§ 1. Методи збирання соціологічної інформації

Під час організації досліджень велике значення має вибір ме­тоду збирання первинної соціологічної інформації. Для двох типів досліджень — теоретичних та прикладних — усі методи збирання соціологічної інформації досить детально викладені в соціологіч­ній літературі. Тому проаналізуємо методи, які застосовують в оперативних дослідженнях та експрес-опитуваннях.

За традицією, громадська думка населення вивчається за до­помогою опитувальних методів. Ні аналіз документів, ні спосте­реження не можуть конкурувати з ними. Не завжди будучи кра­щими, опитувальні методи залишаються і, очевидно, довго зали­шатимуться найефективнішими та надійними методами збиран­ня первинної інформації. Одна з причин такого особливого стану опитувальних методів полягає в тому, що вони дають кращі можливості для одержання інформації про факти свідомості опита­них (мотиви, думки, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, уста­новки тощо).

Поширеність опитувальних методів під час проведення опера­тивних досліджень можна пояснити двома основними чинниками:

1) можливістю віднайти серед різних варіантів опитування порівняно дешевий метод збирання соціологічної інформації;

2) специфічним характером опитування, результати якого звичайно не перевіряються і, як правило, вважаються наперед достовірними.

Специфіка опитувальних методів полягає в тому, що джере­лом інформації для дослідника є словесне повідомлення, твер­дження індивіда. Багато суперечок серед соціологів і психологів викликає проблема достовірності та надійності цієї інформації. Проблема довіри до висловлювань індивіда є дуже складною, і, на жаль, жодний дослідник, очевидно, ніколи не зможе гарантувати повну достовірність одержаної інформації. До інформації, одер­жаної від індивіда, дослідник повинен ставитися досить критич­но і завжди перевіряти її за допомогою інших засобів і методів збирання інформації. Головний недолік будь-якого опитування (у вигляді інтерв'ю чи анкети) полягає в тому, що одержані дані не завжди свідчать про справжні думки, переконання, настрої опитуваного, оскільки останній, відповідаючи на запитання, не­рідко прагне створити позитивне враження про себе.

Вказуючи на те, які види і різновиди опитувальних методів застосовуються в оперативних дослідженнях і експрес-опитуваннях, необхідно одразу ж зазначити, що поглиблене (клінічне), неформалізоване (нестандартизоване) та напівформалізоване інтерв'ю ми не розглядатимемо, оскільки вони потребують істотних затрат часу. Увагу зосередимо на всіх видах анкетного опитування та на двох видах інтерв'ю: формалізованому і теле­фонному.

Формалізоване інтерв'ю

Формалізоване інтерв'ю можна розглядати і як один з різно­видів інтерв'ю, і як перехідну від інтерв'ю до анкетування форму. Так, якщо під час роздавального анкетування анкетер зустрічаєть­ся з респондентом, котрий сам неспроможний заповнити анкету (малограмотний, не володіє мовою опитування, поганий зір не дає можливості самостійно заповнити анкету тощо), в такому разі анкетер виконує функції інтерв'юера, опитуючи респондента за анкетою і пристосовуючи його відповіді до набору наперед сфор­мульованих відповідей на запитання. При цьому ні порядок, ні формулювання запитань не зазнають змін.

Перевагами цього опитувального методу насамперед є:

1) можливість залучення як інтерв'юерів осіб без спеціальної підготовки;

2) впевненість дослідника в тому, що на запитання відповідає саме той респондент, який відібраний згідно з вимогами вибірки;

3) те, що інтерв'юер контролює ситуацію під час опитування і може спробувати переконати респондента продовжити опитуван­ня у разі його відмови.

