15. Дайте визначення поняттю „синкретизм”, проілюструйте прикладом.

Синкретизм фольклору виявляється у своєрідній розмитості жанрів, а також у поєднанні в них елементів інших видів мистецтв (музики, драми і т.д.).  Синкретизм – у первісному мистецтві – поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жестів і т.д.) у єдиному вираженні. Так, наприклад, загальновідома гаївка „Подоляночка” може сприйматись і як драматична сценка, і як гра, і як пісня, що супроводжується рухами.  Театр вертеп має ознаки синкретизму. 

16. Русальні пісні: культовий характер обряду, мотиви поклоніння предкам.

Русальні пісні – жанр календарно-обрядової лірики, пов”язаний із святкуванням Русалйі (Русального тижня). Оскільки це свято було пов”язане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо.  Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдавати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою „на той світ”. Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині.  Завершувались Русілї урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама „ставала русалкою”).  За тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють зв”язок із жанрами весняної обрядовості, із повір”ями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.  Свято Русалій у слов”ян відбиває грецько-римські впливи поминального свята Rosalia. Але свято слов”ян мало певні особливості. По-перше, тут акцент переносився із поминання померлих на задобрення духів поля та лісу – русалок, звідки і назва – Русальний тиждень. Русалками вважалис істоти, які уявлялись душами утопленників. Тому ці свята виявляли сильний вплив анімістичних уявлень, маючи на меті задобрити духів ліса та поля, померлих предків, щоб вони не завдавали шкоди людям. Вважалось, що упродовж русального тижня русалки та душі померлих виходять на землю і приходять гостювати до людей.  

17. Поховальні ігри та їхнє смислове навантаження.

Транзитний характер суб'єктості виявляють мотиви «подорожі»  живих у світ померлих і мертвих у світ живих, а також богів у світ людей і  людей у світ богів,що дозволяє здійснювати «переходи» з однієї сфери буття в  іншу, з одного локусу в інший. Такі мотиви актуалізуються через гру. Через упізнавання та вгадування  у грі проектується майбутня «зустріч» із померлим, можливість переміщення  між локусами. Так в середині ХІХ століття в Україні фіксується поховальна  гра «Лубок»: «В Подільській губернії, в домі, де є покійник..., чоловіки  грають навіть в ігри: б'ють лубка. Ця гра відбувається лише на похоронах і  полягає в тому, що хтось, хто грає, накривається тулубом так, щоб нічого не  міг бачити. Другий гравець ударяє кнутом покритого – «б'є лубка» – і той  повинен вгадати, хто його вдарив. Якщо вгадає, на його місце йде той, хто  вдаряв, якщо ж ні, його б'є хтось інший та інший»   Н. Велецька зазначала, що поховальні ігри складають ключовий елемент комплексу  ритуальних дій на громадських зборах при покійниках. «Биття  лубка» у цьому сенсі не є винятком та вписується в низку інших, що  контекстуально відповідають їй. Саме слово «лубок» дослідники пов'язують  із поховальним реманентом – шматком дерева, «човном», на якому покійник  «вирушає» в інший світ. Ігри, які включають мотиви биття, відгадування  тлумачаться як спосіб оживлення покійного та структурують його колективні проводи. За давніми уявленнями, влада смерті над небіжчиком настає тоді,  коли колектив дає згоду на цю владу, тобто похорони є своєрідним  договором – актом угоди з неминучою, проте соціалізованою необхідністю.  Отже, саме від суспільства залежить – «оживити» чи «умертвити» об'єкт  поховання. До розряду ігор із домінуючими поховальними мотивами відносяться і дитяча гру в жмурки. Кордони між просторами  смерті й життя на змістовому рівні втілюються у різні обрядові операції,  що проводяться: у межах тіла померлого; у межах одягу; у межах дому – в  межах труни і могили; у межах села – в межах кладовища.