Пшеничнюк

Специфіка конкретних соціологічних досліджень

Структура соціологічного знання має три рівні: загальна соціологічна теорія; галузеві та спеціальні соціологічні теорії; конкретні соціологічні (емпіричні) дослідження.

Конкретне соціологічне (емпіричне) дослідження - це наукове дослідження, що складається з системи послідов­них методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою в одне ціле з метою отриман­ня достовірного знання на основі фактичних даних.

Предметом аналізу конкретних соціологічних досліджень можуть бути:

- реальна поведінка індивідів, соціальних спільностей і груп;

- вербальні дії індивідів: їхні судження, думки, погляди;

- результати людської діяльності.

Здійснення конкретного соціологічного дослідження дає можливість отримати досить унікальну інформацію, пов'язану з фактофіксувальними знаннями. Така інформація може бути вилучена, наприклад, через пряму чи опосередковану реєстра­цію подій, явищ, оцінок, думок, суджень людей. На думку американського соціолога Н. Смелзера, специфічне поєднання фактів, теорій і гіпотез здатне здобути винятково унікальну інформацію, що за умов застосування відповідних методик дасть можливість отримати нове знання.

Соціолог, здобуваючи специфічну суб'єктивну інформацію від конкретних індивідів, застосовуючи спеціальні правила та процедури для її обробітку, отримує об'єктивне знання про процеси, що відбуваються в соціальному житті.

Важливою специфічною рисою конкретних соціологічних досліджень є комплексність і багатофакторність у вивченні суспільства при його діагностиці. Зазвичай, вивчаючи якусь проблему, соціологи тісно співпрацюють із фаховими екс­пертами - юристами, економістами, психологами, що забез­печує здобуття цілісного системного знання про певний предмет.

Специфічність конкретних соціологічних досліджень по­лягає також у тому, що їхні результати широко використо­вуються у практиці соціального управління, прогнозування соціальних процесів, при розробці соціальних, зокрема й по­літичних, технологій, при виробленні практичних рекоменда­цій щодо вдосконалення соціального життя.

Конкретно-соціологічні дослідження мають суто емпіричну спрямованість і слугують підґрунтям теорій середнього рівня, а також загальної соціологічної теорії загалом.

Види та типи конкретних соціологічних досліджень

Типологія емпіричних досліджень є досить розгалуженою. Передовсім, слід відрізняти просте опитування громадської думки від власне конкретного соціологічного дослідження.

Опитування громадської думки - це збір інформації про сукупну думку певної групи людей з певної проблематики.

Уперше такі опитування започаткувала німецька дослід­ниця Е. Ноель, яка створила один із перших у світі центрів вивчення суспільної думки. Для опитування громадської думки не обов'язкова програма дослідження, не є необхідною також і вибірка. Важливою вимогою простого опитування громад­ської думки є повне формулювання запитання так, як воно звучало в анкеті для респондентів. У разі вибіркового до­слідження необхідним є визначення генеральної сукупності й обсягу вибіркової сукупності, а також дати проведення опитування та назви організації, що його проводила.

Різновиди конкретних соціологічних досліджень

Польове дослідження - це соціологічне дослідження, що має на меті вивчити соціальні об'єкти методом безпо­середнього спостереження за ними в реальних природних умовах. Термін "польове дослідження" уперше ввели в науко­вий обіг антропологи й етнографи Чиказької школи, він є антонімом терміну "лабораторне дослідження". Вдаючись до таких досліджень, соціолог безпосередньо перебуває в центрі подій і має змогу вивчати об'єкт у реальних життєвих умовах, отримуючи достовірну інформацію.

Пілотажне (зондувальне, розвідувальне) - пробне соціо­логічне дослідження, що має на меті перевірити характери­стики обраного інструментарію ("обкатка інструментарію"). На невеликому масиві (20-100 чоловік) апробуються всі елементи дослідження. Після аналізу результатів доопрацьовується анкета, питання в ній, уточнюються гіпотези, при по­требі формулюються нові. Пілотажне дослідження застосо­вується також у випадках, коли відсутні знання про певний предмет або проблема недостатньо вивчена.

Описове дослідження - це дослідження, що має на меті отримати цілісне, якомога повніше уявлення про соціальне явище, що вивчається.

Аналітичне дослідження - це дослідження, що має на меті не лише описати предмет вивчення, але й виявити причиново-наслідкові зв'язки між окремими його елементами.

Дослідження можуть бути разовими та повторюваними. У соціології широко застосовуються повторювані дослідження, коли об'єкт вивчається в динаміці. Це дослідження вивчає один і той же об'єкт або різні контингенти та проводиться декілька разів через певні проміжки часу з наступним порівнянням отриманих результатів.

У свою чергу, повторювальні дослідження мають декілька підвидів.

Трендові дослідження, мета яких - вивчити певні вікові групи. Когортні тренди - різновид повторювального до­слідження, предметом якого є певна вікова група, постійна в часі. Наприклад, досліджується соціальна група молоді в 1960-му, 1980-му та 2000-му pp.

Історичні тренди - різновид повторюваного дослідження, предметом якого є одна і та ж група через певні проміжки часу. Наприклад, досліджується вікова група 20-річних, потім ця ж група - через 10 років, згодом - ще через 10 років.

Панельне дослідження (від англ. panel - список) - Вид по­вторюваного соціологічного дослідження, коли вивчається один соціальний об'єкт за тією ж методикою з певним часо­вим інтервалом (перепис населення - типовий приклад такого дослідження). Таке дослідження має на меті відстежити динаміку процесів.

Лонгітюдне дослідження (від англ. long — тривалість) — вид повторювального дослідження, коли відбувається тривале спостереження за об'єктом.

Соціальний моніторинг - це комплексне, інтегральне до­слідження, що становить цілісну систему, яка дає можливість фіксувати, зберігати та здійснювати первинний аналіз даних за динамікою соціальних процесів у районі, регіоні, країні. За допомогою таких досліджень можна вивчити об'єкт у русі, аналізувати зміни, їхню динаміку.

Маркетингові дослідження - це наукові дослідження, спрямовані на збір, оцінку й аналіз інформації про потреби, пріоритети, мотивації, реальну поведінку учасників на ринку товарів і послуг з метою просування останніх та прийняття управлінських рішень.

Етапи конкретного соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження має свою структуру, що перед­бачає послідовність дій соціолога, які дають змогу вирішити поставлену проблему. Цю послідовність дій можна визначити як етапи соціологічного дослідження. Загалом їх чотири:

1) розробка програми;

2) збір емпіричних даних (польовий етап);

3) обробка інформації;

4) аналіз та узагальнення отриманої інформації.

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об'єкт і предмет, здійсню­ються розробка й інтерпретація основних понять, формуєть­ся модель реального об'єкта, що дає можливість виявити нові риси та відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведено по­передні процедури, залежить успіх подальшого дослідження.

Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для по­яснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити чи спростувати.

Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності.

Роблячи висновки щодо якихось явищ, соціолог має бути впевнений у тому, що його висновки характеризують усю су­купність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити всі одиниці цієї сукупності досить важко й не по­трібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка.

Вибірка - це статистична процедура. Сукупність відібра­них об'єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною.

Репрезентативність означає, що за визначеними пара метрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Польовий етап означає, що дослідник переходить до збирання фактичних даних з обраної проблематики в реальних умовах.

Фактичні дані можна отримати через застосування відпо­відних методів;

- спостереження;

- аналізу документів;

- опитування;

- соціального експеримента.

Процес обробки даних соціологічного дослідження охоплює такі етапи:

а) кодування отриманої інформації;

б) уведення інформації в комп'ютер;

в) перевірка введених даних;

г) обчислення й аналіз результатів.

Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо.

Первинні дані впорядковуються різними статистич­ними методами, наприклад:

- групуванням;

- обчисленням узагальнених параметрів і коефіцієнтів;

- кореляційним.

Отримані при соціологічному дослідженні дані потребу­ють інтерпретації - перетворення соціологічної інформації з числових показників у логічну форму, тобто в конкретні характеристики об'єкта дослідження. На цьому ж етапі здійснюється формулювання практичних рекомендацій, що визначаються темою та цілями дослідження.

Завершенням соціологічного дослідження є складання звіту.

Програма конкретного соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження - це єдність теоретичного й емпіричного етапів аналізу різних аспектів соціальної реальності. Науковий аналіз проблем потребує відповідної підготовки для забезпечення надійності та достовірності отриманих у результаті дослідження даних.

Починається соціологічне дослідження з розробки програми, що визначає логічну послідовність науково-аналітичної роботи творчого колективу.

Зміст і структура програми за­лежать від головної мети дослідницької діяльності. Відпо­відно до цього виділяють два різновиди досліджень:

• теоретико-прикладні дослідження, що мають на меті сприяти розв'язанню соціальних проблем через розробку нових підходів до їх вирішення та пояснення;

• прикладні дослідження, що мають на меті визначити конкретні дії щодо практичного вирішення визначених соціальних проблем.

Програма соціологічного дослідження - це науковий документ, у якому логічно відображено схему переходу від теоретично-методологічного викладення проблеми до конк­ретного дослідження.

У процесі розробки програми вирішуються питання щодо визначення об'єкта, розробляються конкретні методики збору, обробки й аналізу отриманої емпіричної інформації.

Програма складається з двох частин:

- теоретико-методологічного розділу;

- організаційно-методичного розділу.

Теоретико-методологічний розділ програми містить:

• формулювання проблеми, визначення об'єкта та пред­мета дослідження;

• визначення мети та завдань дослідження;

• уточнення й інтерпретацію основних понять;

• попередній систематичний аналіз об'єкта дослідження;

• розробку робочих гіпотез.

Організаційно-методичний розділ містить:

• стратегічний план дослідження;

• обґрунтування вибірки;

• визначення головних процедур збирання й аналізу вихід­них даних.

Доповненням програми є робочий план, в якому впорядко­вуються етапи роботи, терміни проведення дослідження, ви­значаються необхідні матеріальні та людські ресурси тощо.

Програма дослідження має виконувати такі функції:

• методологічну - передбачає чітке окреслення наукової проблеми, визначення мети та завдань дослідження;

• методичну - розробка процедури дослідження, ви­значення методів збору й аналізу інформації;

• організаційну - організація роботи колективу соціологів, визначення та розподіл функцій, форм контролю за ходом дослідження.

