Fursa_S_ya_Teoriya_Notarialnogo_Protsesu_2012

-електронні документи;

-електронний підпис.

У Законі України "Про нотаріат" нічого не сказано про такий вид електронних доказів як електронний документ, хоча в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України йдеться про використання даних із електронних реєстрів, які необхідні для вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії.

Електронний документ - це сукупність даних в пам'яті ЕОМ, призначена для сприйняття людиною за допомогою відповідних програмних і апаратних засобів.

Електроні документи у нотаріальному процесі можна поділити на три групи:

1)документи, які зберігаються в комп'ютері нотаріуса;

2)документи, які зберігаються в комп'ютерних базах даних Єдиних та Державних реєстрів;

3)документи - правочини, воля сторін яких виражена за допомогою електронного засобу зв'язку (абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК).

Щодо документів, які зберігаються в комп'ютері нотаріуса (п. 1), то ними можуть бути проекти договорів, заповітів та інших процесуальних актів, наприклад, постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Такі документи можуть мати значення, коли, наприклад, треба відновити втрачене нотаріальне провадження по аналогії із ЦПК щодо відновлення втраченого судового провадження (Розділ IX ЦПК). Наприклад, заявником була втрачена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а її примірник також не залишився у нотаріуса на паперовому носії. Крім того, правоохоронні органи здатні перевірити наявність відповідних проектів в комп'ютері нотаріуса і таким чином встановити, чи підроблений був документ сторонніми особами, чи був створений нотаріусом тощо.

Щодо електронні документи, які зберігаються у банку даних Єдиних та Державних реєстрів (п. 2), то нотаріус у своїй діяльності вносить інформацію, яка набуває статусу електронного документа до таких реєстрів:

-Державний реєстр правочинів;

-Державний реєстр обтяжень рухомого майна;

-Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна;

-Єдиний реєстр довіреностей;

-Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів;

-Державний реєстр іпотек;

-Спадковий реєстр;

- Реєстр спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України.

Державний реєстр правочинів (далі - Реєстр) - єдина комп'ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державній реєстрації підлягають такі правочини: договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки; договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти; договір довічного утримання (догляду), за якими передається набувачеві у власність нерухоме майно; договір управління нерухомим майном; інші правочини, державна реєстрація яких передбачена законом.

При посвідченні нотаріусом договору, що підлягає реєстрації, нотаріус робить відповідний витяг про реєстрацію, який залишається у справах нотаріуса. На прохання однієї із сторін договору, як правило, набувача, витяг може бути наданий і такій особі. Такий витяг є підтвердженням того, що нотаріус не лише посвідчив договір, а й зареєстрував його у встановленому законом порядку41.

Державний реєстр обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) - єдина комп'ютерна база даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження; відомості про заборону чи обмеження права боржника відчужувати предмет обтяження.

За даними вказаного Реєстру перевіряється наявність/відсутність податкової застави щодо осіб, які посвідчують відповідний договір. Витяги про перевірку наявності/відсутності податкової застави у сторін договору долучається до справи42.

Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - Реєстр заборон) - це електронна база даних, яка містить відомості про:

-обтяження нерухомого майна;

-накладені заборони та арешти нерухомого майна;

-вилучення записів про заборони відчуження та арешти нерухомого майна.

Витяг із такого реєстру робиться при посвідченні договору щодо нерухомого майна у випадку, коли нотаріусу необхідно перевірити, чи може особа відчужувати або передавати в іпотеку таке майно. Перевірка робиться перед нотаріальним посвідченням договору, а витяг залишається у справах нотаріуса.

Зокрема, нотаріус може вносити інформацію до цього Реєстру, наприклад, при посвідченні іпотеки. У такому випадку також необхідно зробити витяг про внесення відповідних відомостей, який залишається у справах нотаріуса43.

Єдиний реєстр довіреностей - це електронна база даних, що містить інформацію про довіреності (у тому числі їх дублікати), а також відомості про припинення їх дії.

Витяги про перевірку довіреностей робляться у разі, якщо нотаріусу для вчинення певної нотаріальної дії представником {наприклад, якщо договір відчуження земельної ділянки посвідчується за участю представника) подається довіреність на підтвердження своїх повноважень. Витяг про перевірку довіреності підшивається, як правило, до копії довіреності, яка була надана і залишається у справах нотаріуса на підтвердження того, що

такий представник дійсно мав повноваження на вчинення від імені іншої особи відповідної дії.

Єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів (далі - Реєстр) - електронна база даних, що містить інформацію про:

-постачання бланків державним нотаріальним конторам, державним нотаріальним архівам, приватним нотаріусам;

-витрачені і недійсні бланки;

-здійснені перевірки справжності бланків.

Проте, це не означає, що перевірка дійсності бланку та приєднання відповідних довідок до справ нотаріуса не є обов'язковим. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус має перевірити дійсність кожного спеціального бланку документів, що подаються нотаріусу для вчинення відповідної дії. Інформаційні довідки щодо кожного із бланків мають бути приєднані до справи і підшиваються до оригіналів, якщо такі залишаються у справі нотаріуса, або копій відповідних документів.

Державний реєстр іпотек (далі - Реєстр) - це єдина комп'ютерна база даних про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видача дубліката заставної та нової заставної.

При посвідченні договору відчуження нерухомого майна, нотаріус обов'язково має звертатися до Реєстру для отримання інформації, що підтверджує або спростовує факт обтяження нерухомого майна іпотекою.

Спадковий реєстр (далі - Реєстр) - це електронна база даних, яка містить відомості про заповіти, спадкові договори, спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину.

Перевірка наявності або відсутності заповіту та спадкового договору, за даними Реєстру здійснюється за ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних осібплатників податків та інших обов'язкових платежів (за наявності) та/або прізвищем, ім'ям, за наявності, по батькові спадкодавця.

Перевірка наявності або відсутності спадкової справи за даними Реєстру здійснюються за прізвищем, ім'ям, за наявності по батькові спадкодавця, ідентифікаційним номером у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів (за наявністю) та датою смерті спадкодавця.

Витяги із Реєстру виготовляються в одному примірнику, який залишається у справах нотаріуса. Витяги, які не пов'язані з відкриттям та веденням спадкових справ та виготовляються за зверненням суду, прокуратури, органів дізнання, слідства, а також спадкоємців за законом, надаються заявнику40.

Реєстр спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України (далі - Реєстр) - це електронна база даних, яка містить відомості про статус кожного бланка (виданий, витрачений, недійсний).

Таким чином, Єдині та Державні реєстри - це незамінні засоби доказування у нотаріальній діяльності, що мають глобальний характер, адже вони є тим інструментарієм, який

застосовується у межах всієї країни. Вони містять достовірну інформацію, яка дозволяє належним чином забезпечити вчинення нотаріальних дій без порушень прав та інтересів заінтересованих осіб.

Як бачимо, комп'ютерні бази даних Єдиних і Державних реєстрів, в свою чергу, поділяються на багато видів, кожний з яких має свою специфіку та особливий характер.

Щодо документів - правочинів, воля сторін яких виражена за допомогою електронного засобу зв'язку (абз. 2 ч. 1 ст. 207 ЦК) (п. 3) та електронного підпису, то це питання нині взагалі не врегульовано законодавством про нотаріат. Про електронний цифровий підпис згідно із набранням чинності Законами України "Про електронний підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" йдеться у п. 8 гл. 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Нормами матеріального права передбачено можливість укладення правочинів, воля сторін яких виражена за допомогою електронного засобу зв'язку такі правочини у разі бажання сторін посвідчити їх у нотаріальному порядку мають бути посвідченні нотаріусом із застосуванням електронного цифрового підпису48. Так, за наявності технічних можливостей роботи з електронними документами нотаріус засвідчує справжність електронного цифрового підпису на документах за правилами, передбаченими чинним законодавством.

В Порядку про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що відомості про вчинення окремих видів нотаріальних дій підлягають реєстрації в єдиних реєстрах, перелік та порядок ведення яких установлюються Мін'юстом України.

При роботі з реєстрами нотаріус зобов'язаний не лише вносити певну інформацію або перевіряти певні факти, а й у необхідних випадках робити відповідні витяги, які долучаються до справи і є підтвердженням того, що нотаріусом була внесена чи перевірена вся інформація, необхідна для вчинення відповідної нотаріальної дії. Такі витяги друкуються на спеціальних бланках, які надаються нотаріусам Держінформ'юстом безкоштовно. Як правило, витяги залишаються у справах нотаріуса, але можлива ситуація, коли витяг видається особі.