Проте такому методу збирання соціологічної інформації вла­стиві також суттєві недоліки:

1) присутність інтерв'юера (анкетера). На жаль, присутність інтерв'юера не завжди сприяє підвищенню якості одержаної інформації. Іноді респондентам заважає відверто відповідати на запропоновані запитання присутність сторонньої особи. Однак для деяких респондентів цей недолік перетворюється на перевагу: заповнення анкети в присутності інтерв'юера дисциплінує;

2) бажання провести опитування у стислі строки вимагає за­лучення до опитування досить великої кількості інтерв'юерів (норма навантаження на одного інтерв'юера не повинна переви­щувати 12—15 інтерв'ю протягом опитування). Інтерв'ю — це досить трудомісткий вид роботи. Кожному інтерв'ю, як правило, передує значна підготовча робота, пов'язана з пошуком респон­дента, переконанням його взяти участь в опитуванні тощо. Не виключені випадки, коли інтерв'юер змушений повторно відвідати респондента, оскільки останній не завжди буває вдома. Як показує досвід, тільки трохи більше 50 % інтерв'ю беруться за першим відвіданням респондентів. Близько 20 % респондентів опитують­ся після повторних відвідань, опитування 15—18 % респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10 % респондентів належать до важкодоступних одиниць спостереження;

3) іноді причиною перекручення соціологічних даних є сам інтерв'юер. Мається на увазі не його вплив на опитуваного, а те, що інколи інтерв'юери свідомо деформують одержану під час опитування інформацію. Про свідомі перекручення йдеться тільки тоді, коли інтерв'юер: а) бажаючи скоротити обсяг робіт, пов'язаних з опитуванням, сам заповнює кілька опитувальних документів; б) з'ясувавши після опитування (у разі роздавального анкетування), що респондент з якихось причин не відповів на запитання, інтерв'юер, не розшукуючи цю людину, самостійно відповідає на пропущене запитання; в) не зустрівшись із потріб­ним йому респондентом і не бажаючи витрачати час на повторні візити до нього, інтерв'юер опитує першу ж людину, яку зустріне, а основні соціально-демографічні характеристики, зазначені в завданні, переносить на опитану ним особу, тобто інтерв'юер свідо­мо йде на обман дослідників.

Слід підкреслити, що під час організації будь-якого опитуван­ня — інтерв'ю чи роздавального анкетування — з боку організато­рів дослідження має здійснюватися хоча б вибірковий контроль за роботою залучених до опитування інтерв'юерів та анкетерів. Це, з одного боку, дисциплінує інтерв'юерів, а з іншого — дає змогу оцінити якість їхньої роботи.

Телефонні опитування

Останнім часом у практиці роботи соціологів дедалі інтенсив­ніше застосовуються телефонні опитування. Чим викликана популярність цього методу? Насамперед високою оперативністю телефонного опитування, що важливо для цілого комплексу зав­дань, пов'язаних з вивченням громадської думки. Перевага цього методу полягає в тому, що телефонне опитування потребує меншої кількості інтерв'юерів, а також дає можливість більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Телефонне інтерв'ю має низку інших, порівняно зі зви­чайним, переваг:

а) порівняно низькі витрати на такий вид опитування. Окре­мі роботи на різних етапах дослідження оцінюються значно ниж­че, а відсутність необхідності поїздок для організаторів опиту­вання та інтерв'юерів взагалі знижує вартість телефонного опи­тування порівняно зі стандартизованим інтерв'ю на 15—20 %;

б) значний виграш у часі. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8—10 запитань) може опитати ЗО—40 осіб, що значно перевищує норму інтерв'юера при особистому опиту­ванні. Досвід показує, що експрес-опитування щодо ставлення населення до різних соціально-економічних проблем можна про­вести за один вечір протягом 2—3 годин. При цьому 15—20 інтерв'юерів можуть опитати 200—300 респондентів;

в) відсутній ефект інтерв'юера, що істотно позначається на якості одержаної інформації;

г) не потребує часу й сил для пошуку респондентів.