Теоретико-методологічний розділ програми конкретного соціологічного дослідження

Успіх соціологічного дослідження залежить від того, на­скільки ретельно розроблено програму. Програма складається з двох розділів: теоретико-методологічного й організаційно-методичного. Теоретико-методологічний розділ починається з формулювання проблеми дослідження, визначення об'єкта та предмета соціологічного пізнання.

Розв'язанню цього завдання сприяє аналіз проблемної си­туації, котру можна визначити як суперечність між знанням про потреби людей у певних діях і незнанням про шляхи, методи та засоби реалізації цих дій.

Результатом аналізу проблемної ситуації є формулювання теми дослідження, в якій обов'язково визначається конкрет­ний об'єкт дослідження.

Це може бути соціальний процес, соціальні групи, взаємовідносини, явища.

Об'єкт соціологічного дослідження - це те, на що спрямо­ваний процес пізнання.

Предмет дослідження - це найбільш значущі з теоретич­ного чи практичного погляду риси, особливості об'єкта, що потребують безпосереднього вивчення.

Мета дослідження - це той кінцевий результат, який до­слідник має отримати після закінчення роботи.

Завдання дослідження - питання, на які необхідно отримати відповідь для досягнення мети. Це те коло проблем, яке необ­хідно проаналізувати для того, щоб відповісти на головне за­питання дослідження.

Завдання дослідження безпосередньо пов'язані з харак­тером аналізу. Якщо мова йде про теоретико-пізнавальні проб­леми дослідження, то завдання та висновки дослідження будуть визначатися теоретичними положеннями й новими концепціями, отриманими в результаті аналізу.

Якщо йдеться про прикладні дослідження, то завдання та висновки будуть зорієнтовані на соціальну діагностику проблеми і практичні рекомендації.

Наступним кроком є інтерпретація основних понять -процедура тлумачення, уточнення змісту понять, які складають концептуальну схему дослідження. У соціологічному дослідженні існують три види інтерпретації: теоретична, емпірична й операційна. Вони забезпечують зв'язок між теоретичним і емпіричним рівнями аналізу процесів, зв'язків теоретичних положень з реальними фактами дійсності, із ме­тодами пошуку, реєстрації та аналізу емпіричних даних.

Наступний етап - розробка робочих гіпотез. Гіпотеза — це наукове припущення про можливі зв'язки, відносини, при­чини, що ведуть до тих або тих явищ. У процесі дослідження необхідно підтвердити чи заперечити гіпотези.

Закінчення процесу формулювання гіпотез дає можливість досліднику розробити інструментарій, тобто перейти від теоретичних конструкцій до емпіричних показників, які відображаються в питаннях анкети, інтерв'ю, спосте­реженнях та ін.

Організаційно-методичний розділ програми конкретного соціологічного дослідження

Організаційно-методичний розділ програми соціологічного дослідження охоплює:

- стратегічний план дослідження;

- обґрунтування вибірки;

- визначення основних процедур збору й аналізу вихід­них даних.

Стратегічний план дослідження визначається рівнем знань, яким володіє дослідник до проведення емпіричного до­слідження, що й визначає можливості розробки гіпотез.

Стратегія дослідницького пошуку може бути різною, зок­рема: розвідувальною, аналітичною чи експериментальною.

Розвідувальний план використовується тоді, коли недостат­ньо літератури, інформації про об'єкт дослідження та дослід­ник не в змозі сформулювати гіпотези.

Розвідувальна стратегія передбачає такі етапи розвитку:

а) аналіз літератури, що вивчається;

б) бесіди зі спеціалістами, котрі працюють з аналогічними проблемами;

в) розвідувальне спостереження.

Метою розвідувального плану є формулювання проблеми, визначення мети й завдань, висунення гіпотез.

Аналітичний план застосовують тоді, коли достатньо літератури та знань про об'єкт дослідження, що дає змогу ви­сувати гіпотези. Мета плану - встановити функціональні зв'язки в соціальних об'єктах і процесах.

Експериментальний план використовують при ретельній розробці гіпотез. Застосовуючи його в соціальному екс­перименті, можна знайти управлінські рішення проблем, які становлять інтерес і мають важливе значення.

Мета дослідження та його гіпотези визначають тип і спо­соби вибірки.

При дослідженні за розвідувальним планом вимоги до ви­бірки не дуже суворі. У цьому випадку відбір одиниць спостереження з об'єкта визначається за простим правилом: виділяють полярні групи за суттєвими для аналізу критеріями. Обсяг таких несистематичних вибірок не визначається. Усе за­лежить від якості отримуваної інформації. Спостереження чи опитування проводяться доти, доки отриманої інформації не буде достатньо для формулювання гіпотез. Склад та обсяг вибірки не фіксуються заздалегідь, а визначаються у процесі розвитку дослідження.

Інші два типи досліджень потребують репрезентативної вибірки. Вимога репрезентативності вибірки означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних у дослідженні повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Важливим етапом в організації соціологічного дослідження є розробка інструментарію, тобто перехід від теоретичних конс­трукцій до емпіричних показників, які відображаються в питан­нях анкети, інтерв'ю, у спостереженні та ін. Ці показники мають бути доступні спостереженню й вимірюванню та відбива­ти різноманітні соціально-психологічні характеристики об'єкта.

Розробляючи інструментарій, готують інструкції з про­ведення польового етапу соціологічного дослідження.

Гіпотеза в конкретному соціологічному дослідженні

Важливим складовим елементом теоретико-методологічного розділу програми конкретного соціологічного досліджен­ня є розробка та формулювання робочих гіпотез.

Гіпотеза - це обґрунтоване наукове припущення для по­яснення відношень, фактів, явищ, які безпосередньо не спо­стерігаються. У процесі дослідження гіпотеза має бути чи підтвердженою, чи спростованою. Гіпотези, що підтвер­дилися під час дослідження, стають теорією, збагачують науку новими знаннями та можуть бути використані у практич­ній діяльності. Якщо гіпотеза виявилася спростованою, це не означає, що дослідження було марним. Отримані знан­ня можуть стати поштовхом до формування нових гіпотез або для розробки нових напрямків дослідження.

Розрізняють такі основні процедури побудови гіпотез: висунення гіпотез, формування гіпотез та їх перевірка.

Гіпотези розробляються у два етапи: у процесі розробки програми, а також після "пілотажу" - пробного дослідження, коли гіпотези уточнюються, корегуються, доповнюються чи висуваються нові.

Вимоги, котрим повинна відповідати гіпотеза:

• гіпотеза не може містити понять, які не мають емпірич­них індикаторів (тобто попередньо непроінтерпретованих), інакше вона не може бути перевіреною;

• гіпотеза не повинна суперечити отриманим раніше знан­ням і встановленим фактам;

• гіпотеза має бути простою та не містити умов і при­пущень, які утруднюють її розуміння;

• гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється за сучас­ного рівня знань та методичних можливостей;

• гіпотези в дослідженні мають бути об'єднані в систему доведень висунутого пояснення.

Гіпотези класифікують за різними підставами. Так, виходячи із завдань дослідження, розрізняють основні й неосновні гіпо­тези; за ступенем узагальненості виокремлюють висхідні гі­потези та гіпотези-наслідки; за порядком висунення розріз­няють первинні та вторинні гіпотези; за змістом гіпотези можуть бути описові, пояснювальні й гіпотези на прогноз.

Гіпотетичне знання має ймовірний характер і потребує все­бічного обґрунтування та перевірки, що й має бути досягнуто в процесі емпіричного соціологічного дослідження.

Генеральна та вибіркова сукупності в конкретному соціологічному дослідженні. Різновиди вибірок

Усі конкретні соціологічні дослідження умовно можна поділити на дві великі групи: суцільні, коли об'єкт до­слідження вивчається повністю, без будь-яких виключень; вибіркові, коли досліджується лише певна частина об'єкта, відібрана за спеціальними ознаками, а висновки поширю­ються на весь об'єкт. Класичними прикладами суцільних до­сліджень є загальнонаціональні переписи населення чи ре­ферендуми. Суцільні дослідження, зазвичай, мають обмежене використання та застосовуються у прикладній соціології досить рідко, лише в тих випадках, коли об'єктом досліджен­ня є невелика кількість людей (наприклад, студенти певного навчального закладу, працівники певного підприємства тощо).

Більшість же конкретних соціологічних досліджень мають не суцільний, а вибірковий характер. Він дає змогу забез­печити економічність досліджень і їх надійність за умов ви­користання специфічної методики й техніки.

Розрізняють генеральну та вибіркову сукупності.

Генеральна сукупність - це вся множина соціальних об'єктів, які підлягають вивченню. Інколи генеральну су­купність ще називають популяцією.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, що відображає та відтворює основні характеристики остан­ньої і є її зменшеною моделлю. Наприклад, соціолог має на меті вивчити політичні вподобання студентської молоді України. Генеральна сукупність визначається цілями до­слідження, а отже, її складають усі представники студентської молоді України. Вибіркова ж сукупність визначається за допо­могою математичних методів і повинна репрезентувати за своїми основними характеристиками генеральну сукуп­ність. Приміром, американський Інститут суспільної думки Дж. Геллапа, опитуючи близько двох тисяч респондентів, відібраних за певними критеріями (стать, вік, освіта, прибуток, професійна приналежність, раса, місце проживання, величина населеного пункту тощо), отримує достовірні дані про все американське населення.

Вибіркове опитування значно зменшує кошторис соціо­логічного дослідження та скорочує строки його проведення.

Розрізняють кілька типів вибірки, розглянемо основні з них.

Імовірнісна вибірка - варіант випадкової вибірки, що застосовується, коли відбір здійснюється на основі прин­ципу випадковості, що забезпечує рівні можливості кожному з елементів генеральної сукупності потрапити до вибіркової сукупності.

Найчастіше ймовірнісну вибірку формують, користуючись таблицею "випадкового числа", лотерейним методом, за алфавітним списком, добором за датами народження, за прізвища ми, що починаються з певної літери тощо.

