5. Лексичні особливості мови сучасних дипломатичних документів

На відміну від класичних офіційно-ділових текстів, що використовуються всередині країни, специфічною особливістю, притаманною дипломатичним текстам, є насиченість спеціальними термінами іншомовного походження виконують інформативну функцію, адже дипломатичні документи розраховані на іноземного читача, який має чітко зрозуміти суть, та ,зазвичай, присвячені певним міжнародним проблемам, які по-іншому, ніж як в оригіналі, передати неможливо. Даний принцип користування усталеними іншомовними словами або ж цілими словосполученнями, які широко використовуються у практиці дипломатії всіх країн світу, також дозволяє з абсолютною точністю передати ті чи інші висловлення без усілякого двоякого розуміння. Як відомо з історії дипломатії, найперші дипломатичні листування проводилися на латині, пізніше ж, починаючи з 18 ст. світовою мовою дипломатії стає французька. Саме тому дипломатичний підстиль української мови характеризується наявністю багатьох термінів з французької та латинської мови, при чому вони мають однозначне трактування, навіть якщо в межах недипломатичного користування дані терміни мають інші значення.

ТЕРМІНИ.

- Можна простежити використання «особливих» синонімів по відношенню до загальнолітературних: прелімінарний – попередній, преамбула-вступ, ратифікація - затвердження, денонсація – розірвання, автентичний – оригінальний.

- Ще однією особливістю є використання високої, книжної лексики для надання документам важливості, урочистості й значущості. Нерідким є використання таких високих висловів, як: прибув з візитом, резиденція, Високі Договірні Сторони, вручення вірчих грамот та інші.

- Цій же меті служить графіка – написання певних слів з великої літери, що вказує на повагу до іншої сторони( наприклад, писати Пан з великої літери, хоча це не власна назва.)

- Використовується усталена етикетна компліментарна лексика при звертаннях (маю честь, високоповажність, вельмишановний).

- Особливим є також спосіб використання абревіатур, який, грубо кажучи, можна пояснити за таким принципом: чим вищий ступінь важливості, офіційності та урочистості документа, тим менше в ньому скорочень. Таким чином, читаючи статті, протоколи та звіти зустрічей, аркуші паперу, можна простежити велику кількість скорочень, в той же час, наприклад, у Віденській конвенції жодної абревіатури не простежується.

Як висновок, можна сказати, що дипломатична мова – специфічна, професійна, красномовна. Дипломат у своїх заявах має бути стриманим, обережним та ввічливим.

6. Структура дипломатичних документів Дипломатичні документи — одна із форм дипломатичної діяльності держави, спрямована на здійснення цілей і завдань зовнішньої політики.

Більшість текстів документів має таку структуру:

а) протокольна формула;

б) смислове ядро;

в) аргументаційна частина;

г) викладення факту (фактів).

Протокольними формулами є звертання до особи, якій адресований документ; висловлення поваги до адресата на початку документа і заключний комплімент у кінці дипломатичного документа.

Застосовуються протокольні формули в особистих посланнях глав урядів і держав, в особистих нотах, у вербальних нотах, а також у пам'ятних записках, переданих із кур'єром. Інші види дипломатичних документів протокольних формул не містять.

Смислове ядро — основна частина дипломатичного документа. За обсягом ця частина може бути дуже малою порівняно з іншими складовими дипломатичного документа.

Щодо змісту виділяють такі типидипломатичних документів:

а) такі, що містять пропозиції;

б) такі, що заявляють протест;

в) такі, що попереджають про можливі відповідні кроки;

г) такі, що фіксують політичну чи міжнародно-правову позицію до тієї чи іншої акції іншої держави чи держав або до міжнародної події;

ґ) такі, щоінформують про заходи, які намічаються чи проводяться і мають міжнародне значення;

д) такі, що оформляють домовленість чи досягнутий ступінь згоди.

Аргументаційна частина визначає обсяг дипломатичного документа. Вона починається найчастіше з викладу причин, наведення підстав, які спонукають, дають право виступити з цим дипломатичним документом, звернутися до цього адресата чи адресатів.

