Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012
.pdfзробленого ним перекладу. Отже, має застосовуватися термін "посвідчує вірність перекладу".
Крім того, при здійсненні перекладу слід враховувати положення ст. 100 Закону, де йдеться про те, що документи, складені за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами закордонних справ України. Без цього такі документи приймаються нотаріусами у випадках, якщо це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, у яких бере участь Україна. Тому, здійснюючи переклад, слід перекладати штам легалізації (апостіль), печатку.
Як зазначалося вище, що для набуття права здійснення перекладу з іноземних мов для юридично значимих дій нотаріальний процес доцільно ввести спеціальний статус інспектованого перекладача, як це має місце у Квебеку.
Якщо нотаріус не знає відповідної мови, переклад робиться перекладачем, тоді він засвідчує справжність підпису перекладача, а не вірність перекладу. Це положення свідчить про особисту участь перекладача у нотаріальному процесі. Проте може мати місце виняток із загального правила. Існує думка, що якщо у нотаріальній конторі є зразок підпису перекладача і його особа відома нотаріусу, то за наступного засвідчення його підпису нотаріус встановлює тільки особу, яка подала документ для перекладу36. На нашу думку, для засвідчення підпису за наявності такого зразка в нотаріуса має бути також підтвердження перекладачем факту, що даний переклад здійснювався саме ним.
Дане провадження належить до одноетапних нотаріальних проваджень.
Відкривається воно за усної заяви заявника про необхідність засвідчення вірності перекладу.
На стадії підготовки, нотаріус має встановити особу заявника, перекладача, його повноваження (документ, який підтверджує його кваліфікацію) та перевірити їх правота дієздатність, правильність оплати за вчинення цієї нотаріальної дії.
На стадії безпосереднього вчинення нотаріальної дії нотаріус має викласти переклад на спеціальному нотаріальному бланку. Якщо при вчиненні нотаріальної дії (посвідчення угоди тощо) одночасно вчиняється і переклад на іншу мову, то переклад вміщується на одній сторінці з оригіналом з правого боку від вертикальної риски. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписом перекладача, осіб та посвідчувальний написом нотаріуса. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса та його печаткою.
Нотаріальна дія реєструється у реєстрі і документ (переклад) під підпис у реєстрі видається заявнику.
12.2.4. Видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса
Видача дублікатів документів у п. 8 ст. 34 Закону передбачена як самостійна нотаріальна дія, проте ця нотаріальна дія одночасно віднесена до "Загальних правил вчинення нотаріальних дій" (ст. 53 Закону). У Порядку процедура вчинення даної нотаріальної дії регламентована у гл. 22 розділу П. На цій підставі можна говорити, що вона має не лише
загальні, а конкретні умови її вчинення, отже, повинна мати самостійне місце в нотаріальному законодавстві.
У разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб (ч. 5 ст. 8 Закону), державним нотаріальним архівом видається дублікат втраченого чи зіпсованого документа.
До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого чи зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання. Як зазначалося вище, доцільним є повідомлення особи про термін зберігання документа як у нотаріуса, так і нотаріальному архіві.
Державний нотаріальний архів чи державна нотаріальна контора видають також дублікати заповітів, які надійшли на зберігання від посадових осіб, зазначених у ст. 40 Закону "Про нотаріат".
Дублікат заповіту може бути виданий вказаним у заповіті спадкоємцям, виконавцю заповіту після подачі ними свідоцтва про смерть заповідача. У разі смерті спадкоємців, які були вказані у заповіті, дублікат може бути виданий їх спадкоємцям після подачі ними свідоцтва про смерть заповідача і померлого спадкоємця.
До заяви про видачу дубліката заповіту або іншого документа спадкоємцям осіб, за дорученням яких або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, та виконавцю заповіту нотаріус долучає засвідчену ним фотокопію свідоцтва про смерть та засвідчені фотокопії інших документів, які підтверджують їхні родинні зв'язки (фотокопія свідоцтва виконавця заповіту).
