Виконання потрійного прийому Сафара
(закидання голови + висування нижньої щелепи + відкривання рота)
(Відповідно до додатку до уніфікованого клінічного протоколу екстреної медичної допомоги «Обструкція дихальних шляхів стороннім тілом» Наказ Міністерства охорони здоров’я 15 січня 2014 року № 34)
Ліву руку розташуйте на лобі постраждалого, праву руку розташуйте під задньою поверхнею шиї і закиньте голову назад. Помістіть вказівний палець правої руки на підборіддя потерпілого під нижню щелепу і злегка потягніть нижню щелепу вперед і вгору. Додатково зафіксуйте підборіддя великим пальцем правої руки під нижньою губою. Не чиніть сильного тиску на м'які тканини підборіддя, так як це може призвести до порушення прохідності дихальних шляхів (12).
|
N.B.!!! При підозрі на травму ШВХ слід обмежитись тільки висуванням нижньої щелепи та відкриванням рота. Голову назад не закидати |
Для розкриття ротової порожнини для постраждалих із повністю розслабленими жувальними м’язами існує прийом підняття щелепи.
Відповідно до рекомендацій американскої ассоціації сердця по СЛР та невідкладній допомозі при серцево - судинних захворюваннях 2010 року це спосіб є найкращим серед усіх для розкриття ротової порожнини.
За допомогою цього прийому розслаблений язик підіймається та відводиться від задньої стінки глотки, а надгортанник від гортані завдяки розтягуванню переднього шару тканин шиї. Валик з одягу, невеличка подушка, покладена під плечі, сприяє згинанню шиї і розгинанню голови в атланто-потиличному суглобі. Нижню щелепу виводять, зсуваючи її (разом з язиком) вперед вказівним пальцем, розташованим проксимальніше кута нижньої щелепи. Великий палець розташовують на передній поверхні нижньої щелепи і злегка натискують ним на край підборіддя для відкриття рота. Цей прийом використовують в комбінації з відведенням голови назад для максимального віддалення язика від задньої стінки глотки
Введення носо-, ротогорлових повітроводів
У пацієнтів із розладами свідомості, в яких порушення прохідності ДШ зумовлені западінням кореня язика чи макроглосією, виправити ситуацію можна завдяки повітроводам, серед яких розрізняють: назофарингеальні (вставляють у носоглотку) і орофарингеальні (вставляють у ротоглотку). Серед останніх найбільш поширеними в клінічній практиці є повітроводи Гведела (Guedel) та Cафара (Safar) - S - подібна трубка, що нагадує два прикладені один до одного пласкі повітроводи Гведела. Їх застосування не вирішує проблеми захисту ДШ від аспірації, але нерідко дозволяє на короткий період контролювати прохідність ДШ (виграти час у разі відсутності можливості застосування більш надійних методів). Слід пам’ятати про високий ризик носової кровотечі при використанні назофарингеального повітроводу, що може призвести до аспірації кров’ю та значно підсилити наявну дихальну недостатність.
Методика установки орофарингеальних повітроводів будь-якого різновиду складається з таких етапів (мал. 1.3): за допомогою методики схрещених пальців (Ввести вказівний палець в куток рота і натиснути ним на верхні зуби. Шляхом перехрещування вказівного пальця з великим пальцем цієї самої руки вперти його в нижні зуби і розкрити силоміць рот потерпілого) відкривають рота, кінець повітроводу вводиться вигином від язика, потім обертальним рухом його повертають вигином до язика і одночасно просувають вглиб. При іншому варіанті корінь язика акуратно віджимають шпателем, а повітровід вводять вигином до язика без обертання.
Коректний підбір розміру повітровода
Посилання на відео, яке дає повну уяву про проведення описаних заходів. https://www.youtube.com/watch?v=yYF4rjsNUcM
Техніка штучної вентиляції легень.
Після відновлення прохідності дихальних шляхів, найчастіше постраждалий зробить гучний вдих, можливо з гучним свистячим звуком. Це гарна ознака, що свідчить про те, що повітря може поступати до легень. Проте це дихання не є ефективним, воно не забезпечує доставку кисню в достатній кількості, а отже хворих вимагатиме нашої допомоги.
Необхідно проводити штучну вентиляцію легень. ШВЛ можна поводити методами рот до рота, рот до носа, рот до лицьової маски та мішком Амбу.
