Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

нотаріальному процесі, адвокат та нотаріус виконують притаманні кожному з них обов'язки, беручи при цьому активну участь у зміцненні законності, правопорядку, охороні та захисті прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Тут проявляється і конкуренція і можлива взаємна допомога, але це позитивні явища, коли обидва фахівці мають метою найліпшу охорону прав сторони, що неодмінно має позначитися на результатах їх діяльності.

Зокрема, автор вважає, що у цьому випадку укладені і посвідчені договори будуть відрізнятися більшою конкретністю та відповідністю вимогам законодавства. У зв'язку з наведеним, автором пропонується регламентувати статус адвоката в нотаріальному процесі та специфіку його повноважень.

Отже, питання може стояти не тільки про розвиток законодавства, а й про випереджаючий розвиток нотаріальної практики, що у майбутньому має стати підставою для удосконалення законодавства про нотаріат. Хоча автор дотримується концепції, що наукові методи дослідження проблем нотаріату і розвиток теоретичної моделі нотаріального процесу - це запорука успішного, узгодженого і обґрунтованого удосконалення законодавства.

На думку автора, істотним недоліком формування нового законодавства України про нотаріат є положення, що перед запровадженням відповідних змін, як правило, не робиться аналіз чинного законодавства та не досліджується вплив нового на існуючі нормативні акти. Отже, зміни вносяться не комплексно й узгоджено, а непослідовно і відірвано від чинної нормативної бази. Про це однозначно свідчить Наказ Мін'юсту від 07.11.2008 р. № 1759/7 "Про затвердження плану заходів Міністерства юстиції щодо реалізації Закону України " Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат"108. В преамбулі цього Наказу зазначено буквально про таке: "З метою приведення законодавчих актів, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України у відповідність до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат" від 1 жовтня 2008 року № 614-VI...", якщо ж порівняти дату прийняття Закону з датою відповідного Наказу, то вийде, що перед прийняттям Закону нормативні акти не аналізувалися на предмет внесення до їх змісту необхідних змін та їх узгодженості з Новим змістом Закону України "Про нотаріат".

Автор також вважає, що введенню у дію нової редакції Закону України "Про нотаріат", коли план заходів Мін'юсту щодо реалізації Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат" передбачає строки підготовки тільки пропозицій щодо приведення законів України у відповідність до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат" протягом місяця з дня опублікування Закону є неприпустимим, оскільки виникатиме колізія у найвищих нормативних актах на значний строк. При цьому, відповідний план заходів передбачає аналогічні строки й для підготовки проектів актів Кабінету Міністрів та Мін'юсту України, що може негативно позначатися на діяльності нотаріусів та, відповідно, на правах фізичних і юридичних осіб. Однак Мін'юст України має встановлювати для себе не план підготовки проектів актів, а строк прийняття відповідних актів, оскільки він не залежить від прийняття відповідних актів вищестоящими органами державної влади.

Тому наведений нормативний акт підтверджує гіпотезу щодо непередбачуваного створення та непослідовного введення у дію нормативних актів, замість комплексного вирішення проблемних питань діяльності нотаріату України і ґрунтовного удосконалення нотаріальної процедури.

Так, можна це положення підкреслити положеннями таких нормативних актів, а саме: уст. 102 Закону України "Про нотаріат" передбачається, що нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав та дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України. У той же час, Мін'юстом спільно з Державною судовою адміністрацією було видано наказ "Про затвердження Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень" від 27.06.2008 р. № 1092/5/54, але місце нотаріату в зазначеній Інструкції відведено лише у п. 2.3. і тільки щодо засвідчення вірності перекладу104.

Як випливає з дати прийняття відповідного наказу, він був прийнятий напередодні введення у дію положень нової редакції Закону України "Про нотаріат", теоретиками концепція діяльності нотаріусів щодо забезпечення доказів на підставі норм ЦПК критикувалася починаючи з 2002 року108, піддавалася ретельному аналізу також І в 2005 р.100 Тому при внесенні змін до законодавства про нотаріат мала враховуватися неможливість нотаріусів виконувати положення ст. 102 Закону, і ця стаття мала бути виключена зі змісту Закону. Це положення є очевидним свідченням того, що при формуванні проекту Закону щодо внесення змін до Закону України "Про нотаріат" мала бути проведена значна робота з аналізу як узгодженої дії законодавчих актів, так і підзаконних нормативних актів із запропонованим проектом змін до Закону, але ця робота не була проведена.