Гніздова вибірка - це варіант випадкової вибірки, за якою відібрані об'єкти нагадують гнізда (кластери) більш дрібних одиниць. Гніздова вибірка має широке застосування при по­будові територіальної вибірки. Після відбору невеликої кількості територіальних об'єктів (населених пунктів, районів, житлових кварталів, вулиць, будинків, під'їздів) проводиться суцільне опитування їхніх мешканців. Бажано, щоб розбіж­ності між гніздами були мінімальними, а одиниці, що їх склада­ють, по можливості неоднорідними, до того ж більша кількість малих гнізд доцільніша за невелику кількість великих.

Систематична цілеспрямована неймовірнісна вибірка за­стосовується, якщо відбір людей з генеральної сукупності здійснюється на основі заданого принципу. Наприклад, при проведенні електоральних досліджень у певному регіоні вибіркова сукупність становить, припустимо, 2000 осіб, а генеральна - 200 000 осіб. Крок вибірки визначається поділом генеральної сукупності на вибіркову. У наведеному прикладі він дорівнює 100.

Це означає, що, починаючи з будь-якого номера загального списку (визначається довільно), опитується кожний сотий виборець.

Стратифікована розшарована районована вибірка за­стосовується, якщо відбувається попередній розподіл гене­ральної сукупності на більш-менш однорідні частини, шари, верстви, а потім здійснюється відбір одиниць усередині цих частин.

Властивість вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної називають репрезентативністю. Вислів "репрезентативне соціологічне дослідження" означає, що вибіркова сукупність, яка досліджувалася, відображає основні параметри генеральної сукупності та є її зменшеною моделлю, а висновки дослідження вибіркової сукупності можуть бути поширені на всю генеральну сукупність.

Різниця розходження, що об'єктивно існує між характери­стиками генеральної та вибіркової сукупностей, називаються помилкою репрезентативності.

Ймовірність помилки репрезентативності зменшується завдяки збільшенню обсягу вибірки, а також унаслідок удоско­налення процедури складання вибірки із застосуванням математичних методів.

Опитування та його різновиди в соціології

Опитування - це найбільш поширений і незамінний спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.

Цей метод є широковживаним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування полягає в тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зі­бравши їхні суб'єктивні думки, дослідник за допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить осереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне й унікальне знання про певні суспільні процеси.

Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб чітко уявляти: кому, коли та як ставити запитання, а також знати, яким чином обробити отримані відповіді. Визначний американський соціолог П. Лазарсфельд присвятив проб­лемам методики опитування наукову працю з виразною на­звою "Мистецтво запитувати "Чому?".

Перші згадування про проведення опитувань належать до часів Стародавнього світу. Зазвичай, вони пов'язувалися зі встановленням кількості населення, здатного носити зброю та сплачувати податки. Становлення опитування як наукового методу здобуття інформації припадає на кінець XIX ст. Саме в цей період відбуваються масові переписи населення, ведеться облік урожаїв, худоби, землі, засобів виробництва, збирається інформація з моральної статистики тощо.

Існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю.

Анкетне опитування - метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респон­дентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета - основ­ний документ у анкетному опитуванні — це впорядкований певним чином перелік питань, за допомогою яких збирається первинна інформація.

Як підкреслюють фахівці, побудова анкети вимагає особ­ливого мистецтва від соціологів. Логіка поставлених у ній запитань має відповідати основним цілям дослідження та слугувати зібранню тієї інформації, що перевіряє гіпотези, висунуті програмою дослідження.

Виділяють такі різновиди анкетного опитування:

• анкетування індивідуальне - вид анкетування, що не перед­бачає спільності місця та часу при заповненні анкети для всієї сукупності респондентів;

• анкетування групове - вид анкетування, котрий перед­бачає одночасне заповнення анкети групою людей, зібраною в одному приміщенні;

• поштове анкетування — вид анкетування, який перед­бачає розповсюдження анкети поштою та очікування її по­вернення після заповнення респондентом;

• пресове анкетування (в ЗМІ) - вид анкетування, що ад­ресується специфічному контингенту: читачам газети, слуха­чам радіо, телеглядачам;

• експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, що є предметом вивчення.

Процесу складання анкети має передувати етап ґрунтовного вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми. Існують також окремі правила, методичні вимоги щодо послідов­ності питань в анкеті (про це детально див. нижче), а також організаційно-технічні процедури проведення анкетування.

Основні етапи анкетного опитування:

а) підготовчий етап - пов'язаний з розробкою програми опитування, складанням анкети, її тиражуванням, вироблен­ням інструкцій для анкетерів і респондентів тощо;

б) оперативний етап - пов'язаний із безпосереднім анкету­ванням респондентів;

в) підсумковий етап - пов'язаний з обробкою та аналізом анкетування.

Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - це метод здобуття соціологічної інформації, що полягає в безпосеред­ньому спілкуванні дослідника та респондента.

Виділяють такі різновиди інтерв'ю:

• фіксоване (стандартизоване) - різновид інтерв'ю, що суворо регламентований питальником;

• фокусоване — різновид інтерв'ю, при якому респондента заздалегідь знайомлять із проблематикою бесіди;

• вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - різно­вид інтерв'ю, у якому тему визначено заздалегідь, а інтерв'юер має певну свободу при веденні бесіди.

• квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів за неформаль­них обставин.

Поряд із двома основними типами опитування - анкету­ванням та інтерв'ю - існує й такий специфічний його різно­вид, як соціометричне опитування.

Соціометрія - це різновид опитування, спрямований на вимір соціальних дистанцій між членами певної групи. Уперше в соціології описав цей метод і використав його практично Я. Морено - американський психіатр та соціаль­ний психолог, представник Колумбійської школи в соціології. Здійснюючи кількісний і якісний аналіз емоційних взаємин у колективі, він сформулював тенденції групової міжособистісної взаємодії.

Основним документом у соціометрії є соціометричний тест, мета якого - виміряти ступінь згуртованості-роз'єднаності групи, виміряти соціальні відстані між людьми в ко­лективі, що зумовлені відносинами симпатії-антипатії, притягання-відштовхування тощо.

У результаті такого опитування виявляються неформальні лідери в колективі - "зірки", "бажані члени колективу" та "від­чужені члени колективу". Ця методика дає можливість до­слідити стан соціально-психологічного клімату в колективі й виробити практичні рекомендації щодо його поліпшення, її широко застосовують у соціальній психології при вивченні міжособистісних стосунків у групах, при виявленні особли­вих підсистем - групових утворень всередині більш широ­ких груп, при дослідженні неформального лідерства.

Метод опитування не є найуніверсальнішим методом, його доцільно застосовувати, як вважають спеціалісти, у поєднанні з іншими методами - спостереженням, аналізом документів тощо.

Інтерв'ю в соціології

Одним із найбільш популярних методів отримання соціо­логічної інформації є інтерв'ю.

Інтерв'ю - це бесіда, вибудо­вана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'­юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей.

Коли формулювання запитань, їх порядок чітко визначені й інтерв'юер (людина, що проводить опитування) не має права відхилятися від них, мова йде про формалізоване інтерв'ю. Цей метод має як переваги, так і недоліки.

Переваги формалізованого інтерв'ю:

• можливість залучення для проведення інтерв'ю осіб без спеціальної підготовки;

• можливість опитування великої кількості осіб;

• упевненість у тому, що респондент (людина, яка відпо­відає на запитання соціолога) - саме той, котрого відібрано згідно з вимогами вибірки;

• порівняно невеликі фінансові витрати на опитування;

• можливість контролювати хід опитування інтерв'юером.

Недоліки формалізованого інтерв'ю:

• присутність інтерв'юера, що може заважати респон­дентам щиро відповідати на запитання;

• порівняно велика норма навантаження на інтерв'юера -12-15 респондентів;

• складність пошуку респондентів і складність переконання їх взяти участь в опитуванні;

• необхідність встановлення між інтерв'юером і рес­пондентом стосунків, які ґрунтуються на довірі, симпатії, що інколи потребує значних зусиль.

Отримані дані не завжди є об'єктивними. Причиною цього може бути й сам інтерв'юер за умов, коли:

• бажаючи прискорити процес опитування, він "під­штовхує" респондента до відповіді на запитання;

• не отримавши відповіді на якісь запитання, сам відпо­відає на них;

• не зустрівши потрібного респондента та не бажаючи витрачати час на інший візит, опитує будь-яку людину. Формулювання запитань має відповідати таким правилам:

- запитання мають бути короткими;

- необхідно уникати багатозначних понять;

- не поєднувати різні підстави в одному питанні.

У наш час набуло поширення телефонне інтерв'ю, що має такі особливості:

- за короткий час можна провести опитування великої кількості респондентів;

- не потребує часу та сил для пошуків респондентів;

- інтерв'юер не впливає на респондента, що дає можливість отримати більш об'єктивну інформацію.

До недоліків такого інтерв'ю можна віднести:

- неможливість сформувати репрезентативну вибіркову сукупність. Це пов'язане з різним ступенем телефонізації сільської та міської місцевості й різних соціальних верств;

- ускладнення в керівництві процесом формування вибір­кової сукупності. У вибірковій сукупності можливі зміщення за такими ознаками, як вік, стать, освіта.

Якщо визначено тему, план і основні запитання, а все інше домислює інтерв'юер, мова йде про нестандартизоване інтерв'ю. Усі запитання в ньому відкриті, результати його не піддаються статистичній обробці. Їх використовують для отримання інформації про незнайоме явище, для виявлен­ня деталей, поглиблення проблеми. Використовують таке інтерв'ю рідко, а кількість респондентів при цьому

Вимоги до побудови анкети в конкретному соціологічному дослідженні

Анкетування - це найбільш поширений у соціології метод.

Анкета - це документ, у якому міститься впорядкований перелік питань, що дають змогу отримати нову інформацію.

Створенню анкети передує довга копітка розробка програми дослідження у зв'язку з тим, що в анкету закладаються гіпотези, сформульовані завдання, котрі потрібно вирішити під час соціологічного дослідження. Перекласти мову науки на запитання до респондентів - процедура складна, але необхідна. Існує різ­ниця між науковими термінами й буденною мовою, тому поняття можуть мати для простих людей і вчених різні значення.

