Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

(документів), слід говорити і про відповідність їх вимогам закону щодо форми та змісту, зокрема про це йдеться у ст. 47 Закону. Але обов'язково такі документи мають відповідати вимогам єдиної нотаріальної процесуальної форми, тобто бути безспірними та офіційними документами. Тому вважаємо доцільним доповнити ч. 4 ст. 49. Закону України "Про нотаріат" та викласти її у такій редакції: "... викласти причини відмови у письмовій формі, зробивши при цьому посилання на норми матеріального, процесуального права, які порушуватимуться вчиненням даної нотаріальної дії". Щодо тієї частини даної норми, яка стосується оскарження, то її слід викласти з нового абзацу у такій редакції: "Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дії зобов'язані роз'яснити суть постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та процесуальний порядок її оскарження". Положення тієї частини даної норми де йдеться про те, що постанова про відмову у вчинення нотаріальної дії виноситься протягом трьох днів має передувати абзацу щодо роз'яснення її суті та порядку оскарження. Крім того, слід уточнити положення щодо строку винесення такої постанови - "... Ухвала виноситься протягом трьох днів з дня відмови особі вчинити таку нотаріальну дію". Щодо строку оскарження даної постанови до суду, то у статтях 49, 50 Закону про нього нічого не сказано.

У цьому зв'язку вважаємо цікавим та доцільним аналіз положення ч. 1 ст. 50 Закону України "Про нотаріат", де йдеться про підстави оскарження до суду, оскільки це питання безпосередньо пов'язане із законністю та обґрунтованістю нотаріальних актів. Законодавець до них відносить: - нотаріальна дія; - відмова у її вчиненні; - нотаріальних акт.

Під яку із підстав підпадає положення про відмову нотаріуса, наприклад, надати довідку (відомості) про вчинювану нотаріальну дію державному виконавцеві, адже він не передбачений серед суб'єктів щодо запитів яких нотаріус зобов'язаний розкрити нотаріальну таємницю (ст. 8 Закону).

Відмова у наданні довідки (відомостей) про вчинювану нотаріальну дію не підпадає під таку підставу оскарження як "нотаріальна дія або відмова у її вчиненні" згідно з термінологією та сутністю поняття "нотаріальна дія", вживаною уст. 34 Закону. На думку авторів, ця діяльність нотаріуса охоплюється такої підставою оскарження як "нотаріальний акт". Нотаріус, відмовляючи державному виконавцеві у розкритті нотаріальної таємниці на його вимогу зобов'язаний винести про це постанову. Такому обов'язку нотаріуса кореспондує право державного виконавця, передбачено ст. 55 Конституції. Але у гл. 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України йдеться про постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, виходячи із переліку нотаріальних дій, передбаченого ст. 34 Закону України (пункт постанови - зазначити відомості про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, яка звернулась до нотаріуса(короткий зміст прохання). Щодо інших дій нотаріуса, які пов'язані із його процесуальною діяльністю, наприклад, розкриття нотаріальної таємниці, то вона фактично не охоплюється змістом тих дій про які йдеться у ст. 34 Закону, які законодавець називає "нотаріальні дії". Ця правова ситуація додатково підтверджує авторське бачення на понятійний апарат нотаріального процесу, яке було висловлене у 1999р. (Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. За галька частина. - К.Вентурі, 1999. - С. 12-13) та розвинуто у подальшому (Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні: Теорія і практика. - К..А.С.Я., 2001. - С. 169: Фурса С.Я. Нотаріальний процес. Теоретичні основи. - К.: Істина, 2002. - С. 94). Тому потрібно відрізняти поняття "нотаріальне провадження" від "нотаріальної дії" під якою слід розуміти окрему дію нотаріуса або іншої повноважної особи, яка визначається окремим змістом і є складовою частиною провадження або процесу оформлення провадження. У зв'язку з цим запропонованого, назву ст. 34 Закону подати у такій редакції "Компетенція нотаріусів на вчинення нотаріальних проваджень ".

Відмову нотаріуса у розкритті нотаріальної таємниці на запит державного виконавця чи інших осіб слід вважати не нотаріальним провадженням, які передбачені ст. 34 Закону, а окремою дією нотаріуса. Тому у разі відмови нотаріуса видати довідку державному виконавцеві чи іншим особам про вчинювану нотаріальну дію має виноситися постанова, яка може оскаржуватися також до суду, але ця постанова не буде безпосередньо стосуватися нотаріального провадження, про яке йдеться у ст. 84 Закону.

