Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
MignPrivPRAVO_2011.pdf
Скачиваний:
667
Добавлен:
08.03.2016
Размер:
6.22 Mб
Скачать

ОСОБЛИВА частина

конання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню.

Удоговорахпроправовудопомогупо-різномувирішуєтьсяпитан- ня про визнання рішень, які не потребують примусового виконання. Вокремихдоговорахуказуєтьсянаконкретнікатегоріїсправ,рішення за якими визнаються на території іншої Договірної Сторони без проведеннядійпровизнання.Так,удоговорахміжУкраїноютаРеспублікою Польща, між Україною та Республікою Молдова йдеться про рішення по цивільних немайнових справах, що набрали законної­ сили, а по справах, що стосуються батьківських прав, — про рішення, які не набрали законної сили, але підлягають негайному виконанню.

Угодою про правову допомогу в цивільних справах між Україною та Грецькою Республікою передбачено, що рішення судів, а також інших компетентних установ у цивільних справах стосовно особистого статусу, прийняті на території Договірних Сторін, визнаються без спеціального провадження (ст. 20).

Протебагатодоговорівнерозрізняютьрішенняпровизнанняі про виконання.

На відміну від розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, у справі про визнання рішенняіноземногосудуосновніучасникиназиваютьсязаінтересованими­ особами,замістьстягувачатаборжника.Цепов’язанопершзавсезтим,

що предметом визнання є рішення не про присудження, а про визнання певнихправ,атакожрішенняподеякихкатегоріях­ справокремогопровадження (про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнанняособинедієздатною,визнаннябезвісновідсутнім,оголошення померлим та встановлення факту смерті та ін.).

Контрольні запитання

1.Визначте предмет міжнародного цивільного процесу.

2.Поясніть значення поняття «конфлікт юрисдикцій».

3.Розкрийте поняття та зміст цивільної процесуальної правота дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб.

4.Назвіть види підсудності цивільних справ за участю іноземних осіб.

5.Якідокументинепідлягаютьлегалізації?Пояснітьзначення поняття «апостиль».

302

Розділ XII

Міжнародний комерційний арбітраж

§1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу. Законодавство про арбітраж багатьох країн відображує природу арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, восновіякоголежитьдоговіріякийвиключаєюрисдикціюдержавних судів щодо розгляду конкретної справи.

Договірна природа арбітражу означає, що його формування є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право.

Чинне законодавство різних держав, як правило, закріплює можливість розгляду міжнародними комерційними арбітражами цивільних справ між національними, з одного боку, та іноземними суб’єктами права — з другого, а в деяких випадках — і можливість розгляду арбітражами цивільних справ у спорах між іноземними суб’єктами права.

Так, згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у міжнародний комерційний арбітраж можуть передавати­ ся спори, що виникають з договірних та інших цивільно-правових відносинприздійсненнізовнішньоторговихтаіншихвидівміжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторінзнаходитьсязакордоном,атакожспорипідприємствзіноземни­ ми інвестиціями та міжнародних об’єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори їх учасників, а рівно їх спори з іншими суб’єктами права України (ст. 1). У ст. 3 Регламенту міжнародного арбітражного суду при Бєларуській Торговельнопромисловій палаті передбачено, що арбітражний суд поряд з іншими спорамирозглядаєспориміжіноземнимисуб’єктамигосподарювання, розташованими за межами Бєларусі.

303

ОСОБЛИВА частина

В умовах усе більшого розвитку і спеціалізації міжнародного економічногообмінуролькомерційногоарбітражузростає.Влітературі слушно підкреслюються ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних цивільних справ порівняно з національними судами.

Перевага арбітражу полягає перш за все у тому, що він забезпечує прийнятну,доступнуібільшпросту,навідмінувідсудової,процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів і їх компетентності.

Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємно прийнятну мову провадження. Провадження в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.

До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення ко­ мерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження.

Особливо слід підкреслити існування механізму, що забезпечує визнання і виконання рішень комерційного арбітражу в межах кон­ венційного регулювання цього питання.