Тому автор вважає, що чинна редакція Закону України "Про нотаріат" не враховує сучасних тенденцій теорії нотаріального процесу, а також не відповідає реальним правовідносинам, що мають місце в нотаріальній практиці, тому мають бути запропоновані комплексні зміни до Закону України "Про нотаріат", у яких акцент має бути зроблений на удосконаленні процесуальної частини цього Закону.

Аналогічні зауваженні нині мають місце щодо неузгодженості Закону України "Про нотаріат" та нового Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р., оскільки останній мав би деталізувати положення Закону, а не навпаки істотно від нього відрізнятися.

9.6. Функції та ознаки нотаріальної процедури. Класифікація правил вчинення нотаріальних проваджень

Враховуючи правозахисну та правоохоронну функції, які притаманні органам нотаріату, є можливість констатувати необхідність розробки властивого цим функціям спеціального процедурно-правового механізму. Наявність або відсутність саме відокремленої від інших процесуальних механізмів самостійної процедури може свідчити про те чи інше місце нотаріального процесу в загальній системі права.

Дія цього процедурного механізму має забезпечуватися узгодженням та самостійним співіснуванням таких самостійних ознак нотаріальної процедури як регулятивність, охоронність та правотворчість.

Під регулятивною функцією нотаріальної процедури слід розуміти можливість та необхідність здійснення регулювання суспільних відносин в межах цієї процедури та за її допомогою.

Охоронність процедури, на перший погляд, не викликає необхідності її роз'яснення, але щодо нотаріальної процедури вона має конкретизуватись у охороні прав всіх суб'єктів правовідносин на кожному етапі або стадії нотаріального процесу, а також передбачати охорону інтересів суспільства та держави.

Можливість нотаріального процесу впливати на правотворчість - це, безумовно, необхідна та цілком виправдана функція нотаріальної процедури. В нотаріальному процесі реалізуються норми різних галузей права та при цьому може виникати потреба розгляду можливої їх трансформації в тих чи інших конкретних правовідносинах, можуть встановлюватись їх суперечності тощо. Результатом аналізу цих ситуацій може та повинна бути відповідна правова оцінка, яка певним чином впливатиме на вдосконалення та розвиток законодавства та Закону України "Про нотаріат" зокрема. Тобто загальна процедура прийняття нормативних актів не передбачає можливості окремих громадян бути правотворчими суб'єктами, але й не враховувати окремої думки, спрямованої на вдосконалення законодавства, неможливо.

Так, реальність втілення в закон або інший нормативний акт, наприклад, окремої публікації одного автора в засобах масової інформації має ефект ланцюгової реакції, який, безумовно, в тій чи іншій мірі аналізується, впливає на правосвідомість і в остаточному рахунку на зміст нормативного акту та можливість його прийняття, а отже на вдосконалення самої процедури та тих нормативних актів, що реалізувались в ній. Таким чином, процедура має вплив не тільки на процес самовдосконалення, а вона повинна позитивно впливати на загальний процес вдосконалення системи права.

При цьому, на думку автора, доцільно саму процедуру та організаційну форму її забезпечення розглядати не тільки сумісно, а й запроваджувати одночасно. Тому наявний на сьогодні проект Закону України "Про нотаріат", в якому регулюються питання організації нотаріальних органів та повноважень нотаріусів, вимоги до їх фахового рівня тощо, має узгоджуватись із самою процедурою вчинення ними процесуальних дій, а не навпаки. Тобто виникнення процедурних норм повинно бути синхронним та не може відставати у часі від тих правовідносин, реалізацію яких вони мають забезпечити. Це положення зумовлюється необхідністю чіткої регламентації та аналізу узгодженості всіх організаційних та процесуальних аспектів нотаріату, які закладаються в різні норми, але по суті єдині з точки зору їх необхідності одночасного застосування. Отже, в цьому випадку пропонується здійснювати розробку нормативно-правового акту, а саме Нотаріально-процесуального кодексу, який би одночасно регулював організаційні і процедурні питання, інакше це приведе до бездіяльності регулятивних чи охоронних норм, неможливості законної та практичної реалізації певних функцій, що покладаються на державних та приватних нотаріусів. Ці норми з точки зору змісту повинні бути узгоджені та взаємозв'язані.

