1.3. Міжнародно-правові принципи побудови судової системи держави

Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, що відбиваються також і в побудові судової системи. Такі документи, як Загальна декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9) містять низку положень, які формулюють вимоги до побудови судової системи демократичної держави. Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграв вступ України до Ради Європи й ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:

– кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону;

– кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом⁸.

Але визнання зазначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положень є недостатнім для застосування їх у державах-учасницях без рішень Європейського суду з прав людини, наділеного правом тлумачення положень Конвенції. За десятки років Суд розглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували доктрину “права на суд”. Відповідно до загальних положень міжнародного права і п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права⁹.

У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя. Але серед них виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побу­дову судової системи. Вони пов'язані з необхідністю:

– забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси, реалізацію цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);

– забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;

– забезпечення мінімальних процесуальних прав осіб, які є учасниками судового розгляду, зокрема, право бути вислуханим судом, права на захист;

• обов’язковості виконання рішення суду.

Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відбиття в Конституції України та чинному процесуальному і судоустрійному законодавстві.