Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

перешкоджаючого правового змісту, тобто у разі залишення відповідної заяви адресатом без уваги нотаріус вправі вчиняти нотаріальні дії.

Крім того, до юридично вагомих належать й заяви (повідомлення) спадкоємців про відкриття спадщини (ст. 63 Закону), які також мають супроводжуватися відповідним роз'ясненням їхніх прав.

Приймаючи до передачі заяву, надану громадянами або юридичними особами, нотаріус має перевірити її зміст, оскільки йому надано право передавати заяви, які не суперечать закону і не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Заяви мають подаватися належним чином оформленими, не менше ніж у двох примірниках, один з яких може передаватися поштою із зворотнім повідомленням або особисто адресатам під розписку. Для виконання цієї нотаріальної дії в структурі нотаріальної контори доцільно мати посаду кур'єра. В деяких випадках заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів, якщо вони дозволяють отримати повідомлення про отримання заяви. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, яка її подала. Отже, постає питання про необхідність узгодження із заявником питань про засоби, вартість і час передання заяви.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що слід розрізняти такі види заяв:

1.Особиста заява заявника, яка складає окреме самостійне провадження, тобто не пов'язана із іншими провадженнями - передача заяв правового змісту до іншої особи.

2.Заява (офіційне звернення, повідомлення) особи або нотаріуса до іншої особи, яка за своїм процесуальним значенням свідчить про повідомлення іншої особи про вчинені або вчинювані нотаріальні дії.

3.Заява (офіційне звернення, повідомлення) особи (у цьому разі супроводжується консультацією нотаріуса) або нотаріуса особисто до іншої особи, яка за своїм процесуальним значенням має повідомити іншу особу про право нотаріуса вчинити нотаріальні дії, якщо особа не вживатиме заходів, передбачених законом, у разі існування в неї заперечень проти вчинення нотаріальної дії.

Як бачимо, нотаріус також може бути суб'єктом передання таких заяв з власної ініціативи, хоча про це не йдеться у п. 17 ст. 34 Закону.

Оскільки для другого та третього виду заяв властивий характер спільного провадження з іншими видами проваджень, тобто в цьому випадку вона є не окремим провадженням, а складовою нотаріального процесу (див. теоретичну модель нотаріального процесу), може виникнути питання про оплату цього провадження. На думку авторів, оплата цієї нотаріальної дії має здійснюватися окремо, незважаючи на те, що вона входить до єдиного нотаріального процесу, що можна пояснити її необов'язковим характером для всіх процесів.

На прохання особи, яка подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви (п.п. 4.1 п. 4 гл. 20 Порядку), яке за змістом має відповідати вимогам форми № 22 Правил, тобто у свідоцтві міститься короткий зміст заяви.

На нашу думку, особа може попросити нотаріуса не зразу видати їй свідоцтво про передачу такої заяви, а після отримання ЇЇ адресатом. Тому у свідоцтві доцільно викладати

не лише зміст переданої заяви, а й одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.

Передача заяви та видача свідоцтва про передачу заяви (форма 26 Правил) є самостійними нотаріальними діями і реєструються у реєстрі нотаріальних дій під окремими номерами.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви, послугами кур'єра чи з використанням технічних засобів, оплачуються заявником окремо від оплати нотаріального провадження.

12.1.5. Посвідчення факту прийняття у депозит нотаріуса грошових сум та цінних паперів

При вчиненні цієї нотаріальної дії нотаріус має керуватися Загальними правилами вчинення нотаріальних дій, Правилами ведення нотаріального діловодства (далі - Правилами) та спеціальним правилами щодо вчинення даного нотаріального провадження, передбаченими статтями 85, 86 Закону, гл. 21 Порядку, а також Інструкцією про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 18.02.03 р. за № 13/6.

Провадження з прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів за порядком його вчинення належить до багатоетапних нотаріальних проваджень. Тому в Законі та Порядку має детально регламентуватися вся процесуальна діяльність нотаріуса на кожному етапі нотаріального провадження. У даному провадженні, за загальним правилом, можна виділити чотири етапи.