Дублікат секретного заповіту не видається.
При видачі дублікату втраченої довіреності нотаріус перевіряє її дійсність за даними Єдиного реєстру довіреностей. Дублікати довіреностей підлягають обов'язковій реєстрації у даному Реєстрі.
Дублікат документа повинен містити весь текст посвідченого або виданого документа, оригінал якого вважається таким, що втратив силу.
На дублікаті має робитися відмітка "Дублікат" та про те, що він має силу оригіналу, вчиняється посвідчувальний напис. Крім того, про видачу дубліката нотаріус робить відмітку на примірнику документа, який зберігається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.
Прикріплення і підклеювання аркушів паперу для напису на дублікаті документа не допускається.
РОЗДІЛ 13. НОТАРІАЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО НАДАННЯ ДОКУМЕНТАМ ВИКОНАВЧОЇ СИЛИ
13.1. Пред'явлення чеків до платежу та посвідчення неоплат чеків
13.1.1. Матеріальна природа чеків
Розрахунковий чек (чек) е однією із форм безготівкового розрахунку (ст. 1102-1106 ЦК).
Згідно Уніфікованого закону про чеки та ст. 1102 ЦК та глави 7 Інструкції про безготівкові розрахунки в національний валюті України, затвердженою Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 р., зареєстрованою у Мін'юсті 29.03.2004 р. (зі змінами та доповненнями), чек є документом, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку, який веде його рахунок, переказати (оплатити) чекодержателю вказану в чеку грошову суму. Чеки дозволяється використовувати при розрахунках як юридичним, так фізичним особам, яким відкриті рахунки у банку, але не допускаються розрахунки чеками між фізичними особами.
Він підлягає оплаті за пред'явленням його платнику. Згідно з ч. 2 ст. 1102 ЦК платником за чеком може бути лише банк, у якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися.
За міжнародною Конвенцією, яка встановлює Уніфікований закон про чеки, підписаний у Женеві 19 березня 1931 року, чек повинен вміщувати:
o назву документа - "чек", яка повинна мати місце в тексті самого документу на тій мові, на якій цей документ викладений;
o проста і нічим не обумовлена пропозиція платнику сплатити певну грошову суму;
o назву платника;
o вказівку на рахунок, з якого має бути здійснена оплата;
o вказівку на дату та місце складання чеку;
o вказівку на дату та місце, у якому має бути здійснений платіж;
o підпис особи, яка виписала чек, - чекодавця.
Відсутність у документі будь-якого із вказаних реквізитів позбавляє його сили чеку. Чек, який не містить вказівку про місце його складання, розцінюється як такий, що підписаний у місці знаходження чекодавця. Вказівка про відсотки вважається незазначеною. Форма чеку та порядок його заповнення визначаються законом та встановленими відповідно з ним банківськими правилами. Бланки чеків та чекові книжки виготовляються за зразком, який затверджений Національним банком України. Строк дії чекової книжки встановлюється установою банку за погодженням з юридичною особою.
При видачі чеків банк вписує у кожний чек реквізити:
а) найменування, місцезнаходження, номери (код) банку чекодавця (банк може проставити свій штамп або фірмову позначку), комерційні банки, установи НБУ (РКЦ), де знаходиться його кореспондентський рахунок, номер кореспондентського рахунку;
б) найменування юридичної особи (чекодавця), якій видано чек, та номер її рахунка (поточний або розрахунковий) у спеціальній зоні лівої частини чека, яка виділена рамкою. Якщо чеки видаються фізичній особі, вписується прізвище, ім'я, по батькові та номер рахунка, відкритий їй у банку.
На обкладинці чекової книжки банк проставляє граничну суму - ліміт (цифрами та прописом) та засвідчує її підписом уповноваженої особи банку і печаткою.
