Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

-цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

-цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України "Про підприємництво";

-об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України " Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29 червня 2004 року;

-майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління;

-майно підприємств урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку;

-майно підприємств, які здійснюють діяльність у сфері метрології, сертифікації та стандартизації;

-об'єкти космічної діяльності;

-захисні споруди цивільної оборони;

-установи виконання покарань та слідчі ізолятори;

-полігони, будови, споруди, устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

-автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх поза межами території цих підприємств;

-злітно-посадкові смуги, що мають стратегічне значення;

-акваторії портів, гідрографічні споруди, захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури і споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, залізничні колії (до першого розгалуження поза межами території порту), навчальний та гідрографічний флоти;

-водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди;

-магістральні та міждержавні електричні мережі (лінії електропередачі);

-магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговує потреби держави в цілому;

-магістральні нафто-, газо-, аміакопроводи та підземні нафтота газосховища.

- окреме індивідуально визначене майно зі складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Сторони за договором оренди за користування державним та комунальним майном визначаються в залежності від виду об'єкта оренди і його форми власності.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцями за договором можуть бути:

-Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), які є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, яке надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;

-органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке, відповідно, належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

-підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв. м. на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендарями за договором можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності.

Структура і зміст договору оренди державного майна повинна відповідати типовим договорам, затвердженим Фондом державного майна України (Наказ Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774 "Про затвердження договорів оренди").

Структура і зміст договору оренди комунального майна повинна відповідати типовим договорам, затвердженим органами місцевого самоврядування.

Якщо поданий нотаріусу договір оренди державного або комунального майна не відповідає, на думку нотаріуса, вимогам законодавства, то він уповноважений відмовити у вчиненні виконавчого напису з підстав, передбачених законодавством. Підстави, які нотаріус може застосовувати, залежать від дефекту договору, а саме: вчинення

нотаріальної дії може суперечити законодавству України, або договір як документ не відповідає вимогам законодавства.

Якщо ж за результатами аналізу договору нотаріус зробив позитивний висновок, то наступним етапом буде аналіз засвідченої стягувачем копії рахунка, надісланого боржникові, з відміткою про непогашення заборгованості після вручення письмового попередження. Цей документ, по суті, не може бути доказом безспірної заборгованості, оскільки складений заінтересованою особою (стягувачем)і не може однозначно підтверджувати ні безспірність суми заборгованості, ні факт заборгованості.

Відмітка стягувача про непогашення заборгованості після вручення письмового попередження також не може однозначно підтверджувати несплату заборгованості боржником. Однак зазначений документ вказаний у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", а отже, у нотаріальному процесі при вчиненні виконавчого напису про стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном засвідчена стягувачем копія рахунка, надісланого боржникові, з відміткою про непогашення заборгованості після вручення письмового попередження за формою визнається документом, що підтверджує безспірність заборгованості. Щоб попередити у майбутньому подачу позову до стягувача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, нотаріус зобов'язаний перевірити правильність визначення суми заборгованості;

При вчиненні виконавчого-напису про стягнення заборгованості з орендної плати за користування комунальним майном нотаріусу необхідно застосовувати нормативні акти органу місцевого самоврядування з питань оренди майна.

13.3.1.8. Повернення об'єкта лізингу

Особливість вчинення виконавчого напису про повернення об'єкта лізингу (п. 8 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів") також полягає у тому, що нотаріус вчиняє виконавчий напис на підставі договору, при укладанні якого не застосовувався нотаріальний порядок посвідчення правочинів.

Передумовою звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є факт наявності у договорі лізингу права лізингодавця на повернення об'єкта лізингу в безспірному порядку. Таке право лізингодавця передбачене у ст. 7 Закону України від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг", але для звернення до нотаріуса воно має бути передбачене у договорі.

