25. Натуралізм як літературний напрям кін. XIX ст.

Натуралізм — літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті XIX ст. і охопив у 80—90-ті літературу Західної Європи та США. Для нього була характерною настанова на фотографічно точному та неупередженому зображенні дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людський характер, що бачився крізь призму фатальної зумовленості фізіологічної природи та середовища. Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дна, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички.

Програму Н. виклав Е. Золя у книгах «Експериментальний роман» (1880), «Романісти-натуралісти» (1881). Натуралістична естетика розроблялась І. Теном, братами Гонкурами та ін. В Україні Н. не знайшов істотного поширення, хоча мав незначний вплив на художні шукання І. Франка, який у своїх літературно-критичних працях досліджував систему Н.

Натуралістична художня система спиралася на позитивістську філософію О. Конта та методи біологічних наук. Н. закладався на прагненні перетворити художній твір на точну копію факту. Він висунув на важливе місце опис.

Леся Українка вказувала, що за правдою факту натуралісти не бачили художньої узагальненої правди і перебували під гіпнозом факту, їх поетика — «шукати фактичної правди і на ній все будувати». Складність Н. полягала в тому, що він, з одного боку, демократизував мистецтво, розширював його тематику, показуючи нові площини життя: дно міста, життяробітників, патологічну психіку, розкривав підсвідомі мотиви поведінки людини і т. п., з іншого — обмежував себе у проникненні до глибин суспільного буття. Суб’єктивно прагнучи до розширення й поглиблення сфери мистецтва, представники Н. об’єктивно руйнували його: воно зазнавало значних естетичних втрат, йому бракувало широких узагальнень. Деякі художні знахідки Н. були освоєні літературою кін. XIX — поч. XX ст.: залишаючись на позиціях реалізму, письменники використовували окремі прийоми натуралістів: підвищений інтерес до сфери конкретики, опис фактів як сфери розширення соціально-об’єктивного у мистецтві.

Ключова відмінність натуралізму від класичного реалізму полягає в тому, що герої натуралістичних творів не несуть відповідальності за своє життя, у них просто немає вибору. Багато персонажів натуралістичної літератури — безпомічні продукти навколишнього середовища й поганої спадковості яких рухають по життю тваринні інстинкти.

Натуралістичний початок у літературі найчастіше зазнавало критики за брак художності. Наприклад , І. С. Тургенєв писав з приводу одного з романів Золя, що «там багато копирсаються в нічних горщиках». Золя підтримував дружні стосунки з багатьма художниками-імпресіоністами, які перетиналися з ним у своєму прагненні до гранично точної фіксації реальності. У своєрідну школу за межами Франції натуралізм склався лише в Італії (веризм) і в США. Американські письменники-натуралісти — Теодор Драйзер, Стівен Крейн, Френк Норріс, Джек Лондон, Джон Стейнбек — нещадно фіксували реалії повсякденного життя на околицях суспільства, на полях бою й у міських нетрях (там, де селилися іммігранти). Загалом їхні твори ще песимістичніші, ніж романи Золя.