9.Традиція і трансмісія як сутнісні та функціональні категорії фольклору

Трансмісія – система поступового поетапного передавання фольклорного смислу в соціумі, „злитому” в одній часовій площині, а також між соціумами різночасових меж.  Фольклорний смисл акумульований у міфі, а механізми його трансмісії діють у двох напрямах: від сучасника до сучасника (лінійно), від минулого до сучасного (інтегрально). Відмінність між традиційністю і трансмісійністю така ж, як і між феноменом та функцією: якщо традиція постає феноменом фольклору, то трансмісія репрезентує його функціональний характер. Спираючись на концепцію комунікативної основи тексту, ми дійшли висновку про два типи трансмісії в фольклорному сегменті культури. З одного боку, трансмісію представляє макрокомунікація, суб'єктами якої є соціуми та етноси. Саме вона забезпечує набір засобів для запобігання й контролю комунікативної реакції у спілкуванні між колективами. Доказом цього є факт, що фольклорам різних народів притаманні схожі теми, мотиви, сюжети (наприклад, розповіді про дивовижне народження героїв). З іншого боку, трансмісія одночасно є й механізмом, за допомогою якого етнічна група „передає себе у спадок” нащадкам. Така трансмісія надає індивідові можливість визначитися й зорієнтуватися в межах „свого” колективу.  Значний масив фольклорного матеріалу показує, що безпосередня трансмісія часто заміняла опосередковану; спілкування під час ініціальних обрядів дорівнювало організованим формам трансмісії: звичаєве право регламентувало навчання через передання досвіду і через ініціацію (обряди посвяти в члени молодіжних громад). 

10. Елементи хліборобської і любовної магії в календарних літніх містеріях.

Літо – надзвичайно важлива пора для селянина-землероба, адже за цей час він має виконати ряд важливих сільськогосподарських робіт і наприкінці зібрати гарний урожай. Застосовувалися різні магічні обряди аби задобрити матінку-землю, яка, за дохристиянськими віруваннями була одухотворена та мала особливу повагу.  Є відомості про такий звичай як принесення тотемної тварини в жертву полю (землі). В Єгипті він виконувався таким чином: шматки вбитого бога, втіленого в бичкові, розкидали по полю. У нас це – юріїівські коржики, яі качали по полю і там залишали. Сюди ж відносить і такий обряд як троїцьке водіння куста або тополі – вбирання квітами найкращої дівчини і водіння її по селу. Також під час купальських свят люди спалювали на вогнищі солом”яну ляльку чи деревце і розсіювали попіл по полях, щоб краще жито родило.  Любовна магія теж була присутня. Це доводять обряди, що виконувалися під час купальських свят, а саме – під час цих гулянь відбувалися сходини дівочої і парубочої громади з метою вибору пари. Також дівчата плели вінки і пускали їх на воду – у котрої вінки зійдуться, тій і вийти заміж в цьому році.  Русальні обряди мали за основу як хліборобську магію, так і любовну.  

11.Поясніть міфологеми голосінь: „хата”, „постіль”, „гість”.

Первісно голосіння мали характер магічного замовляння. Вони були невід”ємним атрибутом обряду „переходу” з цього світу до іншого. Аби уберегти душу покійного від усього злого в момент переходу й не нашкодити їй, необхідно було голосити. Голосіння виникли з прадавніх замовлянь на основі віри в магічну дію слова, що має здатність повертати душу зі світу мертвих, „розбудити” покійника, вони грунтувались на анімістичних уявленнях праслов”ян у здатність душі чути і бачити все, що відбувається у світі живих. У минулому призначення плачів було в тому, щоб голосним співом та криком відганяти від померлого злу силу, яка начеб-то зазіхає на його душу. Цим пояснюється обрядова обов”язковість голосінь.  Враховуючи архаїчні вірування наших предків, які боялися накликати щось із потойбіччя, у голосіннях речі не називаються своїми іменами: на такі слова як труна, цвинтар, смерть накладалося табу.  – опис гробу як підземної хати без вікон і дверей.  – опис похорону як виряджання покійника в далеку дорогу, незнану країну, звідки немає вороття;  – зображення мертвих птахами, які відлітають у вирій.  Гість здавна вважався посланцем від Бога, і так як покійник переходив у інший світ, фактично повертався до предків, то цьому він вже ставав „гостем”, який міг принести як добро, так і невдачу, кщо якісь його побажання перед смертю не виконались.