Анкета починається зі вступної частини - звернення до респондента. У ньому визначається мета дослідження, спосіб заповнення анкети. Далі йде основна частина анкети з блоками запитань до опитуваних і третя частина - "паспортичка", тобто демографічні відомості про опитуваних (може виноситися на початок).

Структура та послідовність запитань в анкеті передбачає розвиток комунікації соціолога з респондентом: завоювання довіри, пробудження зацікавленості, бажання продовження бесіди та ін. Логіка побудови запитань в анкеті відповідає меті дослідження й отримання інформації, що перевіряє гіпотези.

Питання слід формулювати максимально конкретно та точно, не допускати неясності й неоднозначності.

Усі за­питання поділяють на два основні типи: відкриті та закриті.

Відкриті запитання - це ті, щодо яких дослідник не про­понує респондентові переліку підготовлених відповідей, а за­лишає місце для відповідей у довільній формі. Ознайомлення з відповідями на відкриті запитання дають можливість соціо­логові відчути проблеми людей, що стоять за цифрами звіту. Однак досвід показує, що на відкриті запитання відповідає лише третина респондентів, при цьому відповіді чи надто стереотипні, чи дуже конкретні, малоінформативні. Окрім цього, такі запитання важко обробляти.

Закриті запитання ~ це ті, в яких після тексту запитання пропонується віяло відповідей. Досить часто при формуванні переліку відповідей трапляються логічні помилки - порушення принципу відповідності запитання та відповідей. Це від­бувається тоді, коли варіанти відповідей не відповідають ключовому слову запитання і є варіантами відповідей на інше запитання.

До анкети також включають запитання-фільтри. Завдання таких запитань - відсіяти тих респондентів, яких не стосується наступне запитання.

Запитання, які стосуються соціально-демографічних характеристик респондента, зазвичай, завершують анкету. Опитування проводяться анонімно й соціально-демографіч­ний блок передбачає взяття до уваги таких позицій:

-вік; -стать; -рід занять; - національність, місце проживання, освіта (якщо проб­лема дослідження передбачає їх важливість).

При формулюванні запитань анкети необхідно викону­вати такі правила:

• однозначність - мова йде про однакове розуміння змісту запитання респондентами. Дуже важливим є визначеність понять та їхня конкретність. Іноді запитання анкети містять у собі два, а то й більше запитань, що є недоцільним і за­важає отримати об'єктивну інформацію;

• стислість - досвід проведення соціологічних досліджень свідчить, що чим довше запитання, тим важче респондентові зрозуміти його зміст. Якщо запитання довге, то поки респон­дент дочитає його до кінця, він забуде початок;

• валідність - міра відповідності запитання анкети проб­лемі, що вивчається. Запитання можуть бути прямі та непрямі. Валідність запитання визначається точністю переведення показника в запитання.

Відомо, що добре опрацьована анкета може бути заповнена не більше, ніж за півгодини. За більший проміжок часу на­стає психологічна втома й увага до анкети спадає.

Спостереження у соціології

Одним із методів, яким користуються соціологи для отриман­ня інформації, є спостереження.

Спостереження - це метод, за допомогою якого від­бувається пряма реєстрація подій свідками. Знання, отримане через спостереження, має такі особливості:

• пов'язаність із дослідницькою метою та визначеними завданнями;

• передбачуваність чіткого планування;

• фіксування отриманої інформації в щоденниках або про­токолах;

• необхідність контролю за обґрунтованістю та сталістю отриманих даних.

Найбільш поширеною є класифікація спостережень за­лежно від становища спостерігача, згідно з якою спостережен­ня поділяють на включені та прості.

Включене спостереження передбачає входження в соціальне середовище, адаптацію до нього дослідника.

Модифікацією такого спостереження є стимулювальне спо­стереження. Якщо мета дослідження пізнавально-аналітич­на чи практична й передбачає прийняття управлінських рішень, активне втручання соціолога в події є доцільним. Створюючи нестандартні ситуації, дослідник вивчає реакцію об'єкта спостереження на свої дії, стимулює його діяльність, що дає можливість краще вивчити його стан, побачити щось неможливе у звичайній ситуації.

Перевагами такого спостереження є отримання яскравих, безпосередніх вражень, можливість краще зрозуміти вчинки людей та дії соціальних спільнот. До недоліків можна від­нести те, що дослідник може втратити здатність об'єктивно оцінювати ситуацію та перейти на позиції тих, кого він вивчав.

Просте спостереження передбачає реєстрацію позицій дослідником.

Залежно від програми дослідження, його гіпотез спо­стереження може здійснюватися за орієнтовним планом, що надасть можливість структурувати об'єкт, виділити його елементи, ознаки, функції.

Просте спостереження використовується при дослідженні буденного життя, де об'єктами є люди, що реагують на по­ведінку спостерігача.

Для того, щоби звести до мінімуму вплив дослідника на об'єкт, необхідно:

- досягти того, щоб люди не знали, що за ними спостеріга­ють або забули про це;

- створити в людей хибне уявлення про мету спо­стереження.

Просте спостереження передбачає поступове входження в об'єкт таким чином, щоб люди звикли до спостерігача, пере­стали його помічати та не відчували недовіри до нього.

Яким би не було спостереження, необхідно щоденно за­нотовувати, систематизувати й упорядковувати (згідно з про­грамою дослідження) отримані дані, записувати в картки, фіксувати у протоколі та комп'ютерному файлі.

Для підвищення надійності даних спостережень необхідно виконувати деякі правила:

• детально класифікувати елементи подій;

• прагнути, щоб усі, хто здійснює спостереження, порівню­вали свої враження, визначалися з оцінками й інтерпретацією подій, використовуючи однакову методику;

• спостерігати об'єкт у різних ситуаціях і з різних боків;

• не змішувати опис подій з їхньою інтерпретацією. Спостереження особливо корисні при дослідженні системи

організації, діяльності підприємств і установ, тобто порівняно автономних соціальних одиниць. У прикладних досліджен­нях - це метод роботи соціолога-консультанта, що завжди комбінує спостереження, інтерв'ю та вивчення документів організації.

Аналіз документів у соціології

Аналіз документів - один із найпоширеніших методів збору соціологічної інформації, що за популярністю поступається лише опитуванню. Особливо часто цей метод використовується разом з іншими: опитуванням, спостереженням, експериментом.

У деяких галузях соціології, наприклад, промисловій, демо­графічній соціології, соціології масової комунікації, соціології праці, соціології міжнародних відносин та інших використан­ня цього методу для здобуття емпіричних знань є визначальним,

Метод аналізу документів - це сукупність методико-технічних процедур і прийомів для отримання емпіричної інфор­мації, вилученої з документальних джерел. Під документом у соціології розуміють спеціально створений людиною пред­мет для зберігання та передання інформації. Інформація може бути зафіксована за допомогою букв, цифр, стенографічних знаків, малюнків, фотографій, звукозапису тощо.

За способом технічних засобів фіксування розрізняють документи: письмові (рукописи й усі види друкованої про­дукції), іконографічні (відео-кіно-фотодокументи, картини, гравюри), фонетичні (розраховані на слухове сприйняття), електронні (пов'язані з використанням Інтернету).

Залежно від статусу документа виокремлюють:

• офіційні документи - створені юридичними чи посадо­вими особами: урядові постанови, заяви, ділова кореспонден­ція, протоколи судових органів, фінансова звітність, плани, звіти тощо;

• документи особистого походження — матеріали, які містять біографічні відомості, офіційні матеріали, що за­свідчують особу їх власника, його права, обов'язки тощо.

Залежно від авторства документа вирізняють: • особистісні документи (листи, характеристики, мемуарні матеріали, щоденники, автобіографії);

• безособистісні документи (архівні матеріали, дані преси, протоколи зборів).

Залежно від мотивації створення документів розрізняють:

• спровоковані документи (відгуки на книгу; відгуки на кон­курс, оголошений в газеті або в електронних ЗМІ; шкільний твір);

• неспровоковані (особисті документи, створені за ініціа­тивою самих авторів: листування, щоденники, звертання до органів управління).

Методи аналізу документів поділяються на неформалізовані (традиційні) та формалізовані (контент-аналіз).

Неформалізовані (традиційні) методи аналізу містять звичайне (через розуміння) сприйняття тексту та засновані на загальних логічних операціях: аналізі, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінюванні, осмисленні. Недоліки цього методу: можливість суб'єктивізму, залежність від суб'єктивного світо­сприйняття дослідника, інтуїтивність отримання інформації, зміщення інформації внаслідок особливостей уваги, пам'яті тощо.

Формалізований (контент-аналіз) - це переведення в кількісні показники масової текстової інформації з наступним її статистичним опрацюванням. Він застосовується в тих випадках, коли виникає потреба в опрацюванні великих масивів документальних джерел, недосяжних для інтуїтив­ного аналізу. Суть методу полягає в переведенні в кількісні показники текстової інформації через пошук у текстах пев­них ознак, рис, властивостей.

Процедура контент-аналізу розпочинається з виділення смислових одиниць аналізу, що потім відшуковують у тек­стах і переводять у кількісні показники. Смисловими одини­цями можуть бути:

• поняття - наприклад, за частотою використання понять ("опозиція", "багатопартійність", "права людини", "громадян­ське суспільство" можна отримати знання, в якій мірі джерело інформації орієнтоване на демократію);

• судження, висловлені в реченнях, абзацах, фрагментах текстів, темах статей, назвах радіопередач, телешоу;

• імена історичних осіб, політиків, назви країн, держав­них інститутів;

• цілісна суспільна подія, офіційний документ, факт, випадок. Наступним кроком у здійсненні контент-аналізу є виділення одиниць рахування.

Одиниці рахування - це кількісна характеристика смисло­вої одиниці аналізу, що фіксує регулярність, з якою вживається в тексті смислова одиниця. Інколи смислові одиниці аналізу й одиниці рахування є тотожними.

Базові засади методу контент-аналізу були ґрунтовно роз­роблені американськими соціологами Т. Ласвелом і Б. Берельсоном - представниками Колумбійської школи в соціології.

Відомо, що в роки Другої світової війни американські соціо­логи на підставі проведеного контент-аналізу відкритої преси надали американському урядові практичні рекомендації щодо найбільш вдалого для США часового терміну відкриття другого фронту.