Максимальна кількість аргументів для обґрунтування позиції, пропозиції Частина, де викладені факти, повинна містити точні формулювання, їх відповідність, пропорційність переліченим фактам.

Фактичний матеріал може бути розосередженим по всьому документу, зливатися з аргументаційною частиною. Тому не всі дипломатичні документи мають викладені факти як самостійний блок.

Точність, конкретність, достовірність — визначальні характеристики частини, що містить викладені факти.

7.Особиста нота та її місце в дипломатичному листуванні.

Особиста нота надсилається з надзвичайно важливих питань і містить у собі інформацію про подію особливої політичної ваги (наприклад, зміну державного устрою, оформлення домовленості з того чи іншого важливого питання двосторонніх відносин тощо). Посол чи посланник, який вручив вірчі грамоти главі держави перебування, інформує про це своїх колег по дипломатичному корпусу також особистою нотою.

Особисту ноту використовують для інформування про тимчасовий чи остаточний від’їзд глави дипломатичного представництва з країни, для відрекомендування тимчасового повіреного у справах, надсилається у відповідь на отриману особисту ноту. Останнім часом, особливо у зв’язку із зростанням кількості представництв, для передачі такого роду інформації використовують вербальні ноти.

Особисті ноти можуть надсилатися з різних питань протокольного характеру: вітання з приводу національних свят, інших важливих подій в житті держави, висловлення співчуття з приводу траурних подій.

Особиста нота вважається менш формальною, ніж вербальна.

Особисту ноту складають у формі листа, у першій особі від імені того, хто її підписує. Вона друкується на відповідному нотному бланку з державним гербом і підписом під ним "Міністерство закордонних справ України" або "Посольство України у... (назва країни)". Загальноприйнятий формат ноти — подвійне ліве поле основного тексту.

Особиста нота розпочинається звертанням, найпоширенішими формами якого є: "Ваша Високоповажносте", "Шановний пане Міністр", "Шановний пане Посол". Така форма звертання повинна налаштовувати того, хто отримає ноту, на доброзичливе ставлення до змісту. Далі йде виклад суті питання, текст, як правило, розпочинається словами "маю честь". В особистій ноті, що містить співчуття або протест, слова "маю честь" пропускають. Закінчується особиста нота компліментом (форма ввічливості), в якому автор засвідчує свою повагу: Прем’єр-міністру, Голові парламенту тощо.

Особисті ноти дипломатичних представників окремих держав можуть закінчуватися й інакше, а саме: "З глибокою повагою", "З повагою", "Щиро Ваш". У ноті-відповіді у порядку взаємності доцільно вжити такі ж компліменти, бо зміна компліменту може бути розцінена адресатом як така, що має певне значення.посилається. Печатка, прізвище та посада того, хто підписує ноту, не обов’язкові.

Адреса пишеться в лівому нижньому куті першої сторінки ноти, незалежно від кількості сторінок. У адресі зазначається ранг особи, якій надсилається нота.

В окремих випадках, залежно від місцевої практики і на основі взаємної поваги, перед прізвищем особи, якій надсилається нота, може вживатися титул.

На конверті вказується та ж адреса, що й на особистій ноті.

8.Реквізити приватних листів напівофіційного характеру Місце і дата відправлення проставляються з правої сторони, нижче від реквізитів спеціального бланку. Звертання пишуть через 2-4 інтервали після дати. Текст листа починають через чотири інтервали нижче звертання. Рекомендують почати текст листа з подяки. Друге правило ділового етикету в листуванні - уникати написання займенника "я". Текст повинен бути розбитий на змістові абзаци. Вимоги ясності, лаконічності передбачають виключення з тексту листа всіх другорядних деталей, повторів і довгих зворотів, речень. Закінчується лист словами подяки за співробітництво або висловленням надії на співробітництво. Заключний комплімент повинен узгоджуватись з характером звертання. У листі-відповіді використовуються ті ж протокольні формули, що і в надісланому листі.Особистий підпис у більшості країн ставиться з правої сторони листа під заключною формулою ввічливості, як

правило, чорнильною ручкою. Адреса пишеться лише на конверті. Перша позиція адреси - прізвище адресата з ініціалами, які пишуться першими. Перед ініціалами пишуть слова пану або пані. Якщо в адресата є титул або звання, то замість звертання пану вказують їх. Друга позиція - посада адресата. її вказують для того, щоб лист не був сприйнятий як приватний неофіційний лист. Третя - місто адресата.

