Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012
.pdfвипадку вбачається можливість іншого із подружжя вказувати у заяві те майно, яке він вважає своїм на підставі права, що виникає через більшу тривалість його життя.
"Право" спадкоємців за законом і заповітом у майбутньому звертатися до суду, як це передбачено Порядком, слід розцінювати як можливість усунення правопорушення, яке виникло внаслідок чинного порядку видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, а не як рівне право.
Так, при зверненні особи за видачею свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них, яке пов'язане з розподілом їх спільного майна, слід говорити не тільки про право іншого із подружжя на майно, його виділ в окрему частку, а одночасно про ту частку, яка залишається подружжю, який пережив, як спадкове майно. З цим правовим моментом можна пов'язувати як відкриття спадщини, так і момент, з якого слід вживати заходів до її охорони. Якщо ми говоримо лише про виділ частки після смерті спадкодавця, то це є правовою обставиною, яку неможливо розглядати окремо і яка тягне за собою визначення спадкового майна в натурі і, як не важко передбачити, виникнення можливих у майбутньому спірних правовідносин. Отже, спадкові відносини виникають одночасно із виділом частки в спільному майні подружжя, якщо розподіл їх спільного майна проходить після смерті одного із його співвласників. Тому в даному разі слід говорити про доцільність об'єднання такого нотаріального провадження, як видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного із них, із провадженням про видачу свідоцтва про право на спадщину.
Розглянемо правову природу видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям за заповітом. Спадкодавець на випадок своєї смерті залишає заповіт, який за певних умов можна вважати договором дарування. Якщо такий договір здійснюється за життя обох співвласників, то необхідна згода іншого із подружжя, але це не визначав якісь переваги одного із них щодо майна. Такий порядок передбачає визначення повноважень на відчуження спільного майна, якщо у кожного співвласника є лише половина необхідних для цього повноважень.
Якщо спадкодавець передає власні права щодо майна і зазначає, кому він їх передає, то правонаступником його прав е спадкоємець, а не інший з подружжя. На думку авторів, до даної правової ситуації не повинен застосовуватися строк шість місяців для виникнення прав щодо правонаступництва, оскільки в цьому випадку має визнаватися остання воля спадкодавця. В цьому випадку єдиною умовою для набуття статусу правонаступника має бути відповідна заява про згоду на прийняття спадщини.
Отже, правонаступник спадкодавця отримує такі самі права, як і інший із подружжя, що пережив спадкодавця, з моменту подання відповідної заяви про згоду на прийняття спадщини. Обидва ці суб'єкти фактично мають однакові права на не визначені у натурі частки. У нашому ж випадку чинний порядок передбачає спадкоємцю отримувати все, що залишиться від розподілу майна, а не брати участь у його розподілі, що, безперечно, значно складніше. Це пояснюється тим, що немає норм права, які б передбачали строк, з якого спадкоємець може звернутися до суду за оспорюванням неправомірно розподіленого майна. Офіційний статус спадкоємця пов'язаний з видачею свідоцтва про право на спадщину, тобто після визначення часток у спадковому майні з урахуванням вимог ст. 1241 ЦК України. Цивільний процес передбачає умову щодо участі в подібній справі всіх спадкоємців, тобто в цьому випадку таке право в більшості справ буде можливість здійснити лише через шість місяців. Отже, можна говорити про те, що для забезпечення прав спадкоємців в цьому випадку доцільно позбавляти іншого із подружжя
права відчужувати майно протягом шести місяців, оскільки в цей період воно є потенційно спірним.
Складність цієї правової ситуації і прийняте рішення про певні переваги того із подружжя, хто пережив спадкодавця, зумовлюються строком шість місяців, протягом якого вирішується питання про кількісний склад та конкретизацію суб'єктів спадкових правовідносин. Ці питання викликають необхідність у деяких випадках вирішувати правові ситуації, коли необхідно визначати конкретні частки спадщини, врегульовувати спірні питання щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, обтяженого боргом тощо.