Перший етап - прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів на зберігання з метою передачі їх кредитору. Другий етап - сам процес зберігання грошових сум та цінних паперів. Третій етап - видача грошових сум на цінних паперів після їх зберігання. Четвертий етап (необов'язковий) - повернення грошових сум та цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит.

Матеріальною основою даного провадження є положення Цивільного кодексу щодо порядку виконання зобов'язання, ст. 1283 ЦК, що стосуються такого нотаріального провадження, як вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Главою 48 ЦК "Виконання зобов'язання" передбачено умови та способи виконання зобов'язань.

Зобов'язання вважатиметься виконаним шляхом внесення боржником належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК).

Такий спосіб виконання зобов'язання можливий за певних умов, які передбачені ч. 1 ст. 537 ЦК та наявність яких нотаріус має перевірити, вирішуючи питання про можливість вчинення нотаріального провадження.

Нотаріус може приймати грошові суми та цінні папери у депозит за наявності таких умов:

- у разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання;

-у разі відсутності представника недієздатного кредитора;

-у разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або у разі іншого прострочення з їхнього боку;

Прийняття грошових сум і цінних паперів провадиться нотаріусом за місцем виконання зобов'язання, яке має бути встановлене у договорі. Якщо воно не встановлено, то для його визначення слід керуватися пунктами 1-5 ч. 1 ст. 532 ЦК.

Провадження щодо прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів можна вчиняти як самостійну нотаріальну дію, або у випадках, які мають місце у нотаріальній практиці, воно може відігравати допоміжну роль, наприклад входити до нотаріального процесу як спосіб забезпечення виконання основного зобов'язання, яке посвідчується нотаріусом.

Наприклад, при посвідченні договору завдатку, кошти можуть передаватися у депозит нотаріуса до виконання основного зобов'язання, тобто посвідчення договору купівліпродажу квартири, забезпеченої завдатком. Тут автори не пропонують органам нотаріату замінювати банківські установи, а визначають можливість розглянути це питання через призму раніше запропонованої концепції як засобу, що зумовлює виконання зобов'язань сторін договору. Тобто видавати гроші або цінні папери лише у разі, якщо зобов'язання виконані6. Тут прослідковується досить значна аналогія з акредитивом.

Депозитні операції органів нотаріату можуть бути також складовою нотаріального процесу при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна (п. б гл. 21 Порядку). Так, п. 9 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та у приватних нотаріусів передбачено, що якщо під час вжиття заходів до охорони спадкового майна державним нотаріусом будуть виявлені грошові суми (цінні папери), які залишилися після померлого, вони вносяться на відповідні рахунки для обліку депозитних сум державної нотаріальної контори, про що виписується відповідна квитанція (зміст, передбачений даною Інструкцією. - С.Ф.), яка підшивається до спадкової справи, а її корінець залишається у справах державної нотаріальної контори чи у справах приватного нотаріуса (п.п. 5.1 п. 5 гл. 21 Порядку). У квитанції:

-прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, що вживав заходів щодо охорони спадкового майна;

-прізвище, ім'я по батькові та останнє місце проживання спадкодавця;

-розмір грошових коштів або сумарна номінальна вартість цінних паперів, внесених нотаріусом у депозит.

На звороті корінця квитанції вказується номер спадкової справи, у якій зберігається квитанція.

Процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження з прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів

Нотаріальне провадження відкривається нотаріусом на підставі письмової заяви заінтересованої особи (боржника) або за заявою ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом. Зміст якої передбачений п. 1.5 гл. 21 Порядку.

Така заява, реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії.

Згідно п. 1.8 гл. 21 Порядку заява ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові ліквідатора громадянинапідприємця, визнаного банкрутом, з посиланням на реквізити постанови господарського суду, що призначив ліквідатора; прізвище, ім'я, по батькові, серію та номер паспорта, коли та ким він був виданий, місце проживання та номер картки платника податків у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, найменування господарського суду (що визначається відповідно до закону розпорядником коштів боржника), прізвище та ініціали судді, що прийняв постанову про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, щодо мети чи виконання якого зобов'язання зроблено внесок.