Але роздруківка такої інформації (електронних доказів) на паперових носіях дає підстави вважати їх письмовими доказами, оскільки така роздруківка є нічим іншим як одним із способів відтворення електронного доказу. Тому сумнівною є точка зору про існування письмового доказу в електронному вигляді. Насамперед, слід зазначити, що електронні документи не відносяться ні до письмових, ні до речових доказів, так як вони на відміну від останніх мають свої специфічні ознаки.

Так, вченим Гореловим М.В. така різниця вбачається у:

1)на відміну від документів письмової форми, отримані відомості в електронних документах можуть відображатися не лише на папері, айв приладах, які складаються із великої кількості технічних засобів;

2)матеріальний носій електронного документа відрізняється від письмового документа, оскільки може використовуватися багаторазово для запису різних документів. У той час як матеріальний носій письмового документу не може так використовуватися;

3)характерною ознакою електронного документа є форма фіксації інформації. У письмовому документі висловлюється думка автора, яка формується на основі суб'єктивної переробки отриманої інформації, що не характерно при застосуванні

доказування, але у діяльності нотаріусів мають місце провадження, які обумовлені безпосереднім аналізом майна і вжиттям заходів до його охорони.

Проблемність сприйняття речових доказів обумовлена тим, що при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна окремі речі, які у сукупності складають спадкове майно не можуть розцінюватися безпосередньо як докази. Так, до повноважень нотаріуса при виникненні такої потреби в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад належить вчинення такого нотаріального провадження як вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (п. 2 ч. 1 ст. 34. Закону). При цьому нотаріус має провести опис спадкового майна, призначити його охоронця та передати йому майно на зберігання. Що ж до майна, то в акті опису він зазначає його місцезнаходження, дає докладну характеристику цього майна (назва, розмір, номер, рік випуску, колір, сорт та ін.) і оцінка кожного з перерахованих у ньому предметів та процент їх зносу. Тобто ми говоримо про речі як предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України) та одночасно про їх характерні ознаки, які залежать від умов зберігання, використання тощо.

Не важко собі уявити, яким чином "будуватиметься" наступний позов і проти кого, коли після вжиття заходів до охорони спадкового майна спадкоємцям не будуть передані об'єкти, які належали спадкодавцю, або передаватимуться спадкоємцям в пошкодженому стані. Отже, окремі речі та їх перелік, а також стан свідчитимуть про належне виконання, у першу чергу, нотаріусом своїх повноважень, тобто вони стають доказами належного виконання своїх обов'язків всіма суб'єктами, які вживали заходи щодо охорони спадкового майна або сприяли вчиненню даного провадження.

До складу речей згідно ст. 177 ЦК України законодавець також відносить гроші та цінні папери.

Так, при вчиненні такої нотаріальної дії як прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів (ст. 85 ЗУ "Про нотаріат") на підтвердження факту отримання таких речей нотаріусом він видає особі квитанцію про внесок, тобто письмовий доказ. На прохання боржника напис про внесок може бути зроблений на поданому документі, що встановлює заборгованість або з якого випливає внесення грошових сум або цінних паперів у депозит (п.п. 3.1 її. З гл. 21 Порядку). Але це тільки перший етап даного нотаріального провадження, оскільки другим етапом є видача переданих боржником нотаріусу коштів кредитору або повернення їх за згодою кредитора або за рішенням суду боржнику (ст. 86 Закону). В останньому випадку саме гроші свідчитимуть про належне виконання нотаріусом своїх повноважень, отже вони виступатимуть доказом належного виконання зобов'язання.

Речовими доказами зокрема, будуть і документи (речі), які передаються нотаріусу на зберігання у порядку вчинення такого нотаріального провадження як прийняття документів на зберігання (п. 22 ч. 1 ст. 34 Закону). Ці документи можуть бути на паперових носіях, документи (інформація) на електронних носіях-дискетах, відеокасетах (ст. 96 ЗУ "Про нотаріат"). Хоча, за нормативними та доктринаявними положеннями документи за своєю правовою суттю відносять саме до письмових доказів, зокрема у ст. 64 ЦПК України зазначено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Градація видів документів надається ЦК України, зокрема ч. З ст. 296 ЦК, ідо них віднесено звіти, стенограми, протоколи, аудіо -, відеозаписи, архівні матеріали та ін.; за ч. 1 ст. 194 ЦК України ними визнаються цінні папери, ч. 1 ст. 87 ЦК України установчі документи, правочини тощо. Хоча цей перелік і

не є вичерпним, очевидним стає, що об'єктами, які можуть містити в собі якісь відомості, є не тільки документи, а інші відтворення предметів та явищ об'єктивної реальності чи наочний вираз мислень, уяви тощо.

