4. Анархізм

Термін «анархізм» в переводі з грецької – «безвладдя». Ще у V-IV ст. до н. е. грецький філософ Зенон заперечував будь-яку форму державного устрою, виступаючи за вільну солідарність громадян. Основоположником анархізму вважають У. Гудвіна, але він не пропонував негайного знищення держави, що є провідною ідеєю анархізму, а виступав за зведення до мінімуму функцій держави з можливістю подальшої її ліквідації.

Основні риси анархізму:

• заперечення держави і влади взагалі;

• крайній індивідуалізм, нічим необмежена свобода;

• заперечення великої приватної власності при допущенні дрібної. Засади анархізму як політичної концепції закладені у 40-х рр. XIX ст. П. Прудоном та М. Штірнером. Політична доктрина анархізму розроблялася М. Бакуніним та П. Кропоткіним.

У праці П. Прудона «Що таке власність?» заперечувалася будь-яка політична боротьба і держава взагалі. Під анархією П. Прудон розумів капіталізм та комунізм. Як ідеал він змальовував суспільну асоціацію дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. На думку П.Прудона, дійсна свобода несумісна з будь-якою політичною владою, а тому він заперечував всяку державність як основне суспільне зло.

Для німецького філософа М. Штірнера притаманне заперечення всякої держави і політичної влади, які, як і право, обмежують свободу людини. Кожна людина має бути вільною, а держава це право в людини забирає. М. Штірнер пропонує замінити суспільство союзом (асоціацією), де все добровільно, усі рівні.

Теоретик російського анархізму М. Бакунін вважав, що революція повинна починатися зі «зруйнування всіх організацій і установ: церков, парламентів, судів, адміністративних органів, армій, банків, університетів». Це призведе до того, що держава не зможе оплачувати свої борги, розвалиться, і тоді общини оберуть своїх вождів, створять адміністративні і революційні суди, сформують комунальну міліцію. М. Бакунін виступив з вимогою економічного, соціального зрівняння класів і особистостей, але говорив: «Ненавиджу комунізм, тому що він є запереченням свободи; комунізм призводить до концентрації власності в руках держави, а я хочу знищення –держави». Головні ідеї М. Бакуніна викладені у творі «Державність і анархія».

У працях «Сучасна наука і анархізм», «Записки революціонера» російський революціонер-анархіст П. Кропоткін розглядав державу як штучне утворення, яке має на меті «тримати в покорі інших і примушувати їх на себе працювати». Закони, які діяли у державі і регулювали суспільне життя, він вважав виключно новочасним утворенням, бо людство сторіччями існувало без писаного законодавства й його поведінка нормально врегульовувалася звичаями і традиціями. На думку П. Кропоткіна, суспільство не потребує держави з її регулюючою функцією, державну владу потрібно ліквідувати. Бездержавне суспільство він уявляв у формі асоціацій вільно об'єднаних комун та виробничих общин, у яких не може бути жодної форми зовнішнього примусу щодо людини. Усі рішення мають прийматися на підставі спільної згоди та на засадах моралі. Щоб встановити таке суспільство, потрібно здійснити революцію, у результаті якої зліквідується держава.

Анархізм – теорія і утопічний ідеал вільного суспільного пристрою, що виключає панування людей над людьми. Анархізм заперечує політичні і суспільні порядки примусового характеру, перш за все держава. Згідно анархічним ідеалам, для суспільства і його пристрою потрібні лише вільна угода, вільна асоціація, вільна федерація. В кінці XIX – початку XX століть вплив анархізму в західноєвропейських країнах був досить сильним. В даний час його ідеї непопулярні.

В рамках анархізму можна виділити чотири напрями:

1. Індивідуалізм. В центрі уваги – людина як абсолютно вільний і незалежний індивід, який з метою «захистити свою свободу» заперечує будь-які форми держави.

2. Солідаризм. Замінює принцип державної влади принципом взаємодопомоги.

3. Колективізм. Капітал, засоби виробництва, земля і установи допоміжного характеру стають власністю сільськогосподарських і промислових робітників.

4. Вільний комунізм. Його теоретики вважали найважливішим наслідком суспільної власності на засоби виробництва повна відмова від примусової системи праці.

5. Лібералізм та неолібералізм

Лібералізм – це політична та ідеологічна течія, яка об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод. У широкій суспільно-політичний вжиток термін був введений на початку XIX ст. французькими просвітниками, а на середину XIX ст. сформувався як ідеологія та філософія. Засновниками лібералізму є Б. Констан та А. де Токвіль. До фундаторів ліберальної ідеології відносяться англійські мислителі Дж. Локк, А. Сміт, І. Бентам, французькі вчені - Ш.-Л. Монтеск’є, Ф. Гізе, німецькі – І. Кант, В.Гумбольт, американські - Т. Джеферсон, Д. Медісон та ін. Серед українських мислителів ідеологію лібералізму розвивали М. Драгоманов Б. Кістяківський та ін.

Виникнення лібералізму пов'язано з розвитком капіталістичного способу виробництва, буржуазними революціями.

Основні ідеї лібералізму:

• можливості людського розуму є необмежені;

• індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особи;

• рівність усіх громадян перед законом;

• принципи політичного плюралізму;

• розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• приватна власність, конкуренція, вільне підприємництво найважливіші рушії суспільного прогресу;

• свобода думок, поглядів, переконань, совісті, слова;

• ліквідація будь-якої регламентації державою економічного життя;

• свобода вибору роду занять;

• запровадження загального виборчого права.

На початку XX ст. у багатьох державах, в основі політики яких була ліберальна ідеологія, відбулася гостра економічна криза, в умовах якої ліберали переглядали деякі теоретичні положення і принципи свого вчення. В основу новоутвореної форми лібералізму неолібералізму - покладені ідеї англійського економіста Ц. Кейнса. Серед неолібералів - Ф. Хайєк, Дж. Гелбрейт, Р. Даль, Ф. Д. Рузвельт.

Основні ідеї неолібералізму:

- до функцій держави відносяться захист підприємництва, ринку і конкуренції

від монополізму, розробка загальної стратегії економічного розвитку;

- соціальний захист громадян: безплатна освіта, державна медична допомога, створення системи соціального забезпечення;

- забезпечення рівних соціальних можливостей у здійсненні основних прав людини.

Вищою метою лібералізму була ідея індивідуальної свободи. Ліберальне розуміння свободи включає гарантію прав особи, захист від сваволі влади, можливість впливати на рішення влади. У баченні лібералів, людина є вільною істотою, яка підкоряється лише собі, а завдання держави - забезпечити умови для самореалізації особи. Ідеологи лібералізму розглядали його як заснований на особистій ініціативі та свободі вибору спосіб дій, готовність до сприйняття нових ідей, заперечення проти диктату влади. Найважливіше твердження лібералізму - необхідність встановлення балансу між сферами суспільства та особистими інтересами людини.