31. Терміни іншомовного походження в дипломатичних документах.

Як відомо, діловий стиль української мови сформувався пізно, тому в основному він спирався на давні зразки й на те, що було створене в цьому плані в інших народів. Тому не випадково в діловому стилі сьогодні так багато запозичень.

Іншомовні слова – слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає відповідного еквівалента в українській мові, або вони дістали міжнародне визнання. До міжнародних належать терміни фінансові, бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв'язків (бланк, штраф, бандероль, віза, гриф, маркетинг, менеджер, фінанси, бюджет, авізо, дебет).

Щоб правильно застосовувати іншомовні слова, треба дотримуватись таких правил:

– не вживати у тексті іншомовні слова, якщо є відповідники в українській мові /апелювати – звертатися, аргумент – підстава, доказ, домінувати – переважати, екстраординарний – особливий, координувати – погоджувати, лімітувати – обмежувати, пріоритет – першість, репродукувати – відтворювати, симптом – ознака, шеф – керівник/;

– запозичене слово слід вживати правильно, відповідно до його значення (Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати). У цьому реченні половина слів запозичені, а слово лімітуються вжите ще й неточно, оскільки ліміт – це гранична норма, то лімітуються не витрати, а кошти;

– не вживати в одному тексті власне українське слово та його іншомовний відповідник (координувати – погоджувати, екстраординарний –- особливий, фіксувати – записувати, лімітувати –  обмежувати, прерогатива – перевага, симптом – ознака).

При виборі запозиченого чи власнемовного слова слід звертати увагу на відтінки у його значенні (сервіс – обслуговування: сервіс – це будь-яке обслуговування, а обслуговування – тільки побутових потреб населення).

Отже, і добір, і вживання іншомовного слова в професійному тексті диктуються кількома обставинами й мають вирішуватися кожного разу з урахуванням конкретного тексту.

Білет № 32

Документи договірного характеру. Їхні різновиди та коротка характеристика

Дипломатичні документи – це сукупність матеріалів, представлених у письмовій (графічній) – відкритій чи зашифрованій формі, створені кар’єрними дипломатами (дипломатичними працівниками), працівниками дипломатичної служби, адміністративно-технічним і допоміжним персоналом (закон ВРУ) із метою реалізації (здійснення) функціональних (посадових) обов’язків дипломатичної служби як такої, підтримки та забезпечення її функціонування.

Особливе місце серед дипломатичних документів займають документи договір­ного характеру. Документами договірного характеру є: договори, угоди, пакти, трактати, конвенції, протоколи і т.д.

Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних правта обов'язків.

За розподілом між сторонами прав та обов'язків договори поділяться на односторонні (в одної сторони лише права, в іншої лише обов'язки) та двосторонні (правами й обов'язками наділені обидві сторони).

Угода — дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- чи багатосторонніми (договір).

Пакт — міжнародна угода значного політичного значення.

Конвенція — (лат.conventio — договір,угода) — різновидміжнародного договору.

Конкретні ознаки, за якими той чи інший договір слід називати конвенцією, виділити важко. Можна сказати,що конвенція - це угода між суб'єктами міжнародного права, що регулює між ними відносини через створення взаємних прав та обов'язків. Як правило, назву конвенції отримують багатосторонні угоди. Важливо, що конвенція регулює весь комплекс питань, пов'язаних з відповідною темою.

Дипломатичний протокол — це сукупність загально­прийнятих правил,традиційіумовностей, які дотримуютьсяурядами,відомствами закордон­них справ,дипломатичними пред­ставництвами, офіційними особами

Білет № 33

Документи інформативного характеру та їх різновиди.

Дипломатичні документи – це сукупність матеріалів, представлених у письмовій (графічній) – відкритій чи зашифрованій формі, створені кар’єрними дипломатами (дипломатичними працівниками), працівниками дипломатичної служби, адміністративно-технічним і допоміжним персоналом (закон ВРУ) із метою реалізації (здійснення) функціональних (посадових) обов’язків дипломатичної служби як такої, підтримки та забезпечення її функціонування.

Документами інформативного характеру є ті, що віддзеркалюють погляди держави на двосторонні або багатосторонні міжнародні відносини.

