Бондаренко
.pdf
страва.
Sun-tetsu hito wo korosu.
Ніж завдовжки в сун1 убиває людину. Укр.: Слово не стріла, а глибше ранить.
Taizan meidoo, nezumi ippiki.
Гора струснулася і [народила] мишу2. Укр.: Могила мишу породила.
Tagei wa mugei.
Багато умінь – відсутність уміння. Укр.: За все береться, та не все вдається.
(!)
Tana kara bota-mochi.
Ботамочі3 з полички.
Укр.: Печені голуби не летять до губи.
Tate no ryoomen wo miyo.
Дивись на обидві сторони щита.
Укр.: Кожна медаль має два боки. / Покіль кожух не вивернеш, він все здається чорним.
Teishu wo shiri ni shiku.
Підстелити чоловіка під себе.
Укр.: Чоловік – голова, жінка – шия, куди захоче, туди й поверне.
Ten wa mizukara tasukuru mono wo tasuku.
Небо допомагає тому, хто сам собі допомагає. Укр.: На батька надійся, а сам не поганься.
1 Міра довжини = 3,03 см.
2Західне прислів’я. Джерело: поема «Мистецтво поезії» («Мучило гору,
ащо народилося? Чудне лише мишеня»). Автор – Квінт Горацій Флакк
(Quintus Horatius Flaccus, 65–8 рр. до Р.Х.). Також фраза «гора народила мишу» міститься в байці Езопа «Гора в пологах».
3 Солодкий рисовий коржик.
80
Tenmoo kaikai, so ni shite morasazu.
У небесному неводі хоч і великі вічка, але нічого крізь них не прослизне1.
Укр.: Бог довго жде, та тяжко карає. / Скільки злодій не краде, все одно тюрми не мине.
Tooka no kiku, muika no shoobu.
Хризантеми – десятого числа2, ірис – шостого3. (Кажуть у випадку плутанини термінів, дат, обрядів тощо).
Укр.: Дороге яєчко до Великодня.
(!)
Tokoro kawareba, shina kawaru.
Змінюється місце – змінюється товар. Укр.: Кожен край має свій звичай.
(!)
Tonari no hana wa akai.
Сусідські квіти – червоні.
Укр.: У чужу жінку чорт кладе ложку меду.
(!)
Toranu tanuki no kawa zan’yoo.
Оцінювати шкурку борсука, якого ще не спіймали. Укр.: Ще вовка не зловив, а вже шкуру пропив.
(!)
Toori mono iwazu, shita onozukara michi wo nasu.
Хоч персикові й грушеві дерева себе не хвалять, але під ними стежки утоптують4.
Укр.: Добрий товар сам себе хвалить.
Tsubame ichiwa de haru ni wa naranu.
1 Джерело: «Даодецзін» (ком. див. вище).
2 Насправді в Японії 9 вересня відзначають Свято хризантем. Вважається, що зірвана цього дня хризантема має чарівну силу повертати молодість і здоров’я.
3 Фактично 5 травня японці відзначають Свято ірисів (півників), що за традицією вважається Святом хлопчиків.
4 Джерело: «Ши цзі» (ком. див. вище).
81
Одна ластівка не робить весни1. Укр.: Одна ластівка не робить весни.
(!)
Tsuki to suppon.
[Різні як] місяць та черепаха. Укр.: Схожий, як макогін на ночви.
Uchi-Benkei no soto-nezumi.
Вдома Бенкей2, а на вулиці – миша. Укр.: Кожен пес на своєму смітті гордий.
Uji yori sodachi.
Вигодувати важливіше, ніж народити3.
Укр.: Не та мати, що народила, а та, що вигодувала.
Umi no mono tomo, yama no mono tomo tsukanu.
Ні морська тварина, ні гірська. Укр.: Ні пес, ні баран.
Uso wa ittoki.
Брехня – недовгочасна.
Укр.: Хто вчора збрехав, тому й завтра не повірять.
Ushi wa ushi zure, uma wa uma zure.
Бики – до биків, коні – до коней. Укр.: Пес псові брат.
