§ 6. Соціологічна юриспруденція

Як напрямок у сучасній теорії права і держави соціологічна юриспруденція з'явилася, по-перше, під впливом соціології, що виділилася наприкінці XIX ст. у самостійну науку, методи якої одержали значне поширення в суспільних дисциплінах. По-друге, у зв'язку з потребою в цілеспрямованому вивченні і використанні права як інструменту регулювання і соці¬ального контролю, недопущення соціальних потрясінь. По-третє, в противагу соціально-позитивістському правознавству, соціологічна юриспруденція розвиває ідеї солідаризму, уявлення про особливу практичність права у справі стримування і попередження суспільних розбіжностей і конфліктів. Вона акцентує увагу не на тому, що є право, а на тому, як право діє. її представники закликали шукати право в житті, суспільних відносинах.

413

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Засновником соціології права, школи «вільного права» називають нашого співвітчизника Євгена Ерліха (1862—1922)1.

У передмові до «Основ соціології права» Ерліх резюмує головний зміст книги: «Центр ваги розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, знаходиться не в законодавстві, не в юриспруденції чи судочинстві, а в самім суспільстві». Отже, право коріниться не в текстах законів, не в судових прецедентах, а в житті суспільства. Право, згідно з Ерліхом, — «загальний регулятор поведінки людей». Наука про право є частиною теоретичної науки про суспільство. «Соціологія права — це наукове вчення про право». Перше і найважливіше її завдання — визначати і систематизувати ті складові частини права, які регулюють відносини в суспільстві.

Вихідні начала самого права, пише Ерліх, варто шукати в утворюючих суспільство об'єднаннях і союзах, таких як родина, торгові товариства, громада, держава. «Щоб зрозуміти витоки, розвиток і сутність права, слід насамперед вивчити порядок, що існує в суспільних союзах. Причина невдач усіх попередніх спроб пояснити право полягала в тому, що вони виходили від правових предписань, а не з цього порядку». Отже, і в далекому минулому, і в сучасному суспільстві право, за Ерліхом, являло собою порядок, що існував у родах, родинах, а також у нормах і предписаннях, які визначають внутрішній лад союзів і об'єднань (договорах, статутах, угодах). Ці норми і предписання («суспільне право») утворять, за його вченням, право першого порядку. Все приватне право є не що інше, як право об'єднань.

Для охорони його норм і регулювання спірних відносин існують «норми рішень», утворюючих право другого порядку. Ці норми створюються діяльністю держави і юристів. До права другого порядку відносяться кримінальне, процесуальне, поліцейське право, які не регулюють життя, а повинні лише підтримувати і захищати організаційні норми. Якщо громадянський і

_________________________________________

1.Ерліх Євген народився в Чернівцях. 1886 р. закінчив Віденський ун-т. Згодом — доктор права. Багато років викладав у Чернівецькому ун-ті. З 1901 р. — декан юридичного ф-ту, у 1906—1914 — ректор ун-ту. Автор праць: «Мовчазне волевиявлення» (1893 р.), «Примусове й непримусове право у цивільному кодек¬сі Німецької імперії» (1900 р.), «Основи соціології права» (1913 р.) та ін. Остання робота вийшла англійською мовою з передмовою Р. Паунда (1933 р.) .

г 414

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

торговий кодекси не дають конкретних предписань до вирішення даного конфлікту, то слід звертатися до статуту даного об'єднання чи союзу, тобто до правових норм союзу, які мають пряме відношення до даного правового факту. Наслідком взаємодії цього суспільного права, державного права і права юристів і є «живе право» — не встановлене правовими положеннями, але пануюче в суспільстві. Живе право, визначає Ерліх, «є внутрішній розпорядок людських союзів» — вільних об'єднань членів громадянського суспільства, захищених державою.

Тому закон, за Ерліхом, не стільки право, скільки засіб забез¬печення права: застосування закону повинне бути підлегле тільки цій меті. У правосудді вирішальна роль належить не «мертвим параграфам закону», вважає Ерліх, а вільному слову юристів, свободі суддівського розсуду, «свободному підходу до права».

Вчення Ерліха вплинуло на соціологічну юриспруденцію Р. Паунда, а ідея «вільного права» — на реалістичну школу права.