Загальне ж визначення поняття документ закріплює ст. 1 Закону України "Про інформацію", що документом є матеріальний носій, який містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Однак, для правильного сприйняття суті речових доказів слід виокремити їх характерні ознаки, з іншого боку такі критерії допоможуть відмежувати об'єкт як річ від інших носіїв відомостей. За основу такої сепарації речових доказів від письмових візьмемо ключові слова у їх визначеннях.

У документі таким стрижнем є носій інформації, речі - предмет матеріального світу. Так, носій інформації - це матеріальний об'єкт, призначений для запису, передачі й зберігання інформації52 чи середовище, яке містить інформацію, здатне достатньо тривалий час зберігати у своїй структурі занесену на нього інформацію53. Безумовно, як носії інформації можна розглядати не тільки речі, предмети, будь-які матеріалізовані об'єкти світу, а й свідомість людини, проте фізична особа суттєво вирізняється поміж інших носіїв наявністю саме суб'єктивного фактору, а не об'єктивними конструкціями. У свою чергу носії інформації поділяються на носії з можливістю перезапису інформації та константну, таку, що не підлягає видозмінам (модифікаціям) без помітних втручань.

Отже, документ - це форма відображення інформації, а річ - самі дані у своєму природному вигляді. При цьому документ за своєю суттю завжди містить якісь відомості, незалежно від їх змісту і саме вони є предметом перевірки чи аналізу, а річ сама по собі є об'єктом пізнання. Наприклад, при посвідченні нотаріусом правочину ним обов'язково перевіряється його зміст, оскільки згідно ч. З ст. 47 ЗУ "Про нотаріат" для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства, а при прийнятті документів на зберігання ним складається лише опис таких документів, на прохання особи нотаріус взагалі може прийняти документи без опису, якщо вони належним чином упаковані в присутності нотаріуса (п. З гл. 19 Порядку). Тобто при прийнятті цих документів для нотаріуса зовсім не має значення їх зміст, а лише матеріальні ознаки документа і його своєрідна індивідуалізація для здійснення відповідного запису в описі, якщо він складається.

Аналогічна ситуація має місце і при посвідченні секретних заповітів. Зокрема п. 3.1 п. З гл. З Порядку містить норми, які забороняють нотаріусу знайомитися зі змістом секретного заповіту. На нотаріуса покладається лише обов'язок роз'яснювати заповідачу, що текст заповіту має бути викладений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача. Якщо підпис на конверті проставлений заповідачем не в присутності нотаріуса, заповідач повинен особисто підтвердити, що підпис на конверті зроблений ним. Після цих дій нотаріус ставить на цьому конверті посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Із аналізу наведеної процедури виходить, що нотаріус вчиняє лише формальні дії із забезпечення дотримання процедури, іншими словами функцію реєстратора (статиста), оскільки він навіть не бачить заповіт, а останній надається йому у заклеєному конверті, тобто нотаріус лише припускає наявність в конверті заповіту і посвідчує не суть заповіту, а його об'єктивоване вираження. При вчиненні нотаріальної дії фактично йдеться не про

посвідчення секретного заповіту як відповідного вимогам законодавства, а про передання його на зберігання нотаріусу у встановленій законодавством процедурі. Тобто у даному разі слід говорити про конверт із секретним заповітом як про річ, тобто речовий доказ, оскільки порушення цілісності даного речового доказу (конверта) може мати негативні правові наслідки. Тобто при оголошенні секретного заповіту можуть бути виявлені пошкодження конверту, які можуть бути розцінені як підстава для визнання його недійсним. Таким чином, конверт із секретним заповітом може одночасно розцінюватися як письмовий доказ, оскільки на ньому мають бути зроблені письмові написи, так і речовий, оскільки цілісність конверта ставатиме самостійним об'єктом для дослідження та перевірки законності дій нотаріуса з його належного зберігання.

У зв'язку з цим запропоновано закріпити у законодавстві положення про визнання секретного заповіту недійсним у разі встановлення пошкоджень на конверті із секретним заповітом, які свідчитимуть про його відкриття. З урахуванням цього, обов'язковою умовою правил оголошення секретного заповіту має стати ознайомлення нотаріусом свідків та всіх заінтересованих осіб зі станом конверту, де знаходиться секретний заповіт, безпосередньо перед його відкриттям. Якщо у зазначених осіб Існують зауваження, то конверт не повинен відкриватися і він має досліджуватися експертом54.

