- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема 1. Загальна характеристика римського приватного права
- •1.1. Історична традиція римського приватного права
- •1.2. Поняття, предмет і система римського приватного права
- •1.3. Поняття «права» і «норми» в римській юриспруденції
- •1.4. Рецепція римського приватного права
- •Тема 2. Форми позитивного права
- •2.1. Звичаї (mores maiorum, consuetudo, mos regions)
- •2.2. Закон (lex)
- •2.3. Постанови сенату (senatus consultum)
- •2.4. Едикти магістратів (edicta magitratuum)
- •2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
- •2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
- •2.7. Систематизаційна діяльність Юстиніана
- •Тема 3. Суб’єкти права
- •3.1. Поняття суб'єкта права в Стародавньому Римі
- •3.2. Право осіб
- •3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)
- •4. 1. Позовний захист
- •4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі.
- •4.3. Позовна давність
- •4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав
- •Тема 5. Речове право
- •5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей
- •5.2. Право володіння
- •5.3. Право власності
- •5.4. Сервітути (jura praediorum)
- •5.5. Особливі права
- •Тема 6. Загальне вчення про зобов'язання
- •6.1. Поняття зобов’язання (obligatio)
- •6.2. Підстави й умови дійсності зобов'язань
- •6.3. Припинення зобов'язання й відповідальність за невиконання
- •Тема 7. Загальне вчення про договори
- •7. 1. Поняття і види договорів
- •7.2. Умови дійсності договору
- •7.3. Воля в договорі
- •7.4. Забезпечення договорів
- •Тема 8. Окремі види договорів
- •8.1. Вербальні контракти (verbis)
- •8.2. Літеральні договори (litteris)
- •8.3. Реальні договори (re)
- •8.4. Консенсуальні договори (consensu)
- •8.5. Безіменні контракти (contractus innominati) і пакти (pactum)
- •Тема 9. Позадоговірні зобов'язання
- •9.1. Квазіконтракти (quasi ex contractu)
- •9.2. Поняття деліктних зобов’язань (ex delicto)
- •9.3. Основні види порушень приватного права
- •9.4. Квазіделікти (quasi ex delicto)
- •Тема 10. Поняття і види шлюбу
- •10.1. Загальна характеристика римської сім’ї (familia)
- •10.2. Види шлюбу (nuptiae)
- •10.3. Правові відносини подружжя
- •Тема 11. Спадкове право
- •11.1. Основні поняття спадкового права
- •11.2. Спадкування за законом (succesio legitima)
- •11.3. Спадкування за заповітом (succesio testamentaria)
- •11.4. Прийняття спадку
- •Додатки
- •Книга друга. Про речі
- •Додаток 2
- •Дигести юстініана
- •Книга перша
- •Титул I. Про правосуддя і право (De justitia et lure)
- •Титул III. Про закони, сенатусконсульти і тривалі звичаї (De legibus senatusque consultis et longa consuetudine)
- •Титул IV. Про конституції принцепсів (De constitutionibus principum)
- •Книга друга Титул I. Про юрисдикцію (De jurisdictione)
- •Титул II. Які правові положення хтось встановлює відносно іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й відносно нього (Quod quisque juris in alterum statuerit, ut ipse eodem iure utatur)
- •Tитул III. Якщо хтось не підкорятиметься особі, що виносить постанову (Si quis jus dicenti non obteinperaverit)
- •Титул IV. Про виклик до суду (De in jus volcando)
- •Титул viі. Щоб ніхто не затримував силою викликаного до суду (Ne quis eum qui in jus vocabitur VI eximat)
- •Титул VIII. Про те, як особа примушується до надання забезпечення або як дає клятвену обіцянку чи просто обіцянку (Qui satisdare cogantur vel jurato promittant vel suae promissioni committantur)
- •Титул X. Про особу, дії якої перешкодили будь-кому з'явитися в суд (De eo реr quern factum erit quominus quis in judicio sistat)
- •Книга третя Титул I. Про пред'явлення вимог в суді (De postulando)
- •Список рекомендованої літератури основний
- •Додатковий
2.5. Конституції імператорів (constitutiones principum)
Зміцнення імператорської влади за часів домінату, коли монархи зосереджували у своїх руках усі важелі державного управління, привело до того, що їх одноосібні розпорядження набули силу закону. Правилом для законотворчості стало таке: «Що бажане імператору, те має силу закону, а сам імператор законами не зв'язаний». Усі інші форми правотворчості в цей період фактично припинилися. Настанови імператорів отримали назву конституцій. Їх розпорядження вже за часів Октавіана Августа видавалися у таких формах:
а) едикти – загальні розпорядження, звернені до населення;
б) рескрипти – розпорядження за окремими справами (відповіді на клопотання, що порушувалися перед імператором);
в) мандати – інструкції, що надавалися імператорами урядовцям;
г) декрети – рішення у спірних справах, що були подані на розгляд імператора.
