Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012
.pdfПереказний або простий вексель строком за пред'явленням повинен бути поданий до платежу протягом одного року з дня його складання. Однак векселедавець може скоротити цей термін або обумовити більш подовжений термін.
Векселедавець може встановити, що вексель строком за пред'явленням може бути поданий до платежу раніше обумовленого строку. В такому випадку строк для пред'явлення починається з цього строку (п. 34 і 77 Уніфікованого закону (Положення).
Простий або переказний вексель строком платежу на визначений день або в такий-то час від складання або пред'явлення повинен бути пред'явлений до платежу або в день, коли він повинен бути оплачений, або в один з двох наступних робочих днів (п. 38 і 77 Уніфікованого закону (Положення).
Питання, пов'язані із строками платежів по векселях, регулюються пунктами 2, 21-24, 3337, 38-42, 44, 72-74, 76-77 Уніфікованого закону (Положення).
Для вчинення протесту про неоплату вексель приймається нотаріусом після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, встановлених для пред'явлення до акцепту чинним законодавством, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Але існує й інше правило, що пред'явлення переказного векселя в розрахункові палати, якими згідно ст. 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" є установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, розцінюється рівнозначним пред'явленню для платежу (ч. 2 ст. 38 УВЗ). Отже, при наявності документів про вчасне звернення до розрахункової палати не можна вважати, що протест векселя є простроченим.
5) перевірка форми векселя на відповідність вимогам законодавства (достовірність векселю та його реквізити); чи правильно заповнено і підписано вексель; на яку суму видано вексель; які векселі йому подано - прості або переказні і чи мають вони всі необхідні реквізити, включаючи захисні властивості.
Подані векселі перевіряються нотаріусом з позицій їх юридичної достовірності, тобто правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, повнота сплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів. У векселі мають бути усі реквізити, які встановлені законодавством про переказний і простий вексель, розробленого на основі Уніфікованого вексельного закону.
Векселі, які опротестовуються, повинні мати не менше двох підписів, тобто векселедавця і першого векселенабувача. (Кількість передаточних підписів свідчить про надійність векселя - чим більше, тим краще). В обов'язковому порядку треба перевірити безперервність передаточних індосаментів, визначити законність володіння векселем.
Законним власником векселя є та особа, на ім'я якої вексель виписано (перший набувач) або та, на ім'я якої вчинено останній іменний індосамент, або пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.
Нотаріусам треба дуже уважно підходити до векселів, які видані в інших державах, з позицій строгої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де видано вексель. Якщо вексель написаний іноземною мовою, то нотаріус повинен вимагати або засвідчений нотаріусом переклад тексту векселя, або робити переклад за рахунок особи, що надала вексель до опротестування.
6)перевірки усіх реквізитів векселя, який пред'являється для протесту;
7)перевірки правильності сплати витрат за вчинення даного нотаріального провадження.
При поданні векселів до опротестування справляється:
-державне мито чи витрати за вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом;
-плата за оповіщення шляхом повідомлення зобов'язаних за векселем осіб.
Ці збори не повертаються навіть, якщо поданий для опротестування вексель залишається з будь-якої причини не опротестованим.
3. Стадія безпосереднього вчинення зводиться до:
1)внесення запису до реєстру вчинюваних нотаріальних дій;
2)пред'явлення (в день прийняття векселя до протесту) платнику або доміціліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимоги про оплату (або акцепт) векселя, у якій зазначає про надходження заяви про протест векселя з усіма його реквізитами та пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя (п.п. 4.15 п. 4 гл. 17 Порядку). Це положення має реалізуватися шляхом передачі повідомлення платнику або доміціліанту щодо необхідності звернутися їм до нотаріуса для пред'явлення вимоги про оплату векселя у встановлені нотаріусом строки (п.п. 4.16 п. 4 гл. 17 Порядку). Якщо вексель протестується в неплатежі, нотаріус вимагає від особи, проти якої протестується вексель, оплатити суму за векселем; якщо вексель протестується в неакцепті, нотаріус висуває вимогу акцептувати вексель; якщо вексель протестується в недатуванні акцепту, нотаріус вимагає проставити дату на акцепті.