Отже, змушувати чекати протягом шести місяців для отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя того із подружжя, що пережив іншого, недоцільно. Але в багатьох спадкових справах така особа має подвійний статус співвласника та спадкоємця і, на думку авторів, в цьому випадку отримувати два свідоцтва недоцільно. Співвласнику майна можна пропонувати отримати все майно, тобто як за правом співвласника, так і за правом спадкоємця одночасно.
Можливий випадок, коли інший із подружжя, що залишився живим, претендує на частину майна, яке може бути зазначене у заповіті. Отже, якщо існує заповіт, то в цьому випадку воля спадкодавця визначена і видавати свідоцтво на частку в спільному майні подружжя на майно, зазначене у заповіті, неправомірно, оскільки спірні правовідносини вже в наявності, а правонаступник спадкодавця визначений. На думку авторів, у разі існування заповіту, у якому зазначене майно, на яке претендує інший із подружжя у порядку розподілу спільного майна, нотаріусу слід відмовляти у видачі свідоцтва про право на частку в спільному майні без згоди спадкоємця або декількох спадкоємців за заповітом. При спадкуванні за законом пропонується здійснювати видачу такого свідоцтва на половину спільного майна, оскільки у цьому випадку в іншого із подружжя є переважне право співвласника майна на його розподіл, а воля спадкодавця не визначена і спадкування здійснюється за законом. Це положення аргументується авторами тим, що таке право співвласника виникає із трансформації права привілеєвої купівлі майна.
Також у разі відкриття спадщини і вжиття заходів до охорони спадкового майна, тобто коли той із подружжя, що залишився живим, звернувся після відкриття спадщини, правомірність виділення частки в спільному майні подружжя без згоди на це спадкоємців викликає серйозні правові заперечення.
При видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя нотаріус має перевіряти існування шлюбного договору, оскільки в ньому може бути визначено статус як спільного майна подружжя, так і зазначено, яке майно є особистою власністю спадкодавця.
Крім того, автори вважають, що в законі має передбачатися така нотаріальна дія, як розшук спадкоємців, яка повинна вчинятися на підставі відкриття спадщини і яка буде логічним продовженням обов'язку нотаріуса повідомити інших спадкоємців про відкриття спадщини (ч. 1 ст. 63 Закону) та відповідатиме міжнародно-правовим нормам. Але слід узгодити строки розшуку з іншими процесуальними аспектами. У нотаріальному процесі таке провадження повинно мати визначені строки: початок, вчинення передбачених законом засобів розшуку і закінчення. Слід вважати доцільним, що розшук спадкоємців за аналогією з чинним законодавством має тривати три місяці для того, щоб строк для прийняття спадщини залишився не менше трьох місяців, оскільки в противному разі необхідно буде подовжувати його.
Як бачимо, можливість об'єднання окремих проваджень в один нотаріальний процес потребує значного теоретичного аналізу, обгрунтування та уточнення послідовності й строків вчинення нотаріальних проваджень, оскільки ці питання на сьогодні фактично залишаються недослідженими.
Для надання комплексних нотаріальних послуг вже давно необхідно було б ставити питання про забезпечення складних і тривалих правовідносин юридично компетентним супроводом. На сьогодні вже існують наукові гіпотези, у яких розроблена така системна модель діяльності нотаріуса, яка дозволить застерегти випадки правопорушень, зумовлені невиконанням однією із сторін умов попереднього договору. Але це лише один із багатьох варіантів комплексного надання нотаріальних послуг. Можна розглянути й інші варіанти. Наприклад, якщо посвідчується договір купівлі-продажу квартири, а за умовами договору покупець не передає безпосередньо грошей покупцю, а вносить їх на депозитний рахунок нотаріуса. Нотаріус має передати їх продавцю лише за умови виконання ним всіх умов договору, а саме: звільнити будинок від речей, виписати всіх членів родини, які були зареєстровані у будинку, і надати про це довідку разом з ключами від нього. Для забезпечення вчасного виконання зобов'язань продавцем сторони також обумовили вирахування неустойки із коштів, переданих у депозит, за час прострочення виконання умов договору і можливість її стягнення за виконавчим написом нотаріуса, який може вчинятися в день фактичної передачі ключів, і пеня нараховуватиметься за кожен день прострочення.