Штучна вентиляція легень «рот до рота»
Потерпілого покласти горілиць на тверду поверхню, бажано з опущеної верхньою частиною тулуба та піднятими на 50—60 см ногами для збільшення кровонаповнення серця. Якщо він лежить на землі, для зручності стати на коліно, долоню однієї руки підкласти під шию потерпілого і підняти верхню частину тулуба, голова при цьому закидається назад. Двома пальцями іншої руки затиснути ніс і одночасно долонею цієї руки натискати на лоб, посилити розгинання голови і зафіксувати голову в цьому положенні. Звільнивши руку з-під шиї, вивести нижню щелепу вперед і дещо догори, першим пальцем розкрити рот, зробити ревізію порожнини. Швидко накрити ротову порожнину хустинкою або серветкою. Зробити глибокий вдих, широкорозкрити рот потерпілого, щільно охопити губами і вдувати повітря в легені потерпілого. Одночасно спостерігати за рухами грудної клітки після вдування повітря, як здійснюється пасивний видих. Якщо штучну вентиляцію легень виконують за методом «рот до носа», тоді однією рукою, яка лежить на лобі, слід максимально розігнути голову, іншою рукою притиснути нижню щелепу до верхньої, посилити розгинання голови, щільно охопити ніс потерпілого губами і вдувати повітря. При проведенні штучної вентиляції легень новонародженим і дітям молодшого віку враховують параметри дихання. Дихальний об'єм новонародженого становить усього 20—ЗО мл, тому для нього адекватним буде об’єм повітря, який знаходиться в ротовій порожнині між щоками реаніматора. У цьому разі вентиляцію здійснюють одночасно і в рот, і в ніс короткими вдуваннями, які повторюють кожні з частотою 20 за 1 хв.
Найкраще, якщо потерпілому встановлено повітровод, проводити ШВЛ за допомогою лицьової маски. Повітровод забезпечує в цьому випадку прохідність дихальних шляхів. Маску підбирають за розміром відповідно до віку дитини чи дорослої людини, щільно прикладають до обличчя таким чином, щоб конфігурація маски відповідала вирізам для носа і підборіддя. Необхідно створювати тиск від щелепи до маски, а не навпаки, не потрібно тиснути маскою на обличчя. Рятувальник робить видих у маску.
Перевірка наявності дихання у пораненого
Підтримуючи пораненого в положенні із закиненою головою і підведеним підборіддям, нахиліться вухом до його носа і рота, а очима стежите за рухом грудної клітки і живота. Треба дивитись, чи рухається грудна клітка. Слухати, чи виходить повітря при видиху. Спробувати відчуйте потік повітря на щоці.
Пристрої для штучної вентиляції легень.
Ефективнішою слід вважати вентиляцію через маску за допомогою мішка Амбу. Вентиляція легень на догоспітальному етапі за допомогою мішка Амбу не завжди є адекватним заходом, що може призвести до роздування шлунка з подальшою регургітацією та легеневою аспірацією. Європейська Рада реаніматологів для штучної вентиляції легень за допомогою ручного мішка з лицьовою маскою у неінтубованих потерпілих пропонує дихальний об’єм не більше 500 мл.
Гострі порушення дихання в бойових умовах. Пневмоторакс: види, ознаки, домедична допомога. Переведення постраждалого у стабільне положення.
Якщо у потерпілого прогресуюче порушення дихання, поранення грудей або запідозрено закрите пошкодження порожнин тіла, потрібно припускати розвиток напруженого пневмотораксу
Пневмоторакс – скупчення повітря в плевральній порожнині і підвищення тиску в ній. Повітря може потрапити в плевральну порожнину при пораненнях, що проникають у грудну клітку.
Види пневмотораксу
За зв'язком з навколишнім середовищем розрізняють:
Закритий пневмоторакс. При цьому виді в плевральну порожнину потрапляє невелика кількість газу, яка не наростає. Зв’язок із зовнішнім середовищем відсутній. Вважається найлегшим видом пневмотораксу, оскільки повітря потенційно може самостійно поступово розсмоктатися з плевральної порожнини, при цьому легеня розправляється.
Відкритий пневмоторакс. При відкритому пневмотораксі плевральна порожнина з’єднується із зовнішнім середовищем, тому в ній створюється тиск, що дорівнює атмосферному. При цьому легеня спадается, оскільки найважливішою умовою для розправлення легені є негативний тиск у плевральній порожнині. Така легеня вимикається з дихання, в ній не відбувається газообмін, кров не збагачується киснем. Може супроводжуватися гемотораксом.