В цьому повідомленні нотаріус має роз'яснити ті наслідки, які виникнуть у разі невиконання його пропозиції - вчинення протесту векселя.
Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, то він має надати нотаріусу, на наш думку, оригінали платіжних документів, з яких він має зняти копії. Тоді нотаріус не вчиняючи протесту, повертає вексель платнику з написом на самому векселі про здійснений платіж. Але при цьому мають перевірятися всі суми, які підлягають сплаті. Так само, відмітка про акцепт на переказному векселі з вказівкою всіх необхідних реквізитів, включаючи, дату слугуватиме підставою для повернення векселя векселедавцю без протесту (п.п. 4.17 п.4 гл. 17 Порядку).
При цьому, робиться відповідний запис у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій.
Можливим варіантом відповіді зобов'язаних осіб може стати повідомлення про знаходження їх заяви про визнання векселя недійсним тощо в суді, але в цьому випадку для застосування ст. 42 Закону нотаріусу мають бути надані відповідні документи, які б підтверджували цей факт.
Можливий випадок, коли банк може прийняти платіж за векселем, що відправлений ним до нотаріуса для опротестування та ще не повернений нотаріусом у банк. У цьому разі банк, прийнявши належну суму, вручає платнику лист до нотаріуса (судового виконавця) про видачу векселя пред'явникові листа без оплати22.
На цьому перший етап нотаріального провадження щодо протесту векселя завершується. Другий етап починається:
-у день завершення, встановленого нотаріусом для відповіді зобов'язаних осіб, строку;
-цей етап може розпочатися із безпосереднього звернення до нотаріуса зобов'язаних осіб, раніше встановленого ним строку, для передачі необхідних документів.
Зрозуміло, що і ця стадія буде розпочинатися зі встановлення осіб, їх повноважень тощо, але реальні дії нотаріуса будуть обумовлюватися певними юридичними обставинами.
Зокрема, якщо відповідь не надійде або буде надіслана відмова оплатити або акцептувати вексель, то нотаріус оформлятиме відповідний протест векселя тощо. При цьому, дії нотаріуса щодо оформлення протесту векселя зводитимуться до таких:
1)складається акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою (у разі відмови платника оплатити або акцептувати вексель або якщо він не з'явився до нотаріуса);
2)робиться запис у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій;
3)вчиняється відмітка про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі.
Вчиняються протести у встановленій формі у двох примірниках, один з яких залишається у нотаріуса, який робить відповідний запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неоплату або неакцепт на самому векселі і видає його векселедержателю або уповноваженій ним особі.
У справах нотаріуса залишаються: копія опротестованого векселя (чи копія з копії, коли протест вчинювався за копією) з відповідною відміткою про протест або опис опротестованих векселів, якщо такий подавався, з прикладенням як зразка копії одного опротестованого векселя; заява векселедержателя (кредитора) про протест векселя; опис векселів, що передаються на опротестування; примірник надісланої (переданої) боржникові вимоги про оплату або акцепт (оплата) векселя;інші документи, якщо такі були подані чи були необхідні для протесту.
Не можемо не висловити й деякі зауваження, які стосуються процедури вчинення протесту. Як бачимо в Порядку і в юридичній літературі перед вчиненням протесту (в день прийняття векселя до протесту) зазначається про обов'язок нотаріуса направляти платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильовий вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя з пропозицією сплатити чи акцептувати вексель у певний строк або повідомити про оплату чи акцепт векселя. Але викликає сумнів доцільність направлення пропозиції оплатити вексель, оскільки вважається, що у векселі встановлені безумовні обов'язки платників, тому, як правило, має фіксуватися факт неоплати на встановлений у векселі момент.
В цьому випадку стає незрозумілим правовий, зокрема процесуальний зміст повідомлення, оскільки апріорі вважається, що особа мала звертатись до банку, який мав здійснити платіж за переказним векселем або до іншого боржника за оплатою векселя і лише після цього звертатись до нотаріуса. Якщо ж й направляти вимогу про оплату, то відповідь на цю пропозицію все одно не повинна впливати на вчинення нотаріальної дії щодо опротестування, оскільки в передбачуваному порядку нотаріус не зобов'язаний фіксувати факт відмови.