З одного боку, нотаріус в цій ситуації посвідчує договір купівлі-продажу квартири та передачу з депозиту коштів продавцю. При цьому можна стверджувати, що автори перейшли допустиму межу, оскільки пропонують нотаріусам здійснювати депозитну операцію не так, як це встановлено у Законі. Але ж у цьому випадку слід говорити спочатку про свободу договору і несуперечність волі сторін вимогам законодавства, оскільки поняття "договір з умовою" є допустимим з точки зору цивільного права.
Щодо сенсу запропонованого використання депозитної операції, то вона зводиться не до умов ст. 537 ЦК, а має забезпечити збереження коштів покупця, якщо виявляться претенденти на квартиру, що передбачено ст. 660 ЦК, або один із мешканців не захоче виписуватися з квартири і звільняти її тощо. Тобто таким чином покупець може убезпечити себе від тих негативних наслідків, які можуть виникнути, якщо продавець отримає кошти, а члени його сім'ї ускладнять правовідносини. Трапляється, що іноді покупці опиняються і без грошей, і без квартири. Тому така схема договору купівліпродажу стимулюватиме продавця до належного (вчасного) виконання умов договору.
Дійсно нотаріусу не треба повідомляти продавця про наявність коштів на депозитному рахунку, оскільки він дізнається про це при посвідченні договору. Отже, буде особисто зацікавлений у тому, щоб вчасно виконати його умови .
Тому важко знайти перепони на шляху такого застосування депозитних операцій нотаріусів, але в сукупності юридичний супровід договору купівлі-продажу складатиметься із двох взаємопов'язаних нотаріальних проваджень:
-посвідчення договору;
-депозитної операції.
Вчинення виконавчого напису, на підставі якого частина, із переданих у депозит коштів буде стягнута з продавця за несвоєчасне виконання зобов'язання - є додатковою
нотаріальною дією, яка вчинятиметься лише в обумовленому випадкупрострочення виконання зобов'язання. Отже, нотаріальний процес складатиметься з двох нотаріальних проваджень, а третє матиме внутрішній характер і фактично доповнюватиме депозитну операцію в частині неповернення всіх коштів кредитору (продавцю).
Вважається, що така схема обумовлена тим, що зазвичай вчинення депозитної операції не вимагає від нотаріуса:
-перевірки підстав виникнення прав кредитора і зобов'язань боржника, документів, що встановлюють заборгованість, правильності розрахунків кредитора тощо;
-встановлення часу отримання коштів кредитором, оскільки це не має правового значення в депозитних операціях. Головним аспектом у цьому нотаріальному провадженні є отримання коштів від боржника і повідомлення кредитора про їх отримання.
Саме тому для компенсації зазначених обставин пропонується вчиняти виконавчий напис на оригіналі договору купівлі-продажу і встановлювати різницю, яка виникатиме у разі прострочення виконання зобов'язань продавцем І тими коштами, які б він отримав у разі своєчасного виконання зобов'язання, тобто пеню, якщо інше не обумовлено договором.
Дійсно, останню нотаріальну дію деякі фахівці можуть вважати зайвою, але до внесення відповідних змін в Закон України "Про нотаріат" у нотаріуса не має законних підстав не передавати в повному обсязі депозитних коштів кредитору. Тому виконавчий напис символізуватиме факт прострочення строків продавцем і стягнення пені із встановленої у договорі суми коштів за договором, яка тимчасово перебувала у депозиті нотаріуса.
Зрозуміло, що при простроченні продавцем строків і виконання ним зобов'язання у більш пізній період нотаріусу необхідно буде вчиняти ще одну нотаріальну дію - повідомити покупця про отримання ключів від квартири.
