4. Повноваження членів фермерського господарства.

ФГ та його члени мають право: (ст.. 14)

1. продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку;

2. самостійно господарювати на землі;

3. власності на посіви і насадження с/г культур, на вироблену продукцію;

4. на відшкодування збитків;

5. споруджувати житлові будинки, господарські споруди;

6. реалізувати вироблену с/г продукцію;

7. інші права

Обов’язки ФГ та його членів: (ст..15)

1. забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;

2. додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

3. сплачувати податки та збори;

4. не порушувати прав власників суміжних ділянок та землекористувачів;

5. не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

6. надавати відповідним органам дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;

7. дотримуватись санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;

8. дотримуватись правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів;

9. зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;

- інші обов’язки.

5. Господарська діяльність та припинення діяльності фермерського господарства.

Ст..24 Діє на умовах самоокупності.

Самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацією і організовує виробництво.

ФГ має право вступати в договірні відносини з будь-якими фізичними та юридичними особами, спори вирішуються відповідно до закону.

Ст..25 ФГ зобов’язано дотримуватись встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції.

- Трудові відносини у ФГ базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби ФГ має право залучати до роботи інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Ст..20 Майно ФГ належить йому на праві власності.

У власності ФГ може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідно для ведення товарного с/г виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

ФГ має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Майнові спори вирішуються судом.

Ст..23 Успадкування ФГ ( як цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Якщо ФГ успадковується кількома спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утворюється хоча б одна земельна ділянка менше мінімуму розміру, встановленого для даного регіону.

- Оподаткування ФГ проводиться у порядку, встановленому законом.

Припинення діяльності.

Відповідно до ст..35 Закону «Про фермерське господарство» його діяльність припиняється у разі:

1. реорганізації ФГ;

2. ліквідації ФГ;

3. визнання ФГ неплатоспроможним (банкрутом);

4. якщо не залишається жодного члена ФГ або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Рішення про припинення діяльності приймається власником, у разі банкрутства відповідно до закону.

Спори про припинення діяльності вирішується судом.

Тема: Державне регулювання сільського господарства в Україні.

План.

1. Поняття та зміст державного регулювання сільського господарства.

2. Форми та методи державного регулювання сільського господарства.

3. Система та правове становище органів, здійснюючих державний контроль та державне управління сільським господарством.

1. Поняття та зміст державного регулювання сільського господарства.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів господарювання , а також соціальну спрямованість економіки.

Зміст державного регулювання розвитку сільського господарства полягає в цілеспрямованому впливі держави на організацію господарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва шляхом видання відповідних нормативно-правових актів.

Предмет державно-правового регулювання складають аграрні відносини у виробничо-господарській, соціальній та інших сферах діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Специфіку регулювання цих відносин визначає:

1) різноманітність природо-кліматичних факторів, які потребують формування системи правових мір, спрямованих на захист сільськогосподарських товаровиробників від ризику викликаного стихійними обставинами;

2) нестабільність цін на сільськогосподарську продукцію, здебільшого залежних від природних факторів, економічних умов сільськогосподарського ринку та від його кон’юктури;

3) відносно слабке притягання інвестицій у сільське господарство.

Необхідність державно-правового регулювання сільськогосподарського виробництва обумовлюється тим, що держава несе відповідальність перед своїми громадянами за створення їм належних умов життя, забезпечення їх продовольством та іншими сільськогосподарськими товарами.

Мета державного регулювання полягає в перетворені сільського господарства в ефективну галузь ринкової економіки, стабілізації аграрного виробництва, досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення попиту населення в продуктах харчування.

Державно-правове регулювання сільським господарством характеризується сукупністю заходів щодо:

- визначення системи органів державного управління, які наділені спеціальними повноваженнями у цій сфері;

- прийняттям та належним виконанням аграрних законів та інших нормативно-правових актів про сільське господарство.

