2.1 Злочини проти особистості

а) Убивство

Постанови про убивство в Правді Ярослава. Норми про убивство в пам'ятниках права Київської держави XI-XII в.в. змінювалися в міру розвитку принципів феодального права і права привілею.

У Правді Ярослава про вбивство говорить стаття 1: "Убьеть мужь мужа, то мьстити брату брата, или сынови отца, любо отцю сына, или брату чаду, любо сестрину сынови; аще не будетъ кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будеть, любо словенин, то 40 гривен положити за нь".

По цій статті встановлюється взагалі єдиний розмір карного штрафу і притому єдиний розмір за вбивство представників різних груп тодішнього суспільства: русинів, гридинов, купців, ябетников, мечников, ізгоїв, словенинов. Цілком можливо, що розмір штрафу за вбивство цих людей був раніше неоднаковий. Також можливо, що за вбивство ізгоїв платили штраф у меншому розмірі, ніж за вбивство вільного чоловіка.

Стаття 1 Короткої Правди обмежує помсту між досить вузьким колом родичів (батько, син, племінники). Вона має на увазі післясудову помста.

За змістом статті 1 Короткої Правди у випадку вбивства вільного чоловіка вільним чоловіком можуть мстити родичи чоловічої статі; якщо ж не буде тих осіб, що могли б помститися, то вбивця платить 40 гривень за голову. Якщо вбитий буде русин, або гридин, або купець, або ябетник, або мечник, або ізгой, або словенин, то все рівно за їхнє вбивство треба сплатити 40 гривень.

Родичи вбитого, відмовляючись від помсти, могли одержати головщину, що стягується в розмірі вири (тобто в розмірі 40 гривень).

Якщо родичей месників не було, то з загального змісту статті 1 Короткої Правди випливає, що князь, проте, стягував штраф у розмірі 40 гривень з вбивці. Вираження "аще не будеть кто мьстя" може означати, що або месників з числа родичей, установлених даною статтею, не буде або вони відмовляються від помсти, надаючи перевагу одержанню головщини.

У статті 1, безсумнівно, відбилося прагнення з боку князя захистити життя представників свого "княжого" суспільства.

Постанови Правди Ярославичей. У Правді Ярославичей вже в достатньому ступені одержали відображення принципи феодального права — права-привілею при встановленні покарань за вбивство. Але ці принципи були відбиті при встановленні покарань тільки за вбивство осіб, належних до вузького кола князівського суспільства, навіть до князівського двору. Недарма Правду Ярославичей деякі дослідники називали регламентом князівського господарства.

Про вбивство в Правді Ярославичей говориться у великій кількості статей (9 статей). Перші три статті (19 — 21 Акад.) говорять про вбивство огнищан.

"Аще убъють огнищанина в обиду, то платити за нь 80 гривен убиици, а людем не надобе; а в подъездном княжи 80 гривен.

А иже убъють огнищанина в разбои, или убийца не ищуть, то вирное платити в неи же вери голова начнеть лежати.

Аже убъють огнищанина у клети, или у коня, или у говяда, или у коровье татьбы, то убити в пса место; а то же покон и тивуницу".

Правда Ярославичей говорить про вбивство огнищан у трьох випадках.

По-перше, статтею 19 Акад. передбачалося вбивство огнищанина "в образу", за що стягувалося безпосередньо з вбивці 80 гривень (підкреслювалося, що люди не приймають участі в платежі цих 80 гривень).

"В образу" — це навмисне вбивство без усяких зм'якшуючих або обтяжуючих обставин. З іншого боку, вбивство, "в образу" на відміну від вбивства в розбої відрізняється тим, що встановлена особа, яка вчинила злочин та наявністю вбивці.

Вираження "а людем не надобе" означає, що кругова порука членів верви скасовується в даному випадку. Зміст цього скасування укладався в тім, що самостійний платіж 80 гривень повинний повести до остаточного руйнування убивці, а можливо і до продажу його в рабство. Словом, скасування кругової поруки веде до посилення карної репресії у відношенні вбивці огнищанина, в образу.

