2.1. Новонародженість.
Народжуючись, дитина фізично відділяється від матері. Проте дитина повністю беззахисна і безпорадна. Вона не може самостійно задовольнити жодної потреби. Повна залежність дитини від дорослихвизначає специфікусоціальної ситуації розвитку новонародженої дитини.
У дитинстві виділяють особливий період новонародженісті, що триває місяць або ледве більше місяця. Перший період вікового розвитку зумовлений переходом від внутрішньоутробного пренатального періоду онтогенезу до зовнішнього образу життєдіяльності. Цей короткий період, вважають кризовим (криза новонародження) однак, він має вирішальне значення для всього подальшого життя людини, тому що його основним новоутворенням є індивідуальне психічне життя немовляти. Л.С.Виготський вважав, що проявом психіки, що зароджується, є виразні й інстинктивні рухи немовляти. Людське дитя народиться зовсім безпомічним. Довгий час немовля лежить не рухаючись, майже безупинно спить, а в короткі проміжки бадьорості слабко рухає ручками і ніжками.
Людське дитя «озброєне» від народження набагато слабкіше, ніж дитинчата більшості тварин. І це не випадково: головні дії і поведінкові реакції, що необхідні кожному виду тварин, «записані» у їхньому мозку і з'являються самі собою відразу чи в міру дозрівання організму (змінюючись під впливом навколишніх умов). Мозок немовляти містить обмежене число «записів» готових дій. Зате велика частина дитячого мозку вільна і призначена для присвоєння («запису») того, чому дитина навчиться від дорослих. Людські дії дитина засвоює (привласнює) уже при житті. Основною особливістю новонародженого є безмежні можливості засвоєння нового досвіду, набуття властивих людині форм поведінки (В.С.Мухіна).
Народження є для організму дитини великим потрясінням. Від вегетативного, рослинного існування у відносно постійному середовищі (організм матері) вона раптом переходить у зовсім нові умови повітряного середовища з нескінченною кількістю подразників, які часто змінюються. Пристосуватися до нових умов існування дитині допомагають спадково закріплені механізми – безумовні рефлекси.
У перші дні життя дитини можна спостерігати наступне. Сильне роздратування шкіри (укол, наприклад) викликає захисне відсмикування, мелькання якого – або предмета перед обличчям – заплющування очей, а різке збільшення яскравості світла – звуження зіниці і т.ін. Ці реакції – захисні рефлекси.
Крім захисних, у немовлят можна знайти реакції, спрямовані на контакт із подразником. Це орієнтовані рефлекси. Спостереженнями встановлено, що вже в період від першого до третього дня сильне джерело світла викликає поворот голівки: у дитячій кімнаті родильного будинку в сонячний день голівки більшості немовлят, як соняшники, повернені у бік світла. Доведено також, що вже в перші дні немовляти можуть стежити за джерелом світла, яке повільно переміщується. Немовля відчуває запахи, реагує на них поворотом голови, змінами в частоті серцебиттів і подиху. Ці рухові і фізіологічні реакції аналогічні тим, що спостерігаються в дорослих людей при підвищеній увазі й особливому інтересі до чого-небудь.
Легко викликаються й орієнтовно – харчові рефлекси. Дотик до кутів губ, до щік викликає в голодної дитини реакцію пошуку: вона повертає голівку у бік подразника, відкриває рот. Дитина здатна розрізняти речовини на смак. Вона виразно віддає перевагу солодким рідинам, і навіть, здатна визначити ступінь солодкості.
Крім перерахованих у дитини виявляється ще кілька уроджених реакцій: смоктальний рефлекс – дитина зараз же починає ссати вкладений їй в рот предмет; рефлекс чіпляння – дотик до долоні викликає реакцію схоплювання; рефлекс відштовхування (повзання) – при дотику до підошов ніг, і деякі інші рефлекси.
Таким чином, дитина озброїна визначеною кількістю безумовних рефлексів, що виявляються в найперші дні після народження. За останні роки вченими доведено, що деякі рефлекторні реакції виявляються ще до народження. Так, уже через вісімнадцять тижнів у плоду утвориться смоктальний рефлекс.
Новонародженність – єдиний період у житті людини, коли можна спостерігати в чистому вигляді прояв уроджених, інстинктивних форм поведінки, спрямованих на задоволення органічних потреб (у кисні, їжі, теплі). Ці органічні потреби не можуть, однак, скласти основу психічного розвитку – вони тільки забезпечують виживання дитини.