Отже, проаналізоване вище, підтверджує, що нотаріальний акт має відповідати вимогам законності й обґрунтованості.

Взагалі, обґрунтованість взаємопов'язана і взаємообумовлена із законністю. Дійсно, кожний необґрунтований нотаріальний акт одночасно буде і незаконним, але не кожний незаконний нотаріальний акт буде необґрунтований, тобто доказів може бути достатньо для вчинення нотаріальної дії, вони будуть достовірними, належними, але нотаріус може неправильно застосувати норму матеріального права.

Обґрунтованим нотаріальний акт буде лише тоді, коли вів виданий з дотримання норм процесуального та матеріального права. У зв'язку з цим, деякі вчені вважають, що законність є ширшою категорією, ніж обґрунтованість, і тому включає в себе останню17. Якщо погодитися з думкою, що обґрунтованість охоплюється законністю, то обґрунтованість в такому разі стає її складовою частиною і втрачає свою самостійність18. Але слід зазначити, що вимога щодо законності нотаріальних актів просто є більш універсальною, оскільки яка б норма не застосовувалась у нотаріальній діяльності одночасно відбувається дотримання або порушення закону. Букві закону повинна відповідати кожна дія нотаріуса, від звернення заінтересованої особи аж до видачі нотаріального акта.

Наведені положення стосуються тих правових ситуацій, які чітко регламентовані законодавством і діяльність нотаріуса підпорядкована чітко встановленим матеріальним та процесуальним законам. Коли ж особи вимагають від нотаріуса вчинення правочинів за аналогією закону або права, то діяльність нотаріуса виходить за межі закону. Тому нотаріус має обґрунтувати можливість виходу за межі закону не тільки волевиявленням осіб, які звернулися до нього за вчиненням нотаріальної дії, а й відсутністю суперечності вчинюваної нотаріальної дії, а й відсутністю суперечності вчинюваної нотаріальної дії вимогам законодавства. Тому вимога щодо обґрунтованості нотаріальний дій та актів мас існувати як самостійна, а також вона має конкретизувати права та обов'язки нотаріусів у разі, коли останні зобов'язані діяти за аналогією із законом або правом.

Отож, законність і обґрунтованість - різні властивості нотаріального акту, хоча і взаємо з'єднані між собою. З огляду на неоднакове смислове навантаження, що несуть ці поняття, їх не можна ототожнювати.

Єдиного нормативного закріплення щодо вимог законності і обґрунтованості нотаріальних актів Закон не містить. Із наведеного вище видно, що різні вимоги, які обумовлюють зазначені властивості нотаріальних актів розпорошено по нотаріальному законодавству. На відміну від Закону, у Цивільному процесуальному кодексі України законності і обґрунтованості рішення суду присвячена ст. 213, відповідно до частини

другої якої" законним е рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом, а ч. З визначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Також вдале розуміння обґрунтованості судового рішення можна знайти в п.1

постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення": "обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні".

Використовуючи дану практику, автори вважають, що доцільно доповнити Закон України "Про нотаріат" статтею "Законність і обґрунтованість нотаріальних актів" із таким змістом:

1.Нотаріальний акт має бути законним і обґрунтованим.

2.Законним є нотаріальний акт, який відповідає чинним нормам матеріального і процесуального права.

3.Обґрунтованим є нотаріальний акт, посвідчений на основі всебічно, повно, об'єктивно і безпосередньо з'ясованих дійсних обставин вчинюваного нотаріального провадження, підтверджених відповідними документами, які за формою та змістом відповідають вимогам закону.

Знову ж у контексті формування редакції даної норми автори повертаються до питання термінології нотаріального процесу. Постає питання: нотаріальний акт має виноситися, зостановлюватися, вчинятися, посвідчуватися чи видаватися?