У сучасних умовах контент-аналіз широко використо­вується для вивчення преси, радіо, телебачення та підвищення ефективності їхнього впливу на індивідуальну й масову свідо­мість. Значні можливості має цей метод при вивченні проб­лем міжнародного життя, електоральних процесів у країні.

Метод контент-аналізу є засобом вивчення особистих до­кументів, листів населення до різних державних інституцій. Надзвичайно великі резерви цей метод виявляє в політичних дослідженнях при вивченні політичних програм партій, рухів, відеозаписів мітингів, зборів, з'їздів тощо. Створені сучасні комп'ютерні програми значно полегшують процес обробки інформації, отриманої методом контент-аналізу, надаючи їй форми, зручної для подальшого використання.

Експеримент у соціології

Експеримент - це загальнонауковий метод отримання нових знань у керованих і контрольованих умовах. Він має широке застосування в соціології та називається соціальний експеримент. Знання, отримані в результаті експерименту, мають причиново-наслідковий характер. Соціальний експеримент виконує дві функції:

- досягнення результату у практичній діяльності;

- перевірка наукової гіпотези.

Соціальний експеримент - це спосіб отримання інфор­мації про кількісні та якісні зміни показників діяльності й поведінки соціального об'єкта під упливом на нього керова­них і контрольованих факторів.

Експеримент може бути натуральний і розумовий.

Натуральний експеримент передбачає цілеспрямоване втручання дослідника у природний хід подій.

Розумовий експеримент - це маніпулювання не з реаль­ними об'єктами, а з інформацією про них без втручання в хід подій.

Натуральний експеримент може бути:

- контрольований;

- неконтрольований.

Контрольований експеримент - це спроба отримати порівняно чистий ефект упливу експериментальних факторів. Для цього ретельно вивчають і вирівнюють інші умови, що можуть виникнути та викривити вплив експерименталь­ного фактора.

Вирівнювання відбувається по всіх об'єктах, які беруть участь в експерименті. Для цього виділяють фактори, які можуть впливати на очікувані наслідки, що передбачає ре­тельний попередній аналіз проблеми при розробці програми дослідження.

Спочатку вирівнюють основні параметри загальної ситуації, приміром, такі як сфера виробництва, тип поселення, етнічне й культурне середовище, освіта, час та ін.

Соціальне середовище (група, спільнота), у якому прово­диться експеримент, повинне мати приблизно однакові харак­теристики.

До 20-х pp. XX ст. цей науковий метод використовувався переважно у природничих науках, а пізніше набув широкого використання й у суспільних. У історії соціології описано класичний експеримент, проведений американським ученим С. Хрістіансеном, який був спрямований на перевірку гіпотези: чим вищий рівень освіти, тим успішніше людина включається в економічну діяльність*.

* Див.: Методы сбора информации в социологических исследованиях. Кн. 2. - М., 1990. - С. 197-198.

Було сформовано дві групи, що різнилися єдиним критерієм -наявністю атестата зрілості. При цьому члени експеримен­тальної групи мали атестат зрілості, а члени контрольованої групи - ні. У результаті дослідження серед членів експе­риментальної групи за дев'ять років зберегли власні доходи 92 %, а в контрольованій групі це зробили лише 58 % членів.

Відомий також експеримент, проведений у 50-х р. XX ст. американськими вченими X. Хімельвітом, А. Опенгаймом і П. Вінсоном у галузі телекомунікацій. Коли на Бі-бі-сі з'явилася технічна можливість користування двома каналами, на одному з них ішли освітні програми, а на другому - "бойови­ки", розважальні передачі, то значна кількість користувачів-підлітків обирали останній. Коли ж у глядачів був доступ тільки до одного каналу, а підлітки були змушені обирати освітні про­грами чи вимикати телевізор, то значна їх частина обирала освітні програми й отримувала задоволення від них. Науковці сформулювали висновок: виховання має сприяти формуванню в дітей навичок підкоряти не вибір увазі, а увагу - виборові*. Соціальний експеримент залежно від сфери суспільного життя може бути економічним, маркетинговим, психологіч­ним, соціологічним, педагогічним тощо.

Див.: Жабский И. Индивидуальный кинорепертуар как проблема первичной социализации // Мир психологии. — 2000. — № 3. — С. 68.

Аналіз соціологічної інформації

Аналіз отриманої під час соціологічного дослідження інформації є дуже відповідальним і важливим етапом. Аналізу передує опрацювання первинної інформації, що міститься у від­повідях анкети, протоколах спостережень тощо. У процесі об­робки первинна інформація готується для обчислення.

На етапі аналізу соціологічної інформації відбувається перевірка гіпотез, отримується нове знання.

Елементарними процедурами впорядкування даних є групування та класифікація.

Просте групування - це класифікація чи впорядкування даних за однією ознакою. Об'єднання фактів здійснюється згідно з гіпотезою за головною ознакою. Залежно від гіпотез можна згрупувати вибіркову сукупність за статтю, віком, професіями, освітою та ін.

Перехресне групування - це поєднання даних, упорядко­ваних за двома ознаками. Мета такого групування:

• з'ясувати взаємозв'язок між даними;

• здійснити взаємний контроль показників (порівняти відповіді на основне та контрольне запитання);

• визначити вплив одного показника на інший.

Завданням перехресного групування є виявлення стійких зв'язків між структурними характеристиками явища, що ви­вчається. Це дає можливість простежити, як змінюються одні ознаки у зв'язку зі зміною інших, як змінюються досліджу­вані властивості у групах, відокремлених за різними ознаками. Коли збільшення однієї ознаки веде до зростання іншої, то зв'язок між ознаками є позитивним. Зворотна залежність (збільшення однієї-зменшення іншої) свідчить про наявність негативного зв'язку.

Сталі сполучення властивостей виявляються через типологізацію, якщо така типізація здійснюється під час емпірич­ного дослідження, її називають емпіричною.

Емпірична типологізація - це пошук сталих сполучень рис соціальних об'єктів або явищ, які розглядаються відповідно до гіпотез у декількох вимірах одночасно.

Іноді типологізація здійснюється на підставі наявних теоретичних уявлень.

Теоретична типологізація - це узагальнення ознак соціаль­них явищ на основі теоретичної моделі та за обґрунтованими критеріями. Така типологізація є умовою прямої перевірки теорії через перевірку сконструйованих типів з емпіричними свідченнями відповідності чи відхилення від ідеальної моделі.

У теоретичній типології критерії ознак виявляють логіч­ним аналізом.

Аналіз отриманих у соціологічному дослідженні даних відповідно до типології передбачає:

- визначення частоти розподілу за кожним типом;

- вивчення відхилень від теоретичних моделей за певними параметрами;

- вимір інтенсивності й імовірності цих відхилень.

Одним зі способів аналізу є вторинний аналіз. Він про­водиться тоді, коли аналізують дані, отримані й оброблені іншими дослідниками.

При аналізі емпіричних даних послідовність дій соціолога така:

а) опис усієї сукупності даних у найпростішій формі, пере­вірка якості отриманої інформації;

б) скорочення кількості ознак, необхідних для остаточного аналізу. Здійснюється первинне узагальнення даних, необ­хідне для глибокого розуміння проблеми;

в) перехід до пояснення фактів через виявлення прямих і непрямих упливів на ознаки, соціальні типи, стійкі утворення;

г) спроби прогнозування розвитку процесів, подій, явищ, які вивчаються.

Городяненко

Організація, методика і процедури емпіричних соціологічних досліджень

4.1. Сутність програмування і організація соціологічного дослідження

Глибоке і всебічне пізнання, осмислення соціальних процесів і явищ, вироблення і реалізація ефективної со­ціальної політики, управління соціальними процесами, аналіз функціонування соціальних систем і соціальних інститутів потребують великого масиву об'єктивної ін­формації, отримати яку можна в результаті соціологіч­них досліджень.

Функції і види соціологічних досліджень

Соціологічне дослідження є досить складною спра­вою, потребує серйозної і тривалої підготовки. Надій­ність і цінність отриманої інформації безпосередньо за­лежить від оволодіння правилами, технологією його підготовки і проведення.

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних мето­дологічних, методичних і організаційно-технічних процедур для от­римання наукових знань про соціальне явище, процес.

Основні функції соціологічного дослідження:

а) пізнавальна: відкриває нові знання про функціо­нування і розвиток суспільства та його окремих сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини и них, дає змогу побудувати цілісну картину реального життя соціуму, спрогнозувати його розвиток;

б) методологічна: забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв'язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів;

в) практична: полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю за суспільними процесами;

г) інформаційна: сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує формаційну базу пізнання соціальної реальності;

ґ) управлінська: забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв'язок між суб'єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об'єктами (населенням, окремими соціальними групи ми, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень.

Проведення соціологічних досліджень охоплює такі послідовні, логічно і за змістом взаємопов'язані етапи:

1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію: анкети, бланка інтерв'ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту.

3. Упорядкування та оброблення зібраної інформації.

4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розроблення рекомендацій.

Специфіка кожного етапу обумовлена конкретним видом соціологічного дослідження. Їх виокремлюють залежно від узятих за основу критеріїв: мети дослідження, глибини аналізу, методу збирання порви соціологічної інформації, об'єкта дослідження, етапів його проведення, відносин між замовником і виконавцем, сфери соціальної дійсності, яку вивчають. За метою виокремлюють фундаментальні і прикладні дослідження.

Фундаментальні дослідження спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей їх розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства.

Прикладні дослі­дження націлені на вивчення конкретних об'єктів, со­ціальних проблем.

За глибиною аналізу розрізняють пошукові, описові й аналітичні дослідження. Пошукові є найпростішими. Застосовують їх тоді, коли проблема, об'єкт або пред­мет дослідження є маловивченими або не вивченими взагалі. Вони охоплюють невеликі сукупності, мають спрощені програму та інструментарій. Найчастіше їх використовують як попередній етап більш глибоких масштабних досліджень, надаючи їм інформацію щодо об'єкта і предмета дослідження, уточнення гіпотез то­що.

Описові дослідження покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувані явища, процеси. Здійснюють їх за повною програмою, застосовуючи деталь­но опрацьований інструментарій, здебільшого тоді, ко­ли об'єктом аналізу є відносно велика спільнота людей, І певними соціальними, професійними і демографічними характеристиками. За структурою, набором процедур вони значно складніші від пошукових.