Як показали дослідження, у порівняно невеликому наборі уроджених реакцій дитини на зовнішні подразники є багато рефлексів, на основі яких нічого не розвивається. Це – атавістичні рефлекси, - спадщина, отримана дитиною від тваринних предків. Такими є рефлекс чіпляння і рефлекс повзання. Рухи, зв'язані з цими рефлексами, надалі вгасають. Рефлекс чіпляння полягає в тім, що ручка стискується в куркуля у відповідь на роздратування долоні. Рухи дитини, необхідні для його психічного розвитку, для розвитку здатності взаємодіяти з зовнішнім світом, формуються не на основі цього рефлексу чіпляння, а на основі хапання, що виникає при роздратуванні пальців. Рефлекс чіпляння угасає раніш, ніж починає складатися хапання. Рефлекс повзання при упорі на підошви також не є вихідним для розвитку самостійного пересування в просторі. Як показали спостереження, справжнє повзання починається не з відштовхування ніжками, а з рухів рук: дитина тягнеться до предмету, який привернув її увагу «переступає» руками і просувається вперед.
Хапання і повзанняпочинають формуватися не в період новонародженості, а значно пізніше – при взаємодії дитини з дорослим, який примушує і тренує ці дії.
Потреба в одержанні вражень зв'язана у своїх джерелах з орієнтованими рефлексами і розвивається в залежності від готовності органів почуттів дитини одержувати ці враження. Хоча зоровий і слуховий апарати немовляти вступають до ладу з першого дня, їхня робота вкрай недосконала. Зорові реакції викликає тільки світло, що знаходиться поблизу, слухові реакції – тільки різкі звуки. Протягом перших тижнів і місяців життя зір і слух швидко удосконалюються. Дитина починає стежити очима за предметами, що рухаються, а потім зупиняє погляд на нерухомих предметах. Вона починає реагувати на нерізкі звуки, зокрема на голос дорослого. У відповідь на зорові і слухові подразники виникає поки ще короткочасна затримка імпульсивних рухів ручок, ніжок і голови, припинення плачу, що свідчить про зоровий і слуховому зосередженні.
Іра. З. у 1 місяць і 3 дні. Знаходилася в стані емоційно – негативного збудження, але зорове зосередження на іграшці викликало його гальмування, що продовжувалося протягом усього часу (1 хв. 44 сек.), поки Іра стежила поглядом за іграшкою, що пересувається повільно зі сторони в сторону.
Васю К., який плакав (1 місяць і 24 дні) намагалися заспокоїти, показуючи кульку. Вася стежив за кулькою протягом 1 хв. 15 сек., але кричати не переставав. Коли ж показали вовчок, то вже через 10 сек. плач припинився, і протягом 6 хв. 35 сек., поки мала місце реакція відстеження, не відновлявся. (Зі спостережень М. Ю. Кистяковской).
Важлива особливість немовляти полягає в тому, що розвиток зору і слуху відбувається в нього швидше, ніж розвиток тілесних рухів.Ця особливість відрізняє дитину від дитинчат тварин, у яких у першу чергу удосконалюються рухи.
Розвиток роботи зорового і слухового апаратів, удосконалювання реакцій на зовнішні подразники відбуваються на основі дозрівання нервової системи дитини й у першу чергу її головного мозку. Вага мозку немовляти складає 1/4 ваги мозку дорослої людини. Кількість нервових кліток у корі головного мозку в немовляти майже таке ж, як у дорослої людини, однак ці клітки ще незрілі, а зв'язки між ними слабкі.
Дозрівання мозку й організму дитини, їхнє перетворення в мозок і організм дорослого відбуваються протягом декількох років після народження і закінчуються тільки з надходженням у школу. Проте, вже в період новонародженості (і навіть у дітей, що народилися недонесеними) виявляється цілком можливим утворення умовних рефлексів. Цей факт є доказом того, що у встановлення зв'язків дитини з зовнішнім світом включаються вищі відділи мозку – кора великих півкуль. З перших днів життя починає швидко збільшуватися вага мозку, ростуть і покриваються захисними мієліновими оболонками нервові волока. При цьому особливо швидко формуються ті ділянки, що зв'язані з одержанням зовнішніх вражень: за два тижні площа у корі великих півкуль, яка займана зоровими полями, збільшується в півтора рази.