Німецький юрист, соціолог, економіст і історик Макс Вебер (1864—1920) вважав закономірним у сучасному розвитку права його раціоналізацію і систематизацію, «зростаючу передбачуваність, функціонування правосуддя». У своїй роботі «Соціологія права» він вважав цю властивість права однією з найважливіших передумов до розвитку підприємств капіталістичного типу, які потребують юридичної «безпеки руху». На його думку, обсяг і межі вільної оцінки доказів визначаються в першу чергу «інтересами (грошового) обігу, тобто економічним моментом». Раціоналізація права особливо помітна в сфері матеріального права — «все більшим звертанням до логічного тлумачення змісту як самих правових норм, так і, насамперед, угод». Вебер вважав, що і за межами товарного обігу раціоналізація права «на перший план усюди висуває на місце оцінки зовнішнього ходу речей скоріше напрям думок як власне значимий фактор».

Таким чином, соціологія права, за Вебером, все більше виявляє його раціоналізацію, логічне, вільне тлумачення правовідносин.

Для Дюркгейма право являє собою найбільш стійку форму організації суспільства: «право відтворює основні форми соціальної солідарності». Видам права (публічне, приватне, криміначь-

415

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

не), на його думку, відповідають різні види суспільної солідарності. «Для того щоб зникли вбивці, потрібно, щоб збільшилася відраза до пролитої крові в тих соціальних шарах, з яких формуються ряди вбивць, а для цього потрібно, щоб вона збільшилася у всім суспільстві». Злочин трактувався французьким соціологом як дія, що суперечить колективній свідомості.

Однак найбільше поширення соціологічна юриспруденція одержала в США. Послідовник Ерліха Роско Паунд (1870—1964) в узагальнюючій п'ятитомній монографії «Юриспруденція» (1959 р.) суть нового підходу в соціологи права бачив у «інстру¬ментальному прагматичному підході» до вивчення права.

Слідуючи принципу прагматизму, доцільності права, Паунд закликав юристів не обмежуватися вивченням «права в книгах» (тобто права в законі, у нормативних актах), а звернутися до аналізу «права в дії». Юристи повинні показати, як воно реаль¬но функціонує і впливає на поведінку людей.

Право, за Паундом, — інструмент соціального контролю, один зі способів контролю за поведінкою людей нарівні з релігією, мораллю, звичаями і т.п. Він підкреслював, що юристу необхідно знати суміжні наукові дисципліни і вміти застосовувати їх методи при дослідженні права в контексті соціальних відносин. Право, правотворчість має метою забезпечити юридичний захист, компроміс і гармонію людських інтересів.

Право в дії, згідно з Паундом, має три аспекти. По-перше, — це правовий порядок, або режим регулювання соціальних відносин за допомогою систематичного й упорядкованого застосування сили органами держави. По-друге, правом називають офіційні джерела, які служать керівництвом при винесенні судових і адміністративних рішень. По-третє, право є судовий і адміністративний процес (правозастосовча діяльність у суді й адміністрації). Ці визначення і дають розуміння права як «високоспеціалізованої форми соціального контролю, здійснюваного на основі владних предписань у рамках судового й адміністративного процесу».

Таким чином, американський теоретик, як і інші прихильники прагматичної юриспруденції, прагнув розкрити не сутність права, а сукупність його значень, соціологічних, нормативних і практико-процесуальних уявлень про право. Ці ідеї одержали назву багатоаспектного підходу до вивчення права.

416

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Р. Паунд весь час підкреслював, що право повинне служити не роз'єднанню членів суспільства, а, навпаки, зміцненню згоди і кооперації між ними. «Ми хочемо вивчати правопорядок, замість того, щоб вести суперечки про природу права». Тому мета права, за Паундом, — улагоджування соціальних конфліктів і досягнення цивілізованих відносин між людьми. «Намітилася тенденція до того, щоб усвідомлено направити політичні і правові інститути на утвердження загальнолюдських цілей».І юриспруденція покликана стати «юридичною соціальною інженерією», що виключає активне втручання держави в сферу приватних інтересів.

Ідея соціального контролю за допомогою права припускає, на думку американського теоретика соціологічної юриспруденції, стабільність права, однак враховуючу зміни умов життя суспільства («правовий порядок повинен бути настільки ж змінюваним, наскільки стабільним»). Правопорядок повинен постійно «переглядатися відповідно до змін у суспільному житті, яке він повинен регулювати». Паунд передбачав розширити повноваження суддів, надати їм свободу розсуду з вирішення певних суперечок, що вимагають моральної оцінки поведінки сторін, застосування принципу справедливості. При цьому дискреційні повноваження судів не повинні були поширюватися на відносини приватної власності й комерційних угод. Таким чином, ключова роль у досягненні соціальної рівноваги ним відводилась судам.

Концепція Паунда була сприйнята багатьма його учнями в Гарвардській школі права, знайшла широкий відгук у амери¬канських суддів, у т.ч. Верховного суду США.