3. Припинення права спільної сумісної власності подружжя
Припинення спільної власності подружжя здійснюється, зокрема, шляхом її поділу між співвласниками. Поділ скасовує режим спільності на набуте подружжям майно і, як правило, є наслідком, припинення шлюбу. Поділ спільного майна можливий і під час шлюбу (за ініціативою подружжя або у примусовому порядку у зв'язку із зверненням стягнення на майно дружини-боржника).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.[3;c.80]
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Спільно придбане колишніми дружиною і чоловіком майно належатиме їм на праві спільної часткової власності, якщо вони не передбачать, що таке майно має належати їм на праві спільної сумісної власності. Це пояснюється тим, що у разі виникнення права спільної власності на будь-який об'єкт воно вважається правом спільної часткової власності. Це право, як зазначається в літературі, є провідним видом права спільної власності. Воно завжди, якщо це прямо не передбачено законодавством або договором, передбачається. Право спільної сумісної власності виникає лише у випадках, передбачених законом або договором.
Якщо ж колишні дружина і чоловік після розірвання шлюбу у реєстраційному порядку продовжують проживати однією сім'єю, за заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу може бути визнане судом фіктивним ( ст. 108 СК).
Припинення спільної сумісної власності чи спільного майна подружжя відбувається шляхом поділу чи у разі смерті дружини або чоловіка. Поділ регулюється статтями 69—72 СК.[5;c.215]
Зазначений поділ можливий на вимогу кожного з подружжя, а також кредитора одного з подружжя при зверненні стягнення на частку останнього у спільному майні. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, за взаємною згодою незалежно від розірвання шлюбу.
Визначення часток дружини та чоловіка у спільному майні, чи, точніше, у праві спільної сумісної власності, це перший етап у вирішенні майнової сфери подружнього конфлікту. За ним, як правило, наступає другий - реальний розподіл, тобто розподіл (поділ) в натурі. Хоча не виключено, що один з подружжя чи колишнього подружжя вимагатиме лише визначення його частки.
У разі виникнення між ними спору щодо розміру їх часток у спільному майні суд виходить з визнання рівності цих часток. Відступити від принципу рівності часток подружжя суд може за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив або пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.[7;c.117]
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір одержуваних ними аліментів недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування. Це положення не можна розуміти таким чином, що сама наявність дітей, залишених з одним із подружжя, є підставою для збільшення його частки. Суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо цього потребують інтереси виховання та утримання дітей, оскільки обидва з подружжя зобов'язані виховувати і утримувати їх.
Так, інтереси дітей мають враховуватися при поділі між подружжям житлової площі. В інтересах дітей суд може відступити від принципу рівності часток подружжя при поділі меблів та інших предметів домашнього вжитку. Якщо ж інтереси дітей можуть бути задоволені без відступу від принципу рівності часток подружжя у їх спільному майні, суд не повинен порушувати цей принцип. [11;c.204]
Під час поділу майна подружжя речі, що належать дітям, не можуть ділитися, оскільки ст. 173 СК закріплює роздільність майна батьків та дітей. У тих випадках, коли подружжя за взаємною згодою чи суд на вимогу подружжя (одного з них) визначає розмір належної кожному з подружжя частки в їх спільному майні і не здійснює поділу майна у натурі, відносини спільної власності не припиняються. Однак відносини права спільної сумісної власності заміняються відносинами права спільної часткової власності.
