1. Розкрити поняття «соціокультурне середовище» та охарактеризувати його складові.

На основі вивчення наукових положень «соціокультурне середовище» можна охарактеризувати як складне організоване багаторівневе утворення, де складові володіють відносно функціональною автономією один від одного і від цілого. Всі складові соціокультурного середовища об’єктивно постійно змінюються, що свідчить про те, що рух у соціокультурному середовищі є необхідною умовою її розвитку. Окрім того, у характеристиці соціокультурного середовища слід враховувати фактор часу і простору, які відображають соціальне буття культури. Виходячи з аналізу суті дефініцій «соціокультурне середовище», можна з впевненістю говорити про наявність у її структурі трьох обов’язкових складових – «людина – культура – середовище». Тому вивчення змісту цієї структури, її «статусу» в громаді, суспільстві, можливостей реалізації інтересів кожної людини і всього суспільства разом є вкрай необхідним. Безперечно, у структурі «людина – соціокультурне середовище» центральною є людина. Але у взаємовідносинах організму з середовищем «два члени уже не є рівноправними, оскільки суб’єкт є первинним і вихідним, а середовище виступає як фактор, що має певне значення для організму». До того ж середовище людини включає комплекс природних (фізичних, хімічних, біологічних) і соціальних факторів, які можуть впливати безпосередньо або опосередковано на життя і діяльність людей. Проте ми повинні пам’ятати і про те, що одна людина щодо іншої також виступає як складова середовища, впливаючи на неї своїм ставленням і діями. Для людини соціальна спільнота існує у її спілкуванні, взаємодії, взаємозв’язку, комунікації та інших процесах.

2. Визначити сутність соціальних функцій соціокультурного середовища.

Соціальна функція соціокультурних норм, вона визначає поділ на права та обов’язки і постає засобом надбіологічного регулювання життя соціуму. Людинотворча, гуманістична суть культури розкривається через пізнання соціальних функцій. Основні соціальні функції культури: пізнавальна, комунікативна, прогностична, регулятивна, ціннісно-орієнтована. Усі вони органічно взаємопов'язані. Культура цілісне явище. Цілісність виявляється у єдності всіх елементів, що створюють її структуру, а також функціонально. Функціональна єдність зумовлена людинотворчою суттю, що дозволяє говорити про інтегративну і генералізуючу функції культури. У такій якості виступає людинотворча функція. До людинотворчої суті культури філософи прийшли не відразу. Є багато підстав стверджувати, що першим став Марк Туллій Ціцерон. Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний прояв культури, видатний римський філософ побачив спосіб піднесення, самоствердження особи. Ораторське мистецтво надихає особу. Культура розвиває особу, і в цьому, гадав Ціцерон, полягає її головна функція. Подібні погляди мали Вергілій, філософи епохи Відродження, мислителі Томас Гоббс, Йоганн Гердер, Франсуа Вольтер, Жан-Жак Руссо, французькі матеріалісти XVIII ст. Людинотворчу суть культури відзначали філософи Іммануїл Кант і Георг Гегель. У їх працях ідея органічної єдності людини і культури набула найширшого обґрунтування, що знайшло розвиток вже на матеріалістичному ґрунті у Карла Маркса. У його працях простежується глибоке розуміння внутрішньої гуманістичної суті культури, спрямованості на розвиток особи, єдності культури і особистості, праці і виховання та ін.