На першому етапі даного провадження нотаріус має вчинити такі процесуальні дії, які стосуються безпосередньо специфіки даного провадження:

1) встановити особу, яка передає гроші:

-для фізичної особи: її прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, місце проживання, ідентифікаційний номер;

-для юридичної особи: найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний код, реквізити поточного рахунку.

2)встановити особу (фізичну, юридичну), якій передаються грошові суми та цінні папери (реквізити, як у п. 1);

3)встановити мету чи зобов'язання, для виконання якого зроблено даний внесок (п. 1.5 гл. 21 Порядку);

4)причини, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо (п. 1.5 гл. 21 Порядку).. При цьому боржник може зазначити обгрунтування та розрахунок, згідно з яким робиться внесок, але нотаріус не перевіряє підстави і правильність внеску (п. 1.6 гл. 21 Порядку);

5)перевірити наявність у заяві відомостей про сумарну номінальну вартість цінних паперів, які приймаються у депозит, якщо вони видані у документарній формі (п. 1.6 гл. 21 Порядку);

в) перевірити правильність справляння державного мита та плати за вчинення даної нотаріальної дії приватним нотаріусом згідно зі ст. 31 Закону України "Про нотаріат" та ст. 1 Указу Президента України від 10 липня 1998 р. № 762 "Про впорядкування справляння плати за вчинення нотаріальних дій";

7) виходячи із способів внесення грошових сум у депозит нотаріуса має перевірити чи надійшли грошові суми на депозитний рахунок7. Якщо грошові суми та цінні папери надійшли він повідомляє кредитора та роз'яснює йому, що він має право отримати грошові суми та цінні папери (п.п. 2.2 п. 2 гл. 21 Порядку). Якщо грошові суми та цінні папери внесені в депозит нотаріуса ліквідатором громадянина-підприємця, про їх надходження нотаріус повідомляє господарський суд, що визнав громадянина-підприємця банкрутом і за рішенням господарського суду видає їх з депозиту (п.п. 2.3 п. 2 гл. 21 Порядку);

8)прийняти у депозит цінні папери8;

9)видати особі, яка внесла у депозит грошові суми або цінні папери, квитанцію про внесок, на прохання боржника зробити напис на поданому документі, який встановлює заборгованість. У разі внесення в депозит цінних паперів видати квитанція встановленого зразка із зазначенням сумарної номінальної вартості цінних паперів, прийнятих у депозит. На корінці квитанції наклеїти документ, який свідчить про сплату державного мита, та роз'яснити особі, яка внесла у депозит грошові суми або цінні папери, або її уповноваженому представнику обов'язок розписатися на корінці квитанції.

10)про надходження грошових сум та цінних паперів повідомити кредитора.

Якщо його адреса невідома, попередити боржника, що повідомлення кредитора є його обов'язком.

11) внести відомості про депозитні операцій у книгу обліку депозитних операцій та книгу обліку особових рахунків депонентів (пункти 10,11 Інструкції), які мають відповідати вимогам п. 28 даної Інструкції, тобто бути пронумерованими, прошнурованими і скріпленими печаткою та підписом посадової особи управління юстиції із зазначенням кількості аркушів, що містяться в них. Надходження грошових сум чи цінних паперів нотаріус має облікувати в прибутковій частині книги обліку депозитних операцій.

Як бачимо, перший етап - це сукупність процесуальних дій нотаріуса, починаючи з прийняття письмової заяви про вчинення даної нотаріальної дії, тобто прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів, закінчуючи повідомленням кредитора про їх отримання.

Процесуальні дії нотаріуса на першому етапі даного провадження загалом регламентовані. Але все-ж таки на законодавчому рівні не вирішено питання, як боржник, у разі, якщо адреса кредитора невідома, попереджається нотаріусом про те, що повідомлення кредитора є його обов'язком - у письмовій чи усній формі - та які наслідки таке попередження тягне для боржника, якщо він не повідомить кредитора про передання у депозит грошових сум та цінних паперів.