Крім загальної суми, банк може проставити на кожному чеку граничну суму, на яку він може бути виписаний. Ця сума визначається згідно зі заявленою сумою та розміром депонованої або гарантованої суми. Отже, крім перерахованих вище умов чек буде безумовним зобов'язанням для платника сплатити суму, вказану в чеку, лише за умови, що вона не перевищує граничної суми, на яку він може бути виписаний.
Розмір ліміту за одним чеком банк завіряє своєю печаткою та підписом уповноваженої особи на звороті чека. Чекодавець або його представник, визначаючи суму під час встановлення платежу, вписує в чек реквізити:
а) суму - цифрами (у цілих грошових одиницях) у спеціальній зоні правої частини чека та прописом - у центральній його частині;
б) мотив для перерахування над графою "сума прописом";
в) найменування отримувача платежу в полі "кому";
г) дату, місце складання на спеціальних полях чека.
Чек завіряється підписом чекодавця або його представника під час здійснення оплати (вручення чека одержувачу).
Право чекодавця на доручення підпису своєму представнику має бути передбачено його статутом.
У разі" якщо чек завіряється представником, на чеку робиться напис "За дорученням".
Установи банку не несуть відповідальності перед чекодавцями за оплату з їх рахунків чеків, які підписані особами, не уповноваженими на це чекодавцями.
Нижня частина чека (цільова смуга) призначена для машинної обробки у банку, який одержує чек, і не повинна заповнюватися чекодавцем.
Чек має бути пред'явлений чекодержателем в установу банку протягом 10 днів з моменту його заповнення, не враховуючи день заповнення. Якщо після закінчення строку день пред'явлення чека в банк припадає на неробочий день, тоді останнім строком визнається наступний робочий день. Після закінчення зазначеного строку чек від чекодавця банком не приймається.
13.1.2. Процесуальний порядок вчинення нотаріальної дії прийняття чеків для пред'явлення до платежу і посвідчення неоплати чеків
Перед розкриттям процедури такого нотаріального провадження як пред'явлення чеків до платежу та посвідчення їх неоплати, слід вказати на те, що воно вилучене із переліку нотаріальних дій, які вчиняються нотаріусами і передбачені ст. 34 Закону України "Про нотаріат". Можливість вчинення даної нотаріальної дії може поглинатися ч.2 ст. 34 Закону та бути віднесеної до інших нотаріальних дій, які можуть вчинятися нотаріусом згідно закону. Автори також не бачать перешкод для цього. Крім того, можливість вчинення даної нотаріальної дії зумовлена міжнародними актами та волевиявленням особи - чекодержателя, який може звертатися до нотаріуса з проханням офіційно пред'явити банку чек до оплати, а у разі неоплати ставити питання про посвідчення даного факту. Такі дії чекодержателя зумовлені тим, що у разі відмови платника в оплаті чека він згідно зі ст. 1106 ЦК має право пред'явити позов до суду. Крім того, він, крім сплати суми чека, має право вимагати відшкодування своїх витрат на одержання оплати, а також процентів. Тому офіційні дії нотаріуса щодо пред'явлення чека та отримання відмови провести його оплату і тим самим посвідчення факту неоплати можуть стати підставою та доказом для звернення особи до суду або вчинення на такому документі за заявою чекодержателя виконавчого напису. Згідно з п. 10 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів на чеках, неоплата яких посвідчена нотаріусом, можуть вчинятися виконавчі написи, та підставі яких державний виконавець здійснюватиме у примусовому порядку стягнення з платника (див. Інструкцію № 22).
За процедурою вчинення дане нотаріальне провадження є двоетапним, кожний етап якого складається з трьох стадій.
Зупинимося на аналізі процесуальних дій нотаріуса на кожній стадії першого етапу даного нотаріального провадження.
1.Стадія відкриття даного нотаріального провадження пов'язана з усним зверненням до нотаріуса чекодержателя про прийняття чеків та пред'явлення їх до платежу банку.
