21. Схарактеризувати основні наукові фольклористичні розвідки м.Максимовича

Ще в московський період життя Михайло Максимович виявляв жвавий інтерес до народної словесності й літературного художнього слова. Здобутки вченого на цій ділянці вітчизняної науки принаймні не менші, ніж у природознавстві. Скоріше ж, – більші, бо на загал Михайла Олександровича знають передовсім як фольклориста в літературознавця.  Уже перший збірник українських народних пісень, виданий Максимовичем 1827 року, став подією літературно-духовного життя, видатним явищем. Передмова ж Максимовича до виданого збірника пісень стала по суті першою теоретичною працею, з якої і слід починати історію української фольклористики як науки. Пізніше Максимович видрукував ще два збірники українських народних пісень. Вже сама фольклористична праця вченого мала дуже велику вагу, вплинула на творчість Гоголя, Пушкіна, інших письменників, спричинилася до відповідної праці “Руської трійці” в Галичині, стимулювала справжній фольклористичний бум в Україні, до якого залучилися десятки небайдужих людей, серед яких Бодянський, Костомаров, Антонович, Драгоманов, Куліш та ін. Один із науковців (Ф.Савченко) слушно зауважив, що збірка українських пісень М.Максимовича “стала на декілька десятиліть вихідним пунктом і моральною базою українською науково-культурної роботи...”.  Видатні заслуги Максимовича в дослідженні давнього українського письменства, зокрема його перлини – “Слова о полку Ігоревім”. Наш земляк першим зробив комплексне дослідження цієї пам’ятки, вказав на наскрізну патріотичну ідею; перший ґрунтовно схарактеризував мову твору, вперше провів паралелі між “Словом” та українським фольклором, здійснив перший повний поетичний переклад “Слова” українською мовою. Багато схожого про першість Максимовича можемо сказати і щодо його інших літературознавчих досліджень. Учений був переконаний, скажімо, в потребі глибокого вивчення літературно-культурної спадщини Київської Русі та України ХVІ – ХVІІІ ст., аби спростувати хибні твердження норманістів і скептиків, показати історичне коріння нашої культури.  Максимович був активним учасником сучасного йому літературного життя в Україні, виступаючи як видавець, літературознавець і критик. Він був одним із перших, хто закладав основи літературно-критичної думки в Україні.  Варто  сказати і про працю “Дні та місяці українського селянина” (1856). Максимович показав панораму життя й побуту української сільської людини від перших весняних днів до зими. Це дослідження вченого є визначним здобутком вітчизняного народознавства, багатющою скарбницею народних звичаїв, обрядів, повір’їв, фольклору.  Свій науково-дослідницький шлях до української історії Михайло Максимович починав з фольклорних публікацій (1827, 1834). Водночас зростаюча увага вченого до фольклору знаходить своє логічне продовження у критиці джерел та літератури з української історії. Власне, критична розвідка пушкінської “Полтави” (1829) Михайла Максимовича ніби завершує природничі студії і розпочинає гуманітарний цикл досліджень. 

На загал Михайла Олександровича знають передовсім як фольклориста в літературознавця.  Уже перший збірник українських народних пісень, виданий Максимовичем 1827 року, став подією літературно-духовного життя, видатним явищем. Передмова ж Максимовича до виданого збірника пісень стала по суті першою теоретичною працею, з якої і слід починати історію української фольклористики як науки. Пізніше Максимович видрукував ще два збірники українських народних пісень. Вже сама фольклористична праця вченого мала дуже велику вагу, вплинула на творчість Гоголя, Пушкіна, інших письменників, спричинилася до відповідної праці “Руської трійці” в Галичині, стимулювала справжній фольклористичний бум в Україні, до якого залучилися десятки небайдужих людей, серед яких Бодянський, Костомаров, Антонович, Драгоманов, Куліш та ін.Учений був переконаний, скажімо, в потребі глибокого вивчення літературно-культурної спадщини Київської Русі та України ХVІ – ХVІІІ ст., аби спростувати хибні твердження норманістів і скептиків, показати історичне коріння нашої культури.  “Дні та місяці українського селянина” (1856). Максимович показав панораму життя й побуту української сільської людини від перших весняних днів до зими. Це дослідження вченого є визначним здобутком вітчизняного народознавства, багатющою скарбницею народних звичаїв, обрядів, повір’їв, фольклору.  Зростаюча увага вченого до фольклору знаходить своє логічне продовження у критиці джерел та літератури з української історії.