Отже, аналіз даної правової ситуації продемонстрував доцільність нормативного закріплення інституту об'єднання за змістом декількох нотаріальних проваджень в один нотаріальний процес, щоб надати комплексну послугу сторонам договору і забезпечити кожен факт.
Проте автори не сприймають сукупність цих нотаріальних проваджень як виконання нотаріального акта, оскільки такі відносно самостійні нотаріальні провадження випливають із визначених договором та фактичних обставин та строків їх вчинення. Тобто виконується не сам нотаріальний акт, а в основі такої схеми лежить логіка, грамотне використання повноважень нотаріусів та волевиявлення осіб.
РОЗДІЛ 8. НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО СТАДІЇ
8.1. Право особи на звернення до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження
У Законі України "Про нотаріат" відсутня норма, яка б визначала право осіб на звернення до нотаріуса та інших уповноважених, на вчинення нотаріальних дій посадових осіб за посвідченням безспірного права та фактів і вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.
Вважаємо, будь-яка особа має право звернутися до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження. Виходячи із принципу диспозитивності, який притаманний нотаріальному процесу, таке звернення здійснюється особисто заявником за його вільним волевиявленням або у його інтересах та у випадках, передбачених законом та уповноваженими представниками.
Вчинення нотаріальних дій має здійснюватися у певному порядку (процедура), який регламентований Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України тощо. Основні вимоги щодо порядку здійснення нотаріального процесу передбачені Загальними правилами вчинення нотаріальних дій (Гл. 4 Закону), Основними правилами посвідчення правочинів (Гл. б Закону) та Правилами вчинення окремих нотаріальних дій (спеціальним правилами)1.
Поряд з принципом доступності та гарантованості охорони і захисту безспірних прав існують певні умови, яких особа має дотриматися, щоб нотаріус вчинив щодо неї нотаріальне провадження. Але такі умови не є обмеженням права особи на звернення до нотаріуса для вчинення нотаріальної дії, вони зумовлені певними функціями, які покладено на нотаріат як правоохоронний орган, тобто можливістю вчиняти лише юридично вірогідні дії, але у формі безспірної юрисдикції.
Залежно від обставин кожне конкретне звернення фізичної або юридичної особи має відповідати певним загальним вимогам законодавства, інакше в межах нотаріального провадження юридична допомога не може бути надана або втратить свої основні властивості.
Отже, право на вчинення нотаріального провадження - це надана та гарантована державою можливість особі посвідчувати у нотаріальному порядку безспірні права та факти, що мають юридичне значення і вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності, яка має здійснюватися згідно із законом2.
Умови, які висуваються законодавством про нотаріат щодо можливості вчинення нотаріального провадження, слід класифікувати на об'єктивні, які не залежать від волі заявника, та суб'єктивні, які властиві заявнику. Ці умови фактично викладені у ст. 49 Закону, де йдеться про підстави відмови у вчиненні нотаріальної дії, але вони викладені безсистемно, що істотно впливає на діяльність нотаріуса. Він має ретельно перевірити наявність або відсутність кожної із таких умов та прийняти остаточне рішення щодо можливості вчинення нотаріального провадження, оскільки ч. З ст. 49 Закону нотаріусу забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.
Щодо об'єктивних умов вчинення нотаріального провадження, то їх наявність або відсутність надає нотаріусу підстави зробити висновок про можливість вчинення нотаріального провадження. Вчинення або відмова у вчиненні нотаріального провадження залежать від обставин, які склалися на день звернення заявника до нотаріуса, та яким нотаріальним процесуальним законодавством, незалежно від волі нотаріуса або заявника, надано визначального характеру.
Щодо суб'єктивних умов вчинення нотаріального провадження, то їх наявність має свідчити про дотримання особою процесуального порядку реалізації права на звернення до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії.