Виходячи із аналізу даних нотаріальних проваджень можна зробити висновок про те, що при вчиненні нотаріальних дій можуть мати місце речові докази. Але сутність речових доказів у нотаріальному процесі істотно відрізняється від речових доказів, які подаються сторонами для вирішення цивільної справи судом.

Так, у цивільному процесі сторони надають суду речові докази з метою доведення своїх вимог (підстав позову) і заперечень проти позову. Тобто речові докази містять у собі інформацію (дані) про обставини, які мають значення для вирішення справи. Але залежно від предмету спору можна говорити про особливості дослідження таких доказів. Так ознаками речових доказів може бути інформація про факти, які проявляються у зовнішніх ознаках доказу (формі, вигляді), а також і внутрішнє наповнення речового доказу.

Наприклад, судом слухалася справа про захист права інтелектуальної власності. Предметом спору було незаконне копіювання та поширення без дозволу авторів електронної версії книги "Процесуальні документи в цивільних справах: теорія, методика і практика" на піратських дисках. У цьому випадку суд цікавили саме диски, як товар разом Із записом на них як речовий доказ, оскільки вони після їх зовнішнього дослідження щодо форми, оформлення, захисних знаків - марки від підробок, а також якості запису нададуть суду відповідь про тотожність контрафактної продукції з оригіналом авторського електронного видання.

Речові докази у нотаріальному процесі, як специфічний елемент, можуть слугувати підставою для оцінки законності дій нотаріуса, а також тих суб'єктів, які сприяють вчиненню нотаріальних проваджень, зокрема, зберігачами та управителями майном. Так, при передачі належного спадкоємцям та/або іншим заінтересованим особам майна, щодо якого вживалися заходи до його охорони наявність та якість майна стають доказом належного виконання своїх повноважень нотаріусом та іншими суб'єктами. Отже, нотаріусу потребується не тільки сформувати відповідний перелік речових доказів, а й описати їх так, щоб після зберігання та/або управління таким майном можна було б встановити, в якому стані вони передаються спадкоємцям або іншим особам. Такі докази, їх стан, оцінка матимуть у подальшому значення для заінтересованих осіб - спадкоємців при вирішенні питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Тобто нотаріальні

дії, де фігурують речові докази, фактично, мають забезпечувальний характер інтересів та прав осіб, щодо яких такі нотаріальні дії мають бути вчинені.

Отже, можна зробити висновок про те, що нотаріус не лише на підставі речових доказів, наданих йому заінтересованими особами, може вчиняти нотаріальну дію, айв процесі її вчинення може аналізувати речові докази, які будуть мати значення для заявника, заінтересованих осіб у майбутньому. Наприклад, при вчиненні морського протесту нотаріус має оглянути пломби на люках з багажем. Тобто стан таких пломб як речових доказів матиме значення у майбутньому при вирішення питання про відповідальність перевізника.

Тому нотаріус на відмінну від судді не лише приймає речові докази, які є підставою для вчинення нотаріальної дії, а й одночасно створює нові докази, які можуть мати доказове значення у майбутньому.

Наприклад, при вжитті заходів щодо охорони спадкового майна: первісним є майно, яке підлягає опису, а створеним (вихідним) є письмовий доказ - акт опису цього майна. Крім того, у даному провадженні (багатоетапне) має місце етап, який зводиться до передачі майна на зберігання, тобто нотаріус фактично передає майно на зберігання. Хранитель такого майна має перевірити стан таких речей згідно опису, оскільки нестиме у майбутньому відповідальність за них, коли видаватиме таке майно уповноваженим особам.

Проведений аналіз дає підстави говорити про комплексність діяльності нотаріуса щодо прийняття доказів для вчинення нотаріальних дій та їх створення, при вчиненні нотаріальної дії. Такий висновок зумовлений доказовою силою нотаріальних актів (документи, які входять до нотаріуса та які від нього виходять, а також його дії).

Отже, речовим доказом у нотаріальному процесі є річ, яка містить у собі інформацію про певні юридичні обставини, що фіксуються нотаріусом при вчиненні нотаріального провадження.