До документів інформативного характеру належать декларації, заяви, комюніке, прес-релізи і т.д.)

Декларація – документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики державичи програмніположенняпартій та організацій.

Заява – документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів. Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті.

Заяви бувають:

зовнішні:

особисті, у яких обов'язково зазначається повна домашня адреса чи дані документа (паспорта, військового білета, посвідчення та ін.). Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім загальноприйнятих);

службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса установи, підприємства з усіма належними реквізитами.

внутрішні, де не є обов'язковими викладені вище вимоги.

Комюніке (фр.communiqué, від лат.communico – повідомляю) – офіційне повідомленняпро хід і наслідкипереговорівміж державними і громадськими діячами, делегаціями уміжнародних відносинах.

Прес-реліз – це документ, в якому організація чи публічна особа подає інформацію про певну подію або захід до засобів масової інформації (ЗМІ). Метою написання прес-релізу є ознайомленняЗМІз подією, актуальним способом вирішення суспільної проблеми, новинкою і подальше висвітлення її у найвигіднішому або важливому для організації аспекті. Якщо прес-реліз написаний правильно -журналістизалюбки використовують з нього дані у своїх статтях практично без зміни.

Білет № 34

Дотримання правил та вимог дипломатичного протоколу при підготовці дипломатичних документів. Принцип паритетності.

Дипломатичний протокол – це сукупність загальноприйнятих правил, традицій та умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, дипломатичними працівниками та іншими офіційними особами в міжнародному спілкуванні. Він визначає порядок візитів, форм листування, організації і проведення дипломатичних прийомів тощо. Регламентує порядок приймання в країні глав іноземних держав, глав уряду й урядових делегацій. Правил дипломатичного протоколу дотримуються як щодо великих держав, так і щодо малих

Правила дипломатичного протоколу дозволяють підтримувати нормальні відносини між державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами мають місце претензії та розбіжності. Протокол — це своєрідна нейтральна зона зі своїми правилами та законами, і всім, хто знаходиться на цій території, необхідно підкорятися загальним вимогам. Однак, діючі зараз протокольні правила існували не завжди. Протокол — категорія історична, яка акумулює в собі багатовіковий досвід спілкування держав між собою. Відсутність у минулому більш або менш розроблених і загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, постійно створювала незручності у взаємовідносинах між сторонами і навіть зумовлювала їх конфлікти. Це, власне, і диктувало необхідність усвідомленого прийняття загальновизнаних правил поведінки держав між собою.

Важливим принципом дипломатичного листування є принцип взаєм­ності. На вербальну ноту прийнято відповідати вербальною нотою, на особистий лист - особистим листом, на візитну картку - візитною карт­кою. Вважається неввічливим на особистий лист відповісти вербальною нотою, як і на лист з особистим підписом - листом із надрукованим прі­звищем. Згідно із цим принципом протокольні мовні формули, які міс­тяться у документі-відповіді, повинні відповідати протокольним мовним формулам, які містилися в отриманому документі.

Білет № 35

Роль та значення документів внутрішньовідомчого характеру в системі МЗС України.

Документи внутрішньовідомчого листування — це до­кументи, що стосуються зв'язку закордонних диплома­тичних представництв з Центром і включають в себе листування з МЗС та іншими державними, рідше з недер­жавними, структурами по конкретних проблемах відно­син з країною перебування або багатосторонніх міжна­родних відносин.

Крім загальних функцій (інформаційна, соціальна, комунікативна, культурна) документи мають специфічні функції – управлінську правову та історичну. Управлінська полягає в тому, що документ є інструментом управління та організації роботи в установі. За допомогою документів відбувається закріплення і внесення змін правових норм та правовідносин у суспільстві, що і становить правову функцію. Також документи є джерелом історичних відомостей.

Види документів :

 1. За найменуванням розрізняють: листи, телеграми, телефонограми, довідки, заяви, службові записки, інструкції та ін.

2. За місцем виникнення документи поділяють на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх належать документи, які діють лише всередині тієї установи, організації чи підприємства, де вони складені. До зовнішніх відносяться ті ділові папери, які є результатом спілкування цієї установи з іншими установами, організаціями чи підприємствами.

