Додатки

Додаток 1

ІНСТИТУЦІЇ ГАЯ

КНИГА ПЕРША

Про право цивільне і право природне

1. Усі народи, які керуються законами і звичаями, користуються частково власним правом, частково – загальним правом усіх людей.

Отже, те право, яке кожний народ сам себе встановив, є його власне право і називається правом цивільним, ніби власним правом, притаманним саме громадянам. А те право, що діє між всіма людьми і було встановлене природно, застосовується і захищається однаково у всіх народів і називається правом загальнонародним, – воно є начебто спільним для усіх народів. Таким чином, і римський народ користується частково власним правом, а частково правом, спільним для всіх людей. Нижче ми вкажемо на особливості кожного права окремо.

2. Цивільне право римського народу складається із законів, рішень плебеїв, постанов Сенату, указів імператорів, едиктів тих сановників, які мають право видавати розпорядження, та відповідей правознавців.

3. Закон є те, що народ римський схвалив і ухвалив; плебейське рішення є те, що плебеї схвалили і ухвалили. Плебс же відрізняється від народу тим, що словом «народ» позначаються всі громадяни, включаючи і патриціїв, а найменуванням плебс позначаються інші громадяни, за винятком патриціїв. От чому патриції колись стверджували, що постанови плебеїв для них не обов'язкові, оскільки вони складені без їх волевиявлення і участі. Але згодом був виданий закон Гортензія, яким визначили, що постанови плебейських зборів стали обов'язкові для всього народу. Таким чином, рішення плебеїв були поставлені нарівні зі справжніми законами.

4. Сенатська постанова є те, що сенат звелів і встановив; вона має силу закону, хоча є спірною.

5. Указ імператора є тим, що ухвалив імператор, – або декретом, або едиктом, або рескриптом; і ніколи не було сумніву в тому, що указ імператора має силу справжнього закону, оскільки сам імператор отримував владу на підставі особливого закону, який додавав імператорським розпорядженням силу закону.

6. Едикти – це постанови і приписи тих сановників, що мають право їх видавати. Право ж видавати едикти надавали посадовцям римського народу. Найважливіше ж значення цього погляду мають едикти двох преторів – міського та перегрінів, юрисдикція яких у провінціях належить їх намісникам. Те ж стосується едиктів курульних едилів, юрисдикцію яких у провінціях римського народу мають квестори. В імператорські провінції квесторів узагалі не призначають, а отже, і такий едикт не оприлюднюють.

7. Відповіді правознавців – це думки і судження юристів, яким дозволено було встановлювати і творити право. Якщо думки цих осіб сходяться, то набуває силу закону те, у чому вони згодні. Якщо ж думки юристів не узгоджені, то судді надається право дотримуватися тієї думки, яку він вважає найкращою, що прямо виражається в рескрипті блаженної пам'яті Адріана.

Про поділ права

8. Усе право, яким ми користуємося, стосується або осіб, або речей, або позовів. Передусім розглянемо значення осіб.

9. Головний поділ у праві осіб полягає в тому, що всі люди або вільні, або раби.

10. Далі з вільних людей одні – вільнонароджені, інші – вільновідпущені.

11. Вільнонароджені – це ті, які народилися вільними; вільновідпущені – це ті, які відпущені на волю зі стану законного рабства.

12. Водночас є три роди вільновідпущених: вони або римські громадяни, або латини, або скорені. Розглянемо кожну групу окремо. Спершу поговоримо про скорених зі зброєю в руках, або про закон Елія Сенція.

13. Законом Елія Сенція встановлено, щоб раби, які як покарання були забиті паном в окови, тавровані гарячим залізом, допитані з тортурами за злочин і у результаті викриті в здійсненні такого, так само, як ті, які були призначені боротися з дикими тваринами і кинуті або на арену цирку, або у в'язницю, а потім відпущені на волю тим самим паном або будь-ким іншим, користувалися тими правами, які були надані іноземцям, що здалися в полон римському народу...