Отже, на думку авторів, якщо й направляти повідомлення, то тільки про вчинення відповідної нотаріальної дії, щодо якої й можуть бути висловлені заперечення .заінтересованою особою (ст. 42 Закону).
При цьому необхідно, на нашу думку, виходити із загального правила: вексель дає векселедержателю безспірне право після сплину строку зобов'язання вимагати від боржника або акцептанта сплати визначеної на векселі грошової суми. На підставі цього правила також важко погодитись із пропозицією перевіряти обставини, що зумовлюють видачу векселя24. Вимагати від нотаріуса з'ясовувати питання про поставлену чи не поставлену продукцію, виконання робіт і надання послуг неможливо, оскільки в цьому випадку необхідно перевіряти умови угод та виконання зобов'язань всіма індосантами, що практично зробити неможливо і недоцільно. В даному конкретному випадку не стоїть питання про умови правовідносин через те, що вексель встановлює безспірну заборгованість і має бути оплачений.
Можна довести це положення й методом від супротивного. Припустимо, якщо у векселі буде встановлена пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, тоді векселедержателю взагалі не вигідно буде надсилати повідомлення, але до цього його спонукатимуть вимоги Порядку.
Отже, реальні негативні наслідки мають спонукати саме зобов'язану особу діяти у власних інтересах і положення про повідомлення має стосуватися випадків, коли у правовідносинах з переказним векселем беруть участь багато зобов'язаних індосаментом осіб.
Тоді має застосовуватися ст. 45 УВЗ, в якій передбачено таке: "Держатель повинен повідомити свого індосанта і трасанте про неакцепт або неплатіж протягом чотирьох робочих днів, наступних за днем протесту, або, у разі застереження "обіг без витрат", - за днем пред'явлення. Кожний індосант повинен протягом двох робочих днів, наступних за днем одержання ним повідомлення, сповістити свого індосанта про одержане ним повідомлення із зазначенням найменувань і адрес тих, хто надіслав попередні повідомлення, і так далі послідовно, аж до трасанти. Перебіг вказаних вище строків починається з моменту одержання попереднього повідомлення. Якщо відповідно до попереднього абзацу повідомлення буде надіслане особі, яка поставила свій підпис на переказному векселі, то таке ж повідомлення повинно бути надіслане протягом того ж самого строку її авалісту" тощо.
Тому автори вважають, що процедуру вчинення протесту простого і переказного векселя, яка передбачена законом слід уточнити з урахуванням запропонованих ними гіпотез.
13.3. Процесуальний порядок вчинення виконавчих написів нотаріусом та його стадії
Процедура вчинення виконавчого напису нотаріусом регламентується гл. 14 Закону України "Про нотаріат" та гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. №296/5.
Вчинення виконавчого напису, за загальним правилом, належить до одноетапних нотаріальних проваджень і в своєму розвитку проходить три стадії. Винятком є нотаріальне провадження щодо вчинення виконавчого напису на борговому документі, за яким стягнення слід проводити частинами, наприклад періодичні платежі - стягнення аліментів.
1, Стадія відкриття нотаріального провадження зводиться до подання кредитором (стягувачем або уповноваженим представником) нотаріусу письмової заяви про вчинення виконавчого напису. -
Згідно з п.п. 2.1 п. 2 гл. 16 Порядку, заява містить такі реквізити:
-відомості про найменування і адресу стягувача та боржника;
-дату та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;
-номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи;
-строк, за який має провадитися стягнення;
-інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
2. Стадія підготовки до вчинення даного нотаріального провадження зводиться до таких дій нотаріуса як:
- перевірка належності даного питання до його компетенції. Згідно п.п. 1.1 п. 1 гл. 16 Порядку для стягнення грошових сум
або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів (Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. за № 1172 (зі змінами та доповненнями) - далі Перелік).
Заява про вчинення виконавчого напису (окрім вимоги про неоплату чека) п.п. 1.4 п. 1 гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, подається незалежно від місця виконання вимоги, знаходження боржника або стягувача;
-встановлення особи стягувача чи його представника, перевірка їх правота дієздатності і повноважень;
-перевірка відповідності змісту заяви про вчинення виконавчого напису, вимогам закону.