Для одержання виконавчого напису подаються:

а) оригінал договору лізингу;

б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

При аналізі оригіналу договору фінансового лізингу нотаріус також зобов'язаний не тільки визначити порядок та умови повернення об'єкта лізингу, а й проаналізувати договір в

цілому на відповідність його змісту вимогам закону. Базовим нормативно-правовим актом для цього є Закон України від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг". Нотаріус зобов'язаний перевірити: . - відповідність предмета лізингу вимогам закону;

-правосуб'єктність сторін за договором;

-наявність істотних умов договору.

Предметом лізингу, за ст. З Закону України "Про фінансовий лізинг", може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Майно, що перебуває у державній або комунальній власності, може бути предметом лізингу, якщо щодо нього відсутня заборона передачі в користування та/або володіння.

Суб'єктами лізингу, за ст. 4 Закону України "Про фінансовий лізинг", можуть бути:

-лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

-лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

-продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, у якої лізингодавець набуває річ, яка буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

-інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу. Істотними умовами договору лізингу, за ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", є:

-предмет лізингу;

-строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу

(строк лізингу);

-розмір лізингових платежів;

-інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Другий документ, який стягувач зобов'язаний подати нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення. Цей документ, як і при стягненні заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном, сам по собі також не може бути доказом прострочення сплати лізингового платежу частково або у повному обсязі, оскільки складений заінтересованою особою (стягувачем) і не може підтверджувати ні безспірність суми заборгованості, ні факт заборгованості. Однак, відповідно до Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на

підставі виконавчих написів нотаріусів", цей документ за формою визнається таким, що підтверджує безспірність заборгованості. При вчиненні виконавчого напису про повернення об'єкта лізингу копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення повинна підтверджувати факт прострочення сплати лізингового платежу частково або у повному обсязі строком більше 30 днів.

У пункті 5 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачений ще один випадок вчинення виконавчого напису про стягнення з лізингоодержувача простроченої заборгованості. Але для реалізації цього права лізингодавця нотаріус не може застосувати п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", оскільки за цим пунктом стягувач може лише вимагати повернення об'єкта лізингу. Стягнення прострочених лізингових платежів можливе за п. 1, але для його застосування договір лізингу необхідно посвідчити у нотаріальному порядку.

13.3.1.9. Вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості за чеками, неоплата яких посвідчена нотаріусом

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках юридичних та фізичних осіб для скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги).

Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунка чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Базовим нормативно-правовим актом, який застосовує нотаріус при вчиненні виконавчого напису, є Постанова Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 "Про затвердження інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті". Глава 7 Інструкції регулює розрахунки із застосуванням розрахункових чеків.

Для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за чеками нотаріусу необхідно подати чек, неоплата якого посвідчена нотаріусом. Але правова невизначеність щодо цього питання полягає у тому, що в ст. 34 Закону України "Про нотаріат" із переліку повноважень нотаріуса виключено нотаріальну дію про пред'явлення чека до платежу та посвідчення неоплати чека і одночасно діючою залишилась стаття 93 Закону України "Про нотаріат" (Закон України від 01 травня 2008 р. № 614-УІ "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат").

Згідно зі ст. 93 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси приймають для пред'явлення до платежу чеки, подані після закінчення десяти днів, а іноземні чеки - після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня. У разі неоплати чека нотаріус посвідчує це шляхом напису на ньому за встановленою формою (станом на 2011 рік така форма не встановлена) і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку він надсилає повідомлення чекодавцеві про неоплату його чека банком і вчинення на ньому напису.

На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вчиняє виконавчий напис.

Виконавчі написи на чеках вчиняються за місцезнаходженням платника, за наявності напису платника про те, що чек був пред'явлений до оплати із зазначенням дня

пред'явлення, але не був оплачений. При вчиненні виконавчого напису перевіряється своєчасність пред'явлення чека до оплати.

Виконавчі написи про неоплату чека вчиняються нотаріусами у строки, визначені чинним законодавством України про чеки.