У період домінату мандати вибули з практики правотворчої діяльності монархів. Декрети та рескрипти застосовувались як рішення імператорів у конкретних справах. Врешті-решт основною формою імператорської правотворчості залишався едикт, але зберігається загальна назва імператорських постанов – конституції.
2.6. Відповіді знавців права (response prudentium)
На початку римської державності роль юристів відігравала одна з колегій жерців – понтифіки, які становили замкнену касту. Зрозуміло, що за таких обставин вони тримали юридичні знання в таємниці й консультували громадян Риму в цивільних справах за гроші. Один з міфів римської історії наголошував на тому, що Гней Флавій, син вільновідпущеника, украв у понтифіків книгу, в якій містилися позови та інші відомості про закони, і передав її народу. Після цього юриспруденція поступово почала переходити до рук світських юристів, які за часів пізньої республіки належали до панівного стану і висловлювали його світогляд. Свої консультації та іншу юридичну допомогу в разі виникнення спірних ситуацій правового характеру вони здійснювали у вигляді порад. Вони ж надавали консультації з питань різних правочинів і складання документів, керували процесуальними діями сторін під час розгляду спорів.
Правові форми їх діяльності виходили з практичної доцільності та були втілені у трьох формах: a) cavere – складання формул приватних актів на прохання окремих осіб (заповіти, акти купівлі-продажу тощо); б) agere –поради щодо позовів і порядку ведення справи; в) respondere – відповіді на юридичні питання, що надходили від приватних осіб.
Юристи мали авторитет як глибокі знавці права. Зрозуміло, що вони надавали тлумачення чинному праву, а у випадках наявності пробілів чи практичної непридатності застарілих норм права юристи пропонували власні рішення. Найвищого розквіту римська юриспруденція досягла за часів принципату, коли центр правотворчої діяльності був перенесений від преторів до правознавців. Юристи, діставши таке право, давали консультації ніби від імені монарха, принцепси ж через авторитет юристів дістали опору своєї влади.
Розквіт діяльності юристів припадав на I-III ст. У ІІ ст. н.е. юрист Клавдій розробив на допомогу суддям сім пунктів судового розгляду: причина злочину, особа злочинця і потерпілого, місце, час, якість, кількість, наслідки злочину. Не дивно, що римські принципи судочинства певним чином впливають на форму судового процесу в сучасних судах.
У добу принципату юристи написали ряд творів консультаційного характеру, а саме: інституції (institutiones) – підручники для осіб, які вивчають право; коментарі (commentaris) – тлумачення чинного права, переважно преторського; дигести (digesta) – коментарі, які містили критичний розбір висловів юристів-попередників; регули (regulae) – збірки стисло викладених юридичних правил й афоризмів. Крім того, вони склали численні юридичні трактати і навіть монографії, як-от «Фрагменти» Ульпіана (III ст. н.е.), «Сентенції» Юлія Павла та відомі «Інституції судді» Гая (II ст. н.е.).
Теоретичні розробки юристів спонукали римських імператорів провести кодифікування права, але свого розквіту ця діяльність досягла за часів не римського, а ромейського імператора Юстиніана.