60. О. Та ф. Бодянські. Праця "Про народну поезію слов’янських племен", потрактування фольклорного тексту.

Першою вагомою науковою розвідкою була магістерська дисертація О. Бодянського „О народной поэзии славянских племен. Рассуждение на степень магистра философского факультета первого отделения, кандидата Московского университета Осипа Максимовича Бодянского”. У ній отримали розвиток його теоретичні судження щодо характеру слов’янської поезії. Кульмінацією магістерської дисертації був VII розділ, присвячений народній поезії українців. Успішно захистившись, він став одним з перших українських вчених, хто здобув науковий ступінь за дослідження у галузі слов’янознавства.  Праця вийшла 1837 року. Магістерська робота проникнена ідеями національної самобутності. Відстоюючи неповторність народу, Бодянський акцентував на потребі любові до національних першоджерел, за його словами «любов до свого рідного є справжнім ключом до істинної освіти, правильного самовдосконалення, джерела живого життя», у цьому й полягає самобутність народів. У своїй дисертації вчений звернув увагу на такі аспекти цієї теоретичної проблеми: 1) що впливає на формування національної специфіки та 2) де вона найяскравіше виявляється.  Осип Бодянський трактував фольклорний текст як "документ", що містить не індивідуалізовану оцінку історичних подій, а об’єктивну колективну оцінку. Пісні вчений розглядав як своєрідну "народну автобіографію". Національна "окремішність" народу, за О. Бодянським, визначається його релігією, філософією, правами, звичаями, історією та найґрунтовніше постає в словесності; остання генетично залежить від етнографічних реалій.

61. П.Куліш «Записки про Південну Русь», потрактування фольклорного тексту

"Записки о Южной Руси" — збірник фольклорних і літературних творів та історичних матеріалів, упорядкований і виданий П. Кулішем 1856-1857 у Петербурзі в двох томах. У першому томі вміщені й прокоментовані П. Кулішем народні легенди, перекази, думи і пісні про київські Золоті ворота, боротьбу проти татар і унії, про походи запорожців, Б.Хмельницького, розповіді про народних кобзарів, лірників. До другого ввійшли зібрані й пояснені Л.Жемчужниковим казки, легенди й повір'я, демонологічні оповідання, анекдоти, народні пісні, покладені на ноти для фортепіано і співу А.Марковським, опис селянських похоронних обрядів. Історичної проблематики стосувалися статті П. Куліша і М. Грабовського з історії польсько-українських відносин у XVII ст. (зокрема так званого універсалу гетьмана Остряниці) та записки Г. Теплова про стан українсько-російських стосунків у часи Єлизавети. Сюди ж можна віднести і передрук розвідки І. Могильницького "О древности и самобытности южно-русского языка". Окрасою другого тому була поема Т.Шевченка "Наймичка" (без зазначення прізвища автора) з передмовою П.Куліша та оповідання Куліша "Орися". Появу "Записок..." палко привітав Т.Шевченко, пропонуючи Кулішеві перетворити їх на періодичне видання. 1993 з'явилося репринтне перевидання "Записок...".  Вербальний фольклор як джерело етнографічної та історичної дійсності досліджував і Пантелеймон Куліш. Ліричні відступи упорядника "Записок о Южной Руси" дають цікаву інформацію про етнопсихологічні особливості інформаторів. Актуальними на сьогодні є тези П. Куліша про фольклорну естетику: красу словесного тексту, його художню якість учений вважав передумовою життєздатності соціуму.