6.7. Висновок експерта (оцінщика)

В Порядку передбачено проведення оцінки майна організаціями, які мають відповідну ліцензію на виконання цього виду робіт, а у п.п. 3.4 п. З гл. 9 Порядку встановлене право спадкоємців запросити спеціаліста-експерта або оцінювача, якщо вони незгодні з оцінкою спадкового майна. Тобто в цьому положенні констатується неадекватний термін спеціаліст-експерт, оскільки одне поняття "експерт" означає спеціаліста достатньо високої кваліфікації для проведення експертизи. Уявляється, що посилання в Законі та Порядку на проведення експертизи або залучення експерта не зовсім раціональні.

Так, висновок експерта у нотаріальному процесі має усунути спірність в тих чи інших питаннях, хоча раніше акцентувалося, що в нотаріальному процесі мають надаватися безспірні докази і в нотаріальному процесі не вирішуються спори. У зв'язку з цим необхідно провести розмежування тих спірних ситуацій, в яких нотаріус може діяти на підставі висновку експерта, а які необхідно передати на розгляд суду або інших уповноважених осіб.

При вчиненні нотаріальних дій у нотаріуса можуть виникати питання щодо підроблених документів або щодо виконання їх під насильством, тиском, оманою, погрозою тощо. Чи

може сам нотаріус виявити факти підробки документів? Дійсно, коли підробка зроблена не зовсім професійно, то так. Але ж методи і засоби підробки документів на стільки ж ускладнюються, на скільки розвиваються засоби їх виявлення. Одному із авторів відомий випадок, коли була підроблена довіреність і довіритель дивлячись на свій підпис однозначно стверджував, що підпис його, але він не посвідчував у нотаріуса довіреність, інакше запам'ятав би цей факт. Якщо ж сама людина стверджує, що не відрізняє свого підпису на довіреності від підпису вчиненого іншою особою, то такий факт не зможе встановити і нотаріус. Для того, щоб нотаріусу встановити факт підробки документу необхідно провести цілий ряд дій, а головне володіти спеціальними знаннями. Тому, коли у нотаріуса таких знань бракує він може звертатися до експерта з метою надання висновку (ч. 2 ст. 51 Закону України "Про нотаріат")65.

Слід зазначити, що нотаріус не в усіх випадках, коли ним виявлений факт використання підроблених документів може призначати експертизу, оскільки такі обмеження на відміну від судді зумовлені його правовим статусом. Насамперед, про такий факт він має повідомляти правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів. Такий обов'язок нотаріуса зумовлений виконуваною ним правоохоронною функцією і в силу прямої вказівки на це у ст. 51 Закону, оскільки факт використання підроблених документів має ознаки злочинних дій, які передбачені ст. 358 КК України. Нотаріус же не уповноважений розслідувати злочини. У таких випадках він не повинен відправляти документ на експертизу. Більше того, для перевірки дійсності документу можна звернутися із запитом до органу або посадової особи, які його посвідчили і для цього у нотаріуса має бути відповідне повноваження.

6.7.1. Експертизи спрямовані на встановлення особи, перевірку справжності документів, які підтверджують її особистість та дійсність її підпису

Найпершою дією, яку вчиняє нотаріус та де йому можуть знадобитися спеціальні знання є встановлення особи та перевірка документів, які цей факт підтверджують. Нотаріус має уважно вивчити надані йому документи, визначити їх достовірність, тобто перевірити відсутність у даних документах підробок. Так, на практиці у нотаріусів виникають проблеми із перевіркою справжності документів у випадках, коли документ міг бути виданий певним органом чи посадовою особою, але фотокартка у такому документі може бути переклеєною.

Нотаріус, згідно ст. 43 Закону встановлює осіб, зокрема, й особу, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, на підставі таких документів: паспорта або інших документів, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідка про проживання особи, яка мешкав в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення видане за місцем роботи фізичної особи, особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним із батьків) того, що ця особа є їх дитиною. У іноземців перевіряє строк дії візи, яка також може бути підроблена56.

При цьому, ні в Законі, ні в Порядку, ні в інших нормативних актах не робиться вказівок, на які аспекти нотаріусу слід звертати увагу, щоб встановити дійсність документу, який встановлює особу. До цього необхідно додати, що трапляються випадки, коли документ, який встановлює особу заявника знаходиться в поганому стані, але це не свідчить про неможливість встановлення особи, оскільки в неї може бути в наявності й інший документ, який встановлює особу.