2.Стадія підготовки до вчинення даного нотаріального провадження зводиться до таких дій нотаріуса:
1)перевірка нотаріусом належності даного питання до його компетенції;
2)перевірка місця вчинення даної нотаріальної дії. Нотаріус приймає чеки для платежу за місцезнаходженням платника (ч. 2 ст. 1102 ЦК);
3)перевірка строків пред'явлення чеків до платежу. Згідно зі ст. 93 Закону України "Про нотаріат", чеки мають бути подані після закінчення 10 днів з дня його видачі, якщо чек виписаний на території України, а 20 днів встановлюється для чеків, виписаних на території держав - членів Співдружності Незалежних Держав, іноземні чеки - після закінчення шести місяців з дня видачі чека, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.
Згідно зі статями 29, 30 зазначеної вище Конвенції встановлені інші строки пред'явлення чеків до платежу. Так, чек, який оплачується у країні його виставляння, має бути пред'явлений до платежу протягом 8 днів.
Чек, що оплачується не в тій країні, де він виставлений, а в іншій, має пред'являтися до оплати протягом 20 днів, якщо місце виставляння і місце платежу знаходяться в одній і тій же частині світу, і протягом 70 днів, якщо - в різних частинах світу.
При цьому чеки, виставлені в одній із країн Європи, з платежем в одній із середземноморських країн, а також чеки, виставлені в одній із середземноморських країн з платежем в одній із країн Європи, розглядаються як виставлені й оплачувані в одній і тій же частині світу.
Вищевказані терміни починають свій відлік з дня, що зазначений у чеку як день виставляння чека.
Якщо чек виставлений з оплатою в місці, календар якого відрізняється від календаря місця виставляння, то день виставляння перераховується на відповідний день по календарю, який діє в місці платежу;
4)перевірка відповідності реквізитів чеків, форма чека, порядок його заповнення, згідно зі ч. 7 ст. 1102 ЦК встановлюється законом і банківськими правилами та має відповідати зазначеній вище Конвенції. Виписаний для оплати чек при поданні його банку одержувача має бути завірений підписом службових осіб чекодержателя та його печаткою, що підтверджує факт одержання товару або надання послуг;
5)встановлення особи чекодержателя чи його представника, перевірка його правота дієздатності.
3. Стадія безпосереднього вчинення зводиться до пред'явлення нотаріусом у той же день чека банку до оплати.
На підставі Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті можна говорити, що нотаріус може звертатися не тільки до того банку, який видав чек, або його філію, а й до інших філій одного банку або до інших банків, незалежно від місця функціонування, оскільки комерційні банки повинні укладати між собою кореспондентські угоди і передбачати в них взаємні зобов'язання щодо оплати чеків та відповідальність сторін за порушення правил розрахунків. Однак у разі відсутності такої угоди банки зобов'язані приймати від клієнтів чеки та інкасувати їх у ті банки, які обслуговують чекодавця. В цьому випадку кошти на рахунок пред'явника чека можуть бути зараховані тільки за умови отримання їх з банку-емітента чека. Тобто чек пересилається банку платника з пропозицією оплатити його у встановлені нотаріусом строки, проте такий строк, за загальним правилом, не може перевищувати семи днів (ч. 2 ст. 530 ЦК) як строк виконання зобов'язання.
Уразі оплати чека, на нашу думку, банк має направити повідомлення нотаріусу, яке буде підставою для закриття нотаріального провадження.
Уразі неоплати чека нотаріус має переходити до другого етапу даного нотаріального провадження.
1. Стадія відкриття якого зводиться до того, що якщо у 7-денний строк, встановлений нотаріусом для оплати чека, він не буде оплачений банком, то факт такої неотлати буде підставою для посвідчення неоплати чека.
2.Стадія підготовки зводиться до того, що нотаріус повинен повідомити про такий факт чекодержателя, який має підтвердити свій намір посвідчити неоплату чека.