Міжнароднапрактикаствориларізнівидикомерційногоарбітражу: випадковий та інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розглядуконкретногоспору(австрійськийюристЛаммошназвавйого арбітражем ad hoc). Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняєіснування.Процедуравипадковогоарбітражуможевизначатисясторонамисамостійночишляхомдомовленостіпрозастосування модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ).1

У даний час значно поширені постійно діючі, або інституційні, арбітражі.Вонистворюютьсяприторговельнихпалатах,біржах,різних асоціаціях, організаціях та ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до складу державного апарату і є недержавним утворенням. Склад інституційного арбітражу може формуватися в різні способи. Як правило, він утворюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї організації, при якій він перебуває. У деяких арбітражних установах коло осіб, які можуть

1 ЮНСІТРАЛ – Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі.

304

Розділ ХІІ. Міжнародний комерційний арбітраж

входитидоскладуарбітражу,визначаєтьсянеспискомарбітрів,ачленством у відповідній організації. Для інституційного арбітражу, на відміну від арбітражу ad hoc, характерним є також наявність власних правил процедури, які передбачають порядок утворення складу ар­ бітражу і вирішення комерційних спорів.

Інституційнийарбітражзазнавдеякоїеволюціїусвоємурозвиткові. В цьому відношенні слід відмітити спеціалізацію постійно діючих арбітражів. Так, поряд з арбітражами, так би мовити, загальної юрисдикції, які розглядають будь-які спори з договірних або інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших форм міжнародних економічних зв’язків, створюються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торговельні, морські тощо). До арбітражів спеціальної юрисдикції належать, наприклад, Міжнародний третейський суд по справах морського і річного пароплавства у Гдині, Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська арбітражна комісія при Торговельно-промисловійпалатіУкраїни,Морськаарбітражнакомісія при Торговельно-промисловій палаті Російської Федерації та ін.

§2. Міжнародно-договірна уніфікація комерційного арбітражу

Уміру поширення міжнародного комерційного арбітражу зроста­ ла необхідністьйогоправовоїрегламентації.Впершучергуцевідобра­ жено­ в укладенні двосторонніх договорів і угод, що містять положення про арбітраж. Особливо ж слід відмітити колективні зусилля держав

уплані­ міжнародно­ -договірної уніфікації питань арбітражу в багато­ сторонніх угодах на регіональному або універсальному рівні.

Двосторонні договори і угоди давали можливість здолати від­ мінності в практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних державах, ураховуючи те, що внутрішнє законодавство по-різному визначало умови визнання і примусового виконання його рішень.

Уміжнародно-правовійпрактицінормипровизнаннятаприведен- ня до виконання арбітражних рішень вперше було включено у Кон­ венціюпрокомпетентністьсудівіпроприведеннядовиконаннярішень

зцивільних справ, укладену між Францією і Швейцарією 15 червня

1869 р.

305

ОСОБЛИВА частина

Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень було передбачено у Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 р., Договорі про приведення до виконання іноземних актів, підписаних або ратифікованих незначною кількістю держав (Аргентиною, Болівією, Колумбією, Парагваєм, Перу, Венесуелою, Еквадором).

У 1925 р. у Гавані на шостій конференції американських держав було прийнято Кодекс міжнародного приватного права (Кодекс Бустаманте), який передбачав умови виконання іноземних арбітражних рішень. Порівняно із зазначеними договорами цей Кодекс застосову- вавсяубагатьохдержавах(Бразилія,Куба,Коста-Ріка,Гаїті,Нікарагуа, Панама та ін.).

Найбільшмасштабноюспробоюміжнародно-договірноїуніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди, про які вже йшлося (Протокол про арбітражні застереження 24 вересня 1923 р. іКонвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 26 вересня 1927 р.).

Наступна уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулася в Нью-Йоркській конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітражної угоди

іпро виконання іноземних арбітражних рішень. Сферу її поширення закріплено в ст. 1, у якій передбачено, що Конвенція застосовується відносно визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання

іприведення до виконання.