На думку авторів, це питання залежатиме від конкретних ситуацій, де матиме місце нотаріальний акт, наприклад, якщо посвідчуватиметься договірно правильно говорити про посвідчення або ухвалення нотаріального акту, якщо видаватиметься на руки сторонам примірник, дублікат договору - то видання нотаріального акту, вчинення виконавчого напису на документі - вчинення нотаріального акта, що постанови про відмову у вчиненні нотаріального провадження, то доцільно говорити про постановления, але щоб уникнути тавтології, краще говорити, що постанова виноситься.

До речі, в проекті Нотаріального процесуального кодексу України, народний депутат Бережна І.Г. висловила думку про необхідність закріплення у даному акті норми, яка б регламентувала законність та обґрунтованість нотаріальних актів, але у відмінний спосіб. Ця пропозиція є слушною та заслуговує на увагу для тих випадків, коли нотаріус має діяти у нерегламентованому законодавством просторі, тобто за аналогією із законом і правом. У той же час, вимоги нотаріусів у цьому випадку мають бути конкретними: обґрунтування необхідності виходу за межі, встановлені законом; відсутність суперечності вимогам законодавства та правам осіб, які беруть участь у нотаріальному процесі.

10.4. Оформлення нотаріальних актів

Процедура вчинення нотаріальної дії завершується оформленням нотаріусом нотаріального акту, надання йому певної, передбаченої законом форми та змісту.

Нотаріальні акти викладаються у письмовій формі, досить часто або ж на спеціальних бланках, або ж на оригіналах документів (вчинення виконавчого напису на оригіналах документів, що встановлюють заборгованість), а їх зміст обумовлюється сутністю вчинюваної нотаріальної дії, особливостями тих прав чи фактів, які посвідчуються

нотаріусом, а також особливостями правовідносин, в умовах яких вчиняється нотаріальна дія.

Загальні вимоги щодо форми та змісту нотаріальних актів, а також вимоги до форми та змісту окремих видів нотаріальних актів містять Закон України "Про нотаріат", Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністра юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5 та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. № 296/5.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси застосовують посвідчувальні написи, видають свідоцтва, накладають заборони тощо за формами, установленими Правилами ведення нотаріального діловодства. Таким чином, досить часто діяльність нотаріуса щодо оформлення нотаріального акту зводиться до викладення тексту нотаріального акту згідно з визначеними цими Правилами формами.

Поміж тим, зазначені Правила не визначають форму та зміст всіх можливих видів нотаріальних актів.

Так, не мають своєї затвердженої форми такі завершальні нотаріальні акти як, наприклад, акт про протест векселя, акт про морський протест, виконавчий напис нотаріуса. При складанні та оформленні цих актів нотаріус виходить з суті нотаріальної дії, загальних правил оформлення нотаріальних актів.

передбачених законодавством та сформульованих нотаріальною практикою.

Не мають своєї затвердженої форми також і постанови нотаріуса. Законодавство про нотаріат містить лише вимоги щодо змісту окремих постанов нотаріуса (п. З гл. 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Багатогранність юридичної практики може викликати необхідність нотаріальної діяльності у правовідносинах, не врегульованих чинним законодавством. В таких випадках нотаріус може застосувати положення законодавства щодо змісту нотаріальних актів за аналогією закону.

Так, у разі відсутності необхідних посвідчувальних написів чи свідоцтв, які б відповідали вчинюваній нотаріальній дії, нотаріус може застосовувати ту з форм, яка найбільше відповідає цій нотаріальній дії, із застосуванням окремих елементів інших посвідчувальних написів та свідоцтв (п. 6.19 Правил ведення нотаріального діловодства).

Тексти свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, а також дублікати цих нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів. На таких бланках викладаються й різного роду нотаріально посвідчувані договори, заяви, довіреності, які посвідчуються шляхом проставлення на них посвідчувального напису. Вчинення окремих нотаріальних дій без використання таких бланків здійснюється лише тоді, коли специфіка нотаріальної дії не потребує використання таких бланків (наприклад, при засвідчення вірності копії документа). Однак, і тоді відповідно до п. 1 гл. 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України допускається вчинення нотаріальних дій з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів на прохання особи, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Опис і зразок спеціального бланка нотаріальних документів, порядок витрачання, зберігання та обігу таких бланків, звітності про їх використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 р. №

812.