Аналітичні до­слідження полягають не тільки в описуванні соціаль­них явищ, процесів, а й у встановленні причин їх ви­никнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що зумовлюють їх. Підготовка такого дослі­дження потребує значних зусиль, професійної майстерності дослідника: аналітичних здібностей, вміння інтерпретувати й аналізувати складну соціологічну ін­формацію, робити виважені висновки.

За методом, застосовуваним у соціологічному дослі­дженні, виокремлюють опитування і аналіз документів, соціологічне спостереження, соціологічний експери­мент; за затратами часу — довгострокові (3 роки і більше), середньострокові (від 6 місяців до 3 років), ко­роткострокові (від 2 до 6 місяців) та експрес-дослідження (від 1 — 2 тижнів до 1 — 2 місяців).

Зважаючи на тип відносин між замовником і виконавцем, соціологічні дослідження бувають держбюджетними і госпрозрахунковими. Держбюджетні дослі­дження виконуються на замовлення державних установ і оплачуються ними; госпрозрахункові — на замовлення окремих підприємств, організацій, фірм, які й оплачують їх виконання.

Залежно від способу дослідження об'єкта ( у статиці чи динаміці) розрізняють разове і повторне соціологічне дослідження. Разове дослідження інформує про стан об'єкта, його кількісні, якісні характеристики на мо­мент дослідження, відображає «моментальний зріз» соціального явища. Дані, що відтворюють зміни об'єкта, їх напрями і тенденції, можуть бути отримані лише за допомогою повторних досліджень, які проводять через певні проміжки часу. Тобто повторні дослідження про­водять кілька разів протягом певного часу на підставі єдиної програми та інструментарію. Серед повторних досліджень виділяють панельні (досліджують зміни од­ного й того самого об'єкта упродовж певного часу, при цьому обов'язковим є збереження однакової вибірки), трендові (досліджують зміни протягом певного часу на тому самому об'єкті без дотримання вибірки), когортні (досліджують специфічні соціальні сукупності (когор­ти) впродовж певного часу).

Новим видом повторного соціологічного досліджен­ня є соціологічний моніторинг, який у сучасній емпі­ричній соціології вважають найпоширенішим методом вивчення соціальних змін.

Соціологічний моніторинг (англ.— постійний контролі, за будь-яким процесом) — збирання первинної емпіричної ін­формації за спеціальною методикою, яка передбачає регулярно обстеження численних генеральних сукупностей (населення країни, певного регіону тощо) вибірковим методом за стандартною процедурою та усталеною системою показників.

Соціологічний моніторинг уможливлює вивчення змін за певними соціальними показниками на груповому рівні, які віддзеркалюють сукупний результат змін у суспільстві або соціальній групі.

Щодо об'єкта пізнання дійсності виокремлюють соціологічні дослідження у сфері управління, промиє ловості, сільського господарства, науки, освіти, політики, культури, охорони здоров'я тощо.

За системою вибору одиниць об'єкта соціологічні дослідження поділяються на монографічні, суцільні ти вибіркові. Монографічні дослідження спрямовані на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів.

У суцільних дослідженнях обстежують усі без винятку одиниці об'єкта. Оскільки вони потребують багато часу, значних людських і матеріальних ресурсів, їх проводять рідко. З метою прискорення їх і скорочення витрат найчастіше використовують ви­біркові дослідження. Вони обстежують не всі одиниці, що є об'єктом дослідження, а лише їх частину. Мета ви­біркового дослідження — на підставі певної кількості обстежених одиниць об'єкта (кількість і характеристи­ку їх визначають за допомогою спеціальних правил, ма­тематичних прийомів) скласти висновки щодо дослі­джуваного явища як цілого.

Своєрідне місце у цій класифікації посідають пілота­жні (пробні) соціологічні дослідження, які дають змогу оцінити якість інструментарію (анкет, опитувальних лис­тів, протоколів спостереження, процедур, аналізу доку­ментів тощо), а також внести необхідні корективи у нього. Наслідки цих досліджень, зафіксовані у робочих доку­ментах, впливають на поліпшення методик, інструкцій щодо відбору та організації збирання вихідних даних.

Програма соціологічного дослідження

Підготовка соціологічного дослідження насичена різноманітними видами робіт, специфічними наукови­ми та організаційними процедурами, найголовнішими з яких є:

— розробка програмного забезпечення (вибір мето­дології дослідження й інтерпретації отриманих даних; обґрунтування теоретичних засад, логічної послідов­ності) дослідження;

— вироблення інструментарію (анкети, бланка ін­терв'ю, кодувального бланка для проведення спостере­ження тощо);

— розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юеру, спостеріга­чу тощо);

— формування дослідницької групи відповідно до мати і завдань дослідження — розробників програми та інструментарію, виконавців польових досліджень, спеціалістів з обробки отриманої інформації, аналітиків пий підготовки підсумкового звіту;

— навчання спеціалістів польових досліджень (ін­терв'юерів, спостерігачів та ін.);

— складання програми оброблення даних.

Кожне соціологічне дослідження починається зі з'ясування намірів і мети замовника, уточнення теми дослідження, визначення термінів і витрат, пов'язаних з ними, з'ясування фінансових, матеріально-технічних аспектів справи. Після цього настає безпосередня дослідницька ро­бота, початок якої пов'язаний зі створенням програми.

Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про дослі­джуване соціальне явище до використання інструмен­тарію і виконання дослідницьких процедур (збирання, оброблення та аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу зробити висновки щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати його результативність.

Програма виконує методологічну, методичну, орга­нізаційну функції. їх реалізація впливає на структуру програми, яка складається з методологічної та методич­ної частин.

Методологічна частина програми охоплює такі ком­поненти:

— інформаційний пошук, визначення проблемної ситуації;

— формулювання та обґрунтування проблеми;

— визначення мети і завдань дослідження;

— визначення об'єкта і предмета дослідження;

— системний аналіз предмета дослідження;

— формулювання робочих гіпотез дослідження;

— інтерпретацію та операціоналізацію основних понять дослідження.

Методична частина програми соціологічного дослідження передбачає:

— вибір і опис методів збирання первинної соціологічної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент);

— розробку інструментарію (питальника, бланки спостереження тощо);

— визначення досліджуваної сукупності, розробку вибірки дослідження;

— обґрунтування логіки, визначення методів ано чі зу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної ім формації за розробленим інструментарієм;

— розробку стратегічного, методичного, робочого планів дослідження.

Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто визначення реальних життєвих протиріч, що зумовлюють проблемну ситуацію, для вирішення якої необхідна правдива, опера­тивна, науково обґрунтована інформація. Наприклад, це можуть бути проблемні ситуації, пов'язані з праце­влаштуванням молоді, адаптацією до нових життєвих умов людей похилого віку, умовами навчання і спосо­бом життя студентської молоді, вихованням дітей у су­часних сім'ях тощо.

Соціальна проблема — суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних спільнот, груп.

Соціологія використовує різноманітні підходи до ви­значення типу соціальної проблеми, беручи за основу ме­ту дослідження, носія проблеми, масштаби її поширен­ня, час дії, глибину суперечності, що створює проблему.

Відповідно до мети виокремлюють гносеологічні (логіко-пізнавальні) і предметні проблеми. Гносеологічні проблеми спричинені нестачею інформації про стан, тен­денції функціонування соціального об'єкта. Тобто наро­дження проблеми зумовлене недостатністю знання про певні процеси, явища соціального життя. Предметні проблеми — це суперечності, зумовлені зіткненням інте­ресів соціальних спільнот, інститутів, які дестабілізують їхню життєдіяльність і стимулюють до активних дій.

За носіями виділяють такі види соціальних проб­лем: проблеми окремих соціальних груп (соціально-де­мографічних, національних, професійних, політичних та ін.); проблеми соціальних інститутів, конкретних ви­робничих підприємств, державних закладів та установ, закладів освіти, організацій тощо.

За масштабами поширеності соціальні проблеми мо­жуть бути державними, регіональними, локальними, відповідно до часу дії — нетривалими і довготривалими.

Беручи за критерій глибину суперечностей, можна виокремити однопланові (стосуються одного аспекту соціального явища, процесу); системні (характерні для багатьох елементів соціального явища, процесу) і функ­ціональні (спричинені порушенням глибинних зв'язків і механізмі функціонування соціального явища або процесу) соціальні проблеми.

Для того щоб сформулювати соціальну проблему, необхідно на підставі аналізу документів замовника скласти уявлення про реальну проблемну ситуацію; провести розмову з керівниками і працівниками організації-замовника з метою отримання додаткової інформації щодо проблемної ситуації; проаналізувати наукову літературу, статистичні матеріали, дані інших досліджень (соціо­логічних, економічних, політологічних тощо) для оста­точного завершення інформаційного пошуку.

З'ясування проблеми дослідження є надто важли­вою справою, адже кількість помилок збільшується на всіх наступних стадіях. Потрібно розрізняти реальні й надумані (міфічні) соціальні проблеми; уникати дослі­дження вельми масштабних соціальних проблем, що може призвести до ускладнення інструментарію, непе­редбачених матеріальних і часових витрат на проведен­ня дослідження та зробить його громіздким і малоефек­тивним; прагнути до якомога точнішого, конкретнішо­го формулювання проблеми, що дасть змогу грамотно та оперативно провести соціологічне дослідження і розро­бити адекватні рекомендації.

При цьому необхідно розрізняти проблеми соціальні й наукові. Як відомо, соціальна проблема є життєвим протиріччям, яке потребує вирішення. Неможливість вирішення соціальної проблеми існуючими засобами і методами змушує вдатися до наукового пізнання. Нау­кова проблема повинна більш-менш точно відображати проблемну соціальну ситуацію. З'ясування власне науко­вої проблеми дає змогу зафіксувати, з одного боку, наяв­ність соціальної проблеми, а з іншого — відсутність або застарілість шляхів, способів її вирішення. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вже вивченого у сферу того, що тільки починають вивчати. Проблема до­слідження завжди передбачає свого носія — певну спіль­ноту чи групу, їх діяльність. Тому об'єктом дослідження найчастіше є те, що містить соціальне протиріччя і поро­джує проблемну ситуацію.

