4. Варіативність як сутнісна ознака фольклорного тексту

Теоретичне вивчення проблеми варіювання фольклорного тексту прямо пов’язаний з проблемою інновації. Природу інновації зумовлює наративна імпровізації. Відтак, імпровізація – поняття, що має функціональне спрямування й може характеризувати наратив ( а не текст); результат постання на основі традиційного смислу нового смислового нашарування із залученням різноманітних мовних засобів. Скажімо один і той самий обряд набуває різних інтерпретацій різними особами. Серед варіантів, які з’являються внаслідок інтерпретацій, часто складно виявити більш давній варіант.  Розрізняємо варіативність лексичну та змістову. Лексична варіативність виражається в заміні слів синонімами, які не змінюють сталості загальної змістової концепції (Сон – Дрімко, мужик – пан).  Змістова варіативність свідчить про зміни у світогляді, втратою вірувань – усією атрибутикою, яка маркує новий особистісний смисл. Так, мотив смерті як аналогія до заколихування дитини яскраво виражений в архаїчних колискових.

5. Конвенційність як сутнісна ознака фольклорного текстотворення

Але це не заперечує того факту, що в колективній творчості реалізуються різноманітні типи наративних трансляторів (їх ще називають оповідачами). Колективність доводить, що окремі творці наративу не розходяться із ціннісними орієнтаціями культури й цілком відповідають картині світу, яка створена цією культурою.

Отже, у першу чергу, колективність – це узгодженість, конвенційність суб’єктів трансмісії фольклорних текстів – транслятора та реципієнта, які обидва є носіями традиційних знань.

Колективність як вияв конвенційності транслятора й реципієнта фольклорного тексту породжує таке явище, як багатозначний текст. Колективність є причиною різночитання значень наративу. Отже, існують дві інтерпретації, що не зводяться одна до одної, хоча й передбачають два різні пратексти, але можуть пояснюватися розвитком подібних рис внаслідок тривалих контактів різнорідних текстів. Колективність наративу є певною мірою умовною, але її результат – «різні «смисли», перекодовані в розповідну систему позначень, реалізовані в «омонімічних» текстах, які, впливаючи один на одного, зрештою, співпадають в одному тексті, де різні елементи пов’язані з різними значеннями» [202; 315]. Є свідчення, що самі виконавці вказували, що причиною полісемії в текстах є те, що вони «часто засвоювали билину не від одного, а від декількох учителів» [357; 151].

Внаслідок колективного характеру наративу відбувається трансформація тексту. Вона пов’язана з переосмисленням тексту носієм; системною полісемією різножанрових текстів, виникненням нових функцій тексту й втратою старих (як це відбувається з колядками чи обрядовими танцями). Індивідуальна культурна свідомість носія суб’єктивно охоплює набір універсалій фольклорного тексту, пропускаючи його через особистісне сприйняття. Суб’єктивне прочитання, інтонування тексту незаперечне, але в ньому завжди проявляється іноді не усвідомлювана колективна сутність, яка задає спектр можливих суб’єктивних проявів. Канали творчої активності суб’єкта трансмісії фольклору повинні відповідати системним якостям, визначеним у результаті колективної творчості.

Суб’єктивність і колективність відповідають одна одній як програма і її виконавча ланка. У жодному разі суб’єктивність, інновації та варіації фольклорного тексту не можуть вважатися збоями в загальній «колективній програмі» творчості, бо завдяки їм ця програма функціонує.

Оповідач, як правило, не задовольняється цілком висновком або підсумком у його загальній, узгодженій інтерпретації; він позначає певним чином важливість тексту для слухача, думку про події; власна його оцінка є інтегральною частиною наративної схеми. Звісно, не всі тексти мають маніфестувати оцінний (коментаторський) компонент, який ще можна називати суб’єктивним. Проте суб’єктивність полягає вже в тому, що оповідач будує текст на основі власного досвіду.