Загалом при оформленні нотаріальних актів ці акти викладаються як з лицьового, так і зворотного боку спеціальних бланків. У разі, якщо нотаріальний акт викладається на двох і більше окремих аркушах, ці аркуші повинні бути з'єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення їх цілісності, з проставленням печатки нотаріуса і зазначенням кількості скріплених аркушів.

Особливості свого оформлення мають також і окремі види нотаріальних актів.

Так, для застосування посвідчувальних написів можуть використовуватись штампи з текстом відповідного напису. Посвідчувальний напис проставляється на нотаріально оформлюваних документах. Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформлюваному документі, він має бути продовжений на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріального документа, якщо нотаріальна дія вчинялась на спеціальному бланку нотаріального документа. Якщо посвідчувальний напис викладається на звороті оформлюваного документа, то на лицьовому боці останньої сторінки документа зазначається частина посвідчувального напису, починаючи з найменування міста (селища, району), де знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце приватного нотаріуса, а на його зворотний бік переноситься інша частина найменування (наприклад: "місто Ки" і далі на звороті документа - "їв").

Виконавчі написи нотаріуса вчиняються на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель та ін.). У випадку, коли виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. Якщо за борговим документом необхідно провести стягнення по частинах, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

Шляхом вчинення напису про це на оригіналах відповідних документів оформляється й заборона щодо відчуження майна.

У зв'язку з різноманітністю видів нотаріальних актів не існує єдиної для всіх актів сукупності його реквізитів. Аналізуючи зміст окремих видів нотаріальних актів та усіх їх у сукупності досить важко визначити та сформулювати й загальну структуру нотаріального акту.

Поміж тим, як і у інших видах правових актів, у нотаріальних актах можна вбачати реквізити вступної, мотивувальної та резолютивної його частин.

У вступній частині нотаріального акту зазначаються або ж можуть зазначатися його найменування, місце та дата винесення акту, прізвище та ініціали нотаріуса, який його виніс, найменування державної нотаріальної контори чи назва нотаріального округу.

Майже усі зазначені реквізити вступної частини повинен містити кожний нотаріальний акт.

Так, будь-який нотаріальний акт повинен містити місце та дату винесення акту, прізвище та ініціали нотаріуса, який його виніс, найменування державної нотаріальної контори чи

назву нотаріального округу, в якому діє нотаріус. Дата винесення нотаріального акту, як правило, зазначається в ньому не цифрами, а словами. При вказівці на місце винесення акту нотаріус зазначає місто, село, селище, район, область (Автономна Республіка Крим), в якому винесено цей акт, а також найменування держави - Україна.

Найменування нотаріального акту не є обов'язковим його реквізитом. Найменування акту, зокрема, не містить найбільш поширений у нотаріальній практиці нотаріальний акт - посвідчувальний напис. Однак, свідоцтва, акти нотаріуса, як правило, містять своє найменування, яке викладається на початку документа посередині бланка нотаріального документа.

В мотивувальній частині нотаріального акту можуть зазначатися встановлені нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії факти, а також вказівка про норму закону, відповідно до якої виноситься акт.

Так, найбільш проста форма свідоцтва про право на спадщину за законом (свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно, що переходить до єдиного спадкоємця (форма № 1)), містить, зокрема, такі, встановлені у процедурі вчинення нотаріусом нотаріальної дії, факти: прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця" рік його народження та дата смерті; прізвище, ім'я, по батькові спадкоємця, дата його народження, ідентифікаційний номер за Державним реєстром фізичних осіб - платників податків, місце його реєстрації або проживання; родинні або інші відносини між спадкодавцем та спадкоємцем; перелік спадкового майна, на яке видається свідоцтво, із зазначенням його місцезнаходження та характеристики, реквізити правовстановлюючого документа спадкодавця. Це ж свідоцтво містить також посилання на статтю Цивільного кодексу України щодо відповідної черги спадкоємців, яка закликається до спадкування.

