Володимир АНТОНОВИ

1) манера авторитету, видатним представником якої був Катков: він становить ряд покладів і, не зробивши ще ні жодного виводу, наперед уже лає всіх, хто з ним не згодиться,

2) друга манера з’являється в простованню зруйнувати всі логічні методи мислування — це великоруський нігілізм. Перші змагаються за заскорузлі поклади і підтверджують лайкою, а останні, знизивши всякі мотиви мислування, все плюндрують та руйнують, нічого не даючи на місце поруйнованого і, як і перші, кінчають лайкою.

Українець має велику прихильність до аналізу й скептицизму. «Се діло треба розжувати». Обережність до всяких теорій та поклядів a priori національна українсько-руська осібність, осібність українця-русина.

Народній характер складається з якостей природжених і вжитих культурою. Звісна річ, що в характері кожного народу єсть якості, як бажані, так і не бажані, як позитивні, так і негативні. Ніяка культура не в силі, знищити природжених якостей, але ж мета всякої культури повинна бути в тім, що культура матиме вплив на характер народу, що дасть спроможність розвинутись бажаним, позитивним якостям і одведе відповідне місце для якостей небажаних, негативних. З тих психічних якостей русина, які здаються авторові ідеальними, позитивного характеру — це етичний критерій. Етика — річ вселюдська, тільки етика у різних народів складається неоднаково, різно. В заснові етики в усіх народів покладено невиводне шукання того, як то по правді, як не по правді, що таке правда, а що кривда. Українець-русин вважає за етичне все те, що справедливо. У великоруса виступний етичний пункт сила; він поперед усього звертає увагу на те, чи факт дужий, чи не дужий. У поляків виступний пункт — приємність, любість: коли який-небудь факт приємний — він повинен бути, а прикрий — не повинен. Етика в суспільнім життю — це одна з найголовніших заснов людського життя, поводження і на останку добробуту.

Три національні типи народні

Стаття вперше опублікована українською мовою за підписом Низенко в галицькій «Правді» за 1888 р. (Рочн. XIV. Вип. 3. С. 157 — 169). Вдруге з’явилася (без будь-яких змін) у «Творах» 1932 р. (С. 196 — 210). За останнім виданням вона публікується в даній книзі.

Вважається, що стаття є частиною конспекту лекцій В. Б. Антоновича з української антропології та етнографії. За спогадами слухачів цих лекцій, вони читалися професором упродовж 1880-х й до середини 1890-х років на приватних квартирах для окремих груп (головним чином молоді). Про ці лекції йдеться, зокрема, у споминах К. Мельник, М. Беренштам-Кістяківської, С. Єгунової-Щербини, А. Синявського, О. Лотоцького та ін. Так, Антін Синявський стверджував, що антропологію та етнографію українців у порівняльному аспекті з іншими слов’янськими народами вчений розглядав у циклі лекцій з історичної географії, яку розумів дуже широко.

Як зауважує К. М. Мельник-Антонович, Володимир Боніфатійович не мав наміру, а вірніше можливостей, друкувати ці лекції. Даний уривок з’явився у «Правді» завдяки заходам Олександра Кониського, який вважав його ґрунтовним аргументом для народників Галичини у їхній боротьбі з «москвофілами». На думку ж Мирона Кордуби, стаття була написана Антоновичем спеціально для «Правди» з метою озброїти народовців у їхній боротьбі з «объединителями». Однак таке твердження викликає сумнів, проти нього свідчить, зокрема, невластива для Антоновича мова, помітне багатослів’я, ряд неточностей і незрозумілих місць. У рукописах вченого подібної статті немає.

Звідси К. М. Мельник-Антонович зробила припущення, що це конспект котроїсь із лекцій професора. Він був відредагований О. Кониським, який «пильнував передусім чистоту виразу, не скрізь точно передаючи думку автора в усіх її відтінках». У Галичині редакція «Правди» зробила ще одну правку, додавши мові галицького колориту, що в ряді місць «затемнило думку автора». Таке подвійне редагування без відома автора «сталось не на користь, а навпаки, на велику шкоду для статті» ².

¹ Dubiecki M. Młodzież polska w uniwersytecie Kijowskim przed rokiem 1863. Kraków, 1909; Pamiętniki Tadeusza Bobrowskiego, z przedmowa W. Spasowicza. Lwów, 1900. T. 2; Wspomnienia Marcina Zaleskiego 1830 — 1873. Lwów, 1893; Wasilewski L. Ukraina i sprawa ukraińska. Kraków, б/р; Rawita-Gawroński Fr. Wł. Antonowicz, zarys jego działalności spoteczno-politycznej i historycznej. Lwów, 1912.

