КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС УКРАЇНИ

Вимога про відшкодування шкоди може бути пред‘явлена під час

кримінального провадження до початку судового розгляду до:

–підозрюваного, обвинуваченого;

–або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Таку вимогу має право пред‘явити:

–особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, її представник;

–законні представники неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними;

–прокурор – в інтересах держави та в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права

(частини 1-3 ст. 128 КПК України).

Відмова у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє цивільного позивача права пред‘являти той же позов у кримінальному провадженні (ч. 6 ст. 128 КПК України).

Особа, яка не пред‘явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред‘явити його в порядку цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК України).

Підстава цивільного позову – це юридичні факти, з огляду на які позивач формулює свої вимоги і з наявністю яких закон пов‘язує виникнення правовідносин між позивачем і підозрюваним, обвинуваченим

(відповідачем).

Такими юридичними фактами є:

111

–вчинення кримінального правопорушення (або іншого суспільно небезпечного діяння);

–наявність майнової та/або моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням (або іншим суспільно небезпечним діянням);

–наявність причинного зв‘язку між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою.

Основними умовами пред‘явлення цивільного позову в кримінальному

провадженні є:

–процесуальна праводієздатність позивача;

–підвідомчість позову суду;

–відсутність винесеного судом рішення за тією ж підставою та предметом позову;

–подання позовної заяви.

Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам,

встановленим до позовів, які пред‘являються у порядку цивільного судочинства (ч. 4 ст. 128 КПК України).

ПИТАННЯ 89. Суб’єкти цивільного позову

Основними суб‘єктами цивільного позову у кримінальному

провадженні є цивільний позивач і цивільний відповідач.

Цивільний позивач у кримінальному провадженні – це фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку,

встановленому КПК України, пред‘явила цивільний позов (ч. 1 ст. 61 КПК України). Права та обов‘язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Цивільний відповідач у кримінальному провадженні – це фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за

112

шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного,

обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред‘явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК України (ч. 1 ст. 62 КПК України). Права та обов‘язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

ПИТАННЯ 90. Кримінально-процесуальні засоби забезпечення

цивільного позову

До заходів забезпечення цивільного позову належать:

1)пошук майна та місця його знаходження шляхом провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

2)тимчасове вилучення майна, набутого в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходів від нього;

3)арешт майна, який здійснюється за ухвалою слідчого судді або суду,

винесеної на підставі клопотання прокурора, слідчого за погодженням з прокурором чи цивільного позивача. Процесуальний порядок арешту майна врегульований статтями 170–175 КПК України;

4) передання майна, на яке накладено арешт, на зберігання. Особи,

яким передано на зберігання майно, на яке накладено арешт (керівник банку,

власник цього майна, його родич тощо) попереджаються про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України за розтрату, відчуження,

приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.

ПИТАННЯ 91. Вирішення цивільного позову в кримінальному

провадженні

Рішення по цивільному позову приймається судом. Зокрема:

113

–ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому;

–у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові;

–у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках неприбуття цивільного позивача, його представника чи законного представника (відповідно до вимог ч. 1 ст. 326 КПК України), суд залишає позов без розгляду. Особа,

цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред‘явити його в

порядку цивільного судочинства (ст. 129 КПК України).

ПИТАННЯ 92. Відшкодування шкоди, завданої незаконними

рішеннями, діями чи бездіяльністю

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (ст. 130 КПК України).

Відповідно до ст. 1176 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України

―Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду‖ від 1 грудня 1994 року відшкодуванню підлягає шкода, завдана фізичній особі внаслідок:

–незаконного засудження;

–незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;

–незаконного взяття і тримання під вартою;

114

– незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку,

виїмки;

–незаконного накладення арешту на майно;

–незаконного відсторонення від роботи (посади);

–та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини цих посадових і службових осіб.

Громадянинові відшкодовуються (повертаються):

–заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

–майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, тощо), майно конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

–штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

–суми, сплачені громадянином у зв‘язку з наданням йому юридичної допомоги;

–моральна шкода.

ПИТАННЯ 93. Поняття процесуальних строків та їх види

Процесуальні строки – це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов‘язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії (ч. 1 ст. 113 КПК України).