Безумовно, що нотаріальний акт не може містити переліку усіх фактів, встановлення яких є обов'язковим при вчиненні нотаріальної дії. Ці факти, які визначаються матеріальним та процесуальним законодавством, повинні лише підтверджуватися матеріалами нотаріальної справи. У нотаріальному акті зазначаються лише основні, найбільш суттєві з цих фактів, та ті, які мають значення при обігу нотаріально посвідченого документу або ж самого нотаріального акту. Саме тому багато затверджених форм нотаріальних актів містять вказівку про те, що особу, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії, встановлено, та його дієздатність перевірено. Цим реквізитом форми нотаріального акту законодавець вимагає від нотаріусів особливої уваги до встановлення цих обов'язкових при вчиненні будь-якої нотаріальної дії фактів.

В резолютивній частиш нотаріального акту можуть зазначатися факти чи права, які посвідчується нотаріусом, номер в реєстрі, за яким зареєстрована нотаріальна дія, розмір державного мита чи плати, стягнутої за вчинення нотаріальної дії, необхідність вчинення інших дій задля виникнення у особи певних прав. Резолютивна частина містить також підпис та печатку нотаріуса.

Як і з реквізитами вступної частини нотаріального акту, більшість реквізитів резолютивної частини є обов'язковими для будь-якого нотаріального акту, що виноситься за наслідком вчинення нотаріальної дії.

Так, наприклад, обов'язковим реквізитом є вказівка про право чи факт, які посвідчуються нотаріусом. Такий реквізит є найбільш суттєвою частиною нотаріального акту, оскільки задля посвідчення цих права чи факту власне і виноситься нотаріальний акт.

Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер, під яким вона реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Такий номер обов'язково зазначається в нотаріальному акті.

Важливими та обов'язковими реквізитами нотаріальних актів є підпис та печатка нотаріуса. Оформлення будь-якого нотаріального акту включає обов'язкове його підписання нотаріусом, який вчиняє нотаріальну дію, та скріплення підпису на акті печаткою.

Якщо за наслідком вчинення нотаріальної дії для виникнення у особи певних прав чи обов'язків необхідно вчинити додаткові дії, про це також зазначається в нотаріальному акті.

Так, багато нотаріальних актів, що виносяться нотаріусами, містять вказівку про те, що договір або ж право, яке виникає з нотаріального акту, підлягають державній реєстрації у відповідних органах. Такі реквізити містять різного роду свідоцтва, посвідчувальні написи.

На відміну від інших правових актів, які, як правило, містять послідовно викладені свої частини (наприклад, рішення суду складається з послідовно викладених вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин), частини нотаріальних актів не мають такої чітко визначеної послідовності. Реквізити акту, що відносяться до кожної з цих частин, залежно від особливостей цього акту можуть викладатися в будь-якому місці нотаріального акту.

Оформлення нотаріального акту потребує особливої уваги з боку нотаріуса. Текст нотаріального акту повинен бути викладений з дотриманням вимог чинного законодавства, зрозуміло, чітко, грамотно, не повинен мати підчисток.

Нотаріальний акт, як правило, складається не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а один видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

10.5. Усунення недоліків нотаріального акту

В процесі вчинення нотаріальної дії нотаріус з різного роду причин може допускати помилки при вчиненні нотаріальної дії та оформленні нотаріального акту. Ці помилки можуть полягати як в певній описці, яка хоча й потребує свого виправлення, поміж тим не впливає на дійсність вчиненого нотаріального акту, так і бути більш суттєвими, наслідком яких є недійсність вчиненої нотаріальної дії та постановленого нотаріального акту. У зв'язку з допущеними при вчиненні нотаріальних дій помилками у заінтересованих осіб виникає необхідність у їх виправленні.

Законодавство про нотаріат недостатньо чітко регулює питання щодо усунення недоліків нотаріальних актів. Фактично Закон "Про нотаріат" не містить чітких положень щодо способів чи підстав усунення таких недоліків. Недостатньо регулюється це питання й на рівні підзаконних нормативних актів, які в певних випадках обмежуються лише загальними формулюваннями щодо виправлення таких недоліків у порядку, встановленому чинним законодавством, не роз'яснюючи що це за порядок та яким законодавством він передбачений.

Поміж тим, загальний аналіз законодавства про нотаріат та практики його застосування дає можливість зробити певні висновки з цього питання.

При визначенні можливості виправлення помилки треба виходити з того, що нотаріус самостійно не може скасувати вчинену ним нотаріальну дію. Відповідно до ч. З ст. 51 Закону "Про нотаріат" у разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства. Виходячи з цього, Ініціатива щодо скасування нотаріальної дії (а відтак і акту, постановленого за наслідком вчинення цієї дії) завжди виходить від заінтересованих осіб. Такий висновок підтверджується й матеріалами судової практики.