Фактично перевірка наявності або відсутності як об'єктивних, так і суб'єктивних умов вчинення нотаріального провадження має здійснюватися нотаріусом не на стадії відкриття
нотаріального провадження, як це передбачено у цивільному процесі (ст. 122 ЩІК - підстави для відмови у відкритті провадження у справі), а на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження. Стадія відкриття нотаріального провадження істотно відрізняється від стадії відкриття цивільної справи. Це зумовлено строком вчинення нотаріальної дії. За загальним правилом, згідно ч.І ст. 42 Закону, нотаріальна дія має бути вчинена у день звернення особи до нотаріуса за умови оплати її вчинення та подачі всіх необхідних документів. Тому нотаріус у той самий день, одразу після звернення особи, повинен перевірити її особу, правота дієздатність, повноваження представника, правильність сплати нотаріальних витрат, державного мита тощо, достовірність, належність, допустимість, достатність доказів (документів), а також інші обставини, щоб дійти висновку про можливість вчинення нотаріальної дії. Цю процесуальну діяльність нотаріуса слід розцінювати як підготовку до вчинення нотаріальної дії. Якщо всі вимоги будуть виконані, нотаріус вчинить нотаріальне провадження, у противному разі - відмовить особі у його вчиненні. Тому видається дискусійною думка деяких учених про те, що прийняттю заяви передує перевірка передумов на вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії та умов реалізації цього права. Стадія порушення нотаріального провадження починається у момент звернення заінтересованої у вчиненні нотаріальної дії особи до нотаріуса... і закінчується прийняттям рішення про вчинення нотаріальної дії чи про відмову у її вчиненні3. Але
прийняти таке рішення нотаріус зможе лише при здійсненні комплексу процесуальних дій, які зводяться, наприклад, до визначення доказів, необхідних для підтвердження фактів, що мають значення для даної справи, вирішення питання про склад осіб, які мають взяти участь у вчиненні даної нотаріальної дії, які складають зміст стадії підготовки4. Отже, існує суперечність у мотивації даного автора щодо віднесення певних процесуальних дій до конкретної стадії нотаріального провадження, оскільки процесуальні дії, які мають місце на стадії підготовки, дублюють дії, що мають місце на стадії порушення нотаріального провадження.
Існує й інша думка, яка стверджує, що перша стадія порушення нотаріальної діяльності зводиться лише до подання письмової чи усної заяви. Порушенню нотаріального провадження передує перевірка наявності передумов права на вчинення певної нотаріальної дії, а також умов здійснення цього права.
Скажімо, для посвідчення угод необхідно перевірити наявність таких передумов, як правоздатність юридичної особи, законність нотаріальної дії. Як умова здійснення цього права перевіряється наявність дієздатності фізичної особи, волевиявлення сторін на посвідчення конкретної угоди, дотримання правил предметної і територіальної компетенції5. Але слід зазначити, що таку перевірку нотаріус не може здійснювати формально, оскільки, наприклад, перевірка законності нотаріальної дії - досить широке поняття, яке може включати багато аспектів, зокрема, відповідність змісту договору, наданих документів, правового становища особи тощо вимогам закону. Перевірка дієздатності юридичної особи та її обмеження здійснюється на підставі певних документів (ч. 4 ст. 44 Закону), які мають відповідати вимогам достовірності, належності та допустимості, а якщо такі документи викликають сумнів, то нотаріус з метою перевірки їх достовірності має звертатися до осіб, які їх видали, тобто такі дії можуть тривати певний час. Щодо перевірки дійсного волевиявлення сторін на посвідчення конкретної угоди, то вона, згідно процедурою, яка передбачена частинами 10-13 ст. 44 Закону, має місце на стадії безпосереднього вчинення нотаріальної дії.
Отже, можна зробити висновок, що перевірка нотаріусом об'єктивних та суб'єктивних умов вчинення нотаріальної дії є фактично змістом стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження.
На аналізі об'єктивних та суб'єктивних умов зупинимося при висвітленні питання про стадію підготовки до вчинення нотаріального провадження.