115

Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-

якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК України.

Для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого КПК України, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження (ч. 1 ст. 114 КПК України).

Будь-які строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею або судом, не можуть перевищувати меж граничного строку, передбаченого КПК України, та мають бути такими, що дають достатньо часу для вчинення відповідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень та не перешкоджають реалізації права на захист.

Строки у кримінальному провадженні поділяються на два види:

1)строки, що забезпечують максимальне скорочення часу між фактом вчинення кримінального правопорушення та вжиттям до винного заходів кримінального покарання чи іншого впливу;

2)строки, що гарантують забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

ПИТАННЯ 94. Правила обчислення процесуальних строків

Строки, встановлені КПК України, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.

При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години.

При обчисленні строку днями строк закінчується о 24 годині останнього дня строку.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.

116

Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

При обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою,

проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання,

взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.

Якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами – і неробочий час.

Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями,

припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи (ст. 115 КПК України).

Строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у медичному чи психіатричному стаціонарі, спеціальній навчально-виховній установі, – якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку (ст. 116 КПК України).

Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду. Подання клопотання про поновлення пропущеного строку не припиняє виконання рішення, оскарженого з пропущенням строку (ст. 117 КПК України).

ПИТАННЯ 95. Поняття і види процесуальних витрат

117

Процесуальні витрати – це витрати, що їх було зроблено при

здійсненні кримінального провадження.

Відповідно до ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються

із:

1)витрат на правову допомогу;

2)витрат, пов‘язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

3)витрат, пов‘язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів,

перекладачів та експертів; 4) витрат, пов‘язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Витрати на правову допомогу – це витрати, пов‘язані з оплатою допомоги захисника, представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором.

Допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених КПК України та законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого.

Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, – це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов‘язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв‘язку із відривом від звичайних занять (ч. 1 ст. 121 КПК України).

ПИТАННЯ 96. Поняття заходів забезпечення кримінального

провадження

Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи

кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінальним

процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу,

118

що застосовуються уповноваженими на те органами, які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, які залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Кримінально-процесуальний примус характеризується такими

ознаками:

–застосовується лише у сфері кримінального провадження;

–виступає у формі правовідносин;

–виражається у зовнішньому моральному, психічному та фізичному впливі на суб‘єктів, їх діяльність або майно;

–має характер особистого, майнового чи організаційного обмеження прав і свобод учасників процесу.

ПИТАННЯ 97. Види заходів забезпечення кримінального

провадження

Види заходів забезпечення кримінального провадження перераховані в

ст. 131 КПК України. Ними є:

(статті 148−153 КПК України);

4)відсторонення від посади (статті 154−158 КПК України);

5)тимчасовий доступ до речей і документів (статті 159−166 КПК України);

6)тимчасове вилучення майна (статті 167−169 КПК України);

7)арешт майна (статті 170−175 КПК України);

8)затримання особи (статті 188−192 КПК України, статті 207−213

України);

9) запобіжні заходи (глава 17 статі 176–213 КПК України).

119

Під час кримінального провадження застосовуються й інші заходи

забезпечення кримінального провадження, а саме:

–видалення обвинуваченого з зали засідання (ст. 330 КПК України);

–поміщення у приймальник-розподільник для дітей осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 499 КПК України).

ПИТАННЯ 98. Класифікація заходів забезпечення кримінального

провадження

1) за цілями застосування:

– заходи, що забезпечують участь підозрюваного, обвинуваченого у

кримінальному провадженні та виконання ними процесуальних обов‘язків

(запобіжні заходи);

−заходи, що забезпечують отримання засобів доказування (виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, тимчасовий доступ до речей і документів);

−заходи, що спрямовані на забезпечення належної поведінки учасників кримінального провадження (привід, накладення грошового стягнення,

відсторонення від посади); − заходи по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації

майна (тимчасове вилучення майна, арешт майна);

2) за часом дії:

– заходи, що тривають протягом певного часу (запобіжні заходи,

відсторонення від посади, арешт майна);

– заходи, які є короткочасними (привід, накладення грошового стягнення);

3) за підставами застосування:

– заходи, що застосовуються у зв‘язку з невиконанням процесуальних

обов‘язків (привід, запобіжні заходи);

120