Другий етап фактично являє собою процес зберігання нотаріусом на депозиті грошових сум та цінних паперів. Проте його процесуальні дії на даному етапі взагалі не регламентовані Законом України "Про нотаріат" та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Щодо грошових сум, то у п. З Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів лише зазначено, що для зберігання грошових сум, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для обліку депозитних сум, тобто можна зробити висновок, що саме так вони і зберігаються.

Щодо цінних паперів, то у п. 15 даної Інструкції зазначено, що прийняті у депозит цінні папери в опечатаних пакетах, на яких позначається їхня сумарна номінальна вартість та в які вкладається один примірник опису, здаються нотаріусом на зберігання до банку. Витрати, пов'язані з наданням банківськими установами таких послуг відшкодовуються депонентом (п. 8 Інструкції).

На думку авторів, процесуальна діяльність нотаріуса щодо зберігання грошових сум та цінних паперів має окремими нормами увійти до Закону України "Про нотаріат" та Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки в цих нормативних актах взагалі не врегульовується процедура другого етапу вчинення даного провадження, яка стосується процесу та строків зберігання грошових сум та цінних паперів. Вважаємо, що Інструкція про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів є зайвою, оскільки вона, як підзаконний акт, має деталізувати положення Закону України "Про нотаріат" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України про зберігання грошових сум та цінних паперів, але такі положення у Законі взагалі відсутні.

Невирішеним на рівні Закону є питання про порядок зберігання цінних паперів, що надійшли у депозит нотаріуса, до того часу, як він здасть їх до банківської установи, а така передача, згідно п. 15 Інструкції про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах та в приватних нотаріусів (далі - Інструкція) здійснюється менше одного разу на п'ять днів.

Строк зберігання грошових сум та цінних паперів Законом не визначений, тому, на думку авторів, він має конкретизуватися датою явки до нотаріуса кредитора за їх отриманням. Щодо максимального строку їх зберігання, то він визначений п. 21 даної Інструкції, де йдеться про те, що не витребувані з депозиту грошові суми та цінні папери, які підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом трьох років .

Третій етап даного провадження - це видача кредитору грошових сум та цінних паперів

(п.п. 7.3 п. 7 гл. 21 Порядку).

Після надходження грошових сум та цінних паперів нотаріус має повідомити кредитора, проте у Законі не зазначено, у який спосіб він має це зробити. На нашу думку, нотаріус повинен надіслати кредитору письмове повідомлення, у якому зазначити про те, що він може отримати грошові суми та цінні папери, передані Його боржником, прізвище, ім'я та по батькові нотаріуса, його робоче місце, тобто де можна отримати ці кошти. Нотаріус може встановити конкретну дату, на яку він запрошує кредитора для видачі йому грошових сум та цінних паперів, та вказати максимальний строк їх зберігання і право на отримання відсотків від їх зберігання банком (п.п. 7.6 п. 7 гл. 21 Порядку).

Згідно п.п. 9.1 п. 9 гл. 21 Порядку видача з депозиту грошових сум або цінних паперів здійснюється за заявою, які подає депонент, за заявою та рішенням господарського суду, які подає ліквідатор громадянина - підприємця.

При зверненні кредитора нотаріус має перевірити його особу або особу представника та на його вимогу видати йому належні грошові суми або цінні папери. Така вимога, на нашу думку, має бути викладена у формі письмової заяви. Згідно п. 16 даної Інструкції, на заяві нотаріус робить службову відмітку про встановлення особи депонента, ліквідатора громадянина-підприємця, реквізити документа, на підставі якого особу було встановлено, та вказує документ, який підтверджує право на одержання депозитних сум (свідоцтво про право на спадщину, рішення суду, довіреність тощо).

Видача банками грошових сум депонентам провадиться на підставі платіжних доручень приватних нотаріусів шляхом безготівкового перерахування на рахунок депонента або переказу коштів для виплати депоненту готівкою в банку (п.п. 9.2 п. 9 гл. 21 Порядку).

