§ 8. Юридичний позитивізм.

Нормативна теорія Г. Кельзена

Своїми витоками нормативна теорія права має юридичний позитивізм XIX ст. (Дж. Остін). її родоначальником був австрійський юрист Ганс Кельзен (1881—1973), з 1940 р. жив у США. Його основна праця «Чиста теорія права» (1934 р., 2-е розширене вид. 1960 р.) містить виклад суті нормативізму, поглядів на державу і право.

Чисте вчення про право, пояснює Кельзен, є теорія позитивного права: «позитивного права взагалі, а не якого-небудь конкретного правопорядку». Воно називається «чистим» тому, що займається одним тільки правом, його юридичним (нормативним) змістом і «очищає пізнаваний предмет від усього, що не є право в точному значенні». Воно прагне звільнити правознавство від усіх чужих йому елементів. Чистота теорії права Кельзена припускає

419

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

звільнення юриспруденції від запозичень з інших наук і виключає з неї ідеологічні оцінки, маючи завдання деідеологізації правознавства, створення суворо об'єктивної науки про право і державу. «Чиста теорія прагне перебороти ідеологічні тенденції й описати право таким, яким воно є, не займаючись його виправданням чи критикою». Кельзен уявляє теорію права відособленою від моральної філософії, як науку емпіричну і «соціально-технічну», а юриспруденцію — вільну від політики.

Таким чином, предметом вивчення теорії права, за Кельзеном, є законодавчі норми, правопорядок, відносини між різними правопорядками. Мета теорії — забезпечити юриста (правознавця і практика) розумінням і описом позитивного права.

Право Кельзен визначає як «нормативний примусовий порядок», як «систему норм, що регулюють людську поведінку», здійснюваних у примусовому порядку (на відміну від релігії, моралі). Норма, що являє собою підставу дійсності іншої норми, є стосовно неї вищою нормою. Згідно з Кельзеном, вони в національних правових системах погоджені між собою й утворюють сувору ієрархію у вигляді піраміди норм. На вершині цієї піраміди знаходиться основна норма — загальне джерело всіх норм. Нижче слідують загальні норми (закони, урядові норми, нижчих органів влади тощо), встановлені в законодавчому порядку чи шляхом звичаю. «Норма» — це смисл акту, який предписує, дозволяє чи уповноважує певну поведінку. Нарешті, підвалину піраміди норм, її останню ступінь, складають індивідуальні норми, створювані судовими й адміністративними органами при вирішенні конкретних справ. «Всі норми, дійсність яких можна вивести з однієї і тієї ж основної норми, створюють систему норм, нормативний порядок».

Сутність основної норми повинна усвідомлюватися як безпосередньо зв'язана з конституцією, прийнятою в державі, і створеним нею правопорядком. Зміст основної норми зводиться до формули: «Належить поводитися так, як предписує саме ця конституція». Вона придає нашим уявленням про легітимність існуючого правопорядку логічно завершену форму. Отже, в теорії Кельзена поняття права охоплює не лише загальнообов'язкові норми, установлені державною владою, але і процес їх реалізації на практиці. «Застосування права є також і створення права», — підкреслював теоретик нормативізму.

420

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Держава, за Кельзеном, конституюється правопорядком. Держава і право — тотожні. «У своїй якості політичної організації "держава є правопорядок», «централізований порядок примусу», «державний правопорядок». Таким чином, держава виступає тут у двох вимірах: як панування і як право («правова функція»). І хоча право і влада не те саме, само по собі право не може існувати без влади, а тому право, відповідно до «чистої теорії права», є «специфічний порядок чи організація влади».

Форма державності, пише Кельзен, «є всього лише окремий випадок форми права взагалі». Поняттям «форма державності» позначається спосіб створення як загальних норм у сфері законодавчої діяльності, регульованої конституцією, так і створення індивідуальних норм «у випадку адміністративного акту, судового рішення чи угоди». Якщо держава розуміється як правопорядок, робить висновок Кельзен, тоді будь-яка держава, включаючи авторитарну, є правовою, адже «держава, не підлегла праву, немислима». «Порядок Республіки Рад слід розуміти як правовий порядок точно так само, як порядок фашистської Італії чи демократичної капіталістичної Франції».

У дійсності правова держава, як особливий тип держави, це щїише та, на думку Кельзена, яка відповідає вимогам демократії і правової безпеки. Отже, правова держава — «відносно централізований правопорядок, відповідно до якого відправлення правосуддя і управління ґрунтується на законах (тобто на загальних правових нормах), прийнятих обраним народом парламентом за участю чи без участі глави держави; члени уряду відповідальні за свої акти; суди незалежні; а також гарантуються певні громадянські свободи, особливо свобода віросповідань, свобода совісті і слова».

Теорія основної норми Кельзена включає й основну норму міжнародного права як підставу міжнародного правопорядку. Ідеї верховенства міжнародного права над законодавством держав, встановлення інститутів конституційного контролю одержали значне поширення в сучасному світі і відображення в Конституції України 1996 р. (ст. 18, 55 ч. 4, 147 та ін.). Під впливом нормативізму правознавці стали приділяти більше уваги протиріччям, пробілам у праві, створенню стрункої системи законодавства, формалізації права.

421

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Різновидом юридичного позитивізму другої половини XX ст. була концепція англійського правознавця, творця лінгвістичної теорії права Х'юберта Харта (1907—1992). У книзі «Концепція права» (1961 р., укр.вид. 1998 р.) він, підтвердивши неспромож¬ність простої моделі права Дж. Остіна як веління суверена, так само рішуче відокремлював право від моралі. На його думку, право підлягає вивченню як система логічно взаємозв'язаних норм («первинних» і «вторинних» правил — законодавчих установлень, правил визнання, правил зміни і правил винесення судового рішення), в рамках якої будь-яке юридично значиме рішення може бути виведене за допомогою логічних операцій без звертання до соціальних, політичних і моральних обґрунтувань. Тому проблема справедливості чи несправедливості позитивного закону знаходиться поза сферою правознавства. Згодом погляди Харта на право еволюціонували. Зокрема, він визнав, що розвиток права і моралі взаємозалежні, а концепції природного права не ворожі юридичному позитивізму («Ессе з юриспруденції і філософії», 1983 р.).

Сьогодні в західному правознавстві яскраво виражено процес зближення, конвергенції юридичного позитивізму і теорій природного права. Тепер жоден позитивіст не заперечує моральної сторони у змісті права. Позитивізм лише пропонує свій погляд на право, необхідність і важливість якого постійно відчувається. При цьому позитивісти беззастережно поділяють ліберальні цінності, що дозволяє їм розрізняти правові й неправові нормативні системи («Positivism to day», 1996).