Підвищеннюефективностіправовоїрегламентаціїфункціонування арбітражу сприяла і сприяє Європейська конвенція про зовнішньо­ торговельнийарбітраж1961р.,якаєприкладомрегіональноїуніфікації інститутів арбітражного провадження. У преамбулі Конвенції передбачено, що вона покликана сприяти розвиткові європейської торгівлі шляхом усунення, у міру можливості, деяких ускладнень у функціо­ нуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів увідносинахміжфізичнимитаюридичнимиособамирізнихєвропейських

306

Розділ ХІІ. Міжнародний комерційний арбітраж

країн. Згідно зі ст. 1 Конвенції вона застосовується: а) до арбітражних угодякфізичних,такіюридичнихосіб,якінамоментукладеннятаких угодмаютьпостійнемісцепроживанняабовідповідносвоємісцепроживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що виникають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що ґрун­ туються на цих угодах.

Узв’язку з формуванням в останні роки економічного простору

врамках СНД досить актуальною стала проблема міжнародної підсудності спорів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності країн СНД. У правовому забезпеченні зовнішньоекономічних зв’язків країн СНД виняткове значення має механізм вирішення правових спорів, котрі, як свідчить практика, виникають досить часто. При цьому найбільш принциповими є питання про компетенцію судів, інших органів, що вирішують ці спори, і визнання та виконання відповідних іноземних рішень.

Першою спробою міжнародно-правового регулювання у цій сфері стала Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав – учасниць СНД 20 березня 1992 р. у м. Києві. В Угоді передбачено, що господарюючі суб’єкти кожної з держав СНД користуються правовим і судовим захистом своїх майнових та законних інтересів, рівним з господарюючими суб’єктами даної держави правом безперешкодно звертатися до судів, арбітражних, господарських судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення господарських спорів (ст. 3). Передбачено також взаємне визнання та виконання рішень компетентних судів (ст. 7), що набрали законної сили.

Крім зазначених конвенцій та угод, заслуговує на увагу і Міжаме­ ­ риканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р. Незважаючинарегіональнепоходженнятанайменування,приєднатися до цієї Конвенції може будь-яка держава. Конвенція передбачає оста­ точність рішення арбітражу та порядок його визнання і виконання, який діє відносно рішень, винесених місцевими або іноземними загальними судами відповідно до процесуального законодавства країни, девоноповиннобутивиконане,таположеннямиміжнароднихдоговорів

(ст. 4).

307

ОСОБЛИВА частина

§3. Міжнародні регламенти, типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж юнсітрал

Поряд з формуванням міжнародно-договірного регулювання комерційного арбітражу вживалися й інші зусилля, спрямовані на уніфікацію арбітражної процедури. Особливе значення при цьому мають міжнародні регламенти ЮНСІТРАЛ, ЄЕК1, ЕКАДС2, а також Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж ЮНСІТРАЛ, розроблені під егідою ООН.

У Резолюції 31/98, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 15 грудня 1976 р., відмічається, що, визнаючи цінність арбітражу як методу регулювання спорів, що виникають з міжнародних торговельних угод, та доцільність розроблення регламенту для спеціального ар­ бітражу, який був би прийнятним для держав з різними правовими, соціальними і економічними системами, з метою гармонізації міжнародних економічних відносин Генеральна Асамблея при врегулюваннітаких спорів рекомендує використовувати Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, зокрема, шляхом посилання на Регламент у комерційних контрактах.

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, на відміну від інших міжнародних регламентів, є документом, що містить універсальні правила арбітражної процедури, які характеризують її як завершене процесуальне провадження.

Згідно зі ст. 1 Регламенту, якщо сторони в договорі погодились у письмовій формі на те, що спори, які належать до цього договору, будуть передані на розгляд в арбітражі відповідно до Арбітражного регламентуЮНСІТРАЛ,підлягаютьрозглядузгіднозцимРегламентом зтимизмінами,проякісторониможутьдомовитисьуписьмовійформі. Арбітражний регламент регулює арбітражний розгляд, за винятком випадків, коли те чи інше з його правил суперечить нормі застосованого до його арбітражу закону, від якої сторони не мають права відступати. До цього слід додати, що Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, як випливає із Резолюції 31/98 і його змісту, розроблено для спеціального арбітражу, тобто арбітражу ad hoc, та не торкається правила процедури в інституційних арбітражах.