Копія платіжного доручення, на підставі якого перераховано грошові суми, залишається у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

Здійснення видатків органами Державного казначейства провадиться згідно до п. 11.4 Порядку виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 10.08.2001 р. № 140 і зареєстрованого в Мін'юсті 28.08.2001 р. за № 756/5947.

Про одержання від нотаріуса цінних паперів депонент розписується на заяві, з якою він звертався за отриманням грошових сум чи цінних паперів (п.п. 9.1 п. 9 гл. 21 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Видача грошових сум та цінних паперів обліковується нотаріусом у видатковій частині книги обліку депозитних операцій.

У даному провадженні може мати місце і четвертий етап, який зводиться до повернення грошових сум і цінних паперів особі, яка внесла їх у депозит, але воно допускається лише за згоди депонента або за рішенням суду. Вимога про повернення грошових сум та цінних паперів та згода на їх повернення мають бути викладені у письмовій формі.

Вважаються застарілими положення п.п. 22, 23 Інструкції, а також п.п. 10.2 п. 10 гл. 21 Порядку, оскільки неповернені кошти не можуть перераховуватися після закінчення трирічного строку їх зберігання до Державного бюджету України, як і суми нарахованих банком відсотків за зберігання на поточних рахунках грошових сум, зданих у депозит. Пункти 22, 23 даної Інструкції не узгоджуються із Цивільним кодексом, який набрав чинності після її затвердження. Так, згідно ч. 2 ст. 189 ЦК, доходи, які приносить річ, якою є гроші, зокрема відсотки за зберігання банком грошових сум, належать власникові - кредитору, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, ч. 1 ст. 1048 ЦК визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено законом або договором. Тому нараховані банком відсотки за зберігання на поточних рахунках грошових сум, зданих у депозит, не можуть перераховуватися до Державного бюджету, а повинні перераховуватися кредитору. Але якщо місце проживання, місцезнаходження кредитора невідоме, то вони мають акумулюватися на рахунку до спливання трирічного строку. Після цього нотаріус має повідомити боржника про те, що він має право на повернення внесених ним у депозит грошових коштів, оскільки кредитор не отримав передані кошти або місце його проживання, місцеперебування нотаріусу невідоме. Але, згідно ст. 86 Закону вони можуть бути повернені боржнику лише за згодою кредитора або за рішенням суду. У разі, якщо місце проживання, місцезнаходження кредитора невідоме, а боржник хоче отримати внесені ним на депозит нотаріуса грошові кошти, він повинен звернутися до суду, наприклад, із заявою про встановлення факту відсутності кредитора, і лише таке рішення суду, після набрання ним законної сили, буде для нотаріуса підставою повернення боржнику, внесених ним у депозит коштів та відсотків за їх зберігання.

Із цих коштів нотаріусу мають бути відраховані певні суми за його дії щодо забезпечення зберігання грошових коштів, зокрема участь у суді, направлення повідомлень тощо.

Отже, на думку авторів, у дану Інструкцію мають бути внесені зміни, а Закон України "Про нотаріат", Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, істотно доповнені положеннями про регламентацію процедури вчинення даного нотаріального провадження.

копія відповідного звіту повинна надаватися перевізнику або особі, яка заявляє вимогу, за їхнім запитом.

5.Відносно живих тварин перевізник не несе відповідальності за втрату, ушкодження або затримку у випадку, який є результатом будь-яких особливих ризиків, властивих цьому виду перевезення. Якщо перевізник доведе, що він виконав спеціальні інструкції відносно тварин, надані йому вантажовідправником, і що за даних обставин втрата, ушкодження або затримка у здачі могли б бути віднесені на рахунок таких ризиків, передбачається, що втрата, ушкодження або затримка у здачі були викликані цими ризиками, якщо немає доказів того, що цілком або частково це сталося з вини перевізника, його службовців або агентів.

6.Перевізник не несе відповідальності, крім як по загальній аварії, у випадках, коли втрата, ушкодження або затримка у здачі виникли в результаті заходів з порятунку життя або розумних заходів щодо порятунку майна на морі.