8.2. Теоретична модель нотаріального процесу: етапи, стадії та їх співвідношення
Створення теоретичної моделі нотаріального процесу зумовлено, насамперед, істотними неузгодженостями у процесуальному законодавстві, що регулюють питання вчинення нотаріальних проваджень. Так, розглядаючи нотаріальні провадження загалом, як самостійні, можна спостерігати такі негативні явища, коли через невизначеність нотаріальної процесуальної форми зі змісту нотаріального провадження втрачається Його основна мета, а послідовність вчинення одних нотаріальних проваджень не має зв'язку із вчиненням інших, які можуть вчинятися одночасно і мати відповідні взаємозв'язки, що диктується їхнім правовим змістом та нотаріальною процесуальною формою. Вважаємо, що ці питання є досить істотними для захисту прав громадян та юридичних осіб. У зв'язку з цим пропонуємо розглянути схему №1, яка надасть можливість з'ясувати, як співвідноситься нотаріальний процес із провадженнями, а провадження - із стадіями. На даній схемі має місце теоретична модель нотаріального процесу, яка об'єднує багатоетапні нотаріальні провадження. Вона характерна для нотаріального процесу зі спадкування майна. Але нотаріальний процес може поєднувати у собі різні за змістом нотаріальні провадження для найкращого забезпечення прав та інтересів громадян і юридичних осіб.
З урахуванням принципу сприяння особам у вчиненні нотаріального провадження у нотаріуса інколи виникає необхідність одночасно вчинення декількох нотаріальних проваджень, які пов'язані між собою змістом і в остаточному рахунку спрямовані на досягнення конкретної (єдиної) мети.
Розглянемо таку правову ситуацію. До нотаріуса звернувся гр-н К. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті гр-на Г. (п. З ст. 34 Закону) та вжиття заходів щодо охорони спадкового майна померлого (п. 2 ст. 34 Закону). Згідно зі ст. 34 Закону, це два різні нотаріальні провадження. Але, на нашу думку, для вчинення цих самостійних нотаріальних проваджень, пов'язаних із здійсненням спадкових прав достатньо подання однієї заяви, оскільки вони можуть вчинятися разом і спрямовані вони на досягнення конкретної мети.
У цьому випадку слід відкривати два нотаріальні провадження, які у своєму розвитку проходять декілька етапів. Так, видача свідоцтва про право на спадщину може бути вчинена не раніше як через шість місяців після відкриття спадщини. Так само вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та зняття цих заходів тривають, як правило, до видачі свідоцтва про право на спадщину. У процесі спадкування майна можуть вчинятися також такі додаткові нотаріальні провадженнями, як розкриття та оголошення секретного заповіту (п. 4 гл. З Порядку ), розшук і повідомлення інших спадкоємців про відкриття спадщини шляхом передання заяви (п.17 ст. 34 Закону) тощо, які мають здійснюватися також у шестимісячний термін.
Отже, нотаріальний процес має визначати не лише порядок, а й чітку послідовність вчинення цих дій та їх взаємозв'язок в одному нотаріальному процесі. Ці дії не можуть розглядатися без взаємозв'язку з іншими нотаріальними діями в даному процесі.
Запропонована авторами теоретична модель нотаріального процесу (схема №1) може бути розкрита через процес спадкування майна, який складається із двох (самостійних)
багатоетапних нотаріальних проваджень, зокрема видачі свідоцтва про право на спадщину (провадження 1) та вжиття заходів з охорони спадкового майна (провадження 2).
Схема № 1. Теоретична модель нотаріального процесу
Згідно із загальною класифікацією нотаріальних проваджень, провадження 1 та провадження 2 належать до багатоетапними. Кількість етапів кожного із них визначається залежно від тих дій, які вчиняє нотаріус для досягнення конкретної мети.
