§ 4. Мусульманська політико-правова думка

в Середні віки

Згідно з переказами, у 610 р. житель Мекки Мухам-мед (570 — 632) виступив проти давньоарабського багатобожжя з проповіддю покірності єдиному богу — Аллаху (іслам — «покірність»). У 622 р. Мухаммед і його прихильники через пере¬слідування з боку місцевої знаті переселилися з Мекки в Медину—з цього року ведеться мусульманське літочислення. Мединська громада («умма») мусульман (муслім — «відданий») стала своєрідною теократичною державою, що перетворилася при спадкоємцях Мухаммеда — халіфах у великий Арабський халіфат. До середини VIII ст. халіфи поширили свою владу на Північну Африку, Сирію, Палестину, Ірак, Іран, Піренейський п-ов, Закавказзя і Середню Азію. Іслам став світовою релігією.

Джерелом віровчення ісламу є Коран (запис проповідей і ви¬словів Мухаммеда) і Сунна (перекази про висловлення і вчинки Мухаммеда). Коран і Сунна — основа релігійних, правових і моральних норм, що регулюють усі сторони життя мусульманина, які визначають «правильний шлях до мети» (право — «шаріат»). Особливість ісламу в тім, що Коран і Сунна вважаються діючим правом. Передбачається, що вони містять рішення всіх питань, що виникають у житті. Правознавці часто посилаються на положення в Корані: «Ми не упустили в книзі нічого».

82

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Які найважливіші політико-правові ідеї в них?

По-перше, як і всяка релігія, іслам проповідує братерство віруючих, необхідність дотримуватися загальновизнаних норм моралі, «любити благочестя». У сурах Корану містяться заклики не допускати «смут і гноблення», поширювати правосуддя і віру в Аллаха, допомагати сиротам і бідним. Коран засуджує жадібність, багатство, забороняє лихварство, однак виправдовує соціальну і майнову нерівність, вважає законним рабство. За зазіхання на власність Коран визначає жорстоке покарання: «Злодію і злодійці відтинайте руки за те, що зробили вони, в назідання від Бога».

Віруючі, прихильники ісламу, засуджують війни, тероризм. Але ісламський фундаменталізм керується тими положеннями Корану, де йдеться про «невірних», «багатобожників», їх виправдане вбивство.

По-друге, серед норм Корану, які регулюють взаємини людей, помітно переважають загальні положення у формі морально-релігійних орієнтирів, що дають простір для їх тлумачення. Переважна частина нормативних предписань Сунни також має казуальний характер. До початку VIII ст. мусульманська право¬ва доктрина тільки почала складатися. Мусульманські учені-юристи часто наводять переказ, начебто сам пророк Мухаммед усіляко заохочував «іджтіхад» — вільний розсуд судді у випадку мовчання загальновизнаних джерел мусульманського права: «Якщо суддя виніс рішення за своїм розсудом і виявився правий, то він повинен бути винагороджений подвійно, а якщо він судив за своїм розсудом і помилився, то йому належить винагорода в однократному розмірі». Бурхливий розвиток іджтіхаду в VIII—X ст. привів до того, що мусульманські учені-юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права. В основних рисах склалася його кодифікована система («іджма»).

Четвертим джерелом (і методом) мусульманського права вважається «кіяс» — судження за аналогією у питаннях права.

По-третє, Коран і Сунна предписують безумовну покірність владі: «Віруючі! Коріться Аллаху, коріться посланнику його і тим з вас, хто має владу». Влада пояснюється як божественне

83

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

встановлення: «Воістину Аллах дарує свою владу, кому побажає». Хоча теоретично визнавалося, що від імені Аллаха вищу владу на землі здійснює громада, що володіє повним суверенітетом, мусульманське державне право виходило з того, що законодавча влада належить муджтахідам — авторитетним правознавцям.

У мусульман не було ієрархічно організованого духівництва, але є «люди релігії» — проповідники, учителі богослов'я, муджтахіди, каді і муфтії, які здійснюють суд за шаріатом, керівники громад, що мають величезний вплив на масу віруючих, на політику султанів і емірів.

Мусульманське право і сьогодні є основою шаріату тієї чи іншої мусульманської країни. Але національні системи позитивного права цих країн суттєво відрізняються. Згодом внаслідок модернізації державного законодавства, рецепції деяких положень європейського права у XIX—XX ст. в багатьох мусульманських країнах було прийнято цивільні, кримінальні, податкові, сімейні, торгові та ін. кодекси за європейським і американським зразками.