Uwasa wo sureba, kage ga sasu.
Тільки-но згадаєш – і з’явиться його тінь. Укр.: Про вовка промовка, а вовк до хати.
1Західне прислів’я. Пор. лат.: Una hirundo ver non facit (Одна ластівка весни не робить) /Горацій, 65–8 до Р.Х./.
2Загальна назва та ім’я реальної історичної особи – легендарного вої- на-ченця Сайто Мусасібо Бенкея ( , 1155–1189), який часто
ототожнюється з грізним, але великодушним ведмедем, відданим своєму господареві. Символ найвищої шляхетності в Японії.
3 Джерело: «Едо (Дзьохо) Іроха Карта» (ком. див. вище).
82
Yakusoku wa yakusoku.
Обіцянка є обіцянка.
Укр.: Хоч лопни, хоч перервись, а дав слово – кріпись.
Yasukaroo warukaroo.
Дешеве – погане.
Укр.: Дешева рибка – погана юшка.
Yome, toome, kasa no uchi.
Уночі, далеко й під солом’яним капелюхом1.
(Будь-яка жінка здається гарною у темряві, вдалині й під солом’я- ним капелюхом).
Укр.: Уночі всі коти бурі, а корови сірі.
Zen-mon no tora, koo-mon no ookami.
Тигр біля передніх воріт, вовк біля задніх2.
Укр.: Між Сціллою і Харібдою3. / Між двох вогнів.
ЛІТЕРАТУРА
1.Маевский Е.В. Графическая стилистика японского языка. – М.: Мура- вей-Гайд, 2000. – С. 8–11.
2.Пирогов В.Л. Етнолінгвістичні паралелі у різносистемних мовах // Східний світ. – К., 2001. – №1. – С. 92–106.
3.Пирогов В.Л. Мудрость Востока и Запада – экософские и лингвистические основания (подход к сравнительному исследованию устойчивых фразеологизмов) // Наук. вісн. каф. ЮНЕСКО Київ. держ. лінгвіст. ун-ту.
1Прислів’я з японської картярської гри «Едо (Дзьохо) Іроха Карта» (див. ком. на с. 73).
2Джерело: твір китайського автора Чень Шоу ( , 233-297) «Історія
Трицарства» ( ). Афоризм пов’язаний з особою Сунь Цзяня ( , 155-
191), воєначальника, державного діяча, одного із засновників держави У
( ).
3 У давньогрецькій міфології – два чудовиська, які жили на прибережних скелях по обидва боки морської протоки й позбавляли життя мореплавців.
83
Сер.: Філологія. Педагогіка. Психологія. – К., 2001. – Вип. 5. – С. 175–194.
4.Пирогов В.Л. Символічні архетипи як основоположні властивості паремійних одиниць // Наук. вісн. каф. ЮНЕСКО Київ. держ. лінгвіст. Ун-ту. Сер.: Філологія. Педагогіка. Психологія. – К., 2002. – Вип. 6 – С. 231–234.
5.Пирогов В.Л. Система ментальних стереотипів, віддзеркалена в японських прислів’ях і приказках // Східний світ. – К., 2007. – № 3. – С. 72–79.
6.Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989. – С. 76–78.
7.Щуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга Перемен». – СПб., 2000. – С. 113–117.
8.Wierzbicka A. Lingua mentalis: the semantics of natural language. – Sydney: Academic Press, 1980. – P. 349–360.
9.The Kojiki (Records of Ancient Matters) / Transl. by Basil Hall Chamberlain. – Boston – Rutland – Vermont – Tokyo: Tuttle Publishing, 1982. – P. 111–115.
10.Хіросі Цукісіма. Кокуго-но рекісі (Історія національної японської мови). – Токіо: Токіо дайгаку, 1977. – С. 42–57. (, 1997).
ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА
1.Михельсон М.И. Толковый словарь иностранных слов, пословиц и поговорок. – М.: Транзиткнига, 2006. – 1120 с.
2.Мудрість народна: Українські прислів’я і приказки. – К., 1959. – 110 с.