Об'єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Об'єкт дослідження існує в соціальній реальності не залежно від дослідника. Предмет дослідження має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження.

Предмет соціологічного дослідження — найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'ємі, які необхідно дослідити.

Один і той самий соціальний об'єкт може мати багн то особливостей, якостей, сторін, які відображають певну його характеристику. Тому вибір предмета дослі­дження передбачає чітку постановку проблеми, форму­лювання мети і завдань дослідження, системний аналіз його об'єкта.

У реальному соціологічному дослідженні визначен­ня об'єкта і предмета іноді зумовлює певні труднощі. Тому програма дослідження обов'язково передбачає си­стемний аналіз об'єкта, основною метою якого є побудо­ва гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з ура­хуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внут­рішніх зв'язків. Такий аналіз об'єкта дослідження дає змогу:

— зафіксувати його складові, зовнішні та внутрішні зв'язки;

— описати механізм його функціонування і розвитку;

— встановити головні й другорядні чинники, що ви­значають цей механізм;

— конкретизувати проблемну ситуацію;

— з'ясувати предмет дослідження;

— визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження;

— розробити робочі гіпотези;

— виокремити категорії та одиниці аналізу.

Важливим у системному аналізі є встановлення сукупності чинників, які впливають на об'єкт і визна­чають напрями і тенденції його функціонування та роз­витку. Тому дослідник повинен виокремити та описати якнайбільше цих чинників, встановити їх значення, зв'язок, силу і специфіку впливу. Загалом чинники класифікують на загальні (характерні для всього класу подібних об'єктів), специфічні (характерні для конкре­тного об'єкта), зовнішні (знаходяться у навколишньому середовищі), внутрішні (містяться у самому об'єкті), функціональні (визначають функціональні зв'язки еле­ментів об'єкта), структурні (забезпечують спосіб зв'яз­ку елементів об'єкта), генетичні (зумовлюють похо­дження і послідовність станів об'єкта), об'єктивні (їх дія не залежить від функціонування об'єкта), суб'єктивні (залежать від функціонування об'єкта), прямі (результати їх впливу виявляються безпосередньо), опосе­редковані (результати їх впливу проявляються у взає­модії з іншими факторами), індивідуальні (пов'язані з діяльністю окремих учасників), колективні (пов'язані з (пильністю соціальної спільноти, групи, колективу).

Мета і завдання соціологічного дослідження. Перед­бачає відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різномані­тні дослідницькі процедури. Відповідно до мети соціо­логічні дослідження поділяють на теоретико-пізнавальні (спрямовані на глибше пізнання явища чи проце­су, отримання нового, різнобічного знання, вирішення соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення) і прикладні (націлені на практичне роз­в'язання чітко окреслених соціальних проблем — орга­нізаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов'язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо). Оскільки мета дослідження має узагальнений харак­тер, для її досягнення треба розробити завдання.

Завдання соціологічного дослідження — логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує по­ставлену мету і забезпечує її реалізацію.

Завдання соціологічного дослідження поділяють на головні (передбачають пошук відповідей на головне за­питання, безпосередньо пов'язане з розв'язанням поста­вленої проблеми), часткові (виникають у процесі вирі­шення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв'язання проблеми) і додаткові (мо­жуть бути логічно не пов'язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад методичних).

Теоретична та емпірична інтерпретація понять. З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесі п. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі ні можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це унеможливлює зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найраціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних слониках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника.

Завдання науковця полягає у розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концеп­ції дослідження. За необхідності використання авторсь­кого поняття слід з'ясувати: на підставі чого воно сфор­мульоване, які правила при цьому були застосовані. Да­на процедура має назву теоретична інтерпретація.

Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного до­слідження, називають емпіричною інтерпретацією, а ви­значення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналізацією). Голов­ним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респон­дентами через свою складність, до відносно простих ем­піричних характеристик, які відображають його сут­ність і можуть бути задіяні для збирання первинної со­ціологічної інформації. Ця соціологічна процедура пе­редбачає такі послідовні операції:

— аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'я­сування сутності, створення його цілісного образу;

— визначення якостей, характеристик поняття і си­стематизацію найважливіших ознак досліджуваного ці­лісного образу;

— вибір прямих показників для кожної з визначе­них характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і побу­дувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціоло­гічного дослідження.

Наприклад, вивчаючи соціально-психологічний клі­мат у трудовому колективі, немає сенсу просити у рес­пондента дати йому оцінку, оскільки, по-перше, цей термін не дуже часто вживається у повсякденному житті колективу, а по-друге, робітники можуть не знати, як Кого оцінити. Доцільно в такому разі «розкласти» поняття «соціально-психологічний клімат» на складові, Що визначають його сутність, але є менш складними. Цими складовими є стосунки між членами колективу, між керівником і членами колективу, конфлікти, ставлення працівників до своїх обов'язків, трудового середовища, найближчого оточення тощо. Остаточним резуль­татом буде поява в анкеті питань, доступних для розумін­ня респондентів, що сприймаються однозначно і передба­чають їх щирі відповіді: «Чи задоволені Ви стосунками з товаришами по роботі? », «Як часто у Вашому колективі бувають конфліктні ситуації?» тощо.

Аналізуючи отриману інформацію, дослідник про­водить зворотну соціологічну процедуру (послідовно аналізуючи значення індикаторів, він поступово повер­тається на рівень теоретичних понять і робить висновки щодо досліджуваної проблеми). Тому рух від теорії до уточнення смислу, побудови емпіричних показників і повернення знову до теоретичного тлумачення отрима­них даних є складним пізнавальним процесом, який не можна повністю формалізувати. На цьому етапі важли­ву роль відіграють професіоналізм, досвід, загальна і професійна культура дослідника.

Вироблення і перевірка робочих гіпотез. У соціоло­гічному дослідженні гіпотезою є обґрунтоване припу­щення про структуру, механізми функціонування і роз­витку досліджуваного об'єкта. Головна її функція поля­гає в отриманні нового знання, яке збагачує уявлення про досліджувану проблему. У соціологічному дослі­дженні застосовують різноманітні види гіпотез.

За змістом виокремлюють гіпотези описові (містять припущення про фактичний стан об'єкта, його функціонування), пояснюючі (орієнтовані на встановлення при чин, чинників, що пояснюють механізми функціонування об'єкта), прогнозні (передбачають тенденції то напрями функціонування і розвитку об'єкта).

За рівнем аналізу гіпотези бувають теоретичні (існують у формі теоретичних припущень), статистичні (формулюються як система показників та індексів статистики), емпіричні (постають як операційні поняття, індекси, показники).

З огляду на завдання дослідження виокремлюють основні та другорядні гіпотези. Крім того, гіпотези бувають первинні (робочі гіпотези, висунуті в ході розроблення програми дослідження) та вторинні (висунуті замість первинних, якщо ті не підтверджуються під чаї дослідження).

Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки процесі попереднього системного аналізу досліджуваного об'єкта. Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою. Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати вихідним принципам теорії наукового пізнання, що є дуже важ­ливим для відокремлення реалістичних і хибних гіпо­тез. Вона не повинна суперечити усталеним теоріям, до­слідженим, перевіреним і точно встановленим фактам. Трапляється, однак, що гіпотеза, суперечачи усталеним теоріям, виявляється цілком спроможною. Не менш важ­лива її доступність для перевірки у процесі соціологіч­ного дослідження.

Перевірка робочих гіпотез можлива тільки за умови, що всі поняття і терміни, за допомогою яких вона сфор­мульована, будуть теоретично та емпірично інтерпрето­вані, визначені за допомогою індикаторів і знайдуть своє місце в соціологічному інструментарії.

Розроблення стратегічного плану дослідження. Від­повідно до мети і завдань дослідження, обізнаності щодо досліджуваного об'єкта виробляють конкретну страте­гію пошуку — план соціологічного дослідження (пошу­ковий, описовий, експериментальний), який визначає послідовність, спрямованість операцій на досягнення поставленої мети.

Пошуковий план. Використовують його за відсутно­сті чіткого уявлення щодо проблеми або об'єкта дослі­дження. Головна мета цього плану полягає в націленні роботи дослідника на з'ясування проблемної ситуації, визначення контурів об'єкта дослідження, формулю­вання мети, завдання, вироблення гіпотез. Пошуковий план передбачає такі головні етапи роботи: вивчення наукової літератури, документів (допомагає скласти нагальне уявлення про досліджувану проблему); опитування експертів (сприяє доповненню й уточненню про­блеми, формулюванню первинних гіпотез); проведення спостережень (визначає проблемну ситуацію і вироб­лення гіпотез).

Описовий план. До нього вдаються, коли наукові знання дають змогу дослідникові визначити об'єкт дослі­дження, сформулювати описову гіпотезу. Мета такого плану — перевірити гіпотезу, отримати кількісно-якісні характеристики досліджуваного об'єкта. Описовий план передбачає, окрім процедур, які використовують при обробленні пошукового плану (вивчення наукової літератури, опитування експертів, проведення спостережень), застосування додаткових дослідницьких засобів (проведення соціологічного дослідження, статистичний аналіз отриманих даних).

Експериментальний план. Він є ефективним тоді, коли знань про об'єкт дослідження достатньо для форму­лювання пояснюючої гіпотези. Мета його полягає у вста­новленні механізмів функціонування і розвитку об'єкта.

Розроблення методичного плану дослідження. Мето­дична частина програми має на меті організацію і впо­рядкування методів збирання, аналізу первинної соціо­логічної інформації, опис методичних і технічних прийо­мів, які використовуватимуть для здобуття соціологічної інформації, необхідної для перевірки загальної концеп­ції дослідження. При цьому найчастіше застосовують терміни «первинна соціологічна інформація», «метод», «методика», «техніка», «процедура».

Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціо­логічного дослідження, які підлягають подальшому обробленню й узагальненню.

До неї належать відповіді респондентів, нотатки спо­стерігача у картках спостереження, матеріали, здобуті шляхом аналізу документів, цифровий матеріал тощо.

Метод — головний спосіб, який дослідник застосовує для збиран­ня, оброблення та аналізу даних.

Він є сукупністю правил, прийомів, а також вимог, яких необхідно дотримуватися в певній діяльності.

Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.

Важливо при цьому забезпечити логічну спорідне­ність, послідовність, взаємодоповненість використовуваних прийомів і операцій.

Техніка — сукупність спеціальних прийомів, які сприяють підвищенню надійності первинної інформації, ефективному використанню певного методу.

Вибір конкретних прийомів залежить від проблеми, що опинилася в центрі дослідження, завдань, кваліфікації учасників тощо.

Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.

Дотримання процедури дослідження є важливою умовою наукової надійності його результатів.

Розроблення робочого плану дослідження. Оскільки соціологічне дослідження охоплює значну кількість операцій, конкретних процедур, специфічних технологій, важливо, щоб усі вони були чітко визначені, детально описані, логічно взаємопов'язані. Цьому сприяє робочий план, який розробляють поряд з програмою та організа­ційно-методичним планом соціологічного дослідження. Завдання його полягає у впорядкуванні відповідно до програми основних етапів, термінів дослідження, вико­ристання матеріальних і людських ресурсів.

Робочий план передбачає такі види робіт:

— обговорення і затвердження програми та інстру­ментарію дослідження;

— затвердження проекту вибірки і схеми її коригу­вання;

— складання інструкцій для групи, яка збиратиме первинну інформацію;

— тиражування методичного матеріалу та інструмен­тарію для проведення пілотного (пробного) дослідження;

— проведення пілотного (пробного) дослідження, спрямованого на опанування методики збору первинних даних, випробування розробленого інструментарію;

— аналіз результатів пілотного (пробного) дослі­дження, внесення за його результатами коректив у про­граму, методичні документи та інструментарій;

— тиражування методичного матеріалу та інстру­ментарію для проведення масового збирання соціоло­гічної інформації;

— формування групи збирання первинної інформа­ції та проведення відповідного інструктажу;

— остаточне вирішення організаційних питань що­до проведення масового дослідження;

— проведення польового дослідження для отриман­ня первинних даних;

— складання інструкції щодо підготовки первинної інформації до оброблення (перевірка зібраного матеріа­лу, редагування, кодування тощо);

— розроблення аналітичних завдань для комп'ютера;

— введення первинної інформації до комп'ютера та її оброблення;

— побудову таблиць, проведення математичних об­числень, перевірку гіпотез, проведення математичних розрахунків із застосуванням різних видів аналізу: регресійного, факторного, кластерного тощо;

— аналіз результатів дослідження і підготовку попереднього звіту;

— обговорення попереднього звіту, його висновків і рекомендацій;

— доопрацювання і затвердження остаточного звіту про дослідження, впровадження вироблених рекомен­дацій.

Для забезпечення своєчасного виконання цих робіт робочий план також встановлює строки й осіб, відпові­дальних за проведення дослідження.

Вибірка у соціологічному дослідженні

На етапі збирання первинних матеріалів суб'єкт со­ціологічного дослідження повинен з'ясувати кількісні та якісні параметри об'єкта, уточнити, хто є носієм ін­формації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб от­римати достовірну картину соціальної реальності. У практиці емпіричних досліджень, якщо об'єкт кількіс­но невеликий (не перевищує 300—500 одиниць), можна вдатися до суцільного обстеження, опитавши, наприк­лад, усіх респондентів або проаналізувавши всі номери визначених часописів тощо.

Однак соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об'єк­том досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч лю­дей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Тому дослідник, дбаючи про якість, достовірність майбутніх результатів, повинен ретельно підійти до вибору найоптимальніших методів. Адже суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів). Тому найчастіше вдаються до вибіркового методу я N альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.

Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, сім раючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», «вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостере­ження», «репрезентативність», «помилка репрезентатив­ності» тощо.

Генеральна сукупність — обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження.

Визначення генеральної сукупності передбачає кон­кретизацію характеристик об'єкта, його найважливі­ших суттєвих ознак, які піддаються фіксації.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структу­рою генеральної сукупності за основними якісними ха­рактеристиками і контрольними ознаками.

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Такими елементами є поселення, підприємства, різ­номанітні спільноти.

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціаль­ні групи.

Для побудови вибірки конкретного соціологічного до­слідження потрібно попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і ступінь точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, мож­на переносити на генеральну сукупність); дібрати тип ви­бірки, найбільш адекватний меті й завданням досліджен­ня; визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого — економним, за­безпечуючи оперативне отримання якісної інформації.

Визначення якості вибірки означає оцінку її на пред­мет репрезентативності щодо всього об'єкта дослідження.

Репрезентативність вибірки — здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні Відхилення від неї.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупнос­ті за певними характеристиками від генеральної сукупності. 432 Організація, методика і процедури емпіричних соціологічних досліджень

Чим більша величина відхилень, тим значніша по­милка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головним завданням на цьому етапі соціологіч­ного дослідження є врахування помилки репрезентатив­ності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отрима­ної в результаті емпіричного дослідження, окрім репре­зентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів до­слідження соціальній ситуації.

Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неод­норідності досліджуваного контингенту. Чим однорідні­ший контингент обстеження і чим більший обсяг вибір­кової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і, відповідно, вища якість отриманої інформа­ції. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахува­ти за допомогою спеціальних математичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною ви­падкової помилки (знаходять її за допомогою математич­них формул), яка дає змогу врахувати її під час поши­рення висновків, зроблених на підставі вибіркового до­слідження, на всю генеральну сукупність.

Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність резуль­татів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.

До зниження валідності можуть призвести не тільки помилки інструментарію, а й систематичні помилки ви­бірки.

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок не правильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Визначити величину систематичних помилок за допомогою математичних формул неможливо, тому вони значно погіршують результати досліджень і взагалі можуть звести їх нанівець. Крім того, слід враховувати, що надійність і валідність є самостійними параметрами, які не залежать один від одного, характеризують якість дослідження з різних боків. Тому обов'язково їх треба визначати окремо.

Перед тим як обрати тип вибірки, визначаються що­до методу (ймовірнісний або цілеспрямований) відбору одиниць аналізу.

Ймовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Він передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згі­дно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має однакову можливість потрапити до вибіркової сукупно­сті. Цей метод покладений в основу випадкового та меха­нічного типів вибірки. Випадкова вибірка є досить по­ширеною в соціологічних дослідженнях. Сутність її по­лягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, наприклад працівників підприємства, фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих гене­ральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбира­ють необхідну кількість елементів вибіркової сукупно­сті. Крок відбору визначають за допомогою спеціаль­ної формули:

К = N: п,

де Я — крок відбору, ІУ — величина генеральної сукуп­ності, п — величина вибіркової сукупності.

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибір­ка, побудова якої пов'язана з поняттям «районування генеральної сукупності».

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджу­ваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослі­дження.

Стратифікаційна (районована) вибірка передбачає попереднє групування одиниць генеральної сукупності за певними ознаками, змістові характеристики яких здійснюють вплив на досліджуване явище. Наприклад, при вивченні кар'єрних стратегій молоді з вищою осві­тою можна передбачити, що форма навчання (держав­на, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, професійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчаль-434 Організація, методика і процедури емпіричних соціологічних досліджень

них закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває ви­щу освіту у державних вищих навчальних закладах. То­му ймовірність потрапляння їх у вибірку за механічно­го відбору досить низька. У такому разі всі вищі закла­ди поділяють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропо­рційно чисельності всього контингенту. У більшості опитувань громадської думки, що проводять за націо­нальними вибірками, первинна стратифікація здійс­нюється за географічною локалізацією, звідси й назва принципу — районування.

«Гніздова» вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження бе­руть групи, колективи. Якщо при районуванні дослідник виокремлює різнотипні під сукупності, то при «гніздо­вій» вибірці генеральну сукупність розбивають на одно­типні групи («гнізда»), всередині яких містяться різно­рідні одиниці спостереження. Наприклад, досліджуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.

Застосовуючи цей метод, дослідник повинен усі одиниці генеральної сукупності розподілити між «гніздами», подбати про максимальну ідентичність за параметрами основних характеристик «гнізд». Зручність, доступність і простота виокремлення «гнізд» роблять цей метод раціональним та економним. Один н формальний підхід до виокремлення гнізд може при звести до спотворення реальної картини досліджуваного об'єкта.

Серійну вибірку використовують для розподілу генеральної сукупності на однорідні частини (серії) за повни ми ознаками. Вважаючи серією сукупність статистично відмінних одиниць, дослідник може будувати вибірку з урахуванням детальних ознак структурної організації об'єкта. З кожної серії (пропорційно кількості елемвИ тів у ній) відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. кількість елементів, які належить,

вибрати окремо з кожної серії, визначають за допомогою формули:

п₁ = (Иі. п) : N.

де п₁ — кількість елементів, які належить вибрати з певної серії; Nі — кількість одиниць у серії; п – вибіркова сукупність; N — генеральна сукупність. Поряд з ймовірнісним методом до побудови вибірки застосовують цілеспрямований, який не передбачає ви­користання правил теорії ймовірності. Він є основою квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до почат­ку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найва­жливіші пропорції генеральної сукупності, а на підста­ві цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інфор­мацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше вико­ристовують показники за статтю, віком, освітою, ти­пом поселення тощо.

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитуван­ня читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «сні­гова куля». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських орга­нізацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо ко­жен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, лісі належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кіль­кості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка формується поступово, як снігова куля.

Усі наведені типи вибірок відносять до однощаблевих. У сучасній практиці масових великомасштабних досліджень застосовують складні багатощаблеві вибір­ки, що поєднують різні методи до їх формування.

Запитання. Завдання

1. Яке значення мають соціологічні дослідження в житті сучасного українського соціуму?

2. Назвіть етапи проведення соціологічного дослідження та проаналізуйте їх щодо послідовності, призначення, змісту, особливостей здійснення.

3. Яке місце посідає програма соціологічного дослідження у його підготовці, організації та проведенні?

4. Охарактеризуйте основні компоненти програми соціологічного дослідження.

5. Поясність, що таке вибірковий метод, які поняття його характеризують.

6. У чому полягають особливості основних підходів до побудови вибірки?

7. Охарактеризуйте основні типи вибірок.

8. Обґрунтуйте доцільність використання певного виду вибірки у соціологічному дослідженні.