-перевірка відповідності оригіналу документа, на якому має бути вчинений виконавчий напис, вимогам закону;
-перевірка умов вчинення виконавчого напису;
-перевірка належності оригіналу документа, на якому має бути вчинений виконавчий напис до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів;
-перевірка строків, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис. Так, згідно ст. 88 Закону, виконавчий напис вчиняється на документах, які підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Також необхідно враховувати випадки, коли для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлений інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. При вирішенні цього питання необхідно також керуватися ст. 238 ЦК.
Загальним є правило, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюється з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу з урахуванням положень ЦК;
-перевірка поданих на обгрунтування стягнення документів, їх кількість, зазначених у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, що встановлюються Кабінетом Міністрів України;
-витребування у стягувача додаткових відомостей чи документів, необхідних для вчинення виконавчого напису;
-перевірка копії з оригіналу документа, який стверджує заборгованість, на якій має вчинятися виконавчий напис, зокрема у разі стягнення періодичних платежів (по частинах);
-перевірка правильності справляння державного мита чи плати. 3.Стадія безпосереднього вчинення даного нотаріального провадження зводиться до таких процесуальних дій нотаріуса:
-за загальним правилом, виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (або дублікаті, що має силу оригіналу);
Виконавчий напис, згідно ст. 89 та п.п. 8.7 п. З гл. 16 Порядку, включає:
1.дату (рік, місяць, число) його вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;
2.найменування та місце проживання (місцезнаходження) стягувача;
3.найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату та місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);
4. строк, за який провадиться стягнення;
б. суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;
6.розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
7.зазначення статті Закону "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис (авторське. - С.Я.)
8.номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі;
9.дату набрання чинності виконавчим написом;
10.строк пред'явлення виконавчого напису до виконання;
11.підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, скріплений печаткою;
12.інші відомості, передбачені ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.
Якщо за борговим документом треба провести стягнення частинами, то виконавчий напис по кожному стягненню може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника. У цих випадках на оригіналі документа, який встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.
За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору.
Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України.
У справах нотаріуса залишається копія документа, який встановлює заборгованість, або виписка з особового рахунку боржника і копія виконавчого напису.
При кожному наступному вчиненні виконавчого напису за одним і тим же зобов'язанням подання копії документа, який встановлює заборгованість, не вимагається. У цих випадках слід обмежитися поданням двох примірників виписки з особового рахунку та оригіналу зобов'язання. Один примірник виписки з виконавчим написом і оригінал зобов'язання повертається стягувачу, другий примірник - залишається у нотаріуса.
При вчиненні кількох виконавчих написів по документах, які встановлюють заборгованість однакової форми, копія кожного окремого зобов'язання не вимагається. У цих випадках у нотаріуса залишається одна копія документа, що встановлює заборгованість (на одного із боржників) і список боржників, на стягнення боргу з яких вчинені виконавчі написи, із зазначенням повної назви та адреси борясників, строку платежу суми стягнення за виконавчим написом, а за необхідності й інших даних. Стягувачу видаються виконавчі написи на кожного боржника окремо відповідно до списку.
Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати інші документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у нотаріуса;
-внесення відомостей до реєстру вчинюваних нотаріальних дій;
-видача документа особі за її підписом у реєстрі.
