53. Поділ веснянок за часом виконання та функціонування.

За часом виникнення і функціональністю веснянки умовно можна поділити на дві групи: старовинні і новіші. До першої належать хороводи, танки, пантоміми, що супроводжуються протяжними піснями. Їм властива магічність у ставленні до природи, помітні відблиски язичества. Друга група – веснянки ліричного та жартівливого характеру – вже мало зв'язані із хороводами і танками. Вони виконувались молоддю під час вечірніх гулянок. Саме цих веснянок до нас дійшло більше. На характер їхньої тематики, образну систему, ритміку вже мали помітний вплив ліричні пісні. Багато текстів веснянок досить важко відрізнити від родинно-побутових пісень.

54. Які обряди виконували соціалізуючи функцію на етапах: прилучення до сім’ї, родини, громади?

Побутували  звичаї, які повинні були оберігати дитину, забезпечити їй щасливе життя й символізували прилучення до сім'ї та громади. Загальноприйнятим звичаєм було святкування, урочисте відзначення народження дитини, на яке запрошували родину, кумів, сусідів. Цей давній звичай у християнський час переважно приурочували до дня хрещення. На хрестинну гостину (хрестини) приносили подарунки: полотно, хліб, яйця, а в наш час — ще й цукор та інші продукти. Частування гостей, серед яких головними особами вважалися бабка-повитуха і куми, супроводилися примовляннями і побажаннями. Подекуди (на Лемківщині і в гірських районах Закарпаття) складовою хрестин були й спеціальні обрядові пісні (хрестинні, родильні), в них возвеличувалося новонароджене дитя, його батьки, висловлювалася подяка бабці-повитусі та різні добрі побажання:   А в нашого кума весела гостина,   Най ся му ховає на радість дитина.   Традиційно устійненим вважалося і меню хрестин. Майже повсюдно обов'язковою в ньому була каша (мабуть, залишок давніх жертвоприношень у вигляді зернових). У деяких місцевостях етнографи зафіксували цікаві обрядові дії з кашею: повитуха або хресний батько за столом піднімали горщик з кашею, бажаючи добра і щастя, мов "зірок на небі". Відомі звичаї "молити кашу", "розбивати кашу", тобто розбивати горщик з кашею, якою частують гостей, котрі платять за це пожертвами для дитини, породіллі чи баби-повитухи. На Гуцульщині зберігся давній звичай обтинання дитині волосся на хрестинах, що символізує її прилучення до роду. Подекуди після хрестин проводили ще й калачини — в одне зі свят батьки дитини відвідували кумів з калачами, обдаровували їх.  Після хрестин також практикувалися різні охоронні дії для захисту дитини й матері від шкідливого впливу злих силі духів, "поганих очей" — вроків. У колиску клали металеві гострі предмети (ніж, ножиці, голку), вірячи в їх магічну силу.  У наш час і в цій сфері народних традицій сталися значні зміни. Забулися, злегковажилися не тільки різні магічні ритуали, а й багато раціональних моментів, які мали охоронно-профілактичне значення, посилювали сприйняття гуманістичної сутності акту народження дитини, символізували прийняття народженого у сімейний і громадський колектив. Ті моменти традиційної родильної обрядовості, що зберігаються (відвідування породіллі, обдарування матері й дитини, перша купіль, гостина тощо) побутують здебільшого без їх колишнього ритуально-магічного забарвлення.   

55. Тематичний спектр веснянок і гаївок: образна система, міфологічна закоріненість.  Веснянки насичені пісенною символікою, закохані часто виступали в образах голуба, зіроньки, сокола, зозулі тощо. Досить часто натрапляємо на образ верби – символу зустрічі і побачень молоді; калини – символу вроди, дівоцтва і кохання; рути – символу дівоцтва і суворості звичаїв; барвінку – символу шлюбу тощо.  Під час веснянок та гаївок виконуються хороводи, танки, пантоміми, що супроводжуються протяжними піснями. Генетично найбільш давніми є хороводно-ігрові пісні з антропологічними (людиноподібними) міфологічними образами Кострубонька, Марени, Маринки, Купалочки. У славлення їх піснями, іграми, танцями це релікти поклоніння і магічного заклинання сил природи, від яких первісна людина повністю залежала, була безпорадною в боротьбі з ними і в такий спосіб намагалася вплинути на стихію і вимолити в неї сприятливу погоду, багатий врожай, збільшення достатку.  Архаїчне, язичницьке свято, яке ще недавно шумно святкувалося і нази-  валося “волочінням”: робили ляльку, волочили по землі, а потім знищували (палили  чи топили у воді). Ймовірно, ця лялька знаменувала одночасно і смерть, і зиму. Усе це дає підстави стверджувати, що у межах календарно-обрядового  фольклору виділяються саме веснянки, гаївки та твори, що супроводжували обряд  волочіння. Характерною особливістю веснянок є рефрен “Ой лелю-ладо” чи “Дід-ладо”.