Виконавчі написи вчиняються за бажанням чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком.

Про вчинення виконавчого напису нотаріус робить відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій і надсилає повідомлення чекодавцю про неоплату чека та видачу виконавчого напису.

Аналіз правового регулювання вчинення виконавчого напису про стягнення за чеками свідчить про відсутність механізму його реалізації.

13.3.1.10. Стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку

Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні й існують лише у документарній формі.

Термін "протест векселя", залежно від контексту, вживається в науковій літературі у двох значеннях: як досудова процедура посвідчення нотаріусом факту невиконання боржником вексельного зобов'язання і як складений нотаріусом у публічному порядку акт, що посвідчує безспірні, юридично значимі для вексельного зобов'язання факти, з якими законодавство пов'язує певні юридичні наслідки.

Суть протесту векселя як нотаріального провадження полягає у посвідченні факту невиконання вимоги векселедержателя зобов'язаною особою, а значення протесту векселя - в усуненні перешкод для подальшого обігу векселя й у виникненні права законного векселедержателя на пред'явлення вимоги зобов'язаній за векселем особі.

Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі за текстом - Уніфікований вексельний закон) передбачає десять видів протестів25:

1)протест про неакцепт переказного векселя - посвідчення факту відмови платника акцептувати переказний вексель (ст. 43, ч. 1 ст. 44 Уніфікованого вексельного закону);

2)протест про неоплату векселя - посвідчення факту відмови або платника переказного векселя, або акцептанта переказного векселя, або векселедавця простого векселя оплатити вексель при настанні строку платежу (ст. 43, ч. 1 ст. 44 Уніфікованого вексельного закону);

3)протест про недатування акцепту переказних векселів зі строком платежу "у визначений строк від пред'явлення" - посвідчення факту відмови акцептанта переказного векселя проставити дату акцепту (ст. 25 Уніфікованого вексельного закону);

4)протест про відмову векселедавця проставити датовану відмітку на простому векселі зі строком платежу "у визначений строк від пред'явлення" - посвідчення факту відмови

векселедавця простого векселя проставити датовану відмітку на простому векселі (статті 25, 78 Уніфікованого вексельного закону);

5)протест про невручення законному векселедержателю примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться - посвідчення факту відмови особи, у якої знаходиться акцептований примірник переказного векселя, вручити його законному векселедержателю (ст. 66 Уніфікованого вексельного закону);

6)протест про неодержання векселедержателем акцепту за неакцептованим примірником переказного векселя - посвідчення факту відмови акцептанта акцептувати ще один примірник векселя на підставі протесту про невручення законному векселедержателю примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться (ст. 66 Уніфікованого вексельного закону);

7)протест про неодержання векселедержателем платежу за неакцептованим іншим примірником переказного векселя - посвідчення факту відмови акцептанта оплатити ще один примірник векселя на підставі протесту про невручення законному векселедержателю примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться (ст. 66 Уніфікованого вексельного закону);

8)протест про невидачу оригіналу векселя законному держателю копії цього векселя особою, у якої він знаходиться, - посвідчення факту відмови особи, у якої знаходиться оригінал векселя, видати її законному держателю копії (ч. 2 ст. 68 Уніфікованого вексельного закону);

9)протест про неакцепт у порядку посередництва - посвідчення факту відмови особи, яку вказано у векселі як посередника на випадок неакцепту, акцептувати вексель (ч. 2 ст. 56 Уніфікованого вексельного закону);

10)протест про неоплату в порядку посередництва - посвідчення факту відмови особи, яку вказано у векселі як посередника на випадок неоплати, оплатити вексель (ч. 1, 2 ст. 60 Уніфікованого вексельного закону).

