18. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт

Навантажувально-розвантажувальні роботи слід виконувати відповідно до вимог ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.010-82, ГОСТ 12.3.020-80 і нормативно-технічної документації, затвердженої органами державного нагляду. Безпеку навантажувально-розвантажувальних робіт і транспортних операцій на підприємствах забезпечують інженерно-технічні працівники, відповідальні за безпечне виконання робіт з переміщення вантажу,безпечну експлуатацію і утримання в справному стані підіймально-транспортного устаткування.

До навантажувально-розвантажувальних робіт (обв'язування, зачеплення, переміщення вантажів) допускаються робітники, не молодші 18 років, навчені за відповідною програмою і атестовані комісією підприємства. Повторна перевірка знань цих робітників проводиться не рідше одного разу на рік.

Робітники, допущені до виконання навантажувально-розвантажувальних і транспортних операцій, підлягають особі, відповідальній за безпеку робіт з переміщення вантажів.

Маса робочих вантажів, що переміщаються вручну працівниками, не має перевищувати встановлених норм.

Ручне укладання товару в штабель допускається на висоту не більше 2 м. Піднімати або опускати вручну вантажі масою 60...80 кг мають два абобільше вантажників. Для полегшення укладання вантажів на майданчик товарних ваг для зважування використовують похилі містки.

Переміщення в технологічному процесі вантажів масою понад 20 кг, а також вантажів будь-якої маси на відстань більше 25 м здійснюєтьсямеханізованим способом.

Для переміщення вантажів на підприємстві мають бути розроблені транспортно-технологічні схеми.

На майданчиках для укладання вантажів необхідно позначити межі штабелів, проходів і проїздів між ними. Висота штабелю має бути визначена відношенням максимальної його висоти до меншої сторони основи тари: для нерозбірної тари – не більше 6 м, для складної тари – не більше 4,5 м.

Мішки укладають у штабель трійниками або п'ятериками у вигляді усіченої піраміди. Висота укладання бочок з соліннями в горизонтальному положенні – не більше трьох рядів. При цьому між рядами штабелю розміщують прокладки, а з боків його встановлюють стійки з відкосами для попередження розкочування бочок. У разі укладання бочок між двома стінами складу впритул висота штабелю може бути збільшена до чотирьох рядів. Розбирання штабелів проводиться тільки зверху вниз.

19. Засоби індивідуального захисту працівників

За принципом дії засоби колективного захисту поділяються на огороджувальні, запобіжні пристрої, блокування, сигналізаційне обладнання, профілактичні випробування. Огороджувальні пристрої (кожухи, щити, екрани, бар’єри тощо) застосовуються для ізоляції зон з безпекою механічних дій, для огорожі зон випромінювань і зон з хімічними речовинами, а також робочих майданчиків, розташованих на висоті. Вони поділяються на стаціонарні, які демонтуються для виконання допоміжних операцій (заміна інструмента, змазка обладнання тощо), та переносні, що використовуються для огорожі нестаціонарних робочих місць (зварювальні пости), а також при виконанні ремонтних чи налагоджувальних робіт. Запобіжні пристрої застосовуються для автоматичного виключення обладнання при виникненні аварійних ситуацій (наприклад, при виході одного з параметрів — тиску, температури, електричної напруги тощо за межі допустимих значень). Блокування дозволяє виключити можливість проникнення людини в небезпечну зону чи ліквідувати небезпечний фактор при проникненні людини в небезпечну зону. Блокувальні пристрої поділяються на механічні, електричні, фотоелементні, радіаційні, пневматичні, гідравлічні та комбіновані. Сигналізаційне обладнання призначено для повідомлення персоналу про режим роботи устаткування і можливості аварійних ситуацій. За засобами інформації сигналізація поділяється на кольорову, звукову, кольорово-звукову, одоризаційну (за запахом).