3.Стадія безпосереднього вчинення нотаріальної дії зводиться до того, що нотаріус посвідчує неоплату чека шляхом напису на ньому за встановленою формою і робить про це відмітку в реєстрі. Одночасно з написом на чеку нотаріус надсилає повідомлення чекодавцю про його неоплату.
На прохання чекодержателя нотаріус у разі неоплати чека вправі вчиняти виконавчий напис, який надає особі право звернення до державного виконавця за його виконанням у примусовому порядку.
У разі відмови платника в оплаті чека (наприклад, при дефекті його форми, підробки чи з інших причин) та направляння нотаріусу документа, у якому зазначені причини відмови. Така відмова може бути підставою для звернення чекодержателя до суду, про що нотаріус має роз'яснити останньому, якщо він не погоджується з підставами відмови банку оплатити чек.
13.2. Провадження з опротестування векселів
13.2.1. Поняття векселя, його види, вимоги, яким повинні відповідати векселі
При вчиненні нотаріального провадження з опротестувався векселя нотаріусу слід знати правову природу векселя, види векселів, словник термінів, які використовуються у вексельному обігу, а також вимоги, що пред'являються законом до змісту і форми різних видів векселів, та інші умови, які нотаріус має враховувати, приймаючи вексель до протесту.
Вексельному обігу присвячено значну кількість наукових джерел та нормативних актів, як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Не зважаючи на те, що тема векселів не є новою, можна стверджувати про істотні проблеми із застосуванням векселів і неоднозначність сприйняття і застосування цього інституту на практиці, що ускладнює діяльність нотаріусів.
Вексельні зобов'язання регламентовані навіть міжнародним договором, зокрема, Уніфікованим вексельним законом, прийнятим на Женевській конференції 1930 року (далі - УВЗ). Не зважаючи на це окремі автори зазначають: "Оскільки ст. 10 вилучено з національного вексельного права, а можливість виставляння бланкового векселя визнається саме ст. 10 УВЗ, це призводить до того, що в межах українського законодавства бланковий вексель нелегітимний"8. Питання тут може стояти про ієрархію нормативних актів, згідно, якої міжнародні договори мають переваги над законодавчими актами України (крім Конституції України), якщо інше не обумовлено в застереженнях, які робляться при ратифікації та приєднанні до відповідного міжнародного договору, тому зацікавлені особи вправі вимагати застосування положень міжнародних договорів тощо.
Слід зазначити, що Уніфікований вексельний закон (далі - УВЗ) не містить визначення векселя, оскільки це питання на Женевській конференції 1930 року свідомо було залишено для передачі юриспруденції. Це пов'язано з тим, що дати однозначне й бездоганно точне визначення такого багатогранного фінансового інструменту, як вексель, практично неможливо. З цієї причини УВЗ визначає лише види векселів простий і
переказний та перераховує елементи (так звані реквізити), за наявності яких документ можна вважати переказним векселем (статті 1-2), а статті 75-76 УВЗ - елементи, необхідні для визнання документа простим векселем9.
Зокрема, у ст. 76 УВЗ встановлено, що простий вексель містить:
1)назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений;
2)безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей;
3)зазначення строку платежу;
4)зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;
5)найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж;
6)зазначення дати і місця складання простого векселя;
7)підпис особи, яка видає документ (векселедавець). Переказний вексель, згідно ст. 1 УВЗ, повинен містити такі
реквізити:
а) найменування - "переказний вексель" (включається до тексту документу);
б) безумовний наказ сплатити визначену суму грошей;
в) ім'я особи, яка має цю суму сплатити (трасат);
г) зазначення строку платежу;
д) зазначення місця, у якому має здійснитися платіж;
ж) ім'я особи, якій (або за наказом якої) має бути здійснено оплату;
з) дата і місце складання векселя;
з) підпис особи" яка видає вексель (трасант).