Наступна стаття (20 Акад.) передбачає вбивство огнищанина в розбої. У цьому випадку передбачається, що вбивці сховалися і не виявлені. Тоді "люди" — члени тієї верви, де виявлений труп — або повинні розшукати вбивцю, що зобов'язаний сплатити 80 гривень, або ж, якщо вони не хочуть його розшукувати самі сплачують цю суму.

У статті 21 Акад. передбачається вбивство огнищанина в "клети", або в місці крадіжки коня, м'ясних туш ("говяда") і корів. Дана стаття передбачає збройний грабіж на території князівської садиби, при якому жертвою упав огнищанин, причому збройний грабіжник убивається без суду, на місці.

Випадок, коли огнищанин — найбільший представник князівського двору, свого роду "гранд" — принизився до крадіжки корови, занадто винятковий, щоб бути предметом окремої: законодавчої норми. Подвійна вира (80 гривень) установлювалася за убивство, під'їзного (ст. 19 Акад.) князівського тіуна (ст. 22 Акад.) і старого конюха на підставі судового рішення князя Изяслава яке було винесено у відношенні дорогобужцев.

Після статей, що передбачають вбивство представників, верхівки великокнязівського двору, йдуть статті про вбивство нижчої князівської адміністрації: сільського і ратайного старости (12 гривень), рядовича, смерда і холопа (5 гривень) (статті 24, 25. Акад.).

Мається спеціальна стаття (26 (27) Акад.), що передбачає вбивство годувальниці і сина годувальниці — молочного брата (12 гривень).

Постанови про вбивство Статуту Ярослава (першої частини Великої Правди). Постанови про вбивство Статуту Ярослава характеризуються наступними моментами:

1. Заміною "убивства за голову" викупом кунами.

2. Розширенням кола тих осіб, життя яких охоронялася подвійною вирою (зокрема, тепер ця подвійна вира стягувалася за убивство не тільки огнищан, але взагалі "княжих чоловіків" і тіунів).

3. Установленням покарання за вбивство ряду інших князівських слуг.

4. Поширенням норм про підвищене покарання за вбивство і боярських слуг.

5. Установленням розходжень у покараннях за вбивство в залежності від ступеня напруженості злої волі.

Стаття 1 Великої Правди відтворює зміст статті 1 Короткої Правди з тим лише розходженням, що спеціально вказується, що за вбивство княжачи чоловіка або тіуна княжачи стягується тепер 80 гривень, тобто подвійна вира. Вира ж в одинарному розмірі стягується за вбивство русина, гридина, купця, мечника, ізгоя, словенина так само, як це було в Короткій Правді. Мається додаткова вказівка, що вира в цьому ж одинарному розмірі стягується за боярського тіуна.

Статті 3—8 Великі Правди, що зв'язані з різними видами убивства і з інститутом дикої вири.

По статті 3, якщо буде убитий князівський чоловік у розбої і при цьому не знайдуть вбивцю, тих 80 гривень зобов'язана сплатити та вервь, на території якої виявлений труп вбитого.

У статтях 4—5, як було зазначено, визначається сутність дикої бенкети і ті обов'язки, що падають на "головника".

По статті 6, якщо хто був вбитий у сварці або на бенкеті і притім на очах в усіх, то, коли вбивця член верви і притім справний платник вервной дикої вири, верв не звільняється від відповідальності в розмірах, встановлених у попередніх статтях.

Але якщо хто зробив вбивство в розбої без усякої сварки, то члени верви не платять за розбійника і видають його з дружиною і з дітьми на потік і розграбування (ст. 5 (7) Тр.).

А потім указується розмір вишукувань за вбивство інших груп князівських і боярських людей.

За вбивство князівського отрока, конюха і кухаря стягувалося 40 гривень (ст. 9(11) Тр.).