7.У разі, якщо до провини перевізника, його службовців або агентів приєднується інша обставина, яка у сукупності з першою призводить до втрати, ушкодження або затримки у здачі, перевізник відповідає лише у тій мірі, у якій втрата, ушкодження чи затримка у здачі обумовлені його провиною, провиною службовців або агентів, за умови, що він доведе розмір збитків, які не обумовлені провиною з його боку.

Отже, за наявності перерахованих вище підстав відповідальності капітан судна може звертатися до осіб, передбачених у ст. 242 КТМ із заявою про вчинення морського протесту.

Так, ч. 1 ст. 341 КТМ передбачено: якщо під час плавання або стоянки судна мала місце подія, яка може бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог, капітан для забезпечення доказів для захисту прав І законних інтересів судновласників робить у встановленому порядку заяву про морський протест.

Виходячи із аналізу Кодексу торговельного мореплавства, така заява може додаватися:

1) капітанами:

-вантажних та пасажирських морських суден, суден змішаного плавання (ріка - море);

-суден внутрішнього плавання із заходом в іноземні порти;

-суден внутрішнього плавання у разі зіткнення у морях чи інших водах з морськими суднами чи на випадок рятування суден внутрішнього плавання морськими суднами;

-командирами військових кораблів України, якщо вони рятували судна, які знаходяться у безпеці;

-іноземних суден (заяву подають своєму консулу чи українському нотаріусу);

2) іншими керівниками екіпажу:

- у разі смерті чи хвороби капітана - інша особа, яка згідно Статуту служби на суднах морського флоту, заступає капітана;

-шкіперами - на несамохідних суднах морського флоту;

-капітанами - директорами - на суднах флоту рибної промисловості;

-кранмейстерами, гермейстерами - на суднах морського технічного флоту.

Місце вчинення морського протесту (ст. 342 КТМ ) та особи, яким подається заява:

-у порту України - нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено здійснення нотаріальних дій;

-в іноземному порту - консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави у порядку, встановленому законодавством цієї держави.

Строки вчинення морського протесту:

І. Загальний строк, у який має бути подана нотаріусу заява про вчинення морського протесту, - 24години9. Він починає свій відлік залежно від того, де сталась подія.

1)якщо подія сталася під час плавання, то з моменту оформлення приходу судна в порт (ч. 1 ст. 343КТМ) (підтвердження - довідка капітана порту);

2)у разі корабельної аварії або якщо судно затонуло, строк у 24 години починає рахуватися з моменту прибуття у порт капітана разом з екіпажем або його частиною (підтвердження - довідка капітана порту);

3)якщо подія сталася в порту, то заява про морський протест має бути подана протягом 24 годин з моменту настання події (ст. 343 КТМ). На думку авторів, ця ситуація викликає сумнів щодо вчинення морського протесту, оскільки подія, яка сталася у порту має розслідуватися, тобто мають бути встановлені її причини, складатися акт, що така подія мала місце, а потім розслідуватися причин аварії в порту. Така мотивація авторів зумовлена тим, що капітан на час знаходження судна у порту не зобов'язаний знаходитися на його борту, як і переважна більшість членів екіпажу;

4)якщо подія має тривалий характер, наприклад пожежа, ураган, посадка судна на мілину, то такий строк має рахуватися:

-у разі пожежі та посадки судна на мілину - до моменту закінчення дій з усунення цих надзвичайних ситуацій. Зокрема, такі ситуації зумовлюються необхідністю допомоги з боку інших суден, у зв'язку з чим останні також не виконуватимуть графіка перевезень та заявлятимуть про необхідність вчинення морського протесту;

-щодо урагану, то факт його дії на шляху судна має бути підтверджений довідкою синоптиків.

II. Винятки:

1) якщо виявиться неможливим заявити протест у встановлений строк, причини цього мають бути зазначені у заяві про морський протест (нотаріус на свій розсуд повинен визначити поважність таких причин);