Проте принаймні два недоліки заважають широкому викори­станню телефонних опитувань:

а) неможливість формування репрезентативної вибіркової сукупності. Йдеться не тільки про те, що країни, утворені на терені колишнього СРСР, мають один з найнижчих серед розви­нених країн світу відсоток телефонізації квартир. До того ж спостерігаються величезні диспропорції в телефонізації різних типів населених пунктів: найбільший відсоток телефонізованих квартир у столицях. Далі за рівнем телефонізації йдуть обласні центри. Найнижчий відсоток телефонізації квартир у сільській місцевості. На кожне село в кращому разі припадає по кілька телефонів. Сформувати репрезентативну для країни вибірку не­можливо ще з однієї причини: ступінь телефонізації квартир у різних соціальних груп населення неоднаковий. Все це перешко­джає широкому застосуванню телефонних опитувань у масових соціологічних дослідженнях, але для проведення оперативних досліджень та експрес-опитувань, завдання яких — проаналізу­вати тільки тенденції динаміки суспільної думки, вони можуть застосовуватися досить ефективно;

б) складність управління процесом формування вибіркової сукупності. Йдеться про неможливість проведення вибірки "всере­дині" телефонного номера. Тому у вибірковій сукупності можливі зміщення не тільки за ознакою "соціальне становище" опитува­них, а й за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо.

Роздавальне анкетування

У практиці проведення оперативних досліджень і експрес-опитувань пріоритет належить не інтерв'ю, а роздавальному ан­кетуванню. Це пояснюється дією кількох чинників і насамперед специфікою самого методу, простотою його. Під час такого опи­тування робота анкетера полягає в поясненні респондентові мети, завдань дослідження й основних правил заповнення анкети. Анкету ж респондент заповнює самостійно, як правило, у вільний час у домашніх умовах.

Другий чинник — це економічність опитування. Продуктив­ність праці анкетера дещо вища, ніж інтерв'юера, — за однако­вий проміжок часу анкетер опитує більше респондентів. Значне збільшення обсягу анкети для опитування респондента менше позначається на оплаті праці анкетера порівняно з інтерв'юером. Неабиякий чинник — це мінімальні вимоги до кваліфікації анкетера. Дослідники витрачають небагато часу на підготовку та навчання анкетерів, досить безболісно відбувається їхня заміна.

Роздавальне анкетування дає змогу уникнути недоліків, при­таманних інтерв'ю. Особливо це стосується організації і прове­дення опитування на промислових підприємствах та в установах. Багато працівників відмовляються одночасно виконувати свою основну роботу та відповідати на запитання інтерв'юера. Відповіді на запитання, особливо на ті, над якими респондент не часто за­мислюється, вимагають роздумів, відволікають його від роботи. Респонденти також неохоче заповнюють анкети до і після роботи, оскільки це порушує вироблений протягом тривалого часу сте­реотип поведінки, пов'язаний з виходом на роботу або повернен­ням додому. Іноді затримання після роботи, особливо для молодих робітників, порушує плани проведення вільного часу. Не слід забу­вати й про те, що велика кількість працюючих належать до "маят­никових мігрантів" — осіб, які мешкають в одній місцевості, а їздять на роботу до іншого населеного пункту. У цієї категорії робітників час виходу на роботу і повернення додому чітко узго­джується з графіком руху громадського транспорту. Тому ця кате­горія осіб найчастіше відмовляється від будь-яких опитувань у вільний від роботи час. Провести опитування під час обідньої перерви також неможливо, оскільки сама бесіда триває в середньо­му 20—25 хвилин. Це означає, що за час, який залишився, люди­на не зможе спокійно пообідати і відпочити. Отже, ми бачимо, що проводити інтерв'ю за місцем роботи вкрай складно. В такому разі доцільно вдатися до послуг роздавального анкетування.

З одного боку, така методика опитування дає значний виграш: один анкетер протягом дня може роздати і пояснити правила заповнення питальника 20—25 робітникам. Проте, з іншого боку, це призводить до того, що 10—12 % (у кращому разі) респон­дентів з різних причин не повертають анкети. Слід також підкрес­лити, що значну кількість часу анкетери витрачають на нагаду­вання респондентам про необхідність повернення заповнених анкет. У роздавального анкетування є ще один недолік, який дослідник не може не враховувати: є ймовірність, що запропоно­вану респондентові анкету заповнював не він сам, а хтось із членів його сім'ї. Не виключено, що під час заповнення анкети йому допомагали або ж деякі відповіді є результатом обговорення у сім'ї, у колі друзів та ін. Встановити причетність інших осіб до заповнення анкети надзвичайно складно. Тому дослідникам зали­шається лише сподіватися на сумлінність опитуваного.