За тіуна огнищного і за конюшого — 80 гривень (ст. 9 (12) Тр.), за сільського і ратайного старостів—12 гривень (ст. 9 (13) Тр.), за рядовича—5 гривень (ст. 9 (14) Тр.).

Нарешті, у Статуті Ярослава (ст. 10 (15) Тр.) говориться про вбивство ремісника і ремісниці (12 гривень) і повторюється норма (статті 11, 12, 16 і 17 Тр.) Правди Ярославичей про вбивство смерда (5 гривень), холопа (5 гривень), раби (6 гривень), годувальниці (12 гривень) і сина годувальниці (12 гривень), причому було зазначено, що це стягнення сплачується в зазначеному розмірі незалежно від того, чи є годувальниця рабою, а її син холопом.

Постанови Статуту Володимира Мономаха. У Статуті Володимира Мономаха, тобто в другій частині Великої Правди, мається небагато постанов про вбивство.

По статті 79 (88) Тр._: "Аже кто убиеть жену, то тем же судом судити, яко же и мужа; аже будеть виноват, то полвиры 20 гривен". У цій статті під словом "жена" мається на увазі не дружина, а просто жінка.

У тих статтях Статуту Ярослава, у яких говориться прямо про чоловіка, пишеться не "хто", а "чоловік".

За вбивство жінки стягувалася повна вира, але робилася поступка колишнім правовим принципам: якщо жінка своїм поводженням викликала сварку і наступне вбивство, то за її вбивство стягувалося як і раніше полвири.

Дуже характерно, що стаття про вбивство жінки безпосередньо примикає і логічно зв'язана зі статтею про вбивство холопів і рабів.

"А в холопе и в робе виры нетуть; но оже будеть без вины убиен, то за холоп урок платити или за робу, а князю 12 гривен продаже" (ст. 80 (89) Тр.).

Початок статті "А в холопе и в робе виры нетуть" як би показує, що раніше і за вбивство, жінки не платилося вири".

Однак і ця стаття містить, так само як і попередня, нову норму, що є логічним продовженням норми статті 56 (65) Тр.

По статті 56 (65) Тр., якщо холоп завдавав удару вільному чоловіку, а потім ховався в хоромах свого пана, і його пан не видавав, то за це пан зобов'язаний був сплачувати гривень (очевидно, продажу). А потім, якщо скривджений зустрічав де-небудь свого образника, то по постанові Ярослава, він міг його вбити. Але діти Ярослава постановили надати на вибір скривдженому: або убити раба-образника або стягнути гривню кун "за сміттям".

Ця стаття говорить про холопа, що був винний у сварці, що трапилася.. Стаття 56 (65) Тр. не забороняє убити раба-образника під свіжим враженням так само, як вільної людини, по статтях 19 (25—26) Тр.

"Аже кто кого ударить батогомь, любо чашею, любо рогомь, любо тылеснию, то 12 гривен; не терпя ли противу тому ударить мечемь, то вины в томь нетути".

Стаття 80 (89) Тр. говорить про вбивство холопа або раби, "без вины", тобто своєю поведінкою не дали приводу до вбивства. Вбивці повинні сплатити урок, розмір якого може бути встановлений за статтею 101 (112) Тр., саме 5 гривень за холопа і 6 гривень за рабу і потім продаж у розмірі 12 гривень.

Таким чином, за вбивство холопа і раби сплачувалося в цілому 17—18 гривень — сума, досить висока.

Установлення цієї норми, безсумнівно, зв'язано з підвищенням господарського значення рабів у результаті подальшого розширення і поглиблення феодальних відносин. Багато рабів саджалися у цей час на ріллю, а головне, складали основні кадри сільськогосподарської адміністрації — сільських і ратайных старостів, тіунів і рядовичей.