Суб’єктивність наративу полягає в тому, що в ході фольклорної трансмісії відбувається привнесення в текст смислу, який відображає цінності суб’єктивно-особистісного начала. Таким чином, за М. Ґайдеґером, людина-творець зазіхає на формування своєї власної сутності. Суб’єктність як діяльнісна основа фольклорної творчості в деякій мірі постає обслуговуючою стосовно суб’єктивності: вона здійснює її антропологічну проекцію: «…суб’єктивність людини, з одного боку, виявилася метафізичною основою розгортання її творчої діяльності; з іншого боку – породила антропологічну проекцію на світ…» [233; 29]. Саме тому суб’єктивність наративу є цілком органічною складовою суб’єктності соціуму, індивіда, спільноти.

6. Проілюструйте прикладами категорії: «мотифема», «мотив», «аломотив»

Мотифема – це (за Кларком) тема мотиву;  У думі „Про Самійла Кішку” мотифема пророцтва втілена в мотиві віщування антигероєві трагічної загибелі.  В. Пропп, вивчаючи функції в чарівних казках, стверджував, що «на їх основі далі може бути створено покажчик типів, побудований не на сюжетних ознаках». З огляду на це, можна припустити, що на основі встіновлення спільних структурних ознак мотифемний підхід може бути використаний і для аналізу інших жанрів фольклору.  Мотив – це складова частина сюжету, тема твору; неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет).  Кожен мотив належить до мотифеми як реальне до потенційного.  Вияв суб’єктності етносу (за прикладом чарівної казки) демонструється найчастіше через мотифеми переходу, вибору, пророцтва, заборони, перешкоди, покари, складного завдання, вивідування, боротьби, перемоги, переслідування, порятунку тощо, які постають як конкретні теми і реалізуються через мотиви перевдягання, віщого сну, прокляття, перестороги та ін. Крім того, мотивами часто є герої та речі (зловісний чужинець, непроханий гість, непокірний син, зла невістка).  Аломотив – це варіантний тип мотива.  Будь-який елемент мотивної тріади (суб’єкт-дія-об’єкт) може бути замінено, але при цьому відбувається не руйнування мотивів, а поява аломотивів. Тобто, аломотиви заступають інваріант мотиву в кожній конкретній фольклорній комунікативній ситуації.

6. Функціональна парадигма фольклору

Прагматична функція – фольклорний текст створюється з певною прагматичною метою, аби мати бажаний кінцевий результат (врожай, сприятливу погоду, гарного чоловіка).  Психотерапевтична – вплив на душевний стан людини (аби розвеселити, заспокоїти).  Самоідентифікаційна –  Магічна – з метою сугестії.  Естетична. 

8. Замовляння як вербальна сугестія. Приклади. Дослідники

Замовляння – уснословесні сугестивні формули прагматичного характеру, що мають на меті заподіяння користі або шкоди, та які супроводжують магічно-ритуальні практики.  В основі замовлянь метафоричне мислення. 

Дослідники: Павлов Олег Данилович – перша дисертаційна робота про замовляння; Новікова – називає замовляння молитвословом язичництва; Фрезер – розвинув принципи магічного мислення, за якими будуються два закони: подібності та дотику. 

Приклади: 1) Ікота, ікота, перейди на Федота. 2) Царськії врата, одчинітеся, А ви, кості смиреннії, розпилітеся, Чи младенець, чи млалениця, Пора вже на цей світ родиться. 3) Посіла дівча рожу на камені Рожа не зійшла В раби божої хрещеної моленої (ім'я) Кров (з такого-то місця) не пішла. Летіло три пташечки через ліс, через поле, через сине море Одна пташка стала калнницю клювать Друга — пісеньку співать, третя стала В чоловіка (ім'я) шовковой ниткой рану зашивать Кров оста нов л ять. 4) - Місяць, місяцю, чи болять в тебе зуби? Ні, не болять, ні не Щемлять. Нехай же і в мене, раба божого моленого, хрещеного і не болять, і не щемлять.