприклад, шляхом приватизації, що захищають інтереси приватних власників.