Так, говорячи про повноваження нотаріуса ми маємо визначати межі його прав та обов'язків виходячи із змісту нотаріальної процедури, керуючись при цьому демократичними принципами, проголошеними Конституцією України, а саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (Частина 2 ст. З Конституції України).

На жаль, останнім часом спостерігається намагання багатьох авторів законопроектів забезпечити ту чи іншу важливу, на їх думку, на певному етапі задачу шляхом внесення змін або прийняття нових законів, а не простежувати можливі шляхи та наслідки дії запропонованого закону. Так, говорячи про певну структуру, питання її оновлення і розвитку ми не можемо розглядати це питання відірвано він покладеного на неї завдання -

забезпечення виконання функції в повному обсязі і з додержанням процедурних вимог. Так, поширивши за Конституцією України (ст. 124) юрисдикцію судів на всі правовідносини системи на всі правовідносини, що виникають в державі, законодавцем, на думку автора, було не врахована необхідність забезпечення значного поширення функції суду відповідними змінами у його структурі. Це положення на практиці призводить до процедурних порушень - порушення процесуальних строків розгляду справ судом, штучному ускладненню в деяких випадках прав на звернення до суду тощо.

Юридична процедура може задовольнити потреби суспільства лише в тому випадку, коли вона буде доступною. При цьому доцільно визначити два аспекти для правильного сприйняття цього положення: перший полягає у доступності інформації про існування такої процедури, тобто спрямування правильної інформації та одночасно адекватне її сприйняття широким колом суб'єктів про переваги реалізації їх прав у нотаріальному порядку; а другий - це доступність реальних, фактичних процедур, яка залежить від простоти порядку звернення до нотаріального органу, надійності самого механізму даної процедури, поширення структури нотаріальних органів на всі території, де перебувають громадяни України, невелика вартість нотаріальних послуг, наявність досвідчених фахівців у нотаріальній сфері для забезпечення здійснення найскладніших процесів тощо.

Надійність нотаріальної процедури має гарантувати високий ступінь вірогідності настання бажаного і законного результату і обумовлена та залежить від багатьох факторів, серед яких можна виділити такі як простота та раціональність, безперебійність та відпрацьованість механізму. При розгляді останнього фактору, на погляд автора, має враховуватися історичний та часовий моменти функціонування нотаріальних органів як на території України, так і поза її межами. Отже, питання надійності має відіграти якщо не головну, то вирішальну роль при розробці тієї чи іншої процедурної моделі нотаріального процесу. Надійність та її простота і раціональність мають впливати та визначати послідовність вчинення окремих нотаріальних проваджень, яка є найбільш характерною рисою і найважливішою особливістю будь-якої процедури.

Підводячи підсумок вищезазначеного є можливість обгрунтувати можливість і необхідність створення певної галузі знань, яка буде забезпечувати нотаріальну діяльність, її розвиток, вдосконалення. На скільки будуть узгоджені потреби суспільства із процедурою здійснення нотаріальної діяльності, на стільки будуть співпадати інтереси суспільства та нотаріату і остаточне місце цього органу у державі та в правовій системі. Тому загальний висновок свідчить про необхідність узгодження теорії нотаріального процесу та процедури вчинення нотаріального процесу.

Відповідно до запропонованої Фурсою СЯ. теоретичної моделі нотаріального процесу, можна зробити висновок про складність нотаріального процесу, а також необхідність врахування особливостей, які притаманні окремим провадженням. Відповідне розмежування закладено й в Законі України "Про нотаріат", а саме: глава 4 має назву "Загальні правила вчинення нотаріальних дій", а глава б - "Посвідчення угод". На відміну від Закону в Порядку виділяються: розділ І "Загальні положення", які раніше у Інструкції називалися "Загальні правила вчинення нотаріальних дій" і розділ П "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій", а в ньому має місце лише глава перша, яка названа "Посвідчення угод", та має додаткову назву Глава І "Основні правила посвідчення правочинів". Таким чином, в нормативних актах вже закладений певний поділ нотаріальної процедури на відповідні загальні і спеціальні правила вчинення нотаріальних проваджень.