² Мельник-Антонович К.М. До видання 1 тому... С. XXXVII. /755/

Додаткова інформація щодо даної праці В. Б. Антоновича є у спогадах Сергія Шелухіна. До останнього часу вона чомусь залишалася поза увагою дослідників. Шелухін ще в 1908 р. засвідчував, що був учасником-слухачем курсу антропології саме того року, коли «слушатели записали курс... и после просмотра лекций профессором Антоновичем, напечатали в галицком украинском журнале «Правда» в 80-х годах под заглавием: «Антропологічні прикмети великоруського, українського і польського типів і ріжниця межи ними». Об этом до сих пор знали только проф. Антонович, его слушатели и близкие люди» ¹. Набагато пізніше (у віці 62 років) С. Шелухін підтверджував: у 1887 р. «ми склали конспект лекцій проф. В. Антоновича з антропології. Се були лекції, читані в тайнім українськім університеті групам в 4-5 чоловік... Обробивши конспект сих лекцій, я, після одобрення його проф. В. Антоновичем рішив надрукувати їх у Галичині через Івана Франка». Однак через ускладнення, що виникли в стосунках Громади з Франком, Шелухін «віддав ту статтю Кониському для галицького журналу «Правда» і її там надруковано. Кониський дещо викинув. Статтю підписано Z, бо Антонович сказав, щоб на його не було вказівки». У лекції вчений розвивав думку про неможливість федерації України з Росією, вважаючи, що це було б протиприродним: українці і росіяни настільки різні, що й «політично їм слід жити окремими державними організмами». Шелухін зазначав з цього приводу: «Висновки його розходилися з Драгомановою федерацією. Вовк був сею працею Антоновича незадоволений і про се мені в 1906 році казав із серцем, що не треба було друкувати її.., а й іншим драгоманівцям самостійництво Антоновича не давало спокою». Десь 1890 р., переробивши текст, з огляду на російську цензуру, Сергій Шелухін передрукував статтю в «Елисаветградском вестнике». Пізніше він доповнив текст статті й літературно опрацював її, однак рукопис так і залишився в архіві Шелухіна ². На жаль, сам Антонович не писав текстів своїх лекцій, читав з пам’яті, маючи лише невеличку замітку з кількох ключових слів, тому його авторський текст не зберігся. Лекції з географії, рукописи яких є в архіві вченого (перевірені ним після запису слухачами), хоча й містять зазначені матеріали, але в іншій системі викладу.

Все це змушує нас слідом за видавцями «Творів» 1932 р. подати без змін текст 1888 р.

Безперечно, як на сьогодні, матеріали статті та її аргументація явно застаріли. Вони почасти повторюють подібні праці М. І. Костомарова.

Оцінка антропологічних та етнографічних досліджень В. Б. Антоновича наведена у статтях:

Лобода А. Праці Антоновича по етнографії та літературі // Зап. Укр. наук. т-ва в Києві. 1908. Кн. 3. С. 23 — 28.

Синявський А. Проф. В. Б. Антонович як географ України // Синявський А. Вибрані праці. К., 1993. С. 52 — 64.

Вивчення антропологічних, психологічних та етнографічних особливостей українського народу значно розвинулося в науковому відношенні в XX ст. Відсилаємо читача до спеціальних видань:

Балтарович З. Е. Україна в дослідженнях польських етнографів. К., 1976.

Бойківщина: Іст.-етногр. дослідження. К., 1983.

Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. Прага, 1927.

Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2 т. К., 1991.

Гуцульщина: Іст.-етногр. дослідження. К., 1987.

Дружинина Е. И. Южная Украина. М., 1970.

Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. М., 1991.

Етнографія Киева і Київщини. К., 1986.

¹ Изв. XIV Археол. съезда в т. Чернигове. 1908. № 4. С. 32.

² Шелухин С. Українство 80-их років і мої зносини з Ів. Франком // Літературно-науковий вістник. 1926. Т. XC. Кн. VII — VIII. С. 272 — 273. /756/

Етнонаціональний розвиток України: Терміни, визначення, персоналії. К., 1993.

Итс Р. Ф. Введение в этнографию. Л., 1974.

Кирчів Р. Ф. Етнографічне дослідження Бойківщини. К., 1978.

Культура і побут населення України. К., 1994.

Кульчицький О. Геопсихологічний аспект в характерології української людини // Наук. зб. УВУ. Мюнхен, 1956. Т. VI.

Кульчицький О. Риси характерології українського народу // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. К., 1993. Т. 1.

Кульчицький О. Світові вчування українця // Українська душа. Нью-Йорк; Торонто, 1956.

Мірчук І. Світогляд українського народу. Прага, 1942.

Наулко В. І. Український етнос в часі і просторі // Берегиня. 1992. № 1.

Наулко В. И. Украинцы. К., 1980.

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. К., 1993.

Полесье: Материальная культура. К., 1988.

Токарев С. А. Религиозные верования восточнославянских народов XIX — XX вв. М.; Л., 1957.

Українська минувшина: ілюстр. етногр. довідник. К., 1993.

Українці: Іст.-етногр. дослідження. К., 1959.

Українці: Народні вірування, повір’я, демонологія. К., 1991.

Шухевич В. Гуцульщина. Львів, 1901 — 1908. Ч. 1 — 5.

Этнография восточных славян. М., 1987.

Юркевич П. Твори. Вінніпег, 1979.

Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Релігія в житті українського народу. Мюнхен; Рим; Париж, 1966.