Під час поділу спільного майна подружжя, пов'язаного зі смертю одного з них, визначається частка кожного з подружжя. Частка померлого, якщо немає заповіту, ділиться у рівних частинах між усіма спадкоємцями, покликаними до спадщини, включаючи й того з подружжя, хто пережив померлого. Вартість спільного майна та конкретних речей має бути зазначена у позовній заяві. У разі виникнення спору щодо вартості майна або окремих речей суд може призначити експертизу: товарознавчу (для визначення вартості речей та меблів) або будівельну (для визначення вартості житлового будинку, якщо він входить до складу майна).[20;c.85]
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Це ж положення передбачене ще у другому абзаці п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України".[10;c.115]
Якщо одному з подружжя передаються речі і права, вартість яких перевищує належну йому частку, другому з подружжя повинна бути присуджена відповідна компенсація. Подружжю може також належати право на вклад у статутному фонді господарських товариств. Якщо такий вклад зроблено у період шлюбу, то вважається, що він входить до складу спільного майна подружжя. При поділі вкладу, оформленого на ім'я одного з подружжя, можливі три варіанти:
1) прийняття другого з подружжя до складу учасників господарського товариства і поділ вкладу між обома з подружжя, якщо це передбачене установчими документами товариства і на це є згода його вищого органу;
2) виплата тим з подружжя, хто є учасником господарського товариства, другому з подружжя відповідної компенсації;
3) вихід того з подружжя, хто є учасником господарського товариства, з його складу й поділ коштів, одержаних ним пропорційно його частці у статутному капіталі товариства, між подружжям.[13;c.64]
На практиці особливі труднощі виникають при поділі житлового будинку і квартири. За неможливості цього суд має право визначити порядок користування окремими приміщеннями. При цьому окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені у спільному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування будинком може бути визначений і для учасників спільної сумісної власності. У разі неможливості поділу будинку в натурі чи встановлення порядку користування ним співвласнику, який виділяється, за його згодою виплачується грошова компенсація, розмір якої визначається за угодою сторін, а при її відсутності — судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
ВИСНОВОК
Спільність майна, як правило, найбільш повною мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть виникати ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності та поділ належного йому майна.
Для законодавства традиційним є режим спільності майна подружжя. Він передбачає об'єднання майна дружини та чоловіка в єдину май нову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, корис тування та розпоряджання. У сучасному розумінні сутності режиму спільності подружжя розглядається як особи, котрі мають спільний інтерес у підтриманні майнового благополуччя сім'ї, а їхні відносини характеризуються як відноси ни економічного партнерства. Внесок кожного з подружжя незалежно від його конкретного виразу та обсягу розглядається як суттєвий і необхідний елемент формування і підтримання майнової спільності. Таким чином, фундаментальна концепція режиму майнової спільності виражається в принципі економічного партнерства подружжя.
Отже, під час написання індивідуальної роботи були розглянуті основні питання право спільної сумісної власності подружжя.
Подружжя може бути суб'єктом майнових відносин, у тому числі — відносин власності, як на загальних цивілістичних засадах, так і на підставі спеціальних умов, спричинених фактом перебування їх у шлюбі. При цьому найбільш істотно виявляються особливості тих майнових відносин подружжя, які складаються між ними (внутрішні відносини). Ці особливості визначаються переважно нормами сімейного законодавства, а зовнішні (відносини подружжя з третіми особами) — переважно нормами цивільного законодавства. Таким чином, правове регулювання майнових відносин подружжя ускладнене і переобтяжене характером особистих стосунків між чоловіком і дружиною, що, в свою чергу, і вимагає окремого глибокого їх дослідження.
У літературі з сімейно-правових питань останнім часом завершилося формування концепції правового режиму спільної сумісної власності.
Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна, яке набувається ним за час шлюбу. Подружжя користується рівними правами на майно.
Також законодавством визначається майно, яке належить до спільної сумісної власності чоловіка і дружини. Таким чином, Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Отже, розгляд питання про спільну сумісну власність подружжя є актуальним в сімейному праві.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Юрінком, 1996.- 80 с.
Сімейний кодекс України : Офіційний текст: (Міністерство юстиції України (Київ). -К.: Кондор,
3. Дзера О. В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України // Юридична Україна. — 2003. — №1.-С.58.
4. Драгневич Л. Сутність і ретроспектива становлення та розвитку шлюбно-сімейних відносин в Україні // Підприємництво, господарство, право. — 2002. — № 1.
5. Жилінкова І.В. Правове регулювання майнових відносин у сім'ї в контексті нового сімейного законодавства //.
6. Миронова Г. Моральні засади Сімейного кодексу України // Право України. — 2004. — № 4.
7. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С. Червоного. — К. : Істина, 2008. - 215 с.
8. Ромовская З. Семейный кодекс Украины // Юридическая практика. — 2007. — №1.-8 янв
9. Ромовська 3. Сімейний кодекс України: погляд у майбутнє // Право України. — 2001. — № 2.
10. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар . - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007. - С.297
11. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Гопанчука В. С. К.: Істина, 2005. - 299 с.
12. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: У 2-х кн. / За заг ред. С.Я. Фурси. - К., 2005. - С. 561.
13. Сімейне право України. - К.: Істина, 2008. - С. 77-78.
14. Советское семейное право / Под ред. В. А. Рясенцева. — М., 1982. — С. 4