3. За призначенням документи поділяються на розпорядчі, статутні, виконавчі

й інформаційні.

5. За напрямком : вхідні, вихідні

6. За формою : стандартні (типові) і індивідуальні (нетипові)

Стандартні – документи, які мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності й за суворо обов’язковими правилами .

Нестандартні – створюються в кожному конкретному випадку для розв’язання окремих ситуацій. Їх друкують або пишуть від руки.

6. За строками виконання : звичайні, безстрокові, термінові і дуже термінові.

Звичайні безстрокові – такі, які виконуються в порядку загальної черги.До термінових уставлено сторок виконання.

7. За ступенем гласності : секретні і несекретні

8. За стадіями створення: оригінали, копії , виписки.

Оригінал – основний вид документа. Перший і єдиний його примірник.

Копія – точне відтворення оригіналу.

Виписка (витяг) – коли треба відтворити не весь документ, а лише його частину .

Дублікат – другий примірник документу. Видається у разі втрати оригіналу.

9. За складністю : прості, складні.

10. за строками зберігання : постійного, тривалого і тимчасового зберігання.

11. за технікою відтворення : рукописні, відтворені механічним способом.

Білет № 36

Поняття службових листів. Види службових листів.

Ділова кореспонденція – листування між особами чи установами; сукупність поштових відправлень тощо. Види ділової кореспонденції:

 Офіційне листування (1. Дипломатичне — офіційне листування міждержав­них установ чи іноземних представництв у дипло­матичній практиці. 2. Адміністративне — офіційне листування між органами управління (органи влади, керівні органи) та виконавцями (установи, підприємства, організації), а також їх структурними підрозділами).

Ділове (комерційне) — листування напівофіційного характеру між фірмами, установами тощо.

Службові листи — узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних документів, які виступа­ють основним засобом спілкування й оперативного управління діяльністю установ, організацій, підпри­ємств.

За кількістю адресатів листи розрізняють на:

1. Звичайні — надсилаються на одну адресу від імені одного кореспондента.

2. Циркулярні — надсилаються керівною установою до своїх структурних підрозділів (кілька адрес).

3. Колективні — надсилаються на одну адресу від імені кількох кореспондентів.

За функціональними ознаками листи поділяють на два види:

1. Листи, що потребують відповіді (лист-прохання, лист-запит, лист-нагадування, лист-пропозиція, лист-звернення, лист-вимога тощо).

2. Листи, що не вимагають відповіді (лист-відповідь, лист-запрошення, лист-подяка, супровідний, га­рантійний, комерційний, рекомендаційний лист тощо).

Залежно від адресата: внутрішні та міжвідомчі.

Текст листа складається, як правило, зі вступної й основної частин, логічно пов’язаних між собою. У вступ­ній частині зазначаються факти, події, обставини, що спричинили написання листа, посилання на нормативні документи, інструкції тощо. В основній частині викладається зміст листа:

- у листі-проханні викладається прохання;

- в інформаційному листі повідомляється про пев­ний факт чи захід;

- у листі-запрошенні пропонується взяти участь в якомусь заході;

- у листі-підтвердженні – повідомлення про отри­мання якого-небудь відправлення (листа, телегра­ми тощо);

- у листі-нагадуванні – вказівка про наближення або закінчення терміну певного зобов’язання або проведення заходу;

- у листі-відповіді висловлюється рішення з приводу вже поставленого питання;

- у супровідному листі адресат інформується про направлення до нього доданих до листа доку­ментів.

Тексти листів у порівнянні з іншими документами є найдемократичнішими та найбагатшими щодо вико­ристання лексико-граматичних і стилістичних мовних засобів.

Білет № 37

Вимоги до тексту й мови документів дипломатичного листування

Дипломатичне листування є надзвичайно важливим аспектом багатогранної по­всякденної дипломатичної практики. Дипломатичне листування є досить консервативною сферою дипломатичної практики, тому, як правило, воно передбачає дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу. Вироблені протягом тривалого історичного часу, ці правила є загальноприйнятими в міжнародній дипло­матичній діяльності і їх слід розглядати як обов'язкові для використання. Порушення правил ведення дипломатичного листування може призвести до загострення стосунків між сторонами.