На дані положення вчені-процесуалісти відреагували неоднозначно. Так, Л.К. Радзієвська вважає можливим Загальні правила вчинення нотаріальних дій віднести до загальної частини нотаріального процесуального права, а загальні правила посвідчення угод до його спеціальної частини. Вона вважає можливим віднести до загальних правил "§10 Оскарження нотаріальних дій або відмова у їх вчиненні" тощо. 3 чим, на думку автора, погодитись неможливо, оскільки загальні правила, як й загальні правила посвідчення угод є складовою частиною передбаченої законом процедури вчинення нотаріального процесу. Тому штучне розірвання єдності нотаріального процесу є некоректним.

Інші вчені, які займаються проблемами нотаріату, взагалі ніяк не відреагували на існування загальних і спеціальних правил вчинення нотаріальних дій. Не відрізняючи загальних вимог, що стосуються процедури вчинення нотаріального процесу, в багатьох нотаріусів виникає можливість помилитись при вчиненні окремих нотаріальних дій. Так, при вчиненні нотаріального провадження з вжиття заходів до охорони спадкового майна говориться про те, що ця дія вчиняється за заявою громадян (ст. 60 Закону), але в цій статті вже не зазначається про необхідність встановлення особи заявника. При цьому, в цій нормі не зазначається про те, хто може відноситись до громадян, що вправі порушувати провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Цей висновок можна зробити з аналізу положення в чиїх інтересах цей захід може застосовуватись "в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави". Тому нотаріус має встановити в чиїх інтересах діє особа і, обов'язково, особу заявника або її представника, що перешкоджатиме виникненню правопорушення.

Деякі автори відокремлюють лише такі загальні правила як: Місце та час вчинення нотаріальних дій; оплата здійснюваних нотаріальних дій; вимоги, що пред'являються до нотаріальних документів; інші правила здійснення нотаріальних дій. Більшість же положень загальних правил вчинення нотаріального процесу вченими не піддається конструктивному аналізу, а тому складається враження про досконалість загальних вимог, що вже висловлені до процедури вчинення нотаріальних проваджень.

Автором же пропонується трьохступеневе узагальнення правил вчинення нотаріального процесу. При цьому, пропонується розмежувати термінологію позначення таких груп. З метою формування єдиної термінології автором пропонується замінити термін "Загальні положення (правила)...", який має застосування в главі 4 Закону та в розділі І Порядку, на термін "Порядок здійснення нотаріального процесу" або Загальні правила вчинення нотаріальних проваджень. Але ця термінологічна пропозиція розрахована на узгодження Закону України "Про нотаріат" з новим Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Загалом авторська концепція має виглядати так:

-порядок (загальні правила) вчинення нотаріального процесу;

-правила вчинення деяких окремих груп нотаріальних проваджень, об'єднаних за характерними ознаками (правила посвідчення правочинів);

-спеціальні правила вчинення окремих нотаріальних проваджень.

Такий порядок дозволить не повторювати відомі положення, економити витрати часу, але з іншого боку вимагатиме відповідної уваги. Таке розмежування крім того має переваги при дослідженні окремих питань, які до цього часу не мали правового регулювання в цивільному праві та нотаріальному процесі, а також тих, що будуть потребувати відповідної регламентації як у Цивільному кодексі та інших нормативних актах.