б) Нанесення каліцтв, ран і побоїв

Постанови Правди Ярослава і Ярославичей. З русько - візантійських договорів нам відомо, що за нанесення удару мечем покладалося стягнення в розмірі п'яти літрів срібла "за Законом руським". Звідси можна зробити висновок, що помста за нанесення ударів давно, тобто вже на початку X в. (912 р.), а й імовірно й у IX в., стала обмежуватися і замінятися грошовим стягненням.

Про каліцтво говориться в статті 5 Акад.

"Оже ли утнеть руку и отпадеть рука любо усохнеть, то 40 гривен. Аще будеть нога цела или начьнеть хромати, тогда чада смирять".

За заподіяння каліцтва, викликаного ударом по руці, стягувалося 40 гривень.

У Правді Ярослава розрізняються побої в залежності від предмета, яким наносився удар. Це видно зі статей 3, 4 і 7. Акад.

"Аще ли кто кого ударить батогом, любо жердью, любо пястью, или чашею, или рогом, или тылеснию, то 12 гривне; аще сего не постигнуть, то платити ему, то ту конець.

Аще утнеть мечем, а не вынем его, любо рукоятью, то 12 гривне за обиду.

Аще ли перст утнеть который любо, 3 гривны за обиду".

Таким чином, за більш небезпечний удар меча і поранення пальця стягувалося 3 гривні, а за удари менш небезпечним знаряддям (ціпком, жердиною, тиловою частиною меча, ножнами меча й ін.) стягується 12 гривень, тобто в чотири рази більше, ніж за удар меча. Удари цими предметами виражають крайнє презирство до постраждалого і, таким чином, є більш образливими.

Частина статті 3: "Аще сего не постигнуть, то платити ему, то ту конець", теж давно і без особливих коливань тлумачиться в такий спосіб: "Если кто, нанеся подобно оскорбление, убежит и не будет настигнут при погоне, то он должен: уплатить взыскание и дело этим кончается". Передбачається, що скривджений оголює меч і буде прагнути ударом меча змити нанесену йому образу. У Великій Правді говориться про це прямо: "Не терпя ли противу тому, ударить мечемь, то вины ему в том нетути" (ст. 19 (26) Тр.).

Кваліфікованою образою визнається і виривання вусів і бороди (12 гривень по ст. 8 Акад.).

Серед інших статей, що трактують про побої, треба вказати на статтю 2, по якій за криваву або синю рану стягувалося при небажанні скривдженого мстити — 3 гривні і ставилося в обов'язок сплатити винагороду лікареві.

По статті 10 Акад. 3 гривні стягувалися за насильство (штовхання) : "Аще ли ринет мужь мужа любо от себе, любо к собе, 3 гривны ".

Що стосується Правди Ярославичей, то там мається тільки одна стаття, що відноситься до цього виду злочинів, саме стаття 32 (33). "Или смерд умучать, а без княжа слова, за обиду 3 гривны; а в огнищанине и в тивунице и в мечници 12 гривне".

Об'єктивні наслідки від "муки" у суді в основному минулому однакові: потерпілих били, катували і т.д. Вважається, що під "княжим словом" треба розуміти не обов'язково князівський суд. Князівські смерди знаходилися, наприклад, як розповідає про це літопис, у Білоозері. Це не значить, що білоозерскі смерди були підсудні лише особистому судові князя, що жив у Києві. Ян Вишатич, як розповідає літопис, розправився з волхвами — білоозерскими смердами і без представлення їхньому князеві Святославу, хоча вони і вимагали цього. "Мука" без "княжего слова" — це порушення інститутів князівського захисту над елементами, що входять або уже ввійшли у склад князівського домена.

Постанови Великої Правди. У Великій Правді в основному повторюються ті ж постанови про каліцтво, про побої і насильства Короткої Правди. Зміни, що були внесені в зміст норм, що трактують про ці види злочинів, незначні; вони мають своєю метою розвити положення Короткої Правди. Так само, як і в Короткій Правді, за удари мечем у ножнах, рукояттю меча, кийком, чашею, рогом, тиловою частиною меча стягувалося 12 гривень (статті 17 (23) і 19 (25) Тр.), а за поранення пальця, за заподіяння кривавої і синьої рані, за штовхання — 3 гривні (статті 21 (28), 22 (29), 24 (3!) Тр.).