Групове анкетне опитування

Специфіка групового анкетного опитування істотно відрізня­ється від роздавального анкетування і полягає в тому, що прово­диться анкетування невеликої (20—25 осіб) групи людей у спеці­ально відведеному місці у присутності анкетерів. Групове опиту­вання є найефективнішим методом збирання соціологічної інфор­мації у разі, коли об'єктом дослідження є учнівська молодь (шко­лярі, учні СПТУ, студенти середніх та вищих закладів освіти), а також військовослужбовці (переважно рядовий і сержантський склад). Групове опитування є досить ефективним для організа­ції досліджень в екстремальних виробничих ситуаціях, де умови праці й відпочинку працюючих дають можливість провести таке опитування. Груповому анкетному опитуванню властиві деякі позитивні та негативні моменти. До переваг такого опитування належать: простота організації опитування; економічність проце­дури; високий відсоток повернення заповнених анкет і неможли­вість заповнення анкети особами, яким вона не була призначена; збереження респондентами анонімності при опитуванні.

Груповому анкетному опитуванню властиві й недоліки. Це насамперед низька достовірність відповідей групи респондентів, пов'язана з "офіційними" умовами опитування, а також низька достовірність відповідей частини респондентів, пов'язана з неба­жанням їх брати участь в опитуванні й водночас неможливістю відверто відмовитися у присутності товаришів.

Урахування слабких та сильних сторін цього різновиду анкет­ного опитування забезпечує одержання якісної соціологічної інформації за досить стислі строки і силами невеликої кількості анкетерів. Саме ці дві особливості групового опитування зроби­ли його надзвичайно популярним серед соціологів, особливо моло­дих, а також серед дослідницьких колективів, що відчувають нестачу трудових та фінансових ресурсів.

Поштове опитування

Поштовому опитуванню протягом останнього десятиліття соціологи-практики приділяли підвищену увагу, оскільки воно вва­жалося, по-перше, найекономічнішим методом збирання первин­ної соціологічної інформації, а по-друге, у процесі поштового опи­тування люди могли відвертіше відповідати на сформульовані в анкеті запитання — позначалася відсутність інтерв'юера. Однак ситуація, що склалася нині, багато що змінила. Подорожчання послуг підприємств поліграфії та зв'язку, зрослі ціни на папір суттєво позначилися на економічності поштового опитування. Так, якщо наприкінці 80-х років співвідношення вартості однієї анкети поштового опитування і вартості інтерв'ю було приблиз­но 1 до 10, то у 90-ті роки це співвідношення, за нашими підрахун­ками, становить лише 1 до 3.

Проте є одна обставина, яка заважає використовувати поштове опитування в оперативних дослідженнях і тим паче в експрес-опитуваннях. Це — час збирання первинної інформації. Як свідчить практика проведення подібних опитувань, на двохвильове поштове опитування (з двома розсиланнями анкет) витрачаєть­ся 32—34 дні. Після першого розсилання анкет через 2 тижні відбувається повторне розсилання з нагадуванням респондентам про повернення анкети дослідникам. Протягом приблизно 20 днів після другого розсилання заповнені респондентами анкети продовжують надходити на адресу дослідників. Такий тривалий період збирання інформації неприйнятний для оперативних досліджень.

Ми охарактеризували основні методи опитування, які звичай­но застосовуються в оперативних соціологічних дослідженнях, їхні переваги, недоліки, особливості застосування. При проекту­ванні дослідження, знаючи приблизну вартість усього дослідження, можна планувати достовірність та надійність емпіричної інфор­мації шляхом вибору методу (або методів) збирання соціологіч­ної інформації.