Така система регламентації, на думку автора, дозволить вносити відповідні зміни до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України без суттєвих труднощів. Нині існують різні акти, які регламентують процедуру вчинення нотаріальних дій, але процесуальні порядки вчинення тих чи інших проваджень не повинні відрізнятися, оскільки вони мають відповідати єдиній нотаріальній процесуальній формі. На сьогодні ж в Законі відокремлено лише Загальні правила вчинення нотаріальних дій і Посвідчення угод, але це положення не відповідав новому Порядку і не враховує існуючої нотаріальної практики. Так, на погляд автора, повинна існувати загальна норма, яка зумовлюватиме існування Єдиної комп'ютерної бази даних, пріоритети внесення відомостей в реєстр нотаріальних дій і в базу даних, а також відповідальність за невнесення або несвоєчасне внесення відомостей, коли відповідний обов'язок нотаріуса передбачений

Законом. Тобто необхідно в цій ситуації пов'язати нотаріальну процесуальну форму із процедурою вчинення окремих нотаріальних дій, а також з відповідальністю нотаріуса, коли за його вини буде ставитись під сумнів юридична вірогідність нотаріально посвідчених документів.

Правила вчинення нотаріального провадження спираються на певні вимоги, визначені в законодавстві. До таких вимог належать дотримання як загальних правил вчинення нотаріального провадження, так і спеціальних для окремих проваджень щодо нотаріального діловодства та інших вимог, що мають безпосередній вплив на вчинення нотаріального провадження та порядку його організації.

На думку автора, викладення Загальних правил вчинення нотаріального провадження доцільно проводити з урахуванням певних етапів та стадій нотаріального провадження, що матиме не тільки наукове значення, а й застосування цих правил в такому порядку буде інтересним та необхідним для практичних працівників. Такий порядок надасть можливість більшість умов вчинення нотаріального процесу охопити загальними правилами та викласти у безпосередній залежності від руху провадження в часі. Разом з теоретичною моделлю нотаріального процесу загальні правила вчинення нотаріального провадження мають свідчити про недоцільність, наприклад, подвійного встановлення особи заявника, коли за однією заявою буде порушуватися два і більше нотаріальних провадження.

До Загальних правил вчинення нотаріальних проваджень входять визначені законом певні умови. З іншого боку, питання компетенції та повноважень посадових осіб нотаріату щодо вчинення нотаріальних дій також мають безпосередній вплив на можливість вчинення ними нотаріального провадження, тому необхідно усвідомлювати весь комплекс правових умов, що стосуються вчинення нотаріального провадження. Автором ж виділені для самостійного розгляду такі загальні правила вчинення нотаріального процесу як: місце і час вчинення нотаріальних проваджень; порядок встановлення особи; перевірка цивільної правоздатності, дієздатності фізичних та юридичних осіб, а також нотаріальнопроцесуальної правота дієздатності підписання нотаріально посвідчуваних документів; відмова у вчиненні нотаріального провадження та порядок її процесуального оформлення; порядок обчислення та справляння плати за вчинення нотаріального процесу; нотаріальне діловодство.

Автором пропонується виключити із Загальних правил вчинення нотаріального провадження (глава 4 Закону) такі: витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій (ст. 46 Закону); видача дублікату нотаріально посвідченого документу (ст. 52 Закону). Ця пропозиція зумовлена тим, що витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій, є не правилом, а правом та

обов'язком нотаріуса і ця дія має вчинятись за окремою заявою особи. Загальним правилом має бути надання особою всіх необхідних для вчинення нотаріального провадження документів, а у разі неможливості нотаріус зобов'язаний сприяти особі у їх витребуванні, інакше буде порушуватися принцип диспозитивності нотаріального процесу. Так само, видача дублікату нотаріально посвідченого документу не є загальним правилом вчинення нотаріального провадження, оскільки згідно з п. 6 ст. 34 Закону є самостійним нотаріальним провадженням, процедура вчинення якого відображена у Порядку та повинна знайти своє місце у главі 11 Закону. Тобто ці "правила" є винятком із загальних правил і вчиняються лише в разі необхідності, тобто не є обов'язковими.

Автором також пропонується об'єднати окремі загальні правила вчинення нотаріальних дій, а саме: щодо реєстрації нотаріальних дій (ст. 52 Закону), вчинення посвідчувальних написів та видача свідоцтв (ст. 48 Закону), вимоги до документів, що подаються до вчинення нотаріальних дій (ст. 47 Закону) в одне із загальних правил і дати йому назву нотаріальне діловодство.