1ЄЕК– Економічна комісія ООН для Європи.

2ЕКАДС– Економічна комісія ООН для Азії та Далекого Сходу.

308

Розділ ХІІ. Міжнародний комерційний арбітраж

Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДС, як і Регламент ЮНСІТРАЛ, є результатом уніфікації правил арбітражної процедури. Однак, якщо Регламент ЮНСІТРАЛ має більш універсальний характер, Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДС розроблялись, як видно з їх найменування, для регіонального застосування. В Правилах ЕКАДС прямо перед­ бачено їх застосованість до арбітражного розгляду, що виникає

зміжнародної торгівлі регіону ЕКАДС (ст. 1). Як і Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ, Регламент ЄЕК та Правила ЕКАДС регулюють процедуру арбітражу ad hoc.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі підготувала і прийня­ ла у 1985 р. Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/172 від 11 грудня 1985 р.

зурахуванням потреб міжнародної торгівлі цей закон рекомендовано всім державам з метою одноманітності арбітражного законодавства і конкретних потреб практики міжнародного комерційного арбітражу.

Типовий закон немає прямоїдіївнаціональній системізаконодавства тієї чи іншої держави. Йдеться про те, що національні закони про арбітраж повинні ґрунтуватися на Типовому законі ЮНСІТРАЛ.

Законодавство, що ґрунтується на Типовому законі, вже прийнято вАвстралії,Канаді,Кіпрі,Нігерії,штатіКаліфорнія(США),Російській Федерації, Україні.

Найбільш принципове положення закону можна звести до такого. Типовим законом визначено сферу його застосування. Стаття 1 передбачає, що він застосовується до міжнародного комерційного арбітражу за умови додержання будь-якої угоди, що діє між даними державами та будь-якою іншою державою або державами. Положення цього закону застосовуються тільки в тому разі, якщо місце арбітражу знаходитьсявданійдержаві.Арбітражєміжнародним,якщокомерційні підприємства сторін арбітражної угоди в момент її укладання знаходяться в різних державах або одне з наступних місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства (місце арбітражу; місце, де повинна бути виконана значна частина зобов’язань або з яким найбільше пов’язаний предмет спору; сторони домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов’язаний більше ніж з однією стороною).

Велика кількість норм типового закону має диспозитивний характер,щодаєможливістьсторонамзасвоєюзгодоювстановлюватиінші правила процедури (п. 1 ст. 19).

309

ОСОБЛИВА частина

§ 4. Арбітражна угода та компетенція міжнародногокомерційногоарбітражу

Восновіарбітражноговирішенняспорівлежитьарбітражнаугода, тобто угода про передання спору на розгляд і вирішення арбітражу. Арбітражнаугодаєумовоюдлявизнаннякомпетенціїарбітражу,ітому найбільш актуальними були і залишаються проблеми правової природи арбітражної угоди та компетенції арбітражу.

Арбітражна угода є специфічним договором. Специфічність арбітражної угоди полягає в тому, що, будучи цивільно-правовим правочином, вона має процесуальні наслідки. А це означає, що для кваліфікації арбітражної угоди як цивільно-правового правочину застосовується цивільне законодавство. Що ж стосується виключення державного суду, тобто вилучення тієї чи іншої справи з його ведення та допустимості арбітражної угоди, то ці питання вирішуються на підставі цивільного процесуального законодавства.

Уміжнародномукомерційномуобігузустрічаютьсядвавидиарбіт­ ражних угод: арбітражне застереження і третейський запис. Угода про арбітраж, включена до контракту як така, що передбачає можливість розгляду спорів, котрі можуть виникнути з контракту, називається арбітражним застереженням. Угода про арбітраж, що передбачає можливість розгляду спору, укладена у формі окремої від зовнішньо­ торговельного контракту угоди, називається третейським записом.