Кожен із видів протесту породжує певні права для законного векселедержателя:

-протест про неакцепт переказного векселя є підставою для дострокової реалізації векселедержателем права на пред'явлення вимоги про оплату векселя регресними боржниками (ст. 43, ч. 1, ст. 44 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про неоплату векселя є підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення вимоги про оплату векселя регресними боржниками (ст. 43, ч. 1 ст. 44 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про недатування акцепту переказних векселів зі строком платежу "у визначений строк від пред'явлення" фіксує дату, на підставі якої обраховується дата платежу за векселем (ст. 25 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про відмову векселедавця проставити датовану відмітку на простому векселі зі строком платежу "у визначений строк від пред'явлення" також фіксує дату, на підставі якої обраховується дата платежу за векселем (статті 25, 78 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про невручення законному векселедержателю примірника переказного векселя, акцептованого примірника цього векселя особою, у якої він знаходиться, є підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення вимоги до акцептанта про акцепт (або платіж) примірника векселя, яким володіє векселедержатель (ст. 66 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про неодержання векселедержателем акцепту за неакцептованим примірником переказного векселя є підставою для реалізації Векселедержателем права на пред'явлення вимоги про оплату векселя регресним боржникам (ст. 66 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про неодержання векселедержателем платежу за неакцептованим іншим примірником переказного векселя також є підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення вимоги про оплату векселя регресним боржникам (ст. 66 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про невидачу оригіналу векселя законному держателю копії цього векселя особою, у якої він знаходиться, є підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення дострокової вимоги про оплату векселя особі, яка вказала такого посередника, та особам, які поставили свої підписи після того, як цю вказівку було зроблено (ч. 2 ст. 68 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про неакцепт у порядку посередництва е підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення дострокової вимоги про оплату векселя особі, яка вказала такого посередника, та особам, які поставили свої підписи після того, як цю вказівку було зроблено (ч. 2 ст. 56 Уніфікованого вексельного закону);

-протест про неоплату у порядку посередництва є підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення вимоги про оплату векселя особі, яка вказала на векселі посередника на випадок неоплати, або того" за рахунок кого вексель був акцептований, а також наступних індосантів (ч. 1,2 ст. 60 Уніфікованого вексельного закону).

Отже, сім із десяти видів протесту е підставою для реалізації векселедержателем права на пред'явлення до зобов'язаних осіб вимоги про оплату векселя. Механізм реалізації цього права може мати декілька варіантів. Найбільш прийнятний варіант - пред'явлення вимоги безпосередньо до зобов'язаних осіб та її задоволення. У разі відмови зобов'язаних осіб у задоволенні законної вимоги про оплату векселя векселедержатель може використати механізм примусового стягнення заборгованості шляхом порушення виконавчого провадження.

Підставою для порушення виконавчого провадження є виконавчий документ. Питання про те, на підставі якого виконавчого документа може бути порушене виконавче провадження про стягнення заборгованості за опротестованим векселем є проблемним в аспекті правового регулювання. Так, п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" визначає, що протест векселя є підставою для вчинення нотаріусом виконавчого напису про стягнення заборгованості за векселем, а ст. 8 Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІП "Про обіг векселів в Україні" відповідно до змін внесених Законом України від 09 вересня 2010 р. № 2511-УІ "Про внесення змін, до деяких законодавчих актів України щодо обігу векселів", визначає, що вексель, опротестований

нотаріусом у встановленому законом порядку, є виконавчим документом (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту). Привертає увагу і той факт, що Законом України від 09 вересня 2010 р. № 2511-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу векселів" (діє з 01.01.2011 р.) були також внесені зміни до ст. З Закону України від 21 квітня 1999 р. №606 - XIV "Про виконавче провадження" (діє з 01.07.1999р.), згідно яких перелік виконавчих документів був доповнений векселем, опротестованим нотаріусом у встановленому законом порядку (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту). Однак Законом України від 04 листопада 2010 р. № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" (діє з 09.03.2011 р.) була прийнята нова редакція Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої в переліку виконавчих документів відсутній такий документ, як вексель, опротестованим нотаріусом у встановленому законом порядку (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту). Аналізуючи динаміку прийняття нормативно-правових актів, що визначають підстави для порушення виконавчого провадження про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, важливо зазначити про таке:

- З 01 липня 1999 року по 31 грудня 2010 року виконавче провадження про стягнення заборгованості за опротестованими векселями можна було порушити на підставі:

а) виконавчого листа суду, наказу господарського суду, якщо векселедавець звертався за захистом своїх прав до суду на підставі ст. 124 Конституції України;

б) виконавчого напису нотаріусів, якщо векселедавець обрав позасудовий спосіб захисту своїх прав;

- з 01 січня 2011 року по 08 березня 2011 року виконавче провадження про стягнення заборгованості за опротестованими векселями можна було порушити на підставі:

а) виконавчого листа суду, наказу господарського суду, якщо векселедавець звертався за захистом своїх прав до суду на підставі ст. 124 Конституції України;

б) виконавчого напису нотаріусів, якщо векселедавець обрав позасудовий спосіб захисту своїх прав;

в) векселя, опротестованого нотаріусом у встановленому законом порядку (крім векселя, опротестованого у недатуванні акцепту);

- з 09 березня 2011 року виконавче провадження про стягнення заборгованості за опротестованими векселями можна було порушити на підставі знову лише:

а) виконавчого листа суду, наказу господарського суду, якщо векселедавець звертався за захистом своїх прав до суду на підставі ст. 124 Конституції України;

б) виконавчого напису нотаріусів, якщо векселедавець обрав позасудовий спосіб захисту своїх прав.

Отже, основним виконавчим документом при позасудовому способі захисту прав векселедержателя є виконавчий напис нотаріуса, але протягом перших двох місяців 2011 року для порушення виконавчого провадження виконавчим документом визнавався вексель, опротестований нотаріусом без вчинення виконавчого напису. Таке правове

регулювання діяло в законодавстві і раніше, а саме: з 01 жовтня 1998 р. діяв Указ Президента України від 23 серпня 1998 р. № 932/98 "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні", в п. З якого зазначалось, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами, однак 01 липня 1999 року вступив у силу Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ "Про виконавче провадження", у якому не було підтримане положення Указу і вексель, опротестований нотаріусом не увійшов до переліку виконавчих документів. Натомість 12 травня 2000 року вступили в дію зміни, внесені до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", згідно з якими при стягненні заборгованості за векселями векселедержатель мав право використати безспірний порядок стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Для одержання виконавчого напису (п. 11 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів") подаються:

а) оригінал опротестованого векселя;

б) акт про протест векселя.

Проблемним питанням реалізації правовідносин щодо вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку, е відсутність у Наказі Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 р. № 3253 "Про затвердження Правил ведення нотаріального діловодства" форм актів про протест векселя.

РОЗДІЛ 14. ОХОРОННІ НОТАРІАЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ

14.1. Накладення та зняття заборони щодо відчуження нерухомого, рухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) та транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації

Накладення заборони відчуження нерухомого майна (майнових прав на нього) та транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації - це процес, спрямований на гарантування охорони прав інших осіб від незаконного відчуження власником майна, у разі обтяження цього майна боргом, в силу зобов'язальних правовідносин тощо. Тобто право власності на нерухоме майно та права на нього, а також транспортні засоби, які підлягають реєстрації, на цей період призупиняється.

Важливість цього питання полягає в тому, що фактично процес накладання заборони відчуження обмежує права громадян щодо розпорядження майном, яке належить їм на праві приватної власності, гарантовані Конституцією України. Тому дане обмеження повинно мати визначені законом підстави та теоретичне обгрунтування. Крім того, доцільно передбачити способи та засоби накладання заборони відчуження майна, що потребує певної державної реєстрації.

Перед розкриттям процедури вчинення даного нотаріального провадження слід звернути увагу на ту обставину, що назва глави 10 Закону України "Про нотаріат" та зміст статтей