9.Реквізити та особливості складання особистої ноти Зараз в Україні не так поширені як раніше , менш формальна ніж вербальна. Зазвичай О.Н. направляються главами дипломатичних представництв, тимчасовими повіреними у справах державним діячам, іншим посадовим особам країни їх перебування, колегам по дипломатичному корпусу, також міністри закордонних справ та їх заступниками. В О.Н. піднімаються важливі питання, які вимагають «особистого» засвідчення, авторитету посадовця, який підписав документ. Може застосовуватися для офіційного інформування про важливу подію в країні, у ній можуть підніматися важливі та принципові питання двосторонніх та міжнародних відносин. За допомогою ноти посол повідомляє інших послів про вручення вірчих грамот, наприклад. Можуть надсилатися з приводу національних свят, співчуття з приводу траурних подій. Використовуються, коли бажано підкреслити особливу зацікавленість у питанні і за принципом паритетності. Має форму листа, складеного в першій особі від імені персони, яка підписала ноту, та адресується певній особі. Бажано звертання і компліменти писати від руки. Друкується на нотному бланку, з державним гербом країни. Печатка не ставиться. На оригіналі вихідний номер не проставляється. Загально прийнятий формат – подвійне ліве поле.

10.Використання непрямих мовних формул в дипломатичному листуванні Обов'язковим складовим елементом багатьох дипломатичних документів є так звані протокольні формули , які задають тональність всьому документові. Існують декілька синонімічних словосполучень, які використовують для їхнього найменування - трафаретні або клішовані формули ввічливості, компліменти, етикетні мовні формули. Про їхню роль в дипломатичному листуванні опосередковано свідчить існуючий поділ відповідних документів на такі, що містять або ні трафаретні формули ввічливості. До перших належать особисті і вербальні ноти, приватні листи напівофіційного характеру, послання глав держав та урядів, телеграми, до других - меморандуми і пам'ятні записки.

 Трафаретні формули ввічливості в документах дипломатичного листування - це стандартизовані мовні звороти, сформовані у результаті однотипності неодноразово повторюваних ситуацій у практиці дипломатичної комунікації. їхня перевага полягає в тому, що вони вимагають мінімального напруження при сприйманні і прискорюють процес складання документу, дозволяючи не витрачати зусиль на пошук відповідних форм вислову. З іншого боку, практика користування готовими мовними формулами для вираження подібного змісту у стандартних комунікативних ситуаціях створює сприятливі умови для закріплення нормативного характеру міжсоціу- мної взаємодії. Це дозволяє шляхом відхилення від загальноприйнятих протокольних формул - в сторону більш теплих або більш офіційних змінювати тональність дипломатичних текстів. Але, щоб вловити ці нюанси, необхідно знати норму, звичайну для даного виду документа.

 Непрямі мовні формули покликані імітувати особисте пряме спілкування між відправником та адресатом дипломатичного документа. У  структурі мовного етикету можна виділити формули, що вживаються при встановленні контакту між кореспондентами - формули звертань, вітань І компліментів, при підтриманні контакту — формули вибачення, проханий, подяки, подачі інформації тощо, при припиненні контакту - формули прощання, побажання. Це і є власне етикетні мовні формули.

 Після звертання або на початку тексту дипломатичного листування використовуються компліменти - етикетні мовні формули, якими висловлюється повага до адресата. Комплімент є одним із найдавніших засолім мовного впливу, який використовується з метою сприяння встановленню контакту, приязного тону, довіри.