Так, рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 18.01.2010 р. Вільнянській державній нотаріальній конторі Запорізької області було відмовлено в позові до Особа_2, Особа_3, третя особа - відділ Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області, про скасування нотаріальної дії та визнання Свідоцтв про право на спадщину недійсними. У своєму рішенні суд вказав, що виходячи з положень ч. З ст. 51 Закону "Про нотаріат" Вільнянська державна нотаріальна контора не є належним позивачем у цій справі, вона не може вимагати визнати свої дії недійсними. Це право належить виключно заінтересованим особа, яким позивач не є81.

Фактично законодавство та юридична практика передбачає два порядки виправлення недоліків нотаріального акту - нотаріальний та судовий.

Нотаріальна процедура виправлення недоліків нотаріального акту передбачає виправлення їх самим нотаріусом.

Так, допущені нотаріусом у нотаріальному акті помилки за певних умов можуть бути виправлені нотаріусом як за власною ініціативою, так і за ініціативою учасників нотаріальної дії. В такому випадку нотаріальна дія не скасовується, а винесений нотаріусом нотаріальний акт приводиться у відповідність до вимог законодавства.

Можливість самостійного виправлення нотаріусом недоліків нотаріального акту передбачають Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5.

Так, згідно з п.6.16 Правил посвідчувальний напис повинен бути написаний зрозуміло, чітко, грамотно, без підчисток. Дописки чи виправлення, зроблені у тексті посвідчувального напису, застерігаються нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису і скріплюються його підписом і печаткою із зазначенням дати.

У разі допущення помилки у тексті нотаріального акту, який не потребує підпису особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії (наприклад, у свідоцтві), внесення дописок чи виправлень до тексту нотаріального акту здійснюється за заявою такої особи, зареєстрованою у Журналі реєстрації вхідних документів. Виправлення помилки застерігається нотаріусом, який вчиняв нотаріальну дію, після посвідчувального напису, із зазначенням дати та проставленням свого підпису і печатки на такому застереженні. При цьому, всі виправлення мають бути зроблені таким чином, щоб можна було прочитати як виправлене, так і помилково написане, а потім закреслене (п. 6.13 Правил).

У разі, якщо допущені помилки можуть бути виправлені нотаріусом, такі виправлення здійснюється лише тим нотаріусом, який вчинив нотаріальну дію. Інший нотаріус не вправі усувати недоліки такого нотаріального акту.

Другий шлях усунення недоліків нотаріального акту - судовий. В судовому порядку нотаріальний акт може бути визнаний недійсним частково або повністю судом за позовом заінтересованої особи. Так, згідно зі ст.50 Закону "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Судовий спосіб усунення недоліків нотаріального акту застосовується тоді, коли, виходячи з суті порушення, воно або ж може бути усунуте лише судом, або ж і самостійно нотаріусом, однак коли хоча б одна з осіб, стосовно яких вчинено нотаріальну дію, заперечує це. Таким чином, якщо нотаріальний акт по суті є неправильним, вчиненим помилково, за відсутності для того правових підстав, виправлення цієї помилки можливе виключно в судовому порядку.

Так, неправомірно (або ж навіть помилково) видане особі свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним виключно в судовому порядку. Скасування його самим нотаріусом неможливо навіть за згоди усіх заінтересованих у цьому осіб (спадкоємців). Поміж тим, окремі описки, допущені нотаріусом у такому свідоцтві, можуть бути виправлені самим нотаріусом.

В окремих випадках порушення законодавства при вчиненні нотаріальної дії закон прямо передбачає недійсність нотаріальної дії та, як наслідок, постановлених нотаріальних актів.

Так, стаття 9 Закону "Про нотаріат", яка містить обмеження у праві вчинення нотаріусом нотаріальних дій, зокрема, щодо своїх родичів, наслідком порушення цих правил передбачає недійсність вчиненої нотаріальної дії.

Окремі подібні положення містила й вже не чинна на даний час Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5.

