Бондаренко
.pdfПокрився край затоки, А в гирлі річки плавають качки.
(Сьокусі-найсінно /принцеса Сьокусі/)
(VI, 667)
Прокинувся сьогодні до світання, Почувши тріск:
Під сніжним тягярем Бамбукова Зламалась огорожа.
(Фудзівара-но Норікане)
(VI, 670)
Ну, як мені позбутися Печалі, Коли пожовкле листя на дубах На схилах гір
Сніжинки посипають?
(Фудзівара-но Куніфуса)
VII
Пісні-вітання
(VII, 714)
Пісок на березі Затоки Суміное –
І той подовгу береже сліди Тих журавлів, Що тут колись ходили!
(Ісе)
(VII, 716)
Спливуть віки – Лише вітрів осінніх Мінятись буде голос...
А сосна, Що на вершині, кольору не змінить!
(Осікоті-но Міцуне)
490
(VII, 721)
Проносяться над нею урагани, Бурхливі хвилі точать Без жалю, Але стоїть одвіку В морі скеля!
(Ісе)
(VII, 724)
Твоя доба Нехай триває вічність,
І незліченною хай буде кількість літ! Сіяй, мов сонце, У безхмарнім небі!
(Мінамото-но Акіфуса)
VIII
Пісні скорботи
(VIII, 758)
Сумний кінець І у моєї долі...
Що по мені залишиться колись? Димок погребний, Мов серпанок в полі!
(Оно-но Коматі)
(VIII, 775)
Роса також зникає! Але згодом Ми знову бачимо її...
Так з чим тоді Людини смерть раптову порівняти?
(Ідзумі Сікібу)
(VIII, 817)
Написане ще довго не зітреться, Але чи глянуть ті
491
На ці рядки, Кому судилось
Довше нас прожити?
(Мурасакі Сікібу)
(VIII, 818)
Як довго пам’ятають люди тих, Хто їх покинув, І коли забудуть?
Сьогодні ми сумуємо без них, А завтра нас оплакувати будуть!
(Каґа-но Сьонаґон)
(VIII, 856)
(Випадково натрапивши серед речей на листа тієї, що давно покинула цей світ, написала близькій їй людині)
Живеш – І не замислишся ніколи
Про власну долю, Доки не прийде
Скорботна звістка про чиюсь кончину!
(Мурасакі Сікібу)
IX
Пісні розлуки
(IX, 859)
Довірся гусям! І вони на крилах
На північ понесуть твої листи Рядками нескінченними У хмарах!
(Мурасакі Сікібу)
(IX, 881)
Я вірю, Що сьогоднішня розлука
Не буде довгою...
А що, як саме так
492
Моя остання подорож почнеться?
(Сюн’е-хосі)
(IX, 891)
Не забувай мене, Поклавши навіть
Свою голівку на чужий рукав! Візьми на згадку місячного сяйва, Политого сльозами, на моїм...
(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)
X
Подорожні пісні
(X, 918)
Коли у сутінках Захмарюється небо, Бурхливі хвилі Рвуться до човна,
Душа моя холоне від тривоги!
(Мурасакі Сікібу)
(X, 955)
Невже тепер Залишились позаду
Захмарені численні піки гір, Де лютим буревіям на поталу Мого вбрання дістались рукави?
(Фудзівара-но Масацуне)
(X, 964)
В які поля Податися мені У сутінках вечірніх? І якої
Травички в узголів’я назбирать?1
(Камо-но Наґаакіра)
1 Гра слів: яп. слово “тіґіру” може означати: “рвати, /збирати/”, а також: “присягатися /в коханні/”.
493
XI-XV
Пісні кохання
(XII, 1099)
В ущелину між скелями сховаюсь Далеко в горах Від людських очей І в самоті
Порину в тужні думи!
(Сайґьо-хосі)
(XII, 1107)
Очей закоханих Не зводжу з того боку
На небосхилі, де стоїть твій дім. І раптом – краючи серпанок, Дощ весняний!
(Фудзівара-но Тосінарі)
(XII, 1113)
Чи довго ще залишилось мені На цьому світі жити – Я не знаю, Але цей біль жагучий – Назавжди!
(Фудзівара-но Йосітака)
(XII, 1130)
Усупереч обітницям, Ти знову
Сьогодні так далеко, як хмарки У небі над Повернення горою, Та попри все, чекатиму тебе!
(Камо-но Сіґемаса)
(XIII, 1204)
Тебе чекати буду край порога І теж одна
494
До спальні не ввійду...1 Не поспішай занадто, місяченьку, Ховатися за гори уночі!
(Сьокусі-найсінно /принцеса Сьокусі/)
(XIV, 1262)
(Написала одній людині)2
Я бачила, Куди сховався місяць,
Такий яскравий, ясний...