3.Українські приказки, прислів’я і таке інше: Збірники О.В. Марковича
/Уклав М. Номис. – К.: Либідь, 1993. – 768 с.
4.Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-ук- раїнський фразеологічний словник. – К., 1971. – 351 с.
5.Пермяков Г.Л. Пословицы и поговорки народов Востока: Систематизированное собрание изречений двухсот народов / Е.М. Мелетинский (науч. ред.), Г.Л. Капчиц (науч. ред.). – М., 2001. – 624 с.
6.Українські прислів’я та приказки / Упоряд. М. Пазяк. – К.: Дніпро, 1976. – 215 с. – (Мудрість народна; Зб. 19).
7.Українські прислів’я та приказки / Редкол.: С.Д. Зубков (відп. ред.) та ін. – К.: Дніпро, 1996. – 400 с.
8.Українські прислів’я, приказки та порівняння з літературних пам’яток
/НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського; Й.Ю. Федас (відп. ред.), М.М. Пазяк (упоряд., вступ. ст.). – К.: Наук. думка, 2001. – 392 с. – (Укр. нар. творчість).
9.Японские народные пословицы и поговорки / Пер. с яп. П. Петрова; Под ред. С. Гутермана. – М.: Изд-во иностр. лит., 1959. – 95 с.
84
10.Японські прислів’я та приказки / Упоряд. І. Чирка; Пер. з яп. М. Федоришина. – К.: Дніпро, 1989. – 191 с.
11.1977.
12.1985.
13.1997.
14.2000.
15.[ ] 2000.
16.2006.
17.2008.
18.(A Chinese-English Dictionary of Buddhist Terms)2005.
Переклад та коментарі В.Л. Пирогова
85
НОРІТО
86
НОРІТО
Терміном норіто ( – “заклинальні моління”, “молитви-за- клинання”) в японському літературознавстві позначається синтоїстська культова поезія, яка декламувалася під час церемоніальних містерій у синтоїстських храмах. Розквіт цього літературного жанру припадає на VII-VIII ст., проте зародився він значно раніше – приблизно в III-IV ст. н.е., коли анімізм давніх японців, тобто одушевляння ними різноманітних природних утворів (гір, скель, рік, водоспадів, дерев тощо), явищ природи, а також культ предків і елементи шаманства, об’єднавшись в одне ціле, поступово набули рис віросповідування і згодом перетворилися на цілісну систему міфологіч- но-релігійного віровчення – суто японську національну релігію синто ( – досл.: “Шлях Богів”). У цей період кожний рід ще мав власне родове святилище ясіро ( ) і свого Бога-покровителя. Для родового об’єднання Ямато, якому з часом вдалося підкорити інші роди і таким чином об’єднати країну, таким Богом була Велика Боги-
ня сонця Аматерасу Оомікамі.
Тривалий час існувала виключно усна традиція передачі текстів норіто від одного покоління синтоїстських жерців до іншого. Переважно цим займалися представники родів Накатомі та Імібе, які протягом кількох століть обиралися жерцями і священиками синтоїстських храмів.
Уперше тексти церемоніально-обрядових пісень були зібрані у збірку норіто “Енґі-сікі” ( – “Ритуали доби Енґі” або “Установлення /традиції/ доби Енґі”) на початку Х ст., а саме – в 927 р.
Більшість норіто мали чітку змістову структуру: а) опис історії виникнення того чи іншого обряду; б) короткий переказ відповідного міфу (міфів);
в) змалювання господарського та політичного устрою відповідної епохи виникнення обряду;
г) докладний перелік піднесень-подарунків синтоїстським богам, тобто того, чим раніше віддячували за виконання богами відповідного прохання – своєрідний натяк жерців на те, що саме вони хотіли б отримати від замовників церемонії цього разу, оскільки подарунки
87
залишалися у власності священиків синтоїстського храму.
