План

1. Конституційне законодавство Української Держави

2. Законодавчі акти Гетьманської Держави Вступ

Як свідчать історичні джерела, що навесні 1918 року в Україні різко змінилася політична ситуація. Безсилля Центральної Ради в організації державного апарату, непослідовна, невдала, просоціалістична внутрішня і зовнішня діяльність призвела до майже цілковитої втрати її популярності серед населення, до загострення відносин з німецько-австрійським командуванням, до втрати реальної влади її органів на місцях. У політичних, військових, фінансово-промислових колах почала наростати і гуртуватися опозиція . У всій Україні проходили численні з’їзди та збори землевласників і підприємців, на яких ставилися вимоги створення міцної ефективної влади, скасування земельного закону й відновлення приватної власності. За таких складних умов на фоні загального незадоволення у березні 1918 року П.Скоропадським була створена нова організація – Українська народна громада, яка “за основу своєї діяльності поклала компроміс у соціальних питаннях, демократизацію державного ладу в межах нешкідливих для державної сили й українізацію русифікованих культурних верств українського громадянства, але шляхом повільного притягання цих верств до культурної і державної української роботи”. Українська народна громада об’єднувала великих землевласників, колишніх старшин Першого Українського корпусу та козаків громадського об’єднання “Вільне козацтво”. Громада мала тісні зв’язки з партією Українських хліборобів - демократів та з Союзом земельних власників, хоча й не погоджувалася з його національною політикою, так як більшість членів Союзу негативно ставилися до української державності . Програма Української народної громади передбачала створення дієздатного сильного уряду, відбудову армії і адміністративного апарату, яких у той час фактично не існувало, і за їх допомогою відбудову порядку, “опертого на праві”, а також проведення необхідних політичних і соціальних реформ. Здійснення політичної реформи не передбачало “ні диктатури вищого класу, ні диктатури пролетаріату, а забезпечення рівних можливостей участі всіх класів суспільства в політичному житті краю”. Соціальна реформа полягала в збільшенні кількості “самостійних господарств коштом зменшення обширу найбільших маєтків” . Таким чином, наприкінці березня провідники Української народної громади визначили основні напрямки державної політики, яка передбачала встановлення одноособової сильної диктаторської влади. Ці плани, з одного боку, хоча б теоретично рятували українську державу, а з іншого, співпадали з прагненнями німецько-австрійського командування. На спільній нараді генерала В. Гренера, начальника штабу німецьких військ в Україні та генерала П. Скоропадського були визначені головні вимоги союзників до запланованого ними нового українського уряду. Відповідно до її рішень Україна повинна була: визнати умови Берестейського договору; розпустити Центральну Раду; проведення Установчих Зборів відкласти до “повного заспокоєння України”. Крім того було поставлено ще й додаткові вимоги, які передбачали: “а) усунути від влади всіх непевних елементів; б) всі вчинки проти союзних військ каралися їхнім польовим судом; в) земельні комітети, встановлені Центральною Радою, скасовувалися; земельне питання мало бути вирішене через відновлення права власності та виплати селянам грошей за землю, надану їм при земельній реформі; г) майбутній уряд покривав кошти утримання німецьких військових частин в Україні” . Ці важкі умови, прийняті П.Скоропадським, визначили всю державну політику гетьманського періоду.