Убільшості країн, у тому числі в Україні, Білорусії, Росії, країнах Східної Європи, Великій Британії, Франції, Німеччині, Данії, Норвегії, США, Канаді та ін., передбачено єдиний правовий режим арбітражного застереження і третейського запису. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про міжнароднийкомерційнийарбітраж»арбітражнаугода—цеугодасторін про передання до арбітражу всіх або окремих спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереженняабоокремоїугоди.Аналогічнанормаміститьсяуст.7Закону Російської Федерації «Про міжнародний комерційний­ арбітраж».

Якправило,увнутрішньомузаконодавствіпередбаченоколоспорів, які підлягають розгляду міжнародним комерційним арбітражем. Крім того, для більшості країн характерним для визначення дійсності арбітражноїугодиєзастосуваннякатегоріїпублічногопорядку.Інакше

310

Розділ ХІІ. Міжнародний комерційний арбітраж

кажучи, якщо спір стосується публічного порядку відповідної країни, він виключається з компетенції арбітражу.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть передаватися спори з договірних або інших цивільно-правових відносин,щовиникаютьприздійсненнізовнішньоторговельнихтаінших видівміжнароднихекономічнихзв’язків,якщокомерційнепідприємство хочабоднієїзсторінзнаходитьсязакордоном,атакожспорипідприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об’єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України. Закон також передбачає можливість скасування арбітражного рішення і відмови увизнаннітаприведеннідовиконанняарбітражногорішення,якщосуд вирішить, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку України (п. 2 ст. 34) або визнання та приведення до виконання цього рішення суперечить публічному порядку України (п. 1 ст. 36).

§5. Арбітражні рішення. Виконання рішень

Розглянувшиспір,арбітражвиноситьрішення,якимрозв’язується справа по суті.

Арбітражнерішенняєостаточним.Воновиноситьсявписьмовійфор­ мітапідписуєтьсяодноособовимарбітромабоарбітрами.Приколегіально­ му арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості членів арбітражу за умови пояснення причини відсутності інших підписів. В арбітражному рішенні повинні бути зазначені мотиви, на яких воно ґрунтується, висновок про задоволення або відхилен­ня позовних вимог, сума арбітражного збору та витрат по справі, їх розподіл між сторонами, дата і місце арбітражу. Після винесення арбітражного рішення кожній стороніповиннабутинаданайогокопія,підписанаарбітрами.

Унаціональномузаконодавствіможутьбутивстановленірізніформи оскарженнярішення(заявапроскасування,апеляціятаін.).Типовийзакон ЮНСІТРАЛ передбачає можливість скасування арбітражного рішення шляхомоскарження.Оскарженнявсудіарбітражногорішенняможебути здійсненотількишляхомпереданняклопотанняпроскасування,зокрема уразі,колисторона,яказаявляєклопотання,надастьдоказитого,щоодна із сторін в арбітражній угоді була будь-якою мірою недієздатною; якщо

311

ОСОБЛИВА частина

ця угода недійсна за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутністю такої вказівки — за законом країни суду; якщо сторона не була належним чином повідомлена про призначення арбітра чи про арбітражнийрозглядабозіншихпричиннемогланадатисвоїпояснення, або рішення винесено по спору, не передбаченому чи такому, що не підлягає умовам арбітражної угоди, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; якщо склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін та ін. Рішення може бутиоскарженеівтомуразі,колисудвизначить,щооб’єктспорунеможе бути предметом арбітражного розгляду за законами даної держави або арбітражне рішення суперечить публічному порядку цієї держави.

Рішення арбітражу виконуються добровільно. Добровільність виконаннярішеньарбітражувідповідаєправовійприродіцієїюрисдикції. Разом з цим іноді виникає необхідність звернення до застосування заходів примусового виконання рішень арбітражу.