9.7. Проблемні питання загальних правил вчинення нотаріальних дій та їх відповідність нотаріальній процедурі

Прогресивне оновлення цивільного законодавства шляхом введення в дію ЦКУ, що розширив перелік правочинів, які потребують нотаріального посвідчення, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України викликають необхідність зосередитися на загальних правилах вчинення нотаріальних проваджень 112 і процесі посвідчення правочинів, зокрема на загальних правилах їх посвідчення118.

Встановлені у Законі України "Про нотаріат" загальні правила вчинення нотаріальних проваджень були розраховані на діяльність нотаріату у радянський період, що обумовлено незначними юридичними обставинами, які встановлювалися у нотаріальному порядку. Уявити собі сучасні масштаби діяльності нотаріусів важко, оскільки кількість заможних людей у нашій країні зростає, а строк їх життя істотно не відрізняється від інших громадян. Тому не важко передбачити, що незабаром у нас з'являтимуться доволі значні спадщини. Це накладає на нотаріусів значну моральну і матеріальну відповідальність, оскільки вартість помилки в таких правочинах може вимірюватися істотними позовами до нотаріусів.

У зв'язку з цим не слід недооцінювати значення загальних правил вчинення нотаріальних проваджень, що зумовлюють правильність вчинення нотаріального провадження. Проаналізуємо їх у тій послідовності, у якій вони викладені у статтях 41-53 Закону, оскільки порядок викладення цих правил має відповідати логіці діяльності нотаріусів:

1. Місце вчинення нотаріальних дій.

2.Строки вчинення нотаріальних дій.

3.Установлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

4.Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб і перевірка цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, повноважень представника фізичної або юридичної особи. Встановлення намірів сторін вчиняти правочин.

констатація порушення умов законодавства. Тому назва ст. 51 Закону, як мінімум, не відповідає її змісту.

Щодо витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії то слід додати, що це не загальне правило, а виняток із нього (якщо особа не здатна надати нотаріусу всі необхідні документи), тому ця норма свідчить про ускладнення у нотаріальному провадженні. Більше того, автор вважає, що надаючи нотаріусу право на витребування документів (ст. 4 Закону), Закон має встановити відповідні обов'язки тих осіб, до яких звертається нотаріус, а також наслідки невиконання вимог законодавства. У той же час ч. З ст. 46 Закону викладена парадоксально: "Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні". Тобто замість санкції за невиконання законної вимоги нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії особі, яка до нього звернулася за правовою допомогою.

Запропоновані у ст. 42 Закону строки, на які відкладається нотаріальне провадження за різних обставин, так само мають увійти до глави "Ускладнення в нотаріальному провадженні".

Тепер піддамо аналізу інші загальні правила вчинення нотаріальних дій проваджень. Так, викликає заперечення послідовність їх викладення. Зокрема, витребування відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, передує вимогам до документів, які подаються для вчинення нотаріальної дії. Але ж перед витребуванням документів необхідно перевірити, чи достатньо їх для вчинення нотаріального провадження згідно встановлених правил. Аналогічний порядок викладення норм має місце у Законі.

Стаття 47 Закону називається "Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій", а у ч. 2 ст. 47 Закону йдеться не про вимоги до таких документів, а про вимоги до нотаріально посвідчуваних правочинів, тобто тих, що будуть посвідчуватися нотаріусами. Отже, положення ст. 47 Закону мають бути розкладені за змістом на два складових елемента:

-вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії;

-вимоги до документів, що посвідчуються або засвідчуються нотаріусами.

Саме ці положення мають найти своє відтворення у самостійних нормах Закону. У Порядку нині мають місце дві окремі глави 8, 9 де ці питання регламентовані окремо, але ці зміни відповідно не знайшли свого відтворення у Законі.

Якщо нотаріус перевіряє документи, які йому подаються для вчинення нотаріальних дій на відповідність їх вимогам закону, то його дії спрямовані на перевірку можливості вчинення нотаріальної дії, тобто вони складають підготовчу стадію нотаріального провадження. Якщо він готує власні документи до посвідчення і засвідчення, то це буде стадія безпосереднього вчинення нотаріального провадження. Тому положення ст. 47 Закону доцільно розмежувати за стадіями нотаріального провадження та закріпити у окремих статтях Закону.