Покарання за каліцтво зменшено. "Аче ли утнеть руку и отпадеть рука или усхнеть, или нога или око или не утнеть, то полувирье 20 гривен, а тому за век 10 гривен" (стаття 20 (27) Тр.).

Винний у пораненні пальця, крім платежу продажу в розмірі 3 гривень, повинний сплатити постраждалому гривню кун. По статті 22 (29) Тр., призвідник бійки повинен сплатити 60 кун. Нанесення ран призвідникові бійки визнавалося некараним ("Аче же и кровав придеть, или будеть сам почал, а вылезуть послуси, то то ему за платежь, оже и били").

Серед нових статей треба вказати на статтю 23 (30) Тр. про удар мечем (3 гривні і сплата за рань лікувального) і стаття 59 (68) Тр. про вибивання зуба (12 гривень продажу і гривня потерпілому).

в) Злочину проти честі

Злочини проти честі підрозділяються на образи дією й образи словом.

У Руській Правді згадуються злочини, що відрізняються від побоїв і повинні бути віднесені до образи дією. До образи дією треба віднести злочин, що було передбачено статтею 9 Акад. і статтею 18 (24) Тр.

"Оже ли кто вынезь мечь, а не тнеть, то тъи гривну положить".

До числа образ дією треба віднести штовхання кого-небудь від себе або до себе (стаття 10 Акад.).

"Аще ли ринет мужь мужа любо от себе, любо к собе, 3 гривне".

До числа образ дією треба віднести видрання волосся з голови й обличчя (стаття 24 (31) Тр.).

Деякі образи дією передбачаються і церковним Статутом Ярослава, а саме, побої, нанесені чужій дружині (винагорода "за законом" і штраф єпископові в розмірі 6 гривень), побої, нанесені батькові і матері сином ("волостельская страта" і "єпископові в провині").

Руська Правда не містить статей, що трактують про образу словом. Це могло обумовлюватися тим, що в раннє-феодальном праві образа словами іноді була взагалі некарана (наприклад, некарана була образа словами в казахському звичаєвому праві). Звідси і стара приказка: "Лайка на комірі не висне".

Питанням про встановлення караності образи словами зайнялася церква. Уже за церковним Статутом Володимира юрисдикції церкви підлягали відкликання словом, що говорить про негоже поводження даної особи, про приналежність її до числа єретиків і отруйників. В Устав же Ярослава була внесена норма, по якій установлювалася санкція, що застосовувалася до слов, що ображали чужу дружину, причому ця санкція розрізнялася в залежності від приналежності жінки до тієї або іншої соціальної групи. Так, якщо образа була нанесена дружині "великих бояр", то їй "за сором" платилося 5 гривень золота, а "епископу 5 гривен золота, а князь казнит". За образу дружин менших бояр, за сміттям їй 3 гривні золота, а єпископові 3 гривні золота, за образу дружини міських людей, за сміттям їй 3 гривні срібла, а єпископові 3 гривні срібла. "А сельских людей за сором гривна серебра, а епископу гривна серебра".

Що стосується образи словами "еретик" і "зелейник", те в Статуті Ярослава не була установлена відповідна норма.

В одному зі списків Руської Правди малася стаття, озаглавлена: "А ее бещестие".

"За бещестную гривну золота, а будеть баба была в золоте и мати, взяти ему 50 гривен за гривну золота; аще будеть баба небыла в золоте, а по матери ему не взяти золота, взяти ему гривна серебра, а за гривну серебра полъосми в гривне".

Стаття ця була приєднана до Руської Правди після того, як цілком визначився її склад. Вона в самій загальній формі підтверджує, що грошове стягнення за образу жінки, так називана " бещестная гривна ", береться в залежності від її положення.