Надзвичайно суттєвим компонентом дипломатичного листування є мова, якою складаються дипломатичні доку­менти. Формально міністерство закордонних справ та посольство мають право вести дипломатичне листування мовою своєї країни. Проте, це може спричинити труднощі для адресата з перекладом і, таким чином, загальмувати чи навіть зашкодити вирішенню порушуваного в дипломатич­ному документі питання. Щоб уникнути такої ситуації, можливе застосування двох загальновідомих варіантів: по-перше, за домовленістю із міністерством закордонних справ або посольством дипломатичне листування може вестися будь-якою третьою мовою, наприклад англійською чи фран­цузькою; по-друге, дипломатичне листування може здійс­нюватися мовою своєї країни, з додаванням до кожного документа його неофіційного перекладу. 

Більшість текстів документів має таку структуру.

а) протокольна формула;

б) смислове ядро;

в) аргументаційна частина;

г) викладення факту (фактів).

Дипломатичний документ стає більш доступним, якщо він написаний живою мовою. А виклад матеріалу не в розповідній формі, а в логічних та діалектичних взаємозв'язках посилює інтерес до дипломатичного документа.

У викладі слід варіювати формулюваннями, виразами, словами, передаючи смисл то максимально предметно, то виразно, яскраво, образно, свіжо. Але треба бути обережними із уживанням епітетів, особливо з негативною оцінкою.

У мові дипломатичних документів поширені безособові речення.

Не варто необачно вживати підмет із політичною характеристикою типу «мілітарист», «реваншист» тощо. Таке вживання потребує додаткових обґрунтувань.

Поширений у дипломатичних документах присудок «є». Не виключене вживання соковитих, емоційних дієслів.

Вимагає такту застосування граматичної категорії обов'язковості (такий-то уряд повинен, такий-то народ повинен і т. ін.).

Категорія обов'язковості набуває гнучкої, пом'якшеної форми в умовно-допустових реченнях, які починають зі слова «якщо». Тоді обов'язковість переноситься й на того, кому адресований документ, і на того, хто його складає.

Ультимативність припустима лише за надзвичайних обставин, інакше – це шкідлива річ.

Окрім того, дипломатичні документи треба писати просто, зрозуміло, доступно.

Повноцінний дипломатичний документ будується так, щоб у ньому відчувалась довіра до читача, до його здатності зробити правильні висновки.

БІЛЕТ 38

Дипломатичний протокол – це сукупність загальноприйнятих правил, традицій та умовностей, які дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними представництвами, дипломатичними працівниками та іншими офіційними особами в міжнародному спілкуванні. Він визначає порядок візитів, форм листування, організації і проведення дипломатичних прийомів тощо. Регламентує порядок приймання в країні глав іноземних держав, глав уряду й урядових делегацій. Правил дипломатичного протоколу дотримуються як щодо великих держав, так і щодо малих

Правила дипломатичного протоколу дозволяють підтримувати нормальні відносини між державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами мають місце претензії та розбіжності. Протокол — це своєрідна нейтральна зона зі своїми правилами та законами, і всім, хто знаходиться на цій території, необхідно підкорятися загальним вимогам. Однак, діючі зараз протокольні правила існували не завжди. Протокол — категорія історична, яка акумулює в собі багатовіковий досвід спілкування держав між собою. Відсутність у минулому більш або менш розроблених і загальновизнаних норм, про що йшла мова вище, постійно створювала незручності у взаємовідносинах між сторонами і навіть зумовлювала їх конфлікти. Це, власне, і диктувало необхідність усвідомленого прийняття загальновизнаних правил поведінки держав між собою.

Важливим принципом дипломатичного листування є принцип взаєм­ності. На вербальну ноту прийнято відповідати вербальною нотою, на особистий лист - особистим листом, на візитну картку - візитною карт­кою. Вважається неввічливим на особистий лист відповісти вербальною нотою, як і на лист з особистим підписом - листом із надрукованим прі­звищем. Згідно із цим принципом протокольні мовні формули, які міс­тяться у документі-відповіді, повинні відповідати протокольним мовним формулам, які містилися в отриманому документі.