Так, пункт 5 цієї Інструкції передбачав, що нотаріальні дії, які згідно з законодавством повинні бути вчинені з використання спеціальних бланків нотаріальних документів, але були вчинені без використання таких, є нечинними. Поміж тим, діючий Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України цього не передбачає.

Таким чином, за наявності визначених законодавством порушень постановлені нотаріальні акти є недійсними. Причому, виходячи з наведених положень законодавства, вони є недійсними з моменту їх постановляння, а для підтвердження їх недійсності не потрібне навіть звернення до суду. Поміж тим, такі сформулювання законодавства лише породжують проблеми на практиці, оскільки відсутність чіткого підтвердження недійсності цих актів у правовій дійсності призводить до різного роду сумнівів у суб'єктів правовідносин. Більш доцільним було б передбачити механізм визнання таких нотаріальних актів недійними та необхідність підтвердження факту недійсності цих актів певним юрисдикційним органом з винесенням про це окремого рішення.

Так, наприклад, у разі видачі нотаріусом свідоцтва при право на спадщину своєму родичу, це свідоцтво, виходячи з положень ст.9 Закону "Про нотаріат", є недійсним. Поміж тим, у

зв'язку з відсутністю відповідного рішення, яким би було підтверджено факт його недійсності, ніщо не забороняє особі, якій це свідоцтво видане, використовувати його у практиці. А постраждати за таких умов можуть насамперед інші суб'єкти правовідносин. У зв'язку з цим, більш доцільним було б передбачити процедуру визнання такого акту недійсним, аніж обмежитися лише декларативною нормою про його недійсність.

З урахуванням всього наведеного можна зробити висновок, що при визначенні способу (нотаріального чи судового) усунення недоліків нотаріального акту, пов'язаних з порушенням законодавства при його постановленні, необхідно враховувати: 1) сутність порушення (наприклад, чи полягало це порушення в неправильному застосуванні норм матеріального права, або ж чи це було лише порушення правил оформлення нотаріального акту, передбачених нормами нотаріального процесуального права); 2) чи передбачає законодавство спеціальні правові наслідки, викликані таким порушенням законодавства, або ж спеціальні способи усунення недоліків нотаріального акту; 3) відношення осіб, щодо яких вчинена нотаріальна дія, до виправлення недоліків.

Загалом же питання усунення недоліків нотаріальних актів потребує свого додаткового вивчення, а законодавство - суттєвого удосконалення.

10.6. Межі дії нотаріально посвідченого акту

Після вчинення нотаріальної дії акт, який виноситься нотаріусом наділяється певним властивостями22. Серед яких, крім зазначених у пунктах 10.1,10.3,10.7 цього розділу, слід виділити дію нотаріально посвідчених актів у часі, у просторі та за колом осіб.

Під межами дії нотаріально посвідченого акту слід розуміти їх юридичну силу. Так, зі ст. 1 Закону України "Про нотаріат" випливає, що посвідчені нотаріусом безспірні права та факти набувають юридичної вірогідності.

Хоча нотаріальна процесуальна форма менш стабільна, ніж судове рішення, але законом не передбачаються перешкоди щодо можливості перегляду у нотаріальному порядку нотаріально посвідчених правовідносин за згодою осіб, які брали участь у нотаріальному провадженні. Якщо ж сторони не дійшли згоди щодо розірвання договору або внесення до нього змін та доповнень, такий спір вони можуть вирішити в судовому порядку.

Правова властивість нотаріальної форми проявляється й в порівнянні її з цивільною процесуальною. Проаналізуємо можливість осіб звернутись до нотаріуса за посвідченням аліментного договору, коли судом провадження у цивільній справі про стягнення аліментів вже розпочато. В цьому випадку звернення осіб до нотаріуса за посвідчення такого договору має призводити до бажаних правових наслідків. На цьому етапі можна констатувати, що особи можуть домовитись про те, що позивач відмовиться від позову або сторони не з'являтимуться до суду. Правовими наслідками буде закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Але невиконання однією із сторін умов нотаріально посвідченого договору буде підставою звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (або до суду за видачею судового наказу, як це має місце у РФ). Отже, як бачимо сторони реально можуть в наступному й не звернутись до суду, а після "набрання" нотаріально посвідченим договором законної сили нотаріус на ньому може вчинити виконавчий напис.