Наприклад у провадження 1 - видача свідоцтва про право на спадщину має три етапи, кожний з яких складається із трьох стадій. На першому етапі мають місце: 1 стадія - відкриття нотаріального провадження - прийняття першої заяви про відкриття спадщини; 2 стадія - підготовка до вчинення нотаріального провадження - перевірка суб'єктивних та об'єктивних умов вчинення даного провадження, які дадуть нотаріусу підстави завести спадкову справа на ім'я померлого; 3 стадія - безпосереднє вчинення нотаріальної дії даного етапу. Але таке нотаріальне провадження триває не менше шести місяців з дня смерті спадкодавця. Отже, в спрощеному вигляді перший етап провадження має складатися з дій щодо заведення спадкової справи, другий - встановлення і повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини та роз'яснення їхнього права прийняти або відмовитися від прийняття спадщини шляхом подання письмової заяви, розшук майна, кредиторів, визначення часток майна, яке належить кожному спадкоємцеві, перевірка наявності заповіту, чи він не скасований або змінений тощо. Заключним третім етапом цієї справи має бути видача свідоцтва про право на спадщину всім спадкоємцям.
Хоча в деяких випадках у нотаріальному процесі можуть чітко не визначатися етапи його вчинення, але теоретичне та практичне значення складення переліку процесуальних дій на окремому етапі нотаріального провадження дозволить суттєво конкретизувати зміст діяльності нотаріуса у часі як щодо заявників, так й інших осіб, які мають брати участь в нотаріальному процесі. В цьому випадку можна говорити про стадійність щодо окремого етапу нотаріального провадження.
Слід мати також на увазі ті нотаріальні провадження, у яких заявники можуть лише звертатися до нотаріуса, а вчинення нотаріального провадження буде стосуватися вже інших осіб. До такого провадження, наприклад, належить провадження з прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів. Так, першим етапом провадження будуть всі нотаріальні дії щодо прийняття в депозит грошових сум від заявника (у Законі, Порядку - боржника). Другий етап - повідомлення кредитора з пропозицією з'явитися до нотаріуса, третій - це передача грошей кредитору. В цьому провадженні суттєво має бути досліджений другий етап - необхідність нотаріуса надіслати повідомлення, яке е правовим механізмом захисту прав заявника, але безпосередньо впливає на права кредитора, тому має нести в собі роз'яснення його прав і певну процедуру щодо передачі відповідного повідомлення, що має забезпечити докази повідомлення кредитора. Третій етап через невизначеність правової ситуації в строках може тривати доволі довго, тому має зумовлюватися процесуальним строком, який має бути закріплений у законі, тобто з моменту повідомлення кредитора до моменту, коли заявник зможе забрати власні гроші.
Така властивість нотаріального провадження, як значна тривалість у часі та багатосуб'єктність дає підстави віднести його до багатоетапних нотаріальних проваджень, а кожний етап нотаріального провадження поділити на відповідні стадії.
Проте слід зазначити, що існують нотаріальні провадження, які у своєму розвитку проходять лише один етап, що складається а трьох стадій: відкриття нотаріального провадження, підготовка до вчинення нотаріального провадження та безпосереднє вчинення нотаріальної дії, яка закінчується посвідченням та видачею нотаріального акта. До таких одноетапних нотаріальних проваджень належать: засвідчення копії документа, засвідчення справжності підпису на документі, посвідчення фактів та ін.
Таке одноетапне нотаріальне провадження можна зобразити так:
Схема № 2. Нотаріальний процес щодо вчинення одноетапного нотаріального
провадження із засвідчення підпису на документі
Отже, етап як більш ширше поняття включає у собі стадії, кожна стадія у нотаріальному провадженні виконує певну функцію, має свою мету та значення, на аналізі яких зупинимося нижче.
8.3. Стадії нотаріального процесу та їх ускладнення
8.3.1. Загальна характеристика стадій нотаріального процесу
До компетенції нотаріальних органів належать різні за складністю провадження. Іноді навіть здається, що в окремих нотаріальних провадженнях робота нотаріуса складається лише з механічних, а не правових дій. Але це удавана простота, ціну якої буває важко встановити, вона визначається лише згодом, коли постає питання про відповідальність нотаріуса.
