5. Відсутня правильна відповідь.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюються:

1. протягом трьох днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Верховною Радою України;

2. протягом десяти днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

3. протягом трьох днів після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

4. протягом трьох місяців після фактичного їх внесення у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

5. Відсутня правильна відповідь.

Відповідно до ЗУ «Про режим іноземного інвестування», спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в:

1. третейських судах, у тому числі за кордоном;

2. судах України або за домовленістю сторін – у третейських судах, у тому числі за кордоном;

3. судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України;

4. Відсутня правильна відповідь;

5. Міжнародному комерційному арбітражі.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється у порядку, що визначається:

1. Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України;

2. ЗУ «Про режим іноземного інвестування»;

3. ЗУ «Про інвестиційну діяльність»

4. ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»;

5. ЗУ «Про міжнародне приватне право».

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється:

1. ЗУ «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»;

2. ЗУ «Про інвестиційну діяльність»;

3. ЗУ «Про режим іноземного інвестування»;

4. ЗУ «Про міжнародне приватне право»;

5. ЗУ «Про спеціальні (вільні) економічні зони в Україні.

Відповідно до ЗУ «Про залізничний транспорт» міжнародне залізничне сполучення – це

1. перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною та іноземними державами;

2. перевезення між Україною та іноземними державами з переоформленням транспортного документа в процесі транспортування;

3. перевезення між Україною та іноземними державами без переоформленням транспортного документа в процесі транспортування;

4. перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між іноземними державами;

5. перевезення вантажів і пасажирів у межах двох і більше залізниць України.

На конференції з перегляду Бернської конвенції про залізничні перевезення вантажів 1890 р. та Бернської конвенції про залізничні перевезення пасажирів і багажу 1923 р. було прийнято:

1. Конвенцію про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р.;

2. Конвенцію про міжнародні автомобільні перевезення;

3. Додаткову угоду стосовно меж відповідальності залізниць за спричинення шкоди життю чи здоров’ю пасажирів 1980 р.;

4. Конвенцію про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1966 р.;

5. Європейську Угоду про міжнародні залізничні лінії 1985 р.

Сторони, що приєдналися до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. як держави-члени, утворюють:

1. Комісію технічних експертів;

2. Генеральну асамблею з міжнародних залізничних перевезень;

3. Комісію із залізничного сприяння;

4. Комісію експертів з перевезення небезпечних вантажів (Комісія експертів РІД);

5. Міжурядову організацію з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ).

Відповідно до Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів, за договором перевезення:

1. перевізник зобов’язаний перевозити пасажира та вантаж за плату до місця призначення;

2. перевізник зобов’язується перевозити пасажира, а також за потреби багаж і транспортні засоби до місця призначення та видати багаж і транспортні засоби у місці призначенні;

3. перевізник зобов’язується перевести вантаж за плату до місця призначення і видати його одержувачу;

4. перевізник зобов’язаний перевозити пасажира та багаж за плату до місця призначення;

5. перевізник зобов’язаний перевозити транспортні засоби до місця призначення та видати їх у місці призначенні.

Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) 1980 р. містить:

1. лише матеріально-правові норми;

2. лише колізійні норми;

3. переважно матеріально-правові норми;

4. переважно колізійні норми;

5. в однаковій мірі матеріально-правові та колізійні норми.

Термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється Женевська конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 р., встановлюється :

1. один місяць;

2. три роки;

3. один рік;

4. шість місяців;

5. п’ять років.

Правила перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав-учасниць Співдружності Незалежних держав є Додатком до:

1. Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу 1997 року;

2. Женевської конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 р.;

3. Конвенції про міжнародні перевезення (КОТІФ) 1980 р.

4. Конвенції ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів 1980 року;

5. Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу 1980 року.

Відповідно до Конвенції ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів 1980 року міжнародне змішане перевезення – це:

1. перевезення вантажів одним видом транспорту на підставі договору змішаного перевезення з однієї країни, де вантаж поступає до оператора змішаного перевезення, до обумовленого місця доставки в другій країні;

2. перевезення вантажів двома різними видами транспорту на підставі договору змішаного перевезення з однієї країни, де вантаж поступає до оператора змішаного перевезення, до обумовленого місця доставки в другій країні;

3. перевезення вантажів двома різними видами транспорту на підставі договору змішаного перевезення в межах однієї країни;

4. перевезення вантажу, яке здійснюється кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом;

5. перевезення вантажу, яке здійснюється кількома видами транспорту за двома різними транспортними документами.

Договір змішаного перевезення вантажів врегульований:

1. Бернською конвенцією про міжнародні змішані перевезення вантажів 1980 року;

2. Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів 1980 року;

3. Женевською конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 року;

4. Женевською конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів 1980 року;

5. Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів 2000 року;

Відповідно до Єдиних правил до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів (додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення 1980 року), договірні зобов’язання з перевезення транспортних засобів повинні бути вказані в:

1. багажній квитанції;

2. транспортній накладній, яка видається пасажирові;

3. проїзному документі;

4. транспортній накладній, яка видається перевізнику;