С.З. Мошенський додає характерні властивості векселя, а саме:
-вексель є цінним папером;
-вексельне зобов'язання має бути простим;
-учасники вексельного зобов'язання несуть солідарну відповідальність за векселем;
-вексель є абстрактним грошовим зобов'язанням;
-вексельні зобов'язання кожної із сторін, які підписали вексель, мають автономний характер;
-властивість непротиправності заперечень;
-вексель є формальним документом10.
Автори не будуть розкривати сутність кожної із характерних властивостей векселя11, але вони наводять їх з метою розкриття сутності векселя. Наприклад, коли вексель називають цінним папером, то з'являється зв'язок з іншими нормативними актами. Так, згідно ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фон довий ринок" під поняттям "вексель" слід розуміти цінний папір, що являє собою безумовне письмове боргове зобов'язання суворо встановленої форми і дає його власнику - векселедержателю безспірне право після закінчення строку зобов'язання вимагати від боржника або акцептанта сплати визначеної на векселі грошової суми.
У той же час, різниця між простим і переказним векселем істотна, оскільки в основі першого лежать особисті зобов'язання векселедавця, а у другому - вказівка оплатити третім особам. Тому важко погодитися з С.З. Мошенським, що вексель є абстрактним грошовим зобов'язанням. Дійсно, учасники вексельного зобов'язання згідно ст. 47 УВЗ несуть солідарну відповідальність за векселем, але така відповідальність має бути конкретизованою відповідно до цивільно-правових або господарських відносин та компенсується правом регресу.
Отже, простий вексель - це письмове безумовне зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей пред'явнику векселя або особі, визначеній у векселі, або тому, кого він визначить в установлений строк або за вимогою.
Переказний вексель (тратта) - це письмова безумовна вказівка векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей пред'явнику векселя або особі, вказаній у векселі, або тому, кого він визначить через встановлений термін або за вимогою.
Одночасно, слід визнати, що вексель повинен відповідати встановленій формі і обов'язковим реквізитам. Так, рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 338 від 22.11.2001 р. "Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків" було затверджено основні вимоги до матеріалів, які використовуються для виготовлення відповідних бланків векселів та загальні вимоги щодо змісту таких бланків. Основні ж реквізити векселів були описані раніше, але вважаємо за необхідне їх уточнити.
Документ, у якому відсутній будь-який із вказаних раніше реквізитів простого і переказного векселів, не має сили векселя, за винятком таких випадків:
а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням;
б) за відсутності особливого зазначення місце, позначене поряд з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця - для простого векселя);
в) вексель, у якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця12.
Крім того, згідно ст. 5 Закону "Про обіг векселів в Україні" вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України,
складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.
Згідно ст. З Закону України "Про обіг векселів в Україні" зобов'язуватися та набувати права за переказними та простими векселями на території України можуть фізичні та юридичні особи. Крім того, ст. 341 ГК передбачається, що безготівкові рахунки суб'єктів господарювання можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових І кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Тому вексель згідно ст. 5 даного Закону підписується:
від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;
від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи), та паспортних даних векселедавцятрасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, що видав паспорт, та дата його видачі, місце проживання). Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності).
Якщо спробувати розглянути сучасну практику застосування векселів, то вона свідчитиме про істотне обмеження обігу векселів, зокрема, щодо неможливості застосування бланкових векселів. Більше того, якщо звернути увагу на ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", то видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Це положення трансформується так. З одного боку, проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі, що робить передачу векселя лише однією з умов договору.
З другого боку, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні"). Але векселі мають відповідати умовам договорів, укладених сторонами, тому сам вексель служитиме лише формальною підставою навіть не для сплати, а для додаткового врахування боргів. Оплата товарів, послуг здійснюватиметься не за векселем, а за номером відповідного договору.
В третього боку, платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі (ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні"), що спрощує перевірку розрахунків та оплату за векселем. Але в даному випадку місцезнаходження векселя матиме другорядне значення.
Наведене свідчить, що матеріальна природа векселя зводиться до підтвердження факту виконання робіт, поставки товару тощо, але ці факти підтверджуються актами виконаних