Кожне нотаріальне провадження, яке вчиняє нотаріус, проходить у своєму розвитку певні стадії, які визначають динаміку, послідовність вчинення процесуальних дій. Щоб уникнути можливих помилок, необхідно визначити, до яких стадій слід віднести окремі процесуальні дії, які потім складуть нотаріальне провадження або окремий його етап. Це надасть можливість конкретизувати дії нотаріуса в різні проміжки часу та на різних етапах провадження, створить умови для самоконтролю.
Крім наукового значення, визначення стадій нотаріального процесу дає можливість глибше проаналізувати та законодавчо закріпити всі необхідні дії нотаріуса на різних стадіях розвитку нотаріального процесу. Наприклад, це стосується конкретизації заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 63 Закону), де передбачається повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини, що, безумовно, має значення для отримання спадщини, хоча прямо не належить до заходів з охорони цього майна. При цьому не регламентується питання щодо процесуального порядку встановлення кола осіб, які мають право на отримання спадщини. Так само потребують докладного аналізу й інші нотаріальні провадження: вчинення виконавчих написів, прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів тощо.
Крім того, неможливо говорити про єдиний порядок вчинення нотаріальних дій лише за послідовністю їх вчинення, не визначаючи єдиних підстав відмови у вчиненні нотаріальної дії, на якій стадії це можливо, яким чином це має здійснюватися. Це положення можна досить ретельно прослідкувати на такому прикладі. Гр-н К. звернувся
до нотаріуса за посвідченням договору купівлі-продажу транспортного засобу, але у нього немає технічного паспорту на нього. Нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, але на якій стадії? Одразу, чи він має право або зобов'язаний витребувати від підприємств, установ організацій документи, необхідні для вчинення даної нотаріальної дії? (ст. 4 Закону)
Отже, нотаріальний процес у своєму розвитку проходить певні стадії. Якщо нотаріальне провадження складається з декількох етапів, то на кожному з них мають місце стадії нотаріального провадження.
Нотаріальний процес проходить такі стадії:
1)відкриття нотаріального провадження;
2)підготовка до вчинення нотаріального провадження;
3)безпосереднє вчинення нотаріальної дії, яке закінчується посвідченням нотаріального акта та його видачею.
8.3.2. Стадія відкриття нотаріального провадження
Відкриття нотаріального провадження є першою стадією нотаріального процесу, яка пов'язується із поданням особою письмової заяви та прийняттям її нотаріусом, або зверненням до нотаріуса з усної заявою, а також з прийняттям ним відомостей про необхідність вчинення нотаріальної дії, що надійшли від інших заінтересованих осіб. Наприклад, надходження відомостей від органів місцевого самоврядування (в інтересах територіальної громади у разі необхідності визнання спадщини відумерлою) про вчинення нотаріального провадження з вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Отже, з об'єктивної точки зору, саме з моменту звернення заявника до нотаріуса та прийняття ним заяви виникають нотаріальні процесуальні правовідносини. Тому подання заяви заявником та прийняття її нотаріусом слід розцінювати як факти, що мають юридичне значення. Це положення є можливість підтвердити тим, що саме з цього моменту нотаріус фактично розпочинає нотаріальні дії, які мають бути оплачені, і з цього моменту слід враховувати час, який був витрачений ним на вчинення нотаріального провадження, таке звернення може мати Вплив на перебіг як матеріальних, так і процесуальних строків. З іншого боку, саме з цього моменту у заявника виникає можливість оскаржити дії нотаріуса. "
Деякі українські вчені називають першу стадію нотаріального процесу порушення нотаріальної діяльності6, інші - порушення нотаріального провадження7. На нашу думку, через необхідність уніфікації термінології процесуального права доцільно назвати дану стадію як у цивільному (ст. 122 ЦПК), так і виконавчому процесі (гл. З Закону України "Про виконавче провадження) - відкриттям провадження.
Тобто стадія відкриття нотаріального провадження фактично е фіксацією звернення особи до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії.
За загальним правилом, для відкриття провадження необхідна особиста ініціатива заінтересованої (у широкому розумінні) особи. Тільки в окремих випадках за вчиненням нотаріальної дії в інтересах інших осіб можуть звертатися інші особи, органи. До таких