Але було б невірно думати, що саме по собі дозрівання мозку може забезпечити розвиток органів почуттів немовляти. Цей розвиток відбувається під впливом одержуваних дитиною зовнішніх впливів і вражень. Більш того, без таких вражень неможливо саме дозрівання мозку. Необхідна умова нормального дозрівання мозку в період новонародженності – вправа органів почуттів (аналізаторів), надходження в мозок імпульсів, одержуваних за допомогою різноманітних сигналів із зовнішнього світу. Якщо дитина попадає в умови сенсорної ізоляції (відсутності достатньої кількості зовнішніх вражень), її розвиток сповільнюється. Навпроти, якщо дитина одержує досить вражень, то відбувається швидкий розвиток орієнтованих рефлексів (що виражається в появі зорового і слухового зосередження), створюється основа для наступного оволодіння рухами і формування психічних процесів і якостей.
Джерелом зорових і слухових вражень, необхідних для нормального розвитку нервової системи й органів почуттів дитини, і, що ще важливіше, організатором таких вражень стає дорослий. Дорослий підносить до обличчя дитини предмети, нахиляє своє обличчя, розмовляє з дитиною, тим самим, активізуючи її орієнтовані реакції.
Розвиток емоційної сфери. Комплекс пожвавлення. Немовля починає своє життя з крику, що у перші дні носять безумовний рефлекторний характер. Перший крик – результат спазму голосової щілини. Спазм супроводжує перші дихальні рефлекси. Деякі учені вважають, що перший крик – це і перший прояв негативної емоції: спазми викликають почуття стиснення. У даному випадку дійсно неможливо розрізнити м'язову реакцію й емоційне відношення – у немовляти ще немає ніякого життєвого досвіду. Однак можна стверджувати, що вже в перші дні життя дитина криком відповідає на неприємні відчуття, зв'язані з потребою в їжі, сні, теплі: підставою для крику служать голод, мокрі пелюшки і т.ін.
При нормальному вихованні оглушливе «уа» немовляти переходить у менш бурхливе вираження негативної емоції – плач.
Плач стає природним вираженням усякого роду страждання, йде мова про фізичний біль чи (звичайно, набагато пізніше) про щиросердечне горе.
Посмішка, що виражає позитивні емоції, з'являється пізніше, ніж крик. Перші досить визначені прояви позитивної емоції у вигляді посмішки вдавалося спостерігати наприкінці першого – початку другого місяця життя, причому посмішка виникала або при зоровому зосередженні на предметі, або у відповідь на звернені до дитини ласкаві слова і посмішку дорослого. З цього можна зробити висновок, що для виникнення позитивної емоції недостатньо одного тільки задоволення органічних потреб. Воно лише знімає негативні емоції і створює умови, при яких дитина може випробувати радісне переживання. Але саме таке переживання викликане одержанням вражень, зв'язаних з дорослим.
У Іри (2 місяці і 14 днів) безпосередньо після годівлі, як і в інших дітей, що спостерігалися, емоційно – позитивні реакції відсутні. При зорово – слуховому зосередженні на обличчі дорослого і звуках його голосу виникло гальмування загальних рухів, через 10 сек. змінюється виразною посмішкою, що тривала 35 сек. (Зі спостережень М. Ю. Кистяковской).
Поступово у дитини виробляється особлива емоційно – рухова реакція, звернена до дорослого, котра називається комплексом пожвавлення. Комплекс пожвавлення полягає в тому, що дитина зосереджує погляд на обличчі людини, що схилилася над нею, посміхається йому, жваво рухає ручками і ніжками, видає тихі звуки. Це вираження потреби, що з'явилася, у спілкуванні з дорослим - першої соціальної потреби дитини. Виникнення комплексу пожвавлення є границею між періодом новонародженності і дитинством.
Отже, основним новоутворенням цього періоду є своєрідне індивідуальне психічне життя немовляти.
Новоутворення кризи новонародженості
психіка – інстинктивне (індивідуальне) психічне життя;
розрізнення звуків і запахів, реагування на звуки, слідкування за рухами, формування образа-асоціації між голосом і обличчям матері;
зорове і слухове зосередження;
емоційні самовідчуття, які опосередковують поведінку у відповідь на впливи зовнішнього середовища;
комплекс пожвавлення (інтонована вокалізація, посмішка, сміх, отримання зовнішнього ефекту).
2.2. Період немовляти
Народившись, дитина відділяється від матері фізично, але біологічно ще пов’язана з нею. Все життя і поведінка немовляти опосередковується дорослим або реалізується у співпраці з ним, що й визначає специфіку соціальної ситуації розвитку, яку Л.С.Виготський назвав ситуацією «Ми» (єдність матері і дитини).