Попри це, Всю ніч чекала, дивлячись на небо!
(Мурасакі Сікібу)
(XIV, 1263)
(Вірш-відповідь)
Зубчасті гори, Де ховався місяць, Закрили хмари – Мабуть, через це
В твоїй душі і зникло його сяйво!
(Невідомий автор3)
(XIV, 1271)
Усі мене забули!
Але знають про це лиш дощ, Що мочить рукави, Та безсердечний місяць Над горою.
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
1Алюзія на вірш невідомого автора “Нехай покриє стрічку темносиню...” з поетичної антології “Кокін-сю” (XIV, 693).
2Вважається, що цей вірш був адресований Фудзівара-но Нобутака – чоловікові поетеси.
3Вважається, що вірш-відповідь написав Фудзівара-но Нобутака – чоловік поетеси.
495
(XIV, 1274)
Кохання смуток. Від жагучих сліз,
Здається, навіть небо похмурніло: Яскравий місяць в спальні Потьмянів!
(Ґон-тюнаґон Кінцуне)
(XIV, 1277)
“Ніколи не забуду!” – запевняла, Прощаючись...
Лиш місяць, що в ту ніч Світив над нами, Іноді заходить...
(Фудзівара-но Арі-іе)
(XIV, 1297)
Яка байдужа! Мабуть, розлюбила. Та дорікать не стану, Бо ж колись
Були ми з нею зовсім не знайомі!
(Сайґьо-хосі)
(XIV, 1330)
Ті сльози, Що сьогодні на світанні
З очей моїх котились на рукав, Услід за дзвонами До неба піднялися!
(Архієпископ Дзіен)
(XV, 1336)
На наші білосніжні рукави Росинки падають, Віщуючи розлуку, А душі вітер Смутком пронизав!
(Фудзівара-но Садаіе /Тейка/)
496
(XV, 1343)
Якщо це правда, що життя – роса, Я згоден зникнути, Аби хоч раз почути
Її, жорстокої, розкаяння слова...
Та зникнувши, чи зможу їх розчути?
(Фудзівара-но Мотодзане)
(XV, 1344)
(Написано від імені чоловіка, який перестав отримувати відповіді на свої листи до коханої)
Приїхати невдовзі обіцяла...
Засохле листя Вітер позривав – Нічній росі
Нема за що чіплятись!
(Ідзумі Сікібу)
XVI-XVIII
Різні пісні
(XVI, 1470)
Із білоквітом, що злітає з вишень, Порівнюю в думках Цей грішний світ!
Але куди мені Від нього дітись?
(Сайґьо-хосі)
(XVI, 1520)
Спустившись з гір зубчастих, Поміж сосен Усе ще блимає, мигтить З останніх сил
Такий люб’язний місяць світанковий!
(Фудзівара-но Нарікійо)
497
(XVII, 1613)
За вітром стелиться Димок із Фудзіями, Зникаючи у небі, Ніби він
Мені, нетямі, вказує стежину.
(Сайґьо-хосі)
(XVII, 1657)
Якби у мене приятель знайшовся В гірськім селі, Якому світ обрид,
Ми з ним про прикрощі життя Поговорили б!
(Сайґьо-хосі)
(XVIII, 1807)
Уважно прислуховуюсь до дзвонів У сутінках вечірніх, Мов збагнуть –
Чи ще колись я їх почую? – Хочу.
(Ідзумі Сікібу)
(XVIII, 1819)
(Надіслала тому, хто вранці після буревію нічого навіть не спитав про свою дитину)
В долині Міяґі Шалений вітер Пронісся уночі, Але ніхто
Про долю крихітки-хаґі не запитає!
(Акадзоме Емон)
XIX
Синтоїстські обрядові пісні
(XIX, 1853)
Яка печаль!
498
В моїм саду на сливі, Що сам Господар незабутній посадив, Жорстокі люди Гілочку зламали!
(Невідомий автор)
(XIX, 1858)
Старіючи, Стаю все більше схожим На Тебе, Боже!
Потай від людей Чекаю зустрічі з Тобою нетерпляче!
(Невідомий автор)
(XIX, 1873)
Якщо мене спитають земляки, Про радість і про горе В грішнім світі Я їм повідаю
Всю правду залюбки!
(Невідомий автор)
(XIX, 1875)
Очей не відвести! Зникають хмари Над горами святими1, І з небес
Вечірнє сяйво місяця струмує!
(Дайдзьо Тенно /імператор Ґотоба/)
XX
Буддійські обрядові пісні
(XX, 1952)
Немов дороговкази,
1 Святі гори – поетична назва гір провінції Ісе, де розташовані найдавніші синтоїстські храми Японії.
499