Клапанний пневмоторакс. Цей вид пневмотораксу виникає у разі утворення клапанної структури, що пропускає повітря в односторонньому напрямку, з легені або з навколишнього середовища в плевральну порожнину, і перешкоджає його виходу назад. При цьому з кожним дихальним рухом тиск в плевральній порожнині наростає. Це найнебезпечніший вид пневмотораксу, оскільки до вимикання легкого з дихання приєднується роздратування нервових закінчень плеври, що приводить до плевропульмональний шоку, а також зміщення органів середостіння, що порушує їх функцію, насамперед здавлюючи великі судини.
Ознаки і симптоми напруженого пневмотораксу.
Ознаки та симптоми напруженого пневмотораксу включають наступне:
а. Неспокій, збудження і почуття страху.
b. Слабке дихання або його відсутність.
с. Утруднене дихання (диспное) з цианозом (синюшний відтінок губ, порожнини рота, кінчиків пальців і / або нігтьової пластини).
d. Швидке, поверхневе дихання (прискорене дихання)
е. Роздуті вени на шиї.
f. Знижений кров’яний тиск (гіпотонія), що підтверджується відсутністю пульсу променевої артерії.
g. Холодна, липка шкіра.
h. Погіршення рівня свідомості (за шкалою AVPU)
i. Помітне погіршення стану пораненого
j. Втрата свідомості
k. Девіація трахеї (викривлення / зсув трахеї вліво або вправо у сторону неураженої легені).
Девіація трахеї є однією з пізніх видимих ознак напруженого пневмотораксу і, швидше за все, ви не зможете її виявити.
Вищевказані ознаки і симптоми важко розпізнати в бойовій обстановці. Ви повинні припускати наявність напруженого пневмотораксу кожен раз, коли виявляєте у потерпілого проникаюче поранення грудної клітини.
Відкритий пневмоторакс необхідно перевести в закритий шляхом накладення оклюзійної пов’язки. Попросіть пораненого зробити глибокий видих. При відсутності в рані стороннього предмета притисни долоню до рани і закрий в неї доступ повітря. Якщо рана наскрізна, закрий вхідний і вихідний ранові отвори. Закрийте рану пов’язкою, яка не пропускає повітря, наприклад, можна користуватися шматком поліетиленового пакета або пластикової обгортки. Якщо цього немає під рукою, візьміть шматок матерії або що-небудь з одягу. Закріпіть пов’язку лейкопластирем, залишивши один край відкритим. Після цього повітря не буде поступати в рану при вдиху, але зможе виходити при видиху.
Переведення пораненого (постраждалого) у стабільне положення.
Усіх непритомних, в яких присутнє дихання після надання домедичної допомоги у безпечному місці, необхідно перевести в так зване «стабільне положення», в якому зменшується ризик непрохідності дихальних шляхів через западання язика чи блювання. Поранений перебуває в стабільному положенні до моменту транспортування у медичний пункт.
Крок перший – руку пораненого, яка ближче до Вас, розташуйте вздовж його тулуба.
Крок другий – іншу руку пораненого зігніть у ліктьовому суглобі та заведіть тильний бік її долоні під його щоку, зігніть ногу пораненого, що далі від Вас, у колінному суглобі під прямим кутом.
Крок третій – притискаючи долоню пораненого щільно до його щоки, використайте зігнуту в коліні ногу як важіль і поверніть тіло пораненого на бік обличчям до себе
Кінцевий вигляд пораненого, який перебуває у стабільному положенні
Контрольні запитання:
Анатомо-фізіологічні особливості дихальних шляхів.
Причини непрохідності дихальних шляхів.
Ознаки повної і часткової непрохідності дихальних шляхів.
Техніка забезпечення прохідності дихальних шляхів (закидання голови; виведення нижньої щелепи; введення носо-, ротогорлових повітроводів).
Особливості видалення стороннього тіла з дихальних шляхів вагітної жінки, огрядної людини, немовляти.
Пристрої для штучної вентиляції легень.
Техніка штучної вентиляції легень (рот до рота, рот до носа, рот до лицевої маски, мішком АМБУ).
Гострі порушення дихання в бойових умовах.
Пневмоторакс: види, ознаки, домедична допомога.
Переведення пораненого (постраждалого) у стабільне положення.
Практичні навички:
Оцінка прохідності дихальних шляхів.
Прийом Геймлиха:
У вертикальному положенні
У горизонтальному положенні
Особливості проведення
Потрійний прийом Сафара.
Забезпечення прохідності: введення носо-, ротогорлових повітроводів (техніка вибору вірного розміру назо та орофарінгеальної трубки постраждалому, техніка встановлення повітроводів)
Проведення штучної вентиляції: рот до рота, рот до носа, рот до лицевої маски, мішком АМБУ.
Перведення постраждалого у стабільне положення.