Основна суперечність періоду немовляти полягає в тому, що дитина максимально потребує допомоги дорослого і одночасно не має специфічних засобів впливу на нього.
Суперечність вирішується через створення особливого типу діяльності. Провідною діяльністю періоду немовляти є безпосередньо-емоційне спілкування дитини і матері.
Безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим підвищує активність дитини, що є передумовою для розвитку моторики, відчуттів і сприймання, мислення і мовлення. Якщо потреба у спілкуванні не задовольняється або ж задовольняється недостатньо, проявляється відставання дитини у розвитку (феномен госпіталізму).
Спілкування (4-5 місяців) носить вибірковий характер (дитина відрізняє своїх і чужих серед людей). Засоби спілкування – експресивні дії (посмішка, рухові реакції).
Потреба в емоційному спілкуванні, що має величезне позитивне значення для розвитку дитини, може, однак, приводити і до негативних проявів. Якщо дорослий намагається постійно знаходитися з дитиною, то дитина звикає безупинно вимагати уваги, не цікавиться іграшками, плаче, якщо його хоча б на хвилину залишать одного.
При правильному розвитку дитини спілкування заради спілкування поступається спілкуванню з приводу предметів, іграшок, що переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Спільна діяльність дорослого і дитини полягає в тому, що дорослий керує діями дитини, а також у тім, що дитина, будучи не в змозі сама виконувати дію, звертається до допомоги і сприяння дорослого.
Жаклин (8 місяців) спостерігає, як її мати плавно розмахує матер'яною оборкою. Коли це видовище кінчається, Жаклин кладе руку матері на оборку і підштовхує, щоб змусити мати повторити дію.
Жаклин (10 місяців) бере батька за руку, кладе руку на підвішану ляльку, яку вона сама не може змусити рухатися, і давить на його вказівний палець, щоб змусити батька зробити те, що їй потрібно. (Зі спостережень Ж. Пиаже).
Велике значення в спільній діяльності дитини і дорослого має здатність, наслідувати дії дорослого, яка розвивається на протязі дитинства. Вона відкриває всі можливості навчання, що розширюються. Вісім – дев'ять місяців дитина уважно стежить за рухами і мовою дорослого.
Залежність дитини від дорослих приводить до того, що відношення дитини до дійсності і до самої себе завжди переломлюється через призму відносин з іншою людиною. Інакше кажучи, відношення дитини до дійсності виявляється із самого початку соціальними, суспільними відносинами.
Перша умова – об'єктивний нестаток дитини у відході і турботі навколишніх. Тільки завдяки постійній допомозі близьких дорослих дитина може вижити в той період, коли він не в змозі самостійно задовольнити свої органічні потреби. Подібна зацікавленість дитини в дорослому зовсім не є потребою в спілкуванні. Як відомо, у перші ж дні після народження дитина навчається використовувати дорослий для усунення дискомфорту й одержання того, що йому необхідно, за допомогою різноманітних лементів, пхикання, гримас, аморфних рухів, що захоплюють усе його тіло. Дитина в цей період не адресує свої сигнали конкретному обличчю, поки ще немає спілкування.
Найважливішим засобом спілкування в дитинстві є експресивні дії (посмішки, вокалізація, активні рухові реакції). Дитина, у свою чергу, має потребу у виборчому наборі засобів спілкування, що пропонує дорослий: не всі засоби з тих, які існують у людській культурі, з перших тижнів і місяців життя мають для неї емоційну значущість.
Спостереження показали, що спроби організувати спілкування з дитиною трьох місяців на основі чисто словесних впливів дорослого марна – дитина «бере» лише експресивну сторону мови. Однорічних дітей довгі монологи дратують; у цьому віці спілкування дітей з оточуючими людьми будується на основі спільної предметної діяльності, і надмірне випередження досягнутого дітьми рівня виявляється настільки ж неефективним для їхнього розвитку, як і відставання від нього. (За матеріалами М. І. Лісіной).
Дорослий не тільки задовольняє зростаючі потреби дитини й учить її діяти з предметами. Він певним чином оцінює поведінку дитини, заохочує її посмішкою, супить брови і грозить пальцем, якщо маля щось робить не так. Завдяки цьому дитина поступово засвоює позитивні звички, учиться правильно поводитися.
Наростаюча потреба в спілкуванні з дорослим вступає в протиріччя з можливостями спілкування. Це протиріччя знаходить своє вирішення у розумінні людської мови, а потім і в оволодінні нею.