В ісламі існує ряд напрямків і течій, кожне з яких вважає себе істинним сповідником релігії, має свою політичну концепцію. Сунніти визнають Коран і Сунну, дотримуються релігійно-правових правил тлумачення їх текстів при вирішенні питань шаріату. Суннізм — переважаюча течія ісламу. Суннітська політична концепція, розроблена з XI ст., відстоює суверенітет громади, обмежує ііладу глави держави нормами мусульманського права, підкреслює «верховенство шаріату». Повноваження халіфа позбавлені божественного характеру, він не користається законодавчою вла¬дою. Його влада має джерелом договір між громадою і претендентом на халіфат.

На відміну від суннітів шиїти визнають законними халіфами тільки прямих нащадків четвертого халіфа Алі (зятя пророка Мухаммеда). Вони вважають їх владу божественним встановленням і відстоюють принцип передачі влади в спадок. З питань, не врегульованих Кораном і Сунною, лише їх рішення мають силу закону. Шиїти визнають Коран і ті частини Сунни, де йдеться про Алі.

Політичне життя Арабського халіфату не дозволяло ставити для обговорення традиційних для європейської думки проблем

84

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

різних форм правління, співвідношення церкви і держави, держави і права. Найбільш досліджуваними проблемами середньовічною арабською філософією були проблеми мистецтва влади правителя і її завдань, важливість його моральних якостей і компетентності. У розробці політичних проблем важливу роль зіграли такі видатні мислителі, як аль-Фарабі (870 — 950), Авіцен-на (Ібн Сіна) (980 — 1037) і Ібн Рушд (1126—1198). Вони багато в чому слідували грецьким філософам, насамперед поглядам Пла-тона й Аристотеля. Так, аль-Фарабі велику увагу приділяв мистецтву верховної влади — умові для досягнення щастя. Він розрізняв два різновиди «міст» (держав): «неосвічені» і «доброчесні». Тільки в останніх, на його думку, високоморальні жителі і правителі прагнуть до щастя, заснованого на знанні і благу. В інших же державах влади прагнуть тільки до особистої вигоди. Таким чином, «доброчесне» місто-держава у аль-Фарабі — це модель найкращого і природного спілкування, гідного способу життя. Він вважав головною метою політики досягнення щастя і кращої долі для людини. Політичне мистецтво в нього будується на морально-етичних принципах, а не на принципах шаріату.

Близької концепції дотримувався і Авіценна, який бачив сенс політичного знання у вивченні способів здійснення влади, керівництва й організації справ у «доброчесних» і «поганих» містах, у пізнанні причин їх підвищення і падіння. Ібн-Рушд був глибоко переконаний у можливості організації громадського життя на твердому фундаменті знання і відсторонення від влади представників духівництва і богослов'я.

Своєрідну концепцію розвитку держави розробив видатний арабський історик Ібн Хальдун (1332—1406). Він розрізняв суспільство і державу, прагнув виявити їх співвідношення і закономірності розвитку.

Мислитель виділяє три типи держави: «природна монархія» — деспотична держава, що здійснює тільки інтереси правителів, ,що спираються на силу; «політична монархія», у якій проводить¬ся розумна політика, захищаються інтереси підданих, але залишається для них «чужою», тому що не зв'язана з ними загальною релігією; «халіфат» — держава, що захищає віру, підтримує земний порядок, це — мусульманська громада з правителем.

85

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Висновки

Середні віки — час панування теологічної свідомості, її впливу на політико-правову думку. Систематизувавши християнську теологію на основі філософії Аристотеля, Тома Аквінський розвинув християнську доктрину держави і права; обґрунтував принцип верховенства церкви над державою, ієрархічний принцип організації суспільства, сутність влади, переваги монархії, виклав свою теорію закону. Першим серед мисли гелів Середньовіччя Д. Аліг'єрі сформулював ідею всесвітньої Монархії. М. Падуанський засуджував теократичні теорії, політичні притязання церкви і вперше теоретично обґрунтував приналежність народу законодавчої влади, безмежно розширивши уявлення про народний суверенітет як справжнє джерело влади — світської і духовної. Ця ідея знайде правового закріплення в майбутніх конституціях.

Загальним для політико-правової ідеології країн Арабського Сходу і Західної Європи було те, що та й інша прагнули на основі пануючого релігійного світогляду у своїх концепціях відображати інститути феодального суспільства. У країнах ісламу більш, ніж у середньовічній Європі був виражений тісний зв'язок релігії і політики. Сучасний мусульманський фундаменталізм ниступає проти модернізації ісламу, за неухильне дотриманим традиційних норм релігії і права.

86

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________