13.3.1. Особливості вчинення виконавчих написів за видами заборгованості
13.3.1.1. Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами (правочинами)
Найбільш поширена юридична нотаріальна практика пов'язана із вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами (правочинами) (п. 1 Постанови КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів"). Будь-яка угода (правочин) за бажанням сторін може бути посвідчена в нотаріальному порядку, але законодавством передбачені також випадки обов'язкового нотаріального посвідчення угод (правочинів). До таких угод (правочинів), наприклад, належать:
-договори про створення акціонерних товариств, якщо вони створюються фізичними особами (ст. 153 Цивільного кодексу України);
-договори купівлі-продажу або міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) чи іншого нерухомого майна (статті 657, 716 Цивільного кодексу України);
-договори дарування нерухомої речі (ст. 719 Цивільного кодексу України);
-договори ренти (ст. 729 Цивільного кодексу України);
-договори пожертви (ст. 732 Цивільного кодексу України);
-договори довічного утримання (догляду) (ст. 745 Цивільного кодексу України);
-спадкові договори (ст. 1304 Цивільного кодексу України);
-договори про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна (ст. 364 Цивільного кодексу України);
-договори про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності (ст. 367 Цивільного кодексу України);
-договори про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності (ст. 372 Цивільного кодексу України);
-договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ст. 793 Цивільного кодексу України);
-договори позички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше (ст. 828 Цивільного кодексу України);
-іпотечні договори (ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 577 Цивільного кодексу України);
-договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (статті 799, 828 Цивільного кодексу України);
-договори оренди житла з викупом (ст. 811 Цивільного кодексу України);
-договори управління нерухомим майном (ст. 1031 Цивільного кодексу України);
-договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 Цивільного кодексу України);
-заповіти (статті 1247, 1249 Цивільного кодексу України); довіреності на укладання правочинів, нотаріальне посвідчення яких передбачене законом; довіреності, що видаються в порядку передоручення (ст. 245 Цивільного кодексу України);
-договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (статті 69, 78, 89, 94,109,189,190 Сімейного кодексу України);
-договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна (ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію);
-інші угоди (правочини).
Вчинення виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою (правочином) можливе за умови, що угода передбачає сплату грошових сум, передачу чи повернення майна або право звернення стягнення на заставлене майно.
Підстави для вчинення виконавчого напису можуть підтверджуватися такими документами:
- оригіналом нотаріально посвідченої угоди (правочину);
- документами, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Це єдиний пункт у Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", в якому, в переважній більшості, чітко не визначено перелік документів, за якими нотаріус може видати виконавчий напис. Більше того, нотаріус, відповідно до свого внутрішнього переконання, самостійно зобов'язаний визначити, які документи підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Частково виняток із цього правила становлять документи, які подаються нотаріусу при вчиненні виконавчого напису за іпотечним договором:
~ письмова вимога про усунення порушень іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, з документальним підтвердження факту, що ця вимога була одержана іпотекодавцем або боржником за 30 днів до моменту звернення до нотаріуса;
- повідомлення іпотекодержателем інших іпотекодержателів про звернення стягнення на предмет іпотеки з документальним підтвердження факту, що це повідомлення було одержане іпотекодержателями за 10 днів до моменту звернення до нотаріуса.
Але при цьому виконавчий напис на іпотечному договорі вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. У разі отримання письмової заяви від попереднього іпотекодержателя, який має вищий пріоритет, про припинення звернення стягнення на предмет іпотеки виконавчий напис нотаріусом не вчиняється.
Проблема полягає в тому, що у нотаріальному процесі бере участь одна сторона угоди (правочину) і нотаріус змушений оцінювати документи як докази лише однієї сторони - стягувача. Отже, документи, які подає стягував, повинні підтверджувати не лише заборгованість боржника та встановлювати прострочення виконання зобов'язання, а й безспірність цих фактів. Якщо порівняти цей порядок оцінки доказів з оцінкою доказів у судовому порядку при вирішенні аналогічних спорів, то можна зробити висновок, що суд оцінює докази, подані обома сторонами, і таким чином досягається всебічне, повне, об'єктивне дослідження наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Звичайно, нотаріус, на відміну від суду, може вимагати подання таких доказів, які він вважає необхідними для підтвердження безспірності заборгованості, та все ж документи, подані лише однією стороною, як правило, не можуть доказувати безспірність заборгованості. І в такій ситуації важливу роль відіграє зміст нотаріально посвідченої угоди (правочину), оскільки детально мають бути прописані не тільки зобов'язання сторін, а й документи, якими можна підтверджувати невиконання зобов'язання боржника. Окрім того, це мають бути документи, які стягувач може одержати незалежно від волі боржника. Розглянемо це на прикладі договору між батьками про сплату аліментів на дитину. Згідно зі ст. 189 Сімейного кодексу України, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.