Не набагато краще викладається послідовність вчинення нотаріальних проваджень і в новому Порядку. У цьому підзаконному акті фактично не систематизована інформація про порядок вчинення нотаріальних дій, у деяких випадках цей Порядок не узгоджується із Законом України "Про нотаріат". Багато положень у ньому взяті із норм матеріального

права, які не узгоджуються із нотаріальною процедурою. Так, у п.п. 4.15 п. 4 гл. 5 Порядку йдеться про аліментний договір, але його процедура фактично не розписана, не зазначено, які документи слід надати нотаріусу на посвідчення даного договору. Крім того, не завжди на договорі уразі його невиконання зобов'язаною особою буде вчинятися виконавчий напис, оскільки слід враховувати те, положення, що боржник може бути іноземним суб'єктом, тому слід враховувати договори про правову допомогу.

Тобто назва цього підзаконного акта мала б спонукати до встановлення відповідного порядку вчинення нотаріальних дій, але при намаганні систематизувати інформацію його розробниками не врахована теорія нотаріального процесу. Так, згідно гл. 1 Порядку, нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятками, передбаченими статтями 9,53, 55, 60, 66, 72, 78, 94 Закону України " Про нотаріат". Нотаріальні дії вчиняються у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса.

Але нотаріальні дії вчиняються й іншими особами, уповноваженими державою/наприклад, які передбачені у статтях 87, 88, 40 Закону, тому у Порядку слід було б визначити питання, по яких відбувається співпраця нотаріусів з іншими особами, уповноваженими вчиняти нотаріальні дії. Наприклад, нотаріуси мають здійснювати контакти з іноземними консулами, з консулами України, які виконують свої повноваження за кордоном.

Так, Порядок має доповнювати і розкривати деякі положення Закону, допомагати нотаріусам правильно орієнтуватися у законодавстві взагалі тощо. Але даний Порядок поки не вичерпує усіх процедурних питань, які стосуються діяльності нотаріусів, не в достатній мірі систематизовані загальні і спеціальні правила вчинення нотаріальних проваджень. Більше того, Порядок не конкретизує права громадян, а дає настанови нотаріусам. Так, у ч. 2 ст. 68 Закону сформульовано загальне правило, що дублікати документів видаються або державним нотаріальним архівом, або відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання. Дане положення не конкретизує місце вчинення нотаріального провадження з видачі дубліката згідно повноважень зазначених осіб, оскільки невідомим залишається місце зберігання нотаріального акта. Хоча для розв'язання цієї ситуації існують відповідні припущення: строк передачі відповідних документів до державного нотаріального архіву - 10 років. Тобто у разі посвідчення нотаріального акта більше ніж 10 років тому, необхідно звертатися до державного нотаріального архіву. Термін "місце зберігання нотаріального акта" для пересічних громадян має бути конкретизований в інформацію, зрозумілу для їх сприйняття - місце посвідчення нотаріального акта. Хоча адреса робочого місця приватного нотаріуса може бути змінена (ст. 25 Закону), але відповідну інформацію про нове місце його знаходження особи можуть дізнатися в управлінні юстиції, до яких ця інформація має доводитися приватним нотаріусом (ст. 25 Закону). Слід також громадянам повідомляти інформацію про те, що у разі заміщення нотаріуса іншим нотаріусом саме замісник вправі вирішити їхні проблеми з отримання дубліката документа, що зберігається в архіві приватного нотаріуса. Отже, внутрішні строки діловодства, якщо нотаріус зобов'язаний здати власний архів на зберігання до державного нотаріального архіву, не повинні бути таємницею для громадян і ускладнювати для них можливість отримання дубліката документа. Тому ст. 53 Закону має бути конкретизована щодо прав громадян на отримання (виготовлення) дублікатів документів в різні строки та з урахуванням положень про зміну адреси робочого місця приватного нотаріуса і його заміщення іншим нотаріусом. Це положення має бути також закріплене й у Порядку.

Щодо позицій провідних науковців, то наявність певної складної процедури вони вважають ознакою цивільної юрисдикції. Так, під цивільною юрисдикцією розуміють