Мовою норіто була виключно японська мова, а запис текстів на початковому етапі здійснювався фонетико-ієрогліфічним способом. Стиль норіто є середнім між поезією та прозою, однак більшість фахівців відносить норіто до поезії, оскільки цьому жанру властиві такі поетичні художньо-стилістичні засоби, як риторичні прикраси, метафори, паралелізми, повтори тощо. Відомий російський японіст М.О. Невський, який свого часу досліджував цей літературний жанр і який уперше переклав та надрукував декілька норіто російською мовою (див.: Восток /Литература Китая и Японии. Сборник первый, Academia/. – Ленінград, 1935), з цього приводу зазначав: “За своєю мовою і стилем норіто посідають середнє місце між поезією та прозою і радше мають бути віднесені до першої, ніж до другої. Тут ми бачимо безліч риторичних прикрас, метафор, паралелізмів, повторів та інших прийомів, розрахованих на те, щоб підсилити враження і додати молінням піднесеності. Окремі частини норіто звучать дуже святково і навіть ритмічно” (Невський Н.А. “Культовая по-
эзия давней Японии /VI-VIII вв./” // Петербургское востоковедение. –
Выпуск 8. – СПб., 1996. – С. 292).
Дійсно, зазвичай норіто виголошувалися особливим святковоцеремоніальним речитативом і супроводжувалися відповідними магічними діями: жестами, рухами, танцями.
У якості прикладу такого ритмічного піднесено-святкового звучання, яке досягається завдяки застосуванню типових для давньої поезії стилістичних засобів, наведемо уривок із норіто під назвою “Велике очищення (від гріхів) в останній день місяця мінадзукі”1:
Як вітру подих Восьмишарові небесні хмари Миттю розганяє, Як він розвіює увечері і вранці Пітьму вечірню І ранкову млу,
Як відв’язавши ніс, Корму звільнивши,
Виштовхують великий корабель
____________________________________
1 Йдеться про церемонію всенародного відпущення гріхів, яка здійснювалася в синтоїстських храмах двічі на рік – наприкінці шостого і дванадцятого місяців року за місячним календарем.
88
Із гавані у море, Як під корінь
Гартовані сокири у лісах Густі дерева зрубують миттєво, Ми теж очистимося
Від гріхів своїх! (Переклад наш.- І.Б.)
Тематика норіто була найрізноманітнішою: прохання гарного врожаю та сприятливої погоди, припинення природних катаклізмів, пожеж, епідемій, голоду тощо, святкування різних сезонних подій, сімейних обрядів і навіть прохання або подяка за призначення на ту чи іншу посаду.
Дехто з зарубіжних дослідників порівнює японські норіто з католицькими проповідями (див.: Florenz K. Geschihte der Japanischen Litterature. – Lpz., 1909), інші – з біблійними псалмами (див.: Engi-Shiki.
Procedures of the Engi Era. Books I-V. Translated with Introduction and Notes by F.G. Bock. – Tokyo, 1970). На нашу думку, подібні порівняння доречні лише з точки зору змісту та ідейної спрямованості зазначених жанрів релігійної літератури. Що ж стосується специфіки норіто як поетичного жанру, то їх доцільніше порівнювати з відповідними жанрами саме японської класичної поезії, як це робить у своєму ґрунтовному науковому дослідженні Л.М. Єрмакова, насамперед із наґаута (“довгими піснями”), що містяться у складі найдавніших історико-міфологічних літописів “Кодзікі” та “Ніхон-сьокі” (див.:
Норито. Сэммё. /Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со старояп., исследование и комментарий Л.М. Ермаковой. – М., 1991), а також відповідними віршами у складі першої японської поетичної антології “Ман-йо-сю”. До речі саме в “Ман-йо-сю” вперше зустрічається термін “котодама” (яп.: - “душа слова”, “магія слів”; див.: вірш № 894 Яманое-но Окура, сувій № 5), під яким розумілася магічна властивість слова викликати дух синтоїстських богів і божественних предків, котрі своїми діями могли втручатися в повсякденнне життя людей і впливати на перебіг не лише сучасних, але й майбутніх подій. Беззастережна віра в дієвість обрядових синтоїстських молитов і заклинань ґрунтувалася саме на цьому глибокому переконанні давніх японців.
І.П. Бондаренко
89