Арбітражнерішеннянаціональногоарбітражувтійчиіншійдержаві звичайно виконується в тому самому порядку, що й рішення суду.

Для міжнародного комерційного арбітражу більш актуальною проблемоюєпорядоквиконанняіноземногоарбітражногорішення.Йдеться про те, чи може арбітражне рішення бути виконаним в іншій країні.

Попри на відмінності у національних законодавствах, можна констатувати,щовпринципіможливістьпримусовоговиконанняіноземного арбітражногорішенняпередбаченаувсіхкраїнах.Прицьомузагальний принцип виконання іноземних арбітражних рішень зводиться до того, що вони можуть бути виконані за законодавством іншої країни, де одержуєтьсяїхвиконання.Якщожєміжнароднийдоговір,учасниками якого є та чи інша держава, то відповідно до договірної міжнародної практики застосовуються міжнародно-правові норми.

Незважаючи на загальне положення про можливість примусового виконання іноземного арбітражного рішення, існують різні механізми визнання іноземного арбітражного рішення як підстави його наступного виконання.

Згідно із ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно буловинесено,визнаєтьсяобов’язковимтаприподаннівкомпетентний суд письмового клопотання приводиться до виконання. Сторона, яка спирається на арбітражне рішення або клопотання про приведення йогодовиконання,повиннанадатиоригіналналежнимчиномзавіреного арбітражного рішення або належним чином завірену копію останньо-

312

Розділ ХІІ. Міжнародний комерційний арбітраж

го, а також оригінал арбітражної угоди або належним чином завірену її копію. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна надати належним чином завірений переклад цих документів українською або російською мовою.

Отже,внаведенихвипадкахдлявизнаннярішенняіноземногоарбітра­ жу законодавство не передбачає формальної процедури підтверджен­ ня юридичноїдійсностірішення(екзекватурування).Однакузаконодавст­ ві окремих країн передбачені різні процедури екзекватурування. Так, згідно­ зі статтями 1477, 1478 ЦПК Франції іноземне арбітражне рішення підлягаєприведеннюдовиконаннятількинапідставіпостановипроекзекватуру,щонадходитьвідсудупершоїінстанції,врайоніякогорішеннябуло винесено.Екзекватуравидається­ судовимвиконавцемзазначеногосуду.

Правила визнання і можливості виконання арбітражних рішень уні­ фіковані в міжнародному масштабі, зокрема у Нью-Йоркській конвенції­ про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних­ рішень­

1958 р.

Конвенцією врегульовано основні питання про визнання та приведеннядовиконанняіноземнихарбітражнихрішень(статтіІІІ,ІV,V,VІ). Зобов’язання учасників Конвенції про визнання і приведення до виконанняарбітражнихрішеньміститьсяпершзавсевст.ІІІ,якапередбачає, щодержава,якадомовляється,визнаєарбітражнірішенняякобов’язкові і приводить їх до виконання відповідно з процесуальними нормами тієї території,деодержуютьсявизнанняіприведеннядовиконанняцихрішень, наумовах,викладенихунаступнихстаттях.Довизнанняіприведеннядо виконанняарбітражнихрішеньнеповиннізастосовуватисясуттєвобільш обтяжуючі чи більш високі мито або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбітражних рішень.

Конвенціявстановиланорми,щопопереджаютьдискримінаційний підхіддовизнаннятавиконанняіноземнихарбітражнихрішень,передбачивши необтяжливий митний режим. Крім того, з цією ж метою ст. ІV передбачає вичерпний перелік документів, які повинна надати сторона,щоодержуєвизнанняі приведеннядовиконанняприподанні такого прохання. Це належним чином завірене автентичне арбітраж­ не рішення або належним чином завірена його копія, автентична арбітражна угода або належним чином завірена її копія.

Заст.VКонвенціїувизнаннііприведеннідовиконанняарбітражного рішенняможебутивідмовленонапроханнятієїсторони,протиякоївоно спрямоване,тількиякщоцясторонанадастькомпетентнійвладізамісцем, де одержуються визнання і приведення до виконання, докази того, що:

313

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]