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити основні завдання державного регулювання та управління сільським господарством, а саме:

- необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;

- завершення земельної і аграрної реформ;

- стабілізація і розвиток аграрного виробництва;

- забезпечення продовольчої безпеки України;

- забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;

- пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

- зближення рівнів прибутків працівників сільського господарства і промисловості;

- захист вітчизняних товаровиробників у сфері аграрного виробництва.

В чинному законодавстві також визначенні основні напрямки державного регулювання:

- формування ринку землі, сільськогосподарської продукції, сировини;

- фінансування, кредитування, страхування суб’єктів АПК;

- налагодження виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, інших засобів сільськогосподарського виробництва;

- захист вітчизняних товаровиробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- розвиток науки та здійснення наукової діяльності в сфері сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, державне регулювання сільського господарства являє собою сукупність заходів економічного та правового характеру, які спрямовані на встановлення ринкових відносин, приватизацію, підприємництво, розвиток різних форм господарювання та соціальної сфери села з метою поліпшення організації аграрного виробництва і забезпечення споживачів сільськогосподарською продукцією.

Суб’єктами державного управління АПК є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують додержання агарного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю агарних товаровиробників.

Об’єктами державного управління АПК є матеріальні засоби та форми ведення сільськогосподарського виробництва (землі сільськогосподарського призначення, галузі та підгалузі сільськогосподарського виробництва, відносини ветеринарного обслуговування тощо).

Створення чіткої аграрної політики передбачає перегляд всього чинного законодавства в сфері сільськогосподарського виробництва та агропромисловий комплекс в цілому.

2. Форми та методи державного регулювання сільського господарства.

Форми державного регулювання відображають дії державних органів щодо регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств.

Розрізняють такі форми: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна.

Правотворчу діяльність – здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої і виконавчої влади щодо видання відповідних правових актів з питань сільського господарства.

Правотворчість суб’єктів державного управління полягає в розробці, обговоренні і прийняті законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Правозастосовна діяльність – полягає у виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження щодо суб’єктивних прав та юридичних обов’язків різних органів, посадових осіб, суб’єктів аграрного виробництва. Головна вимога стосовно індивідуальних актів – є їх відповідність нормативним актам.

Правоохоронна діяльність полягає у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності суб’єктів аграрного підприємництва нормам чинного законодавства.

Правоохоронна діяльність здійснюється шляхом:

- реалізації контрольно-наглядових повноважень державними органами;

- прийнятті рішень щодо відновлення порушених прав підприємств і організацій;

- вживання заходів з попередження неправомірних дій у майбутньому.

Організаційна діяльність полягає у забезпеченні чіткої, максимально ефективної діяльності сільського господарства та пов’язаних із нею інших галузей. Організаційними формами діяльності є роз’яснення змісту нормативних актів, проведення службових нарад, складання інструктивних листів тощо.

Під методами державного регулювання розуміється сукупність однорідних засобів, прийомів, які систематично застосовуються під час реалізації функцій державного регулювання.

Застосування того чи іншого методу має бути зумовлено науковими принципами діяльності з регулювання сільського господарства, а також передбачатися чи дозволятися правовими нормами.

Методи не залишаються незмінними. Нові методи регулювання забезпечують самостійність виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, закріплюють свободу розпорядження власністю сільськогосподарських підприємств тощо.

З розвитком ринкових відносин і підприємництва в аграрному секторі, відмови від командно-адміністративних методів управління в АПК стали використовуватися наступні методи:

- індикативного планування сільськогосподарського виробництва;

- прогнозування розвитку сільськогосподарського виробництва;

- застосування програмно-цільових важелів та засобів в регулюванні сільським господарством;

- заходи прямого (імперативного) веління в регулюванні та управлінні державними сільськогосподарськими підприємствами;

- балансування цін;

- фінансовий та зовнішньоекономічний вплив.

В регулюванні сільського господарства важлива роль належить методам порад та рекомендацій, які знаходять своє відображення в примірних статутах, статутах сільськогосподарських підприємств, а також в інших локальних